115445 (591932), страница 5

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

- гра повинна вирішувати певні завдання;

- у цьому процесі варто дотримуватися систематичності та послідовності;

- організаційна діяльність педагогів чи батьків повинна бути спрямована на підвищення активності і самостійності учасників гри.

Більшість рухливих ігор має широкий віковий діапазон: вони доступні та корисні дітям різних вікових груп. Найбільша близькість тієї чи іншої гри даному віку обумовлюється ступенем доступності її змісту і конкретними завданнями до спільних ігрових дій.

Відомо (І. Олійник, К. Єрусалимець.), що для успішного проведення гри необхідно підготувати місце, перевірити наявність усіх вимог, а саме: поле майданчика має бути рівним, очищеним від каміння, мати прямокутну форму (8 /12). Усі сторонні речі повинні бути на відстані 2-3 м від майданчика.

Якщо гра проводиться на певній місцевості, то насамперед, треба її вивчити, а потім проводити відповідну підготовку. До цієї роботи вчитель залучає учнів, щоб привчати їх до самообслуговування. Для деяких ігор роблять розмітку. Її виконують або до уроку, коли вона складна, або під час пояснення гри. Розмітка може бути постійною. Межі майданчика мають бути чіткими. Креслять їх на відстані 2-3 метри від стіни. У приміщенні розмітку рекомендується робити крейдою. Цю роботу можна доручити дітям.

При поясненні правил гри вчитель повідомляє її назву, роль кожного гравця і його місце на майданчику і в залі, мету гри і її хід.

Проводячи гру з шикуванням дітей у коло, вчитель займає місце в колі. Якщо гравці розподіленні на дві команди і розміщені одна проти другої він повертає команди обличчям одну до одної і для пояснення займає місце на одному із флангів.

Якщо гра починається з руху врозтіч, можна шикувати дітей у шеренгу або групувати їх біля себе у на півколо, щоб всім було видно і чути вчителя.

Не можна перед поясненням розставляти дітей обличчям до сонця або іншого джерела світла. Це погіршує видимість, розпорошує увагу учнів.

Для кращого засвоєння гри, особливо учнями молодших класів рекомендується розповідь супроводжувати показом: пояснювати окремі, найбільш складні моменти жестом і показом деяких рухів. Правила пояснюються докладно лише в тому випадку, якщо гра проводиться вперше.

Більшість рухливих ігор проводяться із спеціальними предметами (прапорцями, булавами, м’ячами, скакалками і т. п). Ці предмети роблять гру цікавішою, різноманітною, ускладнюють її, збільшуючи діапазон дії на дитячий організм.

Інвентар повинен відповідати анатомічним особливостям дітей. Наприклад, у першому класі не можна давати ігор з футбольним м’ячем, з великими набивними м’ячами, з важкими булавами. Бажано, щоб інвентар був пофарбований у яскраві кольори, тоді дітям легко буде бачити його під час гри. Зберігати його потрібно в хорошому санітарно-гігієнічному стані.

Під час ігор на відкритій місцевості, зимових майданчиках слід використовувати шишки, сніг, вітки, тощо. Учнів треба привчати правильно користуватися інвентарем. Роздають його після пояснення гри, особливо м’ячі, які є сильним подразником для учнів. Коли дітям дати м’ячі раніше вони не уважно будуть слухати пояснення.

Слід пам’ятати, що після гри емоційний стан дітей підвищується, тому прибирати інвентар вони будуть поспіхом, а це аж ніяк не сприяє вихованню позитивних якостей, правильному ставленню до праці. Отже, треба вимагати старанного виконання учнями завдань і стежити за тим, щоб вони усе робили чітко, швидко і разом з цим охайно і красиво. Старанне виконання завдань має велике виховне значення, що сприяє закладанню основ колективної трудової діяльності.

Слід розрізняти ігри з ведучими та без них.

У деяких іграх потрібні один чи кілька ведучих. Їх ролі можуть бути різноманітні: наздогнати гравця що втікає, влучити в нього м’ячем, відгадати по голосу, хто підходив, і т інше. Виконання обов’язків ведучого впливає на виховання гравців, сприяє формуванню їх організаторських навичок і активності.

Бажано щоб роль ведучого виконувало якомога більше дітей.

Існує кілька способів визначення ведучого, а саме:

1. Вчитель може призначити одного із гравців за своїм розсудом, коротко обґрунтовуючи свій вибір.

2. Ведучого також можуть обрати самі гравці. Цей спосіб має позитивне значення в педагогічному відношенні, тому що він розкриває колективне бажання дітей обирати на цю роль найбільш гідного товариша. Однак для цього необхідно, щоб гравці добре знали одне одного інакше їх вибір буде вдалим.

3. Нерідко призначають ведучого за результатами попередніх ігор. Цей вибір стимулює учнів добиватись кращих результатів у грі. Негативною стороною цього способу є те, що на роль ведучого не можуть бути висунуті слабкі чи менш спритні діти.

4. Спосіб жеребкування. Для цього застосовують рахунок у вигляді лічби. На кого випаде останнє слово лічби, той стає ведучим чи, виходить з кола (в такому разі лічба робиться доти, поки не залишиться один гравець який стає ведучим). Цей спосіб довший за часом, ним звичайно користуються в іграх які проводяться в позаурочний час

В командних іграх та естафетах змагаються між собою дві і більше команд. Розподіл на команди здійснюється вчителем за його розсудом, шляхом розрахунку або фігурним маршируванням, а також за призначенням капітанів команд. Він може вдало зробити це тільки тоді, коли добре знає колектив. Таким способом розподіл відбувається швидко, але самі гравці ніякої активності не проявляють.

При розподілі гравців шляхом розрахунку діти шикуються в шеренгу, а потім роблять розрахунок на таку кількість номерів, скільки в грі повинно бути команд.

Розподіл гравців шляхом фігурного марширування здійснюється таким чином: учні перешиковуються з колони по одному в колону по два, по три, де кожна з новоутворених колон являє собою одну із команд, які змагаються. Цей спосіб є зручним тому, що він не потребує багато часу для його проведення.

Спосіб розподілу на команди за призначенням капітанів полягає в тому, що діти на початку гри вибирають капітанів у залежності від кількості команд.

Призначені капітани по черзі вибирають гравців у свої команди. Цей спосіб дає можливість швидко укомплектувати команди, рівні за силами. Однак він має свої негативні сторони. Слабких гравців капітани до своїх команд беруть неохоче. Щоб цього уникнути, треба відібрати в команди половину гравців, а другу – поділити за допомогою розрахунків.

Всі способи розподілу на команди слід запроваджувати у відповідності з характером і умовами проведення гри, а також складу та кількості гравців.

Не менш важливе значення у підготовці до командної гри має вибір капітанів команд. Вони відповідають за дисципліну гравців своєї команди під час гри, організовують і розміщують учасників, встановлюють черговість бігу в іграх-естафетах та ін. Капітанів вибирають самі гравці, або призначає вчитель, з учнів, найбільш здібних та дисциплінованих, що користуються авторитетом у своїх товаришів.

Іноді, коли вже створені команди, можна призначити капітаном пасивного гравця, або нестриманого учня, який легко збуджується, з метою виховання у нього позитивних рис характеру,

Більшість рухливих ігор важко організувати і проводити без помічників і суддів. Зокрема, на уроках фізичної культури, коли час на проведення гри обмежений, а організація повинна бути чіткою і швидкою, без сторонньої допомоги не обійтись.

Помічники і судді призначаються з числа учнів, звільнених за станом здоров’я від виконання фізичних вправ середньої та великої інтенсивності, для яких фізичне навантаження даної гри не дозволене. Якщо таких учнів немає, то помічників і суддів призначають з числа гравців.

При повторенні гри, їх слід заміняти іншими гравцями.

Кількість помічників та суддів у грі залежить від її характеру, кількості груп або команд і розмірів майданчика. Вони допомагають учителю в роздачі або встановленні інвентарю, слідкують за дотриманням правил гри, ведуть підрахунок очок та ін.

Виконання обов’язків помічників, суддів, капітанів команд прищеплює дітям організаторські здібності, які надалі можуть самостійно організовувати та проводити рухливі ігри.

Особливе місце в проведені рухливої гри займає керівництво процесом гри, яке проводиться в певній послідовності.

Після пояснення правил розміщення гравців на майданчику починається гра за умовним сигналом (свисток, сплеск у долоні, змах прапорцем, рукою та ін.), командою або розпорядженням учителя. Сигнал подається після того, як учитель переконався, що всі гравці добре засвоїли правила гри і зайняли відповідні місця.

В іграх з розподілом граючих на підгрупи, особливо в естафетах бажано користуватися командою, яка складається з трьох частин: „На старті!”, „Увага!”, „Руш!”. Останню команду іноді заміняють сигналом. Все це сприяє виробленню у дітей правильної та швидкої реакції, яка необхідна в майбутньому при навчанні старту в бігу, плаванню, ходьбі на лижах та бігу на ковзанах.

Ігри сюжетного характеру, де немає змагального методу, не потребують особливо чітких команд. Такі ігри можна починати за наказом, висловленим спокійним голосом: „Гру почали!”. Або можна попередити дітей, що гра починається після слів: „Раз, два, три!”. Після того, як діти почали гру, вчитель уважно слідкує за її ходом і поведінкою гравців.

У процесі гри вчитель дає вказівки гравцям, які допускають помилки або порушують її правила. Всі зауваження та вказівки слід робити, по можливості, не заважаючи ходу гри, не зупиняючи гравців. Зупиняти гру можна в тому випадку, коли більшість її учасників допускає грубі помилки.

Кожна гра потребує об’єктивного суддівства, інакше учні втратять інтерес до неї. Особливого значення суддівство набирає в іграх змагального характеру, де гравців розподілено на команди. Суддя слідкує за тим, щоб команди були рівні за силами, кількістю гравців, а також за однаковими умовами гри та точним дотриманням гравцями всіх її правил.

При підборі ігор слід чітко визначити дозування навантаження та регулювання ним, враховуючи вікові та індивідуальні особливості дітей. Цей момент є надзвичайно відповідальним, так, як дозування фізичного навантаження у грі визначити важче, ніж у фізичних вправах, не зв’язаних з ігровими діями. Наприклад, фізичне навантаження, яке дає гра залежить від загального навантаження на уроці фізичної культури, від характеру роботи на уроці і активності гравців. Ігрова діяльність своєю емоційністю захоплює дітей, і вони не відчувають втоми. В зв’язку з цим, щоб уникнути перевтомлення учнів, необхідно своєчасно припинити гру або змінити її інтенсивність і характер навантаження.

Для регулювання фізичного навантаження в грі запроваджуються різноманітні методичні прийоми: зменшення або збільшення часу, відведеного на гру, кількості повторень гри, розмірів майданчика і довжини дистанції, яку пробігають гравці, ваги предметів, які метають, кількості і складності правил гри і перешкод, введення короткочасних пауз для відпочинку або уточнення і розбору помилок.

Отже, дозування фізичного навантаження в грі визначається методикою її проведення, місцем та умовами, в яких перебувають гравці (на майданчику, в приміщенні, влітку або взимку).

Тривалість гри залежить від педагогічних завдань, що ставились учителем перед нею, умов занять, кількості учасників та їх віку. Гру потрібно закінчити своєчасно, коли гравці одержали достатнє фізичне та емоційне навантаження. Не слід чекати того моменту, коли самі гравці запропонують припинити її.

Якщо гра командна, необхідно перед її початком повідомити учасників, скільки разів вона буде повторюватись. Коли гра немає визначеного кінця, вчитель заздалегідь попереджає про закінчення її, обумовлюючи певний час, або проводить гру до тих пір, поки не зміниться ведучий. Про це діти повинні знати і бути готовими.

Закінчення гри не повинно бути несподіваним для учасників, тому що раптовий кінець її може викликати негативні реакції у дітей або їх невдоволення.

Після закінчення гри необхідно підвести її підсумки. Насамперед, слід відзначити переможців, привітати їх, а також відмітити дітей, які брали активну участь у грі, дотримувались її правил, проявляли творчу ініціативу.

При повідомленні результатів потрібно вказати командам і окремим гравцям на допущені помилки та негативні сторони в їх поведінці.

Саме таке вміле підведення підсумків має велике виховне та освітнє значення.

Що стосується особливості методики проведення рухливих ігор в початкових класах, то слід відмітити, що в цьому віці до рухливих ігор ставляться серйозні вимоги. Діти цього віку схильні до наслідування образів, драматизації; мислять ще не конкретно. З урахуванням цього і складено цю програму з фізичної культури, якій багато місця відведено рухливим іграм.

У дітей молодшого шкільного віку ігрова діяльність займає значне місце, тому керівникові насамперед треба звертати увагу на вдосконалення ігрової діяльності, на те, щоб вона була більш змістовна, ефективна. Досягти цього можна за допомогою ігор з речитативами і піснями. Слова пояснюють зміст дій, сприяють енергетичному їх виконанню. Крім того, ці ігри привчають дітей до правильного дихання. Учитель повинен підказувати, коли робити вдих, коли видих.

Характеристики

Список файлов ВКР