ДИПЛОМНА РОБОТА

Методика навчання рухливим іграм в початкових класах

Зміст

Вступ

Розділ 1. Науково-теоретичні аспекти використання рухливих ігор в навчально-виховному процесі молодших школярів

1.1 Значення рухливих ігор у формуванні гармонійно розвиненої особистості

1.2 Класифікація рухливих ігор молодших школярів та їх призначення

Розділ 2. Методи та організація дослідження

2.1 Методи дослідження

2.2 Організація та етапи дослідження

Розділ 3. Методика навчання рухливим іграм учнів початкових класів

3.1 Особливості організації та проведення рухливих ігор школярів

3.2 Сучасні підходи до методики навчання рухливих ігор в початкових класах

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Сучасний розвиток педагогічної науки в Україні характеризується пошуком та вдосконаленням шляхів формування особистості підростаючого громадянина. В Законі України “Про освіту”, державних національних програмах “Освіта” та Цільовій комплексній програмі “Фізичне виховання – здоров’я нації ” визначено, що сьогодні особливої ваги набуває єдність виховних впливів на дитину протягом усього періоду розвитку, починаючи з раннього дитинства. З огляду на це, актуальним є питання належного фізичного виховання дітей, їх повноцінного розвитку та стабільного стану здоров’я.

Теорія і практика переконує, що молодший шкільний вік – відповідальний етап у забезпеченні належного підґрунтя формування здорової, гармонійно розвиненої особистості; а рухливі ігри вчені визначають універсальними засобами всебічного розвитку дітей.

Гра – особливий вид діяльності людини, що виникає у відповідь на соціальну потребу підготовки підростаючого покоління до життя.

Процес становлення освіти й виховання в Україні створюють умови збереження і розвитку національної культури, зокрема, впровадження і застосування рухливих ігор у системі фізичного виховання молодших школярів. Будучи важливим засобом надбання і передачі соціального досвіду, ігри повинні увійти сьогодні у всі сфери виховної роботи, емоційно збагачуючи особистість, викликаючи потребу до творчої діяльності та підвищення фізичної працездатності.

На необхідність використання різноманітних ігор у вихованні здавна звертали увагу видатні вчені, педагоги: Ян Амос Коменський, А.С. Макаренко, К.Д. Ушинський, В.О. Сухомлинський.

Про окремі аспекти рухливих ігор у вихованні дітей говориться у працях Вільчковського Е.С., Воробей Г.В., Мудрика С.Б., Цьося А.В. та ін.

Наукові дослідження Вільчковського Е.С. засвідчують вплив рухливих ігор на підготовленість дітей до навчання у школі.

Г.В. Воробей, Мудрик С.Б. розкривають вплив ігор на гарт, як діалектичну єдність фізичної та духовної стійкості молодших школярів.

Цьось А.В. звертає увагу на необхідність застосування народних ігор у навчально-виховному процесі молодших школярів.

Аналіз публікацій свідчить про те, що є розроблена методика проведення уроків з використанням рухливих ігор за народним календарем у початковій школі, обґрунтовані та уточнені особливості методики їх проведення на уроках фізичної культури у відповідності до навчальних програм загальноосвітньої школи, а також з’ясовано вплив цих ігор на розвиток фізичних якостей дітей.

Таким чином, слід відмітити велике соціальне та педагогічне значення рухливих ігор, а також необхідність їх застосування у фізичному вихованні дітей молодшого шкільного віку.

Об’єкт дослідження – рухова активність дітей молодшого шкільного віку.

Предмет дослідження – організація і методика навчання рухливих ігор в навчально-виховному процесі учнів початкових класів.

Мета дипломної роботи – теоретично обґрунтувати значення рухових ігор, їх призначення; експериментально перевірити педагогічні умови та методику навчання цих ігор у сімейно-суспільному вихованні дітей.

Задачі дослідження :

1. Розкрити характер, зміст та значення рухливих ігор.

2. Визначити основні аспекти застосування рухливих ігор у навчально-виховному процесі молодших школярів.

3. На основі науково-методичних досліджень, досвіду роботи розробити сучасні підходи до методики навчання рухливим іграм в початкових класах.

Методи та організація дослідження: аналіз науково-методичної літератури; передовий педагогічний досвід, психолого-педагогічні спостереження; анкетування вчителів, батьків та опитування дітей; педагогічний експеримент (констатуючий та формуючий).

Розділ 1. Науково-теоретичні аспекти використання рухливих ігор в навчально-виховному процесі молодших школярів

1.1 Значення рухливих ігор у формуванні гармонійно розвиненої особистості

В сучасних умовах виховання, як цілеспрямовуюча діяльність, покликане розв’язувати проблеми важливого соціального значення. Подальший розвиток суспільства обумовлює виникнення нових завдань, вирішення яких залежить від соціальної активності кожного його члена.

Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ ст.) визначила необхідність забезпечення відповідних умов для розвитку фізично і психічно здорової особистості. Це означає забезпечення тривалого і цілісного впливу як на духовний, так і фізичний розвиток дитини на всіх вікових етапах, починаючи з дитинства.

Саме старший дошкільний та молодший шкільний вік – відповідальна і вагома ланка в системі безперервного виховання, що сприяє становленню і розвитку особистості, формуванню здорового способу життя. Це здійснюється в сім’ї, дитячих закладах, школі у спілкуванні з навколишнім середовищем і має на меті забезпечення фізичного і психічного здоров’я дітей, їх повноцінного розвитку, готовності до засвоєння шкільної програми, набуття і забезпечення життєвого та соціального досвіду. Практика і наукові дослідження стверджують єдність суспільного і сімейного впливу виховання на повноцінний фізичний і духовний розвиток дитини.

Разом з тим в цей період проходить інтенсивний розвиток організму. Потреба в рухах, підвищення рухової активності є найбільш важливою біологічною особливістю дитячого організму у віці 7-9 років.

Навчання та виховання дітей – це педагогічний процес, направлений на формування і закріплення можливостей піклування про власне здоров’я, працездатність, вироблення навичок організації та обсягу повсякденної фізичної активності. У цьому віці закладаються основи свідомого ставлення дітей до власної фізичної підготовленості, усвідомлення необхідності рухової активності.

Фізичне виховання у навчально-виховному процесі молодших школярів як складова частина загальної системи освіти має закласти основи забезпечення та розвитку фізичного і морального здоров’я, комплексного підходу до формування розумових і фізичних якостей особистості. Воно повинно сприяти вдосконаленню фізичної та психологічної підготовки до активного життя і професійної діяльності на принципах індивідуального підходу, пріоритету оздоровчої спрямованості, широкого використання різноманітних засобів і форм фізичного удосконалення, безперервності цього процесу тощо.

Вивчення та аналіз найважливіших здобутків психолого-педагогічної літератури свідчать, що саме цей період є найсприятливішим для формування здорового способу життя, фундаментом для гармонійного розвитку особистості, а молодший шкільний вік – це одна з основних ланок його будівництва.

Вагомим показником соціально-економічного і духовного розвитку суспільства є стан здоров’я нації. Як відомо здоров’я людини формується в дитячому віці на основі генетичних факторів, способу життя та екологічних умов. Як зазначається в Цільовій комплексній програмі “Фізичне виховання – здоров’я нації”, в Україні склалася критична ситуація зі станом здоров’я населення, а особливо дітей і підлітків. Майже 90 % школярів мають відхилення у здоров’ї, понад 50 відсотків – незадовільну фізичну підготовку. Зміцнення та збереження здоров’я дітей, підвищення рівня їх фізичної підготовленості є найактуальнішими з головних завдань, які гостро стоять перед українським суспільством.

Для вирішення цього складного і важливого завдання, перш за все, необхідно привести спосіб життя людей у відповідність із закономірностями їх росту і розвитку, розробити ефективні засоби впливу на організм, запровадити раціональний режим праці і відпочинку.

Саме в цьому віці рухова підготовленість є одним із основних чинників, які визначають рівень фізичного розвитку та стану здоров’я дітей (В.К. Бальсевич, В.А. Запорожанов, 1987). Реалізація необхідного рівня рухової підготовленості дітей є основою нормального розвитку організму, стимулювання його адаптованих організмів.

Відомо, що однією з причин відхилення у фізичному розвитку та стані здоров’я дітей є недостатня рухова активність, обсяг якої з кожним роком зменшується. Мало уваги руховому режиму дітей приділяють батьки та близькі люди, які їх оточують. Тому важливо своєчасно сформувати у дітей потребу у систематичній фізичній рухливості. Найбільш сприятливим для цього є молодший шкільний вік, який нарощує фундамент, закладений у старшому дошкільному віці. На даний час цю проблему вирішують лише навчальні заклади, які забезпечені кадрами та матеріальною базою, де є необхідні умови для повноцінного фізичного виховання.

Проблема фізичного виховання особистості така ж давня, як і питання виховання взагалі. Передісторія фізичної культури заглиблюється в той період, коли вся, без винятку, фізична і розумова діяльність людини обмежувалася безпосереднім забезпеченням умов її існування. Основні засоби для існування первісної людини давали полювання, збиральництво, а також рибальство. Значення кожного із цих занять змінювалося залежно від навколишнього середовища, фізичного та розумового розвитку первісних людей. Особливостей їх життєдіяльності.

Протягом тисячоліть відбувалися значні зміни в природних умовах, внаслідок яких виникали, розвивалися і припиняли своє існування різні спільноти людей. На етапі зародження родового ладу (9-8 тис.до.н.е) відбувалася еволюція людей, удосконалювалася будова їхнього тіла, розумові здібності. Велику роль у розвитку первісних людей відігравали елементи фізичного виховання.

Виникненню первісних форм фізичної культури притаманне бажання людини брати участь в ігровій діяльності, яка обов’язково супроводжується руховою активністю. На різних стадіях розвитку культури, рухливі ігри і фізичні вправи виступають як невід’ємні органічні складові магічних і культових дійств, якими супроводжуються практично всі, без винятку, значимі для тогочасного суспільства події.

Відомо, що у східних слов’ян високо цінувалося рухова діяльність (археологічні розкопки доносять нам нині давні свідчення про перші рухливі ігри – “руханки”, “бігунки”, “ходунки”). Все це підтверджує, що наші давні предки з турбувалися про фізичний розвиток своїх дітей, виховання у них рухових якостей за допомогою рухливих ігор. В цих іграх, хороводах, танцях віддзеркалюються традиції нашого народу, особливості його культури та побуту, водночас – турбота про здоров’я підростаючого покоління. Могутнім засобом виховання у перші роки життя дитини завжди були рухливі ігри, забави із ходьбою, бігом, зі стрибками, киданням і ловінням предметів тощо.

Видатний чеський педагог Ян Амос Коменський високо оцінював роль ігор. Він стверджував, що ігри необхідні для вирішення оздоровчих, навчальних і виховних завдань.

Підкреслюючи велике значення правильного управління іграми зі сторони старших, Ян Амос Коменський говорив, що при збереженні необхідних умов гра повинна розвивати здоров’я, або бути відпочинком для розуму. Згідно його порад слід використовувати народні ігри. Ігри повинні відповідати віку. Прикрасою гри Ян Амос Коменський вважав «рухливість тіла», життєрадісність, збереження правил, досягнення успіху. В іграх він осуджував в’ялість, крик, недоброзичливі відносини між гравцями.

Епіфаній Славинецький в своєму оригінальному педагогічному витворі «Гражданство обычаев детских» звернув увагу на те, що заняття іграми повинні зміцнювати здоров’я і розвивати фізичні сили дітей. Він звертав увагу на те, що, граючи чесно, необхідно виховувати розсудливість, стриманість, безкорисливість. Гравці повинні проявляти настирливість, привчатися до сучасних дій, поважати більш слабких гравців.

Швейцарський педагог Йоган Генріх Песталоцці вважав, що у вільний від навчання час, ігри можуть служити розумною розвагою. В іграх, вказував автор, краще всього пізнається характер та нахили дитини. Високо оцінював рухливі ігри, які викликають у дітей позитивні емоції, ігри, в яких діти почували себе не вимушено і у повній мірі виявляли своє внутрішнє «Я».

К.І. Грум – пропагував ідею використання рухливих ігор для досягнення гігієнічних, виховних та навчальних завдань в їх взаємодії. Він давав методичний аналіз гри як засобу фізичного виховання, та рекомендував виробляти у дітей різні уміння в рухливих іграх, які будуть допомагати у навчанні складних рухів.

Зберігають своє значення думки К.Д. Ушинського з питань застосування народних рухливих ігор, а також ігор із образними сюжетами на заняттях із школярами молодшого шкільного віку.

Наукові дослідження в галузі педагогіки і психології виявили найсильніше бажання у дитини – це бажання ігрової діяльності (Л.С. Виготський). Дитина рухається під час гри, вона вкладає в неї свою енергію, виявляє творчість та наполегливість. Національні ігри створюють найкращі умови для формування та удосконалення рухових умінь і навичок, сприяють розвитку тілесних і духовних сил, виховують позитивні риси характеру.

Різноманітні рухливі ігри як засіб виховання дітей високо оцінювались видатними педагогами та психологами. Підкреслюючи педагогічну спрямованість народних ігор, О.П. Усова писала: „У народних іграх немає навіть тіні педагогічної настирливості, і разом з тим усі вони цілком педагогічні.

В. Скуратівський зазначає, що народні ігри відкривають історію свого народу, вчать любити народних героїв, розвивають розумові здібності. „Для багатьох дітлахів такі забави були не тільки формою дозвілля, але й своєрідною школою, де засвоювалися перші абетки науки. Адже далеко не всім щастило відвідувати парафіяльні чотирикласними”.

У двотомній праці “Керівництво до фізичної освіти дітей шкільного віку” (1888-1901) російський вчений П.Ф. Лесгафт розробив оригінальну систему фізичного виховання. При цьому педагог акцентував увагу на потребі введення фізичного виховання і в навчально виховних установах, розглядаючи його у єдності з розумовим вихованням.