115135 (Виховання в сім’ї як першооснова інтелектуального розвитку особистості молодшого школяра), страница 8

Ніж м’якше й обережніше звертаються з дитиною, чим більш розумною добротою і любов’ю він оточений, тим більше м’якою і люблячою людиною він є, тим з більшою вразливістю він відноситься до усього навколишнього і тим більше він привчається керуватися правдою у всіх своїх думках і діях. Моральні якості дитини складають дійсна спадщина середовища, у якій він провів перші роки свого життя; ця спадщина навколишніх прищеплюється в міру розвитку свідомості дитини, як і його мова, спосіб вираження, звички, звичаї і т.д.

Злим школярик буде тільки тоді, коли його дратують і ображають несправедливістю, сваволею і неправдою. Лінь у нього є, коли його насильно змушують робити непосильну, не відповідним його знанням і підготовці, отже, логічно непослідовну роботу або роботу, що сильно гнітить його одноманітними, стомлюючими діями. Отже, лінь з’явиться, коли насильно необхідна робота супроводжується витратою речовини, не відповідному попередньому нагромадженню, і коли надлишок витрати порівняно з нагромадженням приведе до страждання, до виснаження і навіть до виснаження. Знову ж, отже, не уроджений нахил викликає це явище, а неприємне, гнітюче почуття, викликане вимогами, що не відповідають силам і здібностям дитини, отже, несправедливими, довільними.

Наскільки дитина повинна вільно рости без усяких перешкод, що накладаються на нього з моменту народження на світло, засипати і спати без усякого прибавочного роздратування і постійної соски в роті, настільки ж він повинний бути завжди зайнятий, коли пильнує, і йому повинно бути надане самому відшукувати собі заняття і міркувати як над своєю справою, так і над усіма явищами, що зустрічаються йому. Необхідно, звичайно, щоб навколо себе він бачив розумно-діяльне життя. Єдиними моментами, що збуджують його до діяльності, повинні бути задоволення, що відчувається їм при заняттях, інтерес до справи і прагнення засвоїти собі знання і розуміння явищ, що спостерігаються їм.

При первісному вихованні усього наочніше можна бачити все значення високе утвореної матері. Справді, що може бути вище і цінніше розумної матері; можна сказати, що рівень розвитку суспільства знаходиться завжди в прямого зв’язку і прямої пропорційності з рівнем розвитку жінки. Чим вище утворення жінки, тим серйозніше може бути спрямоване сімейне виховання дитини, що має, без сумніву, саме серйозне значення для всього життя людини. Цілком природною керівницею дитини є насамперед мати. Розумність і високе утворення жінки усього сильніше буде впливати на розвиток і утворення морального характеру дитини. Тільки така жінка, ніколи не допускаючи сваволі, неправди або образи дитини, могтиме сприяти розумовому його розвиткові і встановленню його морального характеру. Вона не буде обмежуватися зовнішністю, а вчасно сказаним словом і роз’ясненням зуміє підтримати активну діяльність дитини, а також буде сприяти засвоєнню їм поняття про правду. Вона не буде підтримувати його почуттєвих проявів, а буде неодмінно сприяти розвиткові свідомої його діяльності.

Батьки повинні цікавитися і приймати велику роль у розумовому розвитку школярика. Коли дитина іде до школи, батьки повинні допомагати їм засвоювати знання, заохочувати але ні в якому разі не давати за це подарунки, тобто за вигоду.

На сьогоднішній день є безліч ігор, книг, які можуть розвивати дитину розумово, наприклад, "знайди дорогу" та інші (додаток №1).

Отже, не тільки вчитель, але сім'я можеш розвивати школяра розумово. Нерідко старше покоління загадує дітям загадки, читають вірші, за ознаками яких можна впізнати казкових героїв (додатки №2-3).

Невід’ємним компонентом народної педагогіки є розумове виховання - цілеспрямований вплив дорослих на розвиток активної розумової діяльності дітей. У масовій практиці сімейного виховання воно охоплює ознайомлення дітей з навколишнім світом, формування їхніх пізнавальних інтересів, інтелектуальних навичок і вмінь, розвиток пізнавальних здібностей.

Пильна увага народної педагогіки до розумового виховання випливає з високої оцінки, - яку дає народна мудрість розумовому розвитку та його ролі й значенню в житті й діяльності кожної людини: "Знання та розум - скарб людини". За її твердженням, розум одна з найкращих людських, якостей ("Не краса красить, а розум". Від розумового виховання залежить успіх підготовки людини до життя ("Розумний всякому дає лад"), її трудові успіхи ("Без розуму ні сокирою рубати, ні личака в’язати"), особисті доля й щастя ("Щастя без розуму - торбина дірява"). Різні складні перипетії і тяготи життя найчастіше долаються не силою, а розумом ("сила уму уступає", "і сила перед розумом никне", "треба розумом надточити, де сила не візьме"). Людина з неповноцінним розумом - каліка ("Нема ума: вважай - каліка", "Людина без розуму, що сніп без перевесла"). Широка життєва функція розуму зафіксована в численних народних висловах: "до розуму дійти" (порозумнішати), "навчатися розуму" (наставляти на добрий розум), "до розуму приймати" (уважно слухати), "до розуму довести" (виховати, вигодувати), "на розум навести" (порадити, роз’яснити), "брати на розум" (брати до уваги), "держати розум у голові" (бути розсудливим), "дібрати розуму" (розміркувати, придумати), "в розум прийти" (опам’ятатися, схаменутися), "спасти на розум" (прийти на думку), "піти до голови по розум"" (обдумати, обміркувати), "розумом не збагнути" (не зрозуміти), "розуму не забракне" (глузду вистачить), "дурний розум" (глупота), "з дурного розуму" (здуру), "з розуму звести" (обманути) та ін. А якщо додати сюди стійкі словосполучення із синонімами до слова "розум" - "ум", "глузд", "толк", "розсудок", "смисл", "мудрість", "тямучість", то таких афоризмів набереться дуже багато. Щоб підкреслити життєве значення розуму, народна дидактика дуже часто протиставляє його глупоті ("Краще з розумним у біді, ніж з дурним у добрі", "Краще один мудрий, ніж десять дурних", "З розумним розуму наберешся, а з дурнем і останній згубиш", "Краще з розумним два рази згубити, як з дурнем раз найти", "Розумний розсудить, а дурень осудить", "Більше в розумного розуму в п’яті, як у дурня в голові").

Слід зазначити, що народна дидактика дає матеріалістичне тлумачення розуму, розглядаючи його як найвищий ступінь виявлення пізнавальної діяльності людини, здатності мислити, порівнюючи явища і роблячи обмірковані висновки. У щоденний обіг нашого народу слово "розум" увійшло з давньоруської мови (за допомогою префікса роз - і праслов’янського "ум" (розум). Звідси в українській мові утворилися споріднені слова: уміти, умілий, умілець, умілість, уміння, розуміти, розуміння, розумітися, розумний, розумник, розумниця, розумність, розумовий, розумування, розумувати. Людину, наділену великим розумом, яка має значний життєвий досвід, у народі називають мудрою. Слово "мудрий" своїм походженням теж сягає до того самого ж кореня "ум" праслов’янської мови. І в сучасному живому обігу має таке гніздо слів: мудрець (мудрак, мудрій), мудрість, мудріти, мудро, мудрований, мудрощі, мудрування, мудрувати, мудруватий.

У поняттях розум, ум, мудрість дуже часто уособлюються й такі позитивні риси людини, як статечність, стриманість, серйозність, спостережливість, кмітливість, передбачливість, обачність, розсудливість, скромність. Розумна людина скромна, а дурна - бундючна ("Повний колос униз гнеться, а порожній вгору дереться", "Повна бочка мовчить, а порожня гудить"). Мудрість зовні непоказна. Зарозумілість чванькувата, обвішана різними блискітками й брязкальцями. Саме на такому зіставленні побудовано ряд народних казок про братів, які вважають себе дуже мудрими, і найменшого брата, якому старші вішають ярлик дурного. "Було собі три брати", - починається українська народна казка "Три брати". - От найменший усе робить не так, як люди. То ті брати на нього все кажуть: дурень! Дурень та й дурень - так уже всі його звуть. Розумні брати в хазяйстві порядок дають, а дурня посилають свиню пасти" Подібну фабулу має також казка "Як Іван царя перебрехав": "В одного ґазди було три сини. Старший, що вважав себе дуже мудрим", "середущий син" і "наймолодший, Іван, котрого брати вважали придуркуватим". Але різні життєві випробування витримали саме ті, кого мали за найдурніших. Наймолодшого брата звінчали із самою корoлівною "та такий банкет учинили! А старші брати сидять на тому бeнкеті та тільки дивуються: був дурень, а тепер короленко" ("Три брати"). У другому випадку (казка "Як Іван царя перебрехав") наймолодший Іван виявився настільки кмітливим, що сам цар зганьбився, бо простак його переміг у словесному поєдинку. "Не хотілося цареві віддавати дочку за Івана. Та не міг він відмовитися від свого слова і наказав весілля гуляти. Став Іван царем у тій державі. І тепер царює, коли не вмер"2. Ці казки застерігають від зарозумілості, вчать шанувати людську гідність, розпізнавати й цінити справжню мудрість, якою найчастіше наділена скромна, проста людина ("Кого насмішкою зневажають, з того люди бувають"). Народна педагогіка вчить, що кожна людина повинна бути розумною ("На те й голова, щоб у ній розум був", "Голова не на те, щоб тільки кашкет носить", "Голова без розуму, як ліхтарня без свічки"), бо розумова обмеженість і тупість заважають жити й працювати ("З дурнем пива не звариш", "Один дурень зіпсує, що й десять розумних не поправлять", "Нема гіршого ворога, як дурний розум", "Умного пошли - одне слово скажи, дурного пошли - три слова скажи та й сам за ним піди"). Про того, хто виявляє низький рівень розумового розвитку, кажуть: "Немає третьої клепки в голові", "Не всі дома - пішли по дрова", "З-за кутка мішком прибитий". Нестачу розуму нічим не надолужиш: ні вродою ("Шкода краси, де розуму нема"), ні статурою ("Високий - як дуб, а дурний - як пень", "Високий - як тополя, а дурний - як квасоля"), ні показною солідністю і блиском ("Живіт товстий, та лоб пустий", "Голова велика, та дуже дика", "Зверху блистить, а в голові свистить", "Шовкова борідка, та розуму рідко"), ні грішми ("Що ті й гроші, як чортма в голові", "Не купити ума, як нема"), ні багатством ("Дурному синові й батьківське багатство не в поміч"). Розум кожному дістається не так то й просто ("Дурному свого розуму не вставиш"), його на ковадлі не викуєш ("Хто розуму не має, тому й коваль не вкує"), та й в нікого не позичиш ("У сусіда ума не позичиш"). Процес розумового розвитку відображає сукупність кількісних і якісних змін, що відбуваються в розумовій діяльності людини в зв’язку з віком ("Які літа - такий розум", "Усякому на старість розуму прибавиться"), збагаченням досвіду ("Кожна пригода до мудрості дорога") і в результаті навчання ("Чоловік розуму вчиться весь вік"). Однак народна педагогіка вважає, що "Із сивою бородою не все розум приходить". Адже рівень розумової підготовки кожної людини залежить насамперед від розумового виховання: "Мудрою людину треба виховати". Тому народна педагогіка закликає дбати про формування розуму в дітей ("Не бажай синові багатства, а бажай розуму"). Народна виховна практика виробила чітку систему цілеспрямованого впливу дорослих на розвиток активної розумової діяльності дітей. Вона бере під опіку кожну дитину, по суті, з моменту її народження. Вже над колискою немовляти мати висловлює побажання, щоб її дитяті йшов "розум добрий в головоньку" \ щоб воно було "розуму мудрого".

Спізнання навколишнього починається з відчуттів, сприймання. Тому головне завдання розумового виховання на першому році життя дитини зводиться до піклування про нормальний розвиток відчуттів і сприймань дитини - зору, слуху, смаку, нюху й дотику. З перших місяців життя немовляти дорослі прагнуть викликати в нього різні зорові, слухові й дотикові враження, привертаючи увагу до яскравих іграшок, брязкалець, предметів, що рухаються. Батьки дуже радіють, якщо вже до чотирьох місяців їхня дитина вміє розрізняти деякі предмети] (пляшечку з молоком і брязкальце) і по-різному на них реагувати, може відрізнити "чужих" від "своїх", повертає голівку і знаходить поглядом маму, яка стає збоку й кличе дитину. "Розумненьке росте", - кажуть у такому випадку. Розумове виховання - процес тривалий і складний. Успіх його забезпечується багатьма чинниками. Провідне місце серед них займає живе спілкування з розумними людьми ("З розумним поговори, то й розуму наберешся, а з дурним - то й свій загубиш"). А звідси й порада: "Мудрого шукай, дурного обходь". Саме такий обмін думками дуже потрібний в спілкуванні з малими дітьми, коли в них формуються уявлення про навколишнє життя. Діти люблять, коли з ними багато говорять. Розмова з дитиною викликає і розвиває голосові реакції, підтримує вимовляння нею спочатку окремих звуків, згодом, з п’яти-шести місяців - складів: ма, ба, ла. Дитяче лепетання завжди викликає приємні переживання, як у дітей, так і дорослих.3 розвитком мовлення батьки справедливо пов’язують свої надії на добрий розвиток pозуму дитини, бо вона і мислення нерозривні: мовлення людини свідчить про її розум, і навпаки ("Який розум, така й балачка", "Що з голови, то й з мислі"). З мовою приходить свідоме осягнення дійсності. Народ здобути знання про дійсність опосередковано, а не тільки шляхом безпосереднього сприймання предметів або явищ високо цінить мову як основний засіб вираження самої сутності людини.

Збагнувши силу і значення емоційного і мовного розвитку дитини у розумовому вихованні, народна педагогіка завжди тримає його під постійним контролем. Оволодіння мовою дає можливість дитині

По-справжньому піклуються про розумове виховання своїх дітей ті батьки, які з ними багато говорять, чітко й у доступній формі відповідають на численні запитання малят, всіляко підтримують їхню природну допитливість, будять увагу. У дітей змалку пам’ять особливо загострена. Вони охоче запам’ятовують усе те цікаве, що кажуть дорослі, - нові слова, назви, вирази, зв’язні розповіді тощо. Крім живого, безпосереднього ситуаційного спілкування з дітьми, у практиці розумового виховання дітей багато важить використання фольклору. Ніколи не треба забувати й щедро використовувати такі чудові, перевірені багаторічним досвідом поколінь засоби розумового виховання, як пісні, потішки, пестушки, примовки, каламбури, загадки, перекази, легенди, оповідання, думи, байки, коломийки, частівки, прислів’я, приказки, сміховинки.