115135 (591788), страница 9
Текст из файла (страница 9)
Залучення дитини до світу мови через пісню, спочатку колискову, має велике педагогічне значення. Для українських народних пісень характернa висока художня досконалість, влучність епітетів і метафор, милозвучність, вони закладають надійний фундамент для вироблення мовного слуху дитини, тонко розкривають поняття про явища навколишнього світу, всіляко заохочують її до самостійної розумової діяльності.
Чільне місце в розумовому вихованні посідає казка, яка широко відкриває двері в навколишній світ, примушуючи нуртувати мислення дитини. Казка вчить логічно послідовно викладати думки ("Гарна пісня ладом, а казка - складом", "Казка від початку починається, до кінця читається, в середині не перебивається"). Казки цікаві за змістом, привабливі своєю образною мовою, високим емоційним зарядом. "Казка, гра, фантазія, - пише В.О. Сухомлинський, - животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів і прагнень... Через казкові образи в свідомість дітей входить слово з його найтоншими відтінками. Під впливом почуттів,що пробуджуються казковими образами, дитина вчиться мислити словами. Без казки - живої, яскравої, що оволоділа свідомістю і почуттями дитини, - неможливо уявити дитячого мислення і дитячої мови як певного ступеня людського мислення і мови. Діти знаходять глибоке задоволення в тому, що їхня думка живе в світі казкових образів. П’ять, десять разів дитина може переказувати одну й ту саму казку і щоразу відкриває в ній щось нове. В казкових образах - перший крок від яскравого, живого, конкретного до абстрактного".
Механізм психолого-педагогічної дії казки на розумовий розвиток дитини яскраво, глибоко й переконливо розкрив ще Панас Мирний. Щоб забавити дитину, почне їй "баба казочку про рябеньку курочку або про горобця - доброго молодця, - читаємо в романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" - Чіпка слухає і дума: "І чого отой дід з бабою плаче? чого тая курочка кудкудаче?. І чому тій билині не поколихати горобця - доброго молодця?!"
Дуже любив Чіпка казки слухати. В казках його з роду розумна голова знаходила немалу роботу. Казка була йому не вигадкою, а билицею. Не раз хлоп’я рівняло казку до життя, а життя до казки - і само собі міркувало, дивувалося... В казці звірі та птиці те саме і так само говорять, як і люди... А так - птиці щебечуть, воли ревуть, собаки гавкають... І ніхто не знає, що вони кажуть..." А добре б - дознатись: що то каже скотина, як іде ревучи з поля додому? яку пісню співає пташка у лузі?. І чого одні пташки так гарно щебечуть, а от горобці тільки цвірінькають?! І про що то розмовляє травиця між собою, коли, мов жива, шелестить малими листочками?."
Такі казочки бабусині, при самотньому житті, осторонь од товариства, пластом лягали на дитячий розум, гонили в голові думку за думкою, гадку за гадкою... Глибоко западали вони у його гаряче серце, а в душі підіймали хвилю горою - з самого споду до верху... Як рій той, гули в дитячій головоньці, як завірюха, крутились, вихрились... Од билинки перелітали до птиці; од птиці до скотини; од скотини до чоловіка - поки не засягали усього світа!"
Дійовим засобом, навчання у народній педагогіці виступають народні прислів’я. Прислів’я і приказки діти чують від дорослих і легко їх запам’ятовують. Народні афоризми випромінюють світлий розум і життєвий досвід трудящих, високий злет людської думки. Безпосереднє засвоєння прислів’їв і приказок має велике виховне значення, бо допомагає дитині подивитися на предмети зіркими очима народу та висловити своїм влучним словом, вірним духу народної мови. Звичайно, не всі прислів’я і приказки зрозумілі дітям. Та головне, щоб золота перлина народної думки міцно закарбувалась у дитячій голівці, а повне її розуміння неодмінно прийде трохи пізніше. "Прислів’я тим саме й добре, - резюмує К.Д. Ушинський, - що в ньому майже завжди, незважаючи на те, що воно "коротше від пташиного носа", є дещо, що дитині слід зрозуміти, являє собою маленьку розумову задачу, яка цілком дитині під силу". Головне призначення розумового виховання народна педагогіка вбачає в тому, щоб розвивати в дітей цікавість, допитливість розуму й формувати на їх основі пізнавальні інтереси.
Народна педагогіка ставить піклування про здоров’я та фізичний розвиток дітей на перше місце. ("Нема щастя без здоров’я", "Здоровому все здорово"). З цього, по суті, й розпочинається виховання дитини в сім’ї. Зразу ж після появи немовляти на світ батьки вважають своїм першим і головним обов’язком піклуватись про здоров’я. Так, співаючи над колискою немовляти, мати бажає своєму дитяті "рісточки у кісточки", "здоров’ячко на сердечко" і хоче, щоб воно "спало не плакало, росло - не боліло".
Велике значення нормального фізичного, розвитку зумовлювалось цілком реальними життєвими потребами. У діяльності трудової людини завжди постає немало таких проблем, для подолання яких потрібні чималі фізичні зусилля. Сила і витривалість, стійкість і спритність в народі високо ціняться. Ці риси батьки прагнули виховати в своїх дітей. Крім того, народ давно збагнув, що фізичне виховання нерозривно пов’язане з іншими сторонами формування особистості.
Емпіричним шляхом народна педагогіка дійшла висновку, що вдале просування фізичного розпиту дитини сприяє виробленню таких важливих її рис, наполегливість, відвага, рішучість, чесність, дисциплінованість.
2.3 Типові помилки розумового виховання молодшого школяра в сім’ї
2.3.1 Розумове виховання і потреба в емоційному контакті з членами родини
У людини як істоти суспільного мається своєрідна форма орієнтування - спрямованість на психічний вигляд іншої людини. Потреба "орієнтирів" в емоційному настрої інших людей і називається потребою в емоційному контакті. Причому мова йде про існування двостороннього контакту, у якому людина почуває, що сама є предметом зацікавленості, що інші співзвучні з його власними почуттями. У такому співзвучному емоційному контакті і випробує кожна здорова людина незалежно від віку утворення, ціннісних орієнтацій.
Може трапитися так, що мета виховання дитини виявляється "уставленою" саме на доказ потреб емоційного контакту. Дитина стає центром потреби, єдиним об’єктом її задоволення. Прикладів тут безліч. Це і батьки, що по тим чи іншим причинам ускладнення, які випробують, у контактах з іншими людьми, самотні матері, бабусі, які присвятили увесь свій час онукам. Найчастіше при такому вихованні виникають великі проблеми. Батьки несвідомо ведуть боротьбу за збереження об’єкта своєї потреби, перешкоджаючи виходу емоцій і прихильностей дитини за межі сімейного кола.
2.3.2 Розумове виховання і потреба досягнення успіху
У деяких батьків виховання дитини збуджується так званою мотивацією досягнення. Ціль виховання полягає в тому, щоб домогтися того, що не вдалося батькам з-за відсутності необхідних умов, чи ж тому, що самі вони не були досить здатними і наполегливими. Батько хотів стати лікарем, але йому це не вдалася, нехай же дитина здійснить батьківську мрію. Мати мріяла грати на фортепіано, але умов для цього не було, і тепер дитині потрібно інтенсивно вчитися музиці.
Подібне батьківське поводження неусвідомлене для самих батьків здобуває елементи егоїзму: "Ми хочемо сформувати дитину за своєю подобою, адже вона продовжувач нашого життя..."
Здавалося б, що, якщо єдиним чи основним мотивом виховання є потреба емоційного контакту, чи потреба досягнення, чи потреба сенсу життя, виховання проводиться на укороченій дистанції і дитина обмежується у своїй самостійності. При реалізації визначеної системи виховання, коли мотив виховання ніби відсувається від дитину, дистанція може бути будь-якою, це визначається вже не стільки особистісними установками батьків чи особливостями дітей, скільки рекомендаціями обраної системи. Але проблема незалежності чітко виявляється і тут. Вона виглядає як проблема несвободи дитини в прояві властивих їй індивідуальних якостей. Подібно цьому регулюючі виховання, надцінні мотиви батьків обмежують волю розвитку властивих дитині задатків, ускладнюють розвиток, порушуючи його гармонію, а іноді і спотворюючи його хід.
Мета і мотив виховання дитини - це щасливе, повноцінне, творче, корисне людям життя цієї дитини. На творення такого життя і повинне бути направлене сімейне виховання.
Деякі автори намагалися простежити, як пов’язані риси характеру батьків з рисами характеру дитини. Вони думали, що особливості характеру чи поводження батьків прямо проектуються на поводження дитини. Думали, що якщо мати виявляє схильність до туги, пригніченості, то й у її дітей будуть помітні такі ж здібності. При більш пильному вивченні цього питання усе виявилося значно складніше. Зв’язок особистості батьків і вихованих особливостей поводження дитини не настільки безпосередній. Багато чого залежить від типу нервової системи дитини, від умов життя родини. Тепер психологам зрозуміло, що та сама домінуюча риса особистості чи веління батька здатна в залежності від різних умов викликати і самі різні форми реагування, а надалі і стійкого поводження дитини. Наприклад, різка, запальна, деспотична мати може викликати у своїй дитині як аналогічні риси - брутальність, нестриманість, так і прямо протилежні, а саме пригніченість, боязкість.
Зв’язок виховання з іншими видами діяльності, підпорядкування виховання тим чи іншим мотивам, а так само місце виховання в цілісній особистості людини - усе це і додає вихованню кожного батька особливий, неповторний, індивідуальний характер.
Саме тому майбутнім батькам, що хотіли б виховувати свою дитину не стихійно, а свідомо, необхідно почати аналіз виховання своєї дитини з аналізу самих себе, з аналізу особливостей своєї власної особистості.
Конфлікт поколінь - вічна проблема сімейного виховання.
Методи, якими користаються батьки, не завжди вибираються правильно.
Усе своє життя батьки повинні, підкорити вихованню дітей.
Карати дітей необхідно, але помірковано.
Час від часу з’являються повідомлення про племена, у яких підлітки не знають конфліктів з дорослими. У застиглому, окостенілому суспільстві, де жорстко дотримуються древні традиції й уклад життя, просто не залишається місця для міжпоколінних зіткнень. Таке трапляється в племенах Південної Америки, Африки, Австралії, що проживають у важкодоступних районах, майже не торкнутих сучасною цивілізацією. В усякім суспільстві, що розвивається, природна зміна поколінь виявляється не тільки наступністю, але і боротьбою нового зі старим, що народжується з відживаючим.
Людство розвивається нерівномірно. У періоди затишку, відносної стабільності громадського життя підлітки не настільки різко вибивалися з її колії і без особливої напруги включалися в неї. І зовсім інакше поводяться підлітки в періоди бурхливого розвитку суспільства, ламання звичного способу життя.
Темп перетворення життя надзвичайно прискорився. Перехід від полювання і скотарства до землеробства відбувався протягом тисячі років, а від аграрного суспільства до індустріального протягом сотень років. Зараз стрімко набирає темпи науково-технічна революція. По своїх наслідках вона перевершить промислову. Протягом максимум десятків років відбудуться радикальні зміни в продуктивних силах, що не зможе не зробити впливу на соціальні проблеми. Упровадження комп’ютерів не тільки у виробництво, але й у побут змінить спосіб життя, звичаї, уплине на культуру. Корінні зміни в технології виробництва стрімкі і неминучі. Ніж швидше розвивається суспільство, тим помітніше розходження між поколіннями, тим складніше форми наступності. Нове покоління неминуче попадає в інші умови життя, чим їхні батьки. Молоді неминуче в більшому ступені втягуються у процес перетворення. Але це зовсім не означає, що молодим легше жити. Молодь охоче сприймає, приміром, волю вибору професії, супутника життя, але це жадає від них більшої відповідальності, самостійності. Для правильного вибору однієї волі мало, необхідний і життєвий досвід, якого ще недостатньо. Досвід батьків народився в інших умовах і не завжди застосуємо в нових. Необхідно розуміти, що з минулого має потребу в дбайливому збереженні, а що необхідно перебороти.
Тиск старших неминуче народжує протест. Чим сильніше тиск, тим гостріше конфлікт. Які ж особливості нинішньої ситуації загострюють проблему "батьків і дітей"? Раптово воля сп’яняє, кружляє голову. Багато чого з того, що раніш було не можна, - тепер можна. Соціально незрілі підлітки виступають свідками катастрофи старих норм. До цього важко звикнути зрілій людині зі сформованим світоглядом.
Родина є первинною і найбільш чуттєвою до суспільних змін соціальною структурою. Виховання дітей проходить не тільки в будинку, але й у дитячих яслах, садках, школах. Навчання дітей цілком взяли на себе навчальні заклади. Розваги і відпочинок усе більше проходять поза будинком. Розпад трьохпоколінної родини ускладнює передачу моральних цінностей, послаблює контроль старших над молодшими. Цьому сприяє і розвиток суспільного транспорту. Діти легко пересуваються за межі досяжності родини. Ясельне виховання, забезпечуючи дитині відхід і харчування, не може компенсувати батьківської любові і ласки. І це також стає однією з причин нечутливості дітей.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
