145224 (Організаційна та правова регламентація діяльності митного органу України (МОУ) на прикладі діяльності Київської обласної митниці), страница 3

Для митних органів є характерними [1]:

єдність мети діяльності — здійснення єдиної митної політики;

єдність завдань — ефективне використання всіх інструментів митного оформлення та контролю для забезпечення зовнішньоекономічної діяльності та обміну, захисту національного ринку;

єдність функцій — участь у розробці та реалізації митної | політики, забезпечення дотримання законності в межах наділеної і компетенції щодо захисту економічних інтересів України, стягнення І мита та інших платежів, боротьба з контрабандою.

Сучасний правовий статус Державної митної служби України визначається Конституцією України, новим Митним Кодексом України [1] та відповідною до МК Постановою Кабінету міністрів України «Про затвердження Положення про Державну митну службу України» від 18 липня 2007 р. N 940 [11], згідно якій

Державна митна служба України визнається центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Правовий статус Державної митної служби України [8], чи як це записало у новому МК України [1], спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі митної справи включає в себе: завдання, функції, повноваження, що передбачені і безпосередньо нормативними актами. Ними визначена і структура цих органів.

Рис.1.2. Завдання Держмитслужби України [11]

Як вказано у ч.2 ст.13 МК України [1], спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі митної справи спрямовує, координує та контролює діяльність митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій щодо виконання законодавства України з питань митної справи.

Для виконання зазначених завдань Державна митна служба України, як центральний орган виконавчої влади зі спеціальною компетенцією та головна ланка системи митних органів України [8]: організовує та контролює діяльність митних органів; забезпечує своєчасне і повне внесення до державного бюджету коштів від податків, зборів (обов'язкових платежів), справляння яких згідно із законодавством покладено на митні органи; вживає разом з іншими органами виконавчої влади заходів, спрямованих на недопущення незаконного вивезення за кордон цінностей, що становлять культурне або історичне надбання українського народу; розробляє та здійснює самостійно або у взаємодії з іншими органами виконавчої влади заходи щодо запобігання контрабанді, порушенню митних правил та їх припинення; організовує та контролює відповідно до законодавства проведення митними органами дізнання у справах про контрабанду та здійснення ними провадження у справах про порушення митних правил; веде митну статистику; здійснює верифікацію (встановлення достовірності) сертифікатів про походження товарів з України; забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у системі митних органів України; створює, реорганізовує та ліквідує в установленому порядку регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні управління та організації, установи і навчальні заклади; забезпечує гласність у діяльності митних органів, здійснює в установленому законодавством порядку інформування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та громадян з питань митного законодавства; виконує інші функції, що випливають з покладених на неї завдань.

Державна митна служба України в межах своїх повноважень має право видавати накази та організовувати і контролювати їх виконання. Нормативно-правові акти Держмитслужби України та її спільні акти з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, містять правові норми, розраховані на невизначене коло осіб, підприємств, установ, організацій і неодноразове застосування, незалежно від терміну їх дії та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами «Для службового користування», «Не для друку», «Таємно» та іншими, а також підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України на підставі Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 28 грудня 1992 року. Зареєстровані в установленому порядку нормативні акти Держмитслужби України є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, а також громадянами.

Очолює Державну митну службу України Голова, якого призначає на посаду та звільняє з неї Президент України. Голова здійснює керівництво Держмитслужбою України, призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Держмитслужби України, керівників регіональних митниць та їх структурних підрозділів, митниць, спеціалізованих митних управлінь і організацій, установ та навчальних закладів, несе персональну відповідальність перед Президентом України і KM України за виконання покладених на Держмитслужбу завдань і виконання ним своїх функцій.

Голова Державної митної служби України затверджує структуру центрального апарату Держмитслужби України. Центральний апарат складається з управління власної безпеки та контролю; управління аналізу, прогнозування та зв'язків з громадськістю; фінансово-економічного управління; управління бухгалтерського обліку та звітності; управління кадрами й сектора режимно-секретної та мобілізаційної роботи; правового управління; управління міждержавних зв'язків; управління справами; митно-тарифного управління; управління статистики; управління митних платежів; інформаційно-аналітичного митного управління; управління організації митного контролю; управління нетарифного регулювання; управління по організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил; управління захисту прав інтелектуальної власності; управління номенклатури та верифікації; центральної митної лабораторії; господарсько-експлуатаційного митного управління; постачального митного господарства} автотранспортного митного господарства.

Особливу роль у системі митного регулювання повинні виконувати митні лабораторії. З огляду на те, що збільшується кількість суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а відповідно й обсяги зовнішньоторговельних операцій, виникають суперечливі ситуації між митними органами та суб'єктами господарювання:, особливо щодо митного оподаткування. Розв'язання даних проблем, серед яких особливе місце посідають питання визначення митної вартості чи класифікації товарів відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності, можливе тільки за кваліфікованої експертизи переміщуваних товарів, яка матиме місце тільки при створенні розгалуженої системи митних лабораторій.

Залежно від територіального розміщення митниці і митні пости поділяються на прикордонні (зовнішні) й внутрішні. Це пов'язано як з маршрутами переміщення товарів, рухом пасажиропотоків, так і з місцями концентрації суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. До прикордонних належать митниці або їх підрозділи, які розміщені [11]:

а) на митному кордоні, що збігається з державним кордоном, у пунктах пропуску на державному кордоні, через які здійснюється залізничне, автомобільне, морське, річкове, повітряне та інше сполучення, а також в інших районах митної території України;

б) у пунктах, розміщених на митному кордоні там, де він збігається з межами спеціальних митних зон, а також на території спеціальних митних зон.

Вони переважно фіксують проходження товарів через кордон та інформують про це внутрішню митницю, а також здійснюють митний контроль пасажиропотоку.

До внутрішніх належать митниці й їхні підрозділи, які розміщені в місцях концентрації суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на митній території країни. Вони здійснюють митне оформлення товарів і контроль за їх доставкою, збори митних платежів та інші митні процедури безпосередньо на місцях.

Зазначена диференціація в організації і функціонуванні митниць та їхніх підрозділів має свої переваги, але разом з тим існує ціла низка проблем організаційного й управлінського характеру. Функціонування системи зовнішніх і внутрішніх митниць дало змогу зняти напругу з митних постів, які знаходяться на кордоні, і значно прискорити процес переміщення через митний кордон, але виникли проблеми доставки товарів на внутрішні митниці, застосування митного режиму "транзит".

У комплексі напрямів і засобів розв'язання цих проблем головним є вдосконалення організаційних і управлінських механізмів взаємодії митних органів на всьому маршруті руху товарів. На першому етапі формування митної системи в Україні основними органами в ній були зовнішні митниці, на другому - підвищується значення внутрішніх митниць. Нинішній етап розвитку митної системи України потребує створення ще однієї ланки в цьому ланцюгу – мобіль-них митних груп. Основна мета їх створення - це митний контроль на етапі про-ходження вантажу між зовнішньою та внутрішньою митницею. Це надасть можливість не тільки розв'язувати проблеми порушення митних правил, а й забезпечити ефективну роботу митних органів у боротьбі з контрабандою.

1.3 Сутність регламентації діяльності та взаємодії МОУ з іншими державними органами і бізнесом

Регламентація діяльності й регламентні документи - це сукупність норм, правил, стандартів і процедур, що обмежують і визначають форми діяльності в суспільствах з розвиненим поділом праці [38].

До регламентації відносяться не тільки юридичні норми й правила, тобто звід державних законів, підзаконних актів (указів та ін.), але й різноманітні внут-рішньогалузеві інструкції, положення, оргструктури, регламенти підприємств і організацій, промислові стандарти (ДСТУ, СНІП і т.д.).

Регламентація – це спосіб організації правового регулювання суспільних відносин за допомогою наділення їх учасників суб'єктивними юридичними правами й обов'язками.

Багато сучасних державних установ та комерційних компаній не мають розроблених і налагоджених бізнес-процесів. Одним з інструментів удосконалення бізнес-процесів у діяльності установ і компаній є регламентація. Але дуже часто багато регламентних документів (регламенти процесів, положення про підрозділи, посадові інструкції), прийняті в установі або компанії, не працюють. Причин цьо-му - неефективність системи регламентації діяльності й зокрема бізнес-процесів. Багато регламентів застарівають і стають неактуальними, а якісь процеси зайво регламентовані, і затримують необхідні зміни.

Неправильно виконані роботи з регламентації приводять до втрат ресурсів установ і компаній. Саме тому, необхідно створювати досконалу систему регла-ментації діяльності й найбільше ефективно це зробити на підставі процесного під-ходу. Якщо формалізувати бізнес-процеси й закріпити границі відповідальності за виконання процесу через створення регламенту процесу, то ефективність процесу може бути підвищена.

Регламент - це серйозний інструмент підвищення якості роботи організації. Потреба в регламентації діяльності з'являється тоді, коли розмір бізнес-процесів збільшується й число керованих об'єктів - процесів, проектів і співробітників збільшуються настільки, що керівництву стає складно управляти. Для підвищення ефективності діяльності установи чи компанії й зменшення конфліктних ситуацій необхідно встановити чіткий порядок розподілу обов'язків і відповідальності – тобто регламентувати діяльність. Якщо управлінські впливи залишаються нефор-мальними, а повноваження й відповідальність фіксуються на рівні слів, то невиз-начені області будуть постійно створювати конфліктні ситуації або помилки.

Необхідно аналізувати, що й коли потрібно регламентувати, як впроваджу-вати регламентуючі документи і як вибрати найбільш просту й у теж час достатню структуру регламентуючих документів.

У більшості установ і компаній регламентацією діяльності організації зай-маються кадрові підрозділи. Часто більшість організаційних документів (поло-жень про підрозділи, посадових інструкцій) і регламентів створюється фахівцями в області персоналу. Це по суті є невірним, з врахуванням того, що регламентація й регламентаційні документи є інструментом лінійного топ-менеджера. При ство-ренні й актуалізації регламентів повинні бути призначені відповідальні менедже-ри, в мотивацію яких повинні бути закладені коефіцієнти актуальності регламент-ної документації.

Важливим етапом створення регламентів є використання засобів опису бізнес-процесів для формування регламентів

У компаніях присутня велика кількість регламентної документації. Важливо не тільки її створити, також необхідно забезпечувати її актуалізацію й контроль виконання. У цьому випадку існує безліч інструментів для полегшення завдання створення й контролю правильності виконання регламентів. Один з інструментів – Case-засіб ARIS [43] - дозволяє на підставі сформованих моделей бізнес-процесів в автоматичному режимі сформувати наступні регламенти: регламент бізнес-про-цесу, положення про підрозділи, посадові інструкції. Ще одним з інструментів фіксації бізнес-процесів у компанії є інформаційні системи. Існує окремий клас систем для керування бізнес-процесами - Business Process Management System – BPM [50], які дозволяють створити електронний регламент у компанії. Приклада-ми таких систем є системи “електронного документообігу» й workflow системи [51].

Рис.1.3. Процедура створення регламентної документації в ARIS [38]

Головним регламентуючим документом установи або компанії є положення про область діяльності - інструкція, що встановлює загальний порядок виконання робіт у виділеній області діяльності. У положенні про область діяльності встанов-люються цілі, які потрібно досягти організації в даній області діяльності, принци-пи організації робіт, границі бізнес-процесів, реалізовані в рамках області діяль-ності, суб'єкти, що приймають участь у реалізації бізнес-процесів, і принципи роз-межування відповідальності між ними.

Технологічний регламент – це інструкція, що встановлює вимоги до вико-нання бізнесу-процедури. В інструкції більш глибоко, ніж у головному регламенті розкриваються способи виконання дій (технологія виконання), які повинен вико-нати виконавець для одержання необхідного результату.

Методичні матеріали – це інструкції, у яких описуються рекомендації як щонайкраще виконати роботи в рамках області діяльності, бізнес-процесу, бізнес процедури якого-небудь бізнес-процесу. Методичні матеріали носять рекоменда-ційний характер, викладаються в оповідальній формі й можуть містити опис прик-ладів правильного виконання

Регламентація діяльності - це встановлення чітких правил виконання робіт (функцій). Для персоналу це насамперед посадові інструкції (регламенти), поло-ження про підрозділи й регламенти бізнес-процесів (адміністративні регламенти) Для того щоб регламентувати діяльність організації, необхідно регламентувати наступні об'єкти - процеси й проекти. Але для створених регламентів необхідно витримувати наступні принципи [38]: