Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 7)

Таблиця 3

Організація дозвілля дітей 7-9 років

Найулюбленіші заняття молодших школярів – комп’ютерні ігри, які займають майже половину відсоток пропонованих видів дозвілля, що у наш час не є несподіваним. На ІІ – рухливі ігри (катання на лижах, санчатах, ковзанах, з м’ячем (хлопці)), різні хороводні, “доганялки” (дівчатка). ІІІ місце займають екскурсії та прогулянки в парк, ліс, до річки із застосуванням рухливих ігор. ІV місце – читання художньої літератури (окремий контингент дітей).Серед респондентів (6 дітей) – 5 % опитаних – люблять займатися, художньою самодіяльністю, музикою, малюванням і займають останнє місце.

Прикро те, що рухливим іграм приділяється мало уваги. Основна причина це відсутність вільного часу. Особливо у першокласників, які ще не адаптувалися до шкільної системи навчання. Діти не встигають виконувати домашнє завдання і саме рухливі ігри залишаються поза увагою дорослих.

Це спонукало нас провести експериментальне дослідження у початкових класах на базі ЗОШ с. Снігурівка, метою якого було: визначити, ігри, які найбільш подобаються дітям; за якими критеріями їх слід підбирати; а також за якою методикою працюють вчителі під час навчання рухливим іграм.

Для того, щоб визначити найбільш цікаві та доступні ігри для дітей початкових класів ми проаналізували досвід роботи учителів нашої школи.

З цією метою було проведено анкетування вчителів та опитування учнів 1-2 класів (Додаток). Досвід роботи педагогів школи показує, що учні віддають пріоритет саме тим іграм, які відповідають їхнім психофізичним потребам.

Результати опитування молодших школярів були занесені до табл. 4.

Таблиця 4

Вибір рухливих ігор учнями початкових класів (у %)

На основі констатації фактів можна зробити такий висновок, що найбільший інтерес викликають у дітей 1-2 класів ігри з правилами без сюжетів. Драматизовані ігри займають останню позицію серед вище перерахованих, які цікавлять молодших школярів. Слід відмітити, що в учнів другого класу (як дівчаток так і хлопчиків) викликають менший інтерес сюжетні ігри з нескладними правилами ніж в учнів першого класу. На відміну від цього факту спортивні ігри цікавлять більше учнів другого класу, а ігри-вправи з орієнтацією на досягнення результатів – учнів першого класу.

Дослідження Н. Михайленко і Н. Пантіної виявили, що вибір дитиною тієї чи іншої гри служить індикатором рівня її розвитку. Причому свідомий вибір, групування і класифікація ігор за дозволяють дитині реалізувати ігровий задум, що є свідченням сформованості прагнення і потреб займатися ігровою діяльністю.

Трансформація виявлених рівнів щодо завдань нашого дослідження дозволили нам визначити такі критерії добору ігор:

• врахування вікових закономірностей розвитку ігрової діяльності дітей, індивідуально-типологічних особливостей кожної дитини;

• сформованість інтересів, яка виражається у безпосередньому емоційно-пізнавальному відношенні дитини, прагненні і потребі. займатися грою.

Досвід роботи вчителів показав, що у своїй щоденній педагогічній діяльності вони керуються такими основними принципами підбору ігор та ігрових матеріалів для школярів: доступність, гігієнічність, естетичність, динамічність, віковий (врахування вікових та індивідуально-психологічних особливостей кожної дитини) та принцип розвиваючого навчання (Додаток № 1, 2, 3). Критеріїв підбору ігор, то вони майже адекватні принципам.

Щодо методики навчання рухливих ігор результати анкетування показали, що більшість вчителів працюють за розробками і чекають від науковців детальних методичних рекомендацій (описів правил, дозування, вимоги щодо проведення та підбору і т. п.). Але наявність такого матеріалу, як показує досвід, знижує інтерес до вивчення наукових публікацій, виявленню педагогічної творчості. Це формує певні штампи та шаблони в роботі педагога та одноманітність в проектуванні. Тому, на наш погляд, щоб відкрити шлях до творчості вихователя методична література має окреслити головні шляхи розв’язання даної проблеми, які знайдені в процесі психолого-педагогічних досліджень і перевірені практикою роботи у школі та поза нею. Не можна заперечувати інших шляхів вирішення означеного аспекту.

Кожен учитель має можливість самостійно добирати ігровий репертуар, доповнювати його оригінальним авторським матеріалом, що за змістом, формою і способом проведення відповідав би бажанням дітей певного віку, стимулював би їхню життєдіяльність. При цьому слід уникати систематичності занять комп’ютерними іграми.

Отже, в методичній літературі важливим є ідея, а не детально розписана методика навчання, що і показано в попередньому підрозділі.

Не зважаючи на мізерне науково-методичне забезпечення з питань організації та проведення рухливих ігор у молодшому шкільному віці 50% опитуваних вважають достатнім рівень своїх знань про методичні особливості їх навчання. Це свідчить про недооцінку вчителями педагогічної значимості рухливих ігор, консервативність системи підготовки та методики проведення.

Щодо вирішення цієї проблеми, то ми пропонуємо розширити можливості отримання інформації про сучасні підходи та новітні технології за рахунок обміну досвіду роботи з різними школами, проведення методичних об’єднань та семінарів.

В нашій анкеті звучало питання про місце народних рухливих ігор в суспільно-сімейному вихованні молодших школярів, і які ігри найбільш популярні. На що ми отримали позитивні відгуки, як зі сторони вчителів, так і зі сторони учнів. Враховуючи думку педагогів, інтерес і бажання дітей, анатомо-фізіологічні можливості їх організму та психологічне сприймання, науковцями галузі фізичного виховання та спорту розроблена класифікація національних ігор за характером рухової діяльності.

С.Б. Мудрик пропонує такий варіант:

Ігри з елементами загально розвиваючих вправ. „Батько і діти”, „Мак”, „Дрова”, „Адам і Єва”, „Розбите яєчко”, „Шевчик”, „Ой вийтеся, огірочки”,

„Мокрий кіт”, „Пузир”, „Боцюн і криниця”.

Ігри з ходьбою. ”Петре, де ти?” „Панас”, „Жмурки”, „Підхід вартових”, „Звідки ти?”, „Гарбуз”, „Огірочки”, „Міст”, „Нічний марш”, „Дуб чи береза”.

Ігри з бігом. „Іду на Ви!”, „Гуси”, „Пень”, „День та ніч”, „Хатина”, „Сірий кіт”, „Кавуни”, „Мур”, „Ковбаса”.

Ігри із стрибками. „Вовк і кози”, „У довгі лози”, „Шагавай”, „Переправа через річку”, „Струмочок”, „Гречка”, „Тинок”, „У річку гоп”, „Спутані коні”.

Ігри з метанням. „Бабу перевозити”, „Хто далі кине”, „Влучний стрілець”, „Захисник кріпості”, „Пошивай”, „квач з м’ячем», «Штандер», «Мисливець і качки», «Квочка».

Ігри з рівновагою. „Гойдалки”, „Журавель”, „Ластівка”, „Навпереваги”,

„Метелиця”, „Круть-верть””, „Млин”.

Ігри з елементами акробатики. „Краб”, „Каракатиця”, „Перекоти-поле”, „Розпечене колесо”, „Павук”, „Жабка”, „Качалка”, „Дзвін”.

Ігри з елементами боротьби. „Буряк”, „Тягти бука”, „Ріпка”,

і татари”, „Перетягування по линві”.

Ігри з елементами танцю. „Сива шапка”, „Женчичок”, „Гоп-скок”, „Метелиця”, „Трійки”.

Ігри на воді. „Морський бій”, „Мисливці і качки”, „Швидкий краб”, „Коловорот”, „Крокодил”, „Щупаки”, „Невід”, „Квачі”, „Морж”.

Ігри на лижах. „Наздожени втікаючи”, „Буксировка”, „Квач на лижах”, „Лижник без палиць”, „Мисливець на полюванні”.

Аналізуючи розподіл національних ігор за характером рухової діяльності, можна констатувати, що вони активно впливають на моторику дитини, комплексно вирішуючи оздоровчі, освітні та виховні завдання.

Національна специфіка рухливих ігор за народним календарем проявляється: у відтворені психологічних особливостей народу, його світобаченні, моральних нормах; у національній мові; у відображенні історії нації, в її культурі, у громадському житті та побуті, в традиціях, релігійних віруваннях, звичаях; у зв’язках рухливих ігор з національним фольклором; у національній специфіці вираження загальнолюдських ідей добра і справедливості, естетичних поглядах, суспільних інтересах; у любові до природи, до рідного краю, де живе нація. Усе це разом являє собою могутню рушійну силу естетичного, морально-етичного, культурного, фізичного виховання молодших школярів.

Методика проведення українських народних ігор нескладна і характеризується самостійністю та ініціативністю. Для вибору гри слід чітко знати завдання, що вирішуватимуться, рівень розвитку дітей, місце і час проведення.

Підбираючи гру для уроку фізичної культури слід враховувати основні його завдання. Зміст гри повинен відповідати віковим особливостям фізичного і психофізичного розвитку. Для дітей молодшого шкільного віку, руховий досвід яких дуже малий, рекомендуються ігри сюжетного характеру з елементарними правилами і простою структурою („Мак”, „Іди, іди дощику”, ”Ой вийтеся огірочки” та ін). Поступово від простих ігор слід переходити до більш складних, підвищувати вимоги до швидкості та координації рухів.

Традиційно склалося так, що більшість українських ігор не ділиться за статтю. Проте існують ігри для дівчат („Мак”, „Горішок”, „Коза”) та хлопців („Тягти бука”, „Дзвіниця”).

Для народних ігор, як правило не потрібно спеціальних майданчиків. У них грали на вулиці, на вигоні, на лузі, у полі, серед пасовищ і навіть за працею, коли наступав короткий перепочинок. Під час проведення ігор у приміщенні слід передбачити, щоб не було зайвих, особливо гострих, предметів.

Слід зауважити, що рухливим іграм, як розділу програми фізичного виховання в початкових класах, рекомендовано виділяти приблизно 30% - 35%часу уроку. В нашому випадку приділялося більше половини уроку. Метою нашого дослідження було визначення впливу рухливих ігор на фізичну підготовленість учнів початкових класів.

Для цього була складена картотека рухливих ігор та естафет, проведена класифікація за фізичними якостями (за рекомендаціями Мудрика Б.).

Картотека дозволяє швидко відбирати ігри і застосовувати їх на конкретному уроці для більш ефективного досягнення бажаного результату в розвитку фізичних якостей.

Були складені плани графіки на чверть, де поряд із засвоєнням основних рухових вмінь та навиків. На кожному уроці включені ігри на розвиток фізичних якостей.

При визначенні місця рухливих ігор в структурі уроку враховувалась їх інтенсивність. Ігри з низькою інтенсивністю (ЧСС 130 уд./хв.) проводилися у вступній та заключній частині уроку; ігри середньої, вище середньої та високої інтенсивності (ЧСС 130-170 уд./хв.) були включені в основну частину.

Щоб говорити про ефективність дослідження, був проведений формуючий експеримент, який проходив на протязі 2 років з учнями молодших класів.

Для порівняння були задіяні 2 класи - експериментальний та контрольний. В контрольному уроки проводилися за стандартною програмою, а в експериментальному за тематично спланованою, де рухливим іграм відводилось 50-60% часу уроку.

З метою визначення рівня фізичної підготовленості проводилось тестування на початку та вкінці навчального року. Використовувалися такі тести: біг на 30 м., стрибки в довжину з місця, метання м’яча на дальність.

Для визначення середніх показників фізичної підготовленості учнів молодших класів були проведені експериментальні випробування зі школярами загальноосвітньої школи с. Снігурівка, Лановецького району.

На основі тестування проведені порівняльні характеристики рівня рухових здібностей контрольного та експериментального класів за середнім результатом. Результати досліджень занесені до таблиці.

Таблиця 5.

Середні показники фізичної підготовленості дітей 7 років (Х + Sх)

Результати дослідження, наведені у таблиці, стверджують, що всі показники фізичної підготовленості після експерименту значно зросли. Так, у хлопчиків експериментальної групи показники стрибків у довжину з місця зросли на 16,90 см, а у дівчаток – на 22,10 см; метання м’яча на дальність у хлопчиків зросли на 0,75 м, а у дівчаток – на 0,35 м. Порівняльний аналіз результатів бігу на 30 м показав, що час, затрачений на подолання дистанції, у хлопчиків зменшився на 1,17 с, а у дівчаток – на 1,10 с.

Характеристики

Список файлов ВКР