113985 (Розвивальний потенціал бесіди як методу навчання у сучасній початковій школі), страница 13

V форма.За допомогою слова або наочності вчитель інструктує відносно дій чи способів дій, які треба виконати.

VI форма.За допомогою слова вчитель характеризує способи діяльності, які учні повинні знати і показом супроводить інструктаж [32].

Залежно від завдань, поставлених на уроці, ефективними є такі форми поєднання слова і наочності: якщо учнів треба ознайомити із зовнішніми ознаками предмета, доцільно використати І, але не III форму; для встановлення зв’язків і взаємозалежностей між явищами слід обрати II, але не IV; для досягнення міцності засвоєння знань найефективнішими є І і II форми.

На підсумковому етапі дослідження шляхом повторного опитування (анкетування) нами було виявлено ефективність запропонованої експериментальної системи. Дослідження було проведено на базі експериментальних шкіл м. Тернополя і області, виконувало роботу 90 учнів.

На запитання: ”В чому Ви вбачаєте шляхи поліпшення розвивального потенціалу бесіди?” ми отримали результати, які представлені на малюнку 1.1.

Малюнок 1.1.

Згідно з отриманими результатами шляхи поліпшення розвивального потенціалу бесіди, опитувані, вважають у доступній формі формулювання запитань. Так вважає 57% анкетованих, що становить більшість опитаних.

Отже, проблемою питання щодо застосування бесіди у навчальному процесі початкової школи є: недостатньо матеріалу, не розуміння дидактичного потенціалу бесіди, невміння доцільно побудувати мікроструктуру і знайти в ній місце для бесіди тощо.

Основним критерієм ефективності проведеного дослідження (опитування школярів) стали показники сформованості пізнавальних інтересів учнів, на основі яких ми виділили 4 рівні (за Г. Щукіною):

1. низький - пізнавальний інтерес має ситуативний характер і зникає відразу, як тільки перестає діяти подразник (проявляється у міміці і пантоміміці учня);

2. середній - пізнавальний інтерес пов'язаний із зовнішніми ознаками об'єкту пізнання (учні дають запитання типу „Що це?");

3. високий - пізнавальний інтерес пов'язаний із з’ясуванням причинно-наслідкових зв'язків, які пояснюють суть об'єкту пізнання (учні дають запитання типу „Чому?”, „Як?”);

4. дуже високий - пізнавальний інтерес пов'язаний із прагненням учня поділитися одержаними знаннями зі своїми товаришами (самостійно шукає додаткову інформацію і у спілкуванні прагне познайомити з нею своїх товаришів).

Узагальнення одержаних даних представлено у систематизуючій таблиці 1.4.

Таблиця 1.4.

Порівняльний аналіз динаміки рівня пізнавальної активності молодших школярів у процесі експериментальної роботи.

Порівняльний аналіз результатів на початку та наприкінці дослідження дозволяє зробити висновок, що підтверджує припущення про те, що впроваджувана система умов організації навчання стимулює пізнавальну активність учнів на уроці та підвищує їх інтерес до тих навчальних предметів, на яких вона доцільно використовується.

Як показали спостереження, учні почали давати вчителеві більше додаткових запитань, з'ясовуючи незрозуміле, активніше захищати власну думку, наводити на її захист аргументи, докази, користуватися здобутими знаннями, ділитись своїми знаннями з іншими.

Таким чином підтверджується гіпотеза нашого дослідження.

Гіпотеза дослідження - ефективність використання у початковій школі бесіди як методу навчання підвищиться за таких дидактичних умов: оптимальне використання бесіди у структурі уроку; доцільне формулювання запитань у змісті бесіди; поступове наростання складності запитань; забезпечення емоційно-позитивного фону бесіди як методу навчання.

Висновки

Історія розвитку методів навчання свідчить про те, що педагогічна наука постійно поновлює методи навчання, модернізує їх та прагне відповідати потребам суспільства.

Проаналізувавши педагогічну, психологічну та методичну літературу, що розкриває сутність поняття „метод навчання”, ми прийшли до висновку, що метод - це спосіб або система прийомів для досягнення певної мети. Методом навчання називають спосіб впорядкованої взаємозв'язаної діяльності вчителя і учнів, діяльності направленої на розв’язання навчальних завдань, виховання і розвитку в процесі навчання [33]. Методу властиві ознаки цілеспрямованої діяльності та ознака відрегульованої за певним принципом діяльності, що являє собою систему прийомів.

Метод навчання доцільно розглядати як спосіб взаємопов'язаної практичної діяльності вчителів та учнів, спрямовані на досягнення поставлених навчально-виховних завдань. Відзначаючи керівну роль вчителя в навчанні, можна визначити методи як спосіб керування пізнавальною діяльністю учнів.

Питання класифікації методів не розв'язане сучасною наукою остаточно. Існує цілий ряд систем, що виникали протягом історії педагогічної науки.

Словесні методи навчання були виділені на початку XX століття на противагу наочним та практичним методам. Такий спосіб класифікації прийнято називати за джерелами знань

За Ю. Бабанським, самі словесні методи і прийоми стають все більш різноманітними.

Наголошуємо на основних вимогах, що ставляться до словесних методів навчання:

• Ясності, чіткості і дохідливості, що сприятиме міцному засвоєнню знань, створенню необхідної основи для правильних узагальнень і висновків.

• Образності, емоційності і правильності мови вчителя, що полегшує процес сприйняття і осмислення матеріалу, що вивчається, що викликає інтерес і привертає увагу учнів, діє не тільки на розум, але і на їх відчуття.

• Врахування вікових особливостей учнів, що передбачає поступове ускладнення усного викладу матеріалу вчителем на наступних етапах навчання і розвиток абстрактного мислення школярів.

• При всіх видах усного викладу знань слід прагнути поєднання їх з іншими методами (застосовуючи у ході викладу демонстрації, досліди, ілюстрації, вправи і тощо).

• Забезпеченню максимальної активності учнів (шляхом попереднього ознайомлення дітей з темою, короткого розкриття мети і плану викладу, інсценівок в ході викладу, проблемного характеру викладу, постановки в ході викладу питань, що примушують працювати думку школяра).

Найефективнішим при опрацюванні нового матеріалу є поєднання методів пояснення і бесіди. У ході бесіди вчитель, спираючись на раніше набуті знання, підводить учнів до нового матеріалу, детально пояснює його й показує прийоми використання теоретичних знань у практичній діяльності.

У початковій школі існують передумови використання евристичного підходу. Найбільш вживаним методом, що лежить в основі евристичного підходу, є евристична бесіда. Нею слід користуватися тоді, коли в учнів є попередні знання, спираючись на які на основі спостереження за мовним матеріалом, діти більш чи менш самостійно можуть прийти до узагальнення, зробити потрібний висновок.

У процесі бесіди учитель повинен сам спланувати етапи розв'язування проблеми, а учень осмислити проблему і за пропозицією вчителя взяти участь у виконанні окремих її етапів.

Правильність відповідей у будь-якій бесіді залежить від повноцінності запитань, що визначається такими показниками; логічна послідовність, чіткість, просте коротке формулювання, завдяки чому всі учні правильно розуміють запитання; зв'язок кожного запитання з попередніми і темою бесіди в цілому; змістовність запитання його точність, однозначність за змістом і формою.

На підсумковому етапі експериментального дослідження шляхом повторного опитування (анкетування) нами було виявлено ефективність запропонованої експериментальної системи.

Основним критерієм ефективності проведеного дослідження (опитування школярів) стали показники сформованості пізнавальних інтересів учнів, на основі яких ми виділили 4 рівні (за Г.Щукіною).

Результати експериментальної роботи підтверджують, що ефективність використання у початковій школі бесіди як методу навчання підвищиться за таких дидактичних умов: оптимальне використання бесіди у структурі уроку; доцільне формулювання запитань у змісті бесіди; поступове наростання складності запитань; забезпечення емоційно-позитивного фону бесіди як методу навчання.

Список використаних джерел

1. Агальянова Н. Образотворче мистецтво: стан і проблеми вивчення // Рідна школа. - 2001. - №1. - С. 53.

2. Алексюк А.М. Взаємодія форм організації і методів навчання // Рад. школа. - 1983. - №7. - С. 8-15.

3. Алексюк А.М. Ефективність методів навчання на уроці. К.: Радянська школа, 1965. – 234 с.

4. Алексюк А.М. Загальні методи навчання в школі. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Радянська школа, 1981. - 206 с.

5. Алексюк А.М. Загальні методи навчання в школі. – К.: Радянська школа, 1973. – 263 с.

6. Алексюк А.М. Методи навчання і методи учіння. - К.: Радянська школа, 1980. – 248 с.

7. Алексюк А.М., Катушонок Т.А. Єдність змісту і методів навчання // Педагогіка. - К., 1986. - Вип. 25. - С. 13-16.

8. Антоненко Р.Г. Навчальна бесіда у розвитку творчого мислення учнів // Вивчаємо українську мову та літературу. – К., 2004. - №14. – С. 2 – 3.

9. Асахова В.М. Нові методи навчання // Освіта України. – 1998. – 29 квітня. – С. 7 – 84.

10. Аушев Г.М. и др. Специфика методов обучения в малокомплектной школе. – М., 1989. – 269 с.

11. Бабанский Ю.К. Методы обучения в современной общеобразовательной школе. – М.: Просвещение, 1985. – 208 с.

12. Бабанский Ю.К. Оптимизация процесса обучения. - М.: Педагогика, 1977. – 325 с.

13. Бадаев А.А. Активные методы обучения. – М.: Профиздат, 1986. – 217 с.

14. Байбара Т.М. Методика навчання природознавства у початкових класах. -К.,1998.

15. Богуш А.М. Методика розвитку рідної мови. - К.: Освіта, 1995. – 185 с.

16. Богуш А.М., Смовська О.І. Етичні бесіди в 1-3 класах. – К.: Радянська школа, 1981. – 135 с.

17. Бучинський С.Л. Основи грамоти з образотворчого мистецтва. - К.: Радянська школа, 1981. – 241 с.

18. Вашуленко М.С. Удосконалення змісту і методики навчання української мови в 1-4 класах. - К.: Освіта, 1991. – 254с.

19. Ващенко Г. Загальні методи навчання: Підручник для педагогів. – К.: Українська Видавнича Спілка, 1997. – 415 с.

20. Голант Е.Я. Методы обучения в советской школе. – М.: Учпедшз, 1957. – 152 с.

21. Грощенко В.Г. Степанов И.А. Методика преподавания природоведения. - М.,1984. – 265 с.

22. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.

23. Данилова Е. Психологическая беседа как основной метод получения информации о ребенке.//Воспитание школьников. – 2005. – №10. – С.51–58.

24. Делікатний К.Г. Роль запитань учителя в активізації учнів на уроці. – К.: Радянська школа, 1964. – 103 с.

25. Дидактика современной школы / Под ред. В.А. Онищука. – К.: Педагогика, 1987. – 351 с.

26. Дидактика средней школы. Некоторые проблемы современной дидактики / Под ред. М.Н. Скаткина. – М.: Просвещение, 1982. – 329 с.

27. Дорошенко С.І. та ін. Методика викладання української мови. - К., 1992. – 169 с.

28. Жижко Т. Методи навчання – передумова інтелектуального розвитку особистості // Рідна школа. – 2002. - № 6. – С. 72 – 73.

29. Задесенець М.П. Вікові особливості розвитку та виховання дітей. – К.: Радянська школа, 1973. – 150 с.

30. Закону України „Про освіту” // www.osvita.org.ua.

31. Занков Л.В. О предмете и методах дидактических исследований. – М.: Педагогика, 1962. – 148 с.

32. Занков Л.В. Сочетание слова учителя и средств наглядности в обучении. – М.: Просвещение, 1958. – 248 с.

33. Казанский М.Г., Назарова Т.С. Дидактика (начальные классы). - М.: Просвещение, 1978. – 224 с.

34. Калініна Е. Інтегровані уроки з образотворчого мистецтва // Початкова школа. - 2002. - №2. - С. 37-38.

35. Каневська Н.Г. Підготовка учнів до евристичної бесіди // Початкова школа. – 1982. – №.- С. 59 – 64.

36. Кірпота Н. Проблема поєднання словесних методів у початковій школі // Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені В. Винниченка: Педагогічні науки. – Кіровоград. – 2002. – Вип. 45. - Ч. І. – С. 144 – 149.

37. Ковалева Г.Е. Методика формирования й развития природоведческих понятий в 4 классе. - Л., 1975. – 175 с.

38. Король А. Традиційні та нетрадиційні методи навчання у розвитку творчої особистості // Рідна школа. - 2000. - № 12. - С. 29-30.

39. Король Я.А. Формування практичних умінь і навичок на уроках математики. - Тернопіль, 2000. – 158 с.

40. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психологічний розвиток особистості. - К.: Радянська школа, 1989. – 475 с.

41. Кравець В. Історія класичної та зарубіжної педагогіки та шкільництва. Навчальний посібник для студентів педагогічних навчальних закладів. – Тернопіль, 1996. – 436 с.

42. Крикун М. Роль слова в розвитку зв’язного мовлення молодших школярів // Початкова школа. – 2004. - № 9. – С. 28 – 35.

43. Крутецкий В.А. Психология обучения и воспитания школы. - М.: Просвещение, 1976. – 268 с.

44. Кутенко Л.О. Особливості роботи над словом // Початкова школа. – 1990. - № 12. – С. 17 – 20.

45. Лемберг Р.Г. Методы обучения в школе. – Алма – Ата, 1958. – 94 с.

46. Лернер И.Я. Дидактическая система методов обучения. - М.: Знание, 1976. – 64 с.

47. Лернер И.Я. Дидактические основы методов обучения. – М.: Педагогика, 1981. – 186 с.

48. Логачевська С.П. Дійти до кожного учня. - К.: Радянська школа, 1990. – 235 с.

49. Майхрук М. та ін. Уроки природознавства у 4 (3) класі. - Тернопіль, 2001. – 145 с.

50. Мальваний Ю.І. Форми навчання в школі. – К.: Освіта, 1992. – 86 с.

51. Методы обучения в современной школе / Под ред. Н. Кудряшева. – М.: Просвещение, 1983. – 192 с.

52. Нарочна Л.К. та ін. Методика викладання природознавства. - К.: Радянська школа, 1990. – 389 с.

53. Нові технології навчання: Наук.-метод. зб./ Кол. авт. – К.: Наук.-метод. центр вищої освіти, 2004. – Вип. 36. – 321 с.

54. Оконь В. Введения в общую дидактику. – М.: Высшая школа, 1990. – 382с.

55. Олійник Г.А. Виразне читання в початкових класах. - Тернопіль, 2001. – 169с.

56. Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР (1917 - 1941) / Под ред. Ф.Г. Паночина, М.Н. Колмаковой, З. И. Равкина. – М.: Педагогика, 1987. – 248 с.

57. Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР (1941 - 1961) / Под ред. Ф.Г. Паночина, М.Н. Колмаковой, З. И. Равкина. – М.: Педагогика, 1988. – 272 с.

58. Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР (1961 - 1986) / Под ред. Ф.Г. Паночина, М.Н. Колмаковой, З. И. Равкина. – М.: Педагогика, 1987. – 416 с.

59. Паламарчук В.І. Проблема поєднання слова і наочності у сучасній дидактиці // Педагогіка. - К., 1986. - Вип. 25. - С. 20-24.

60. Педагогика: педагогические теории, системы, технологии / Под ред. С.А. Смирнова. – 3-е изд., испр. и доп. – М.: Издательский центр «Академия», 1999. – 512 с.

61. Пометун О. Активні й інтерактивні методи навчання: до питання про диференціацію понять // Шлях освіти. – 2004. – С. 10 – 14.

62. Рагозіна В. Особливості методики розвитку творчих здібностей молодших школярів//Мистецтво та освіта. — 1997.—№2.—С. 5-8.

63. Рябцева С.Л. Диалог за партой: Кн. для учителя. - М.: Просвищение, 1989. – 96 с.

64. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. - К.: Генеза, 1999. – 368 с.

65. Савченко О.Я. Урок у початкових класах. - К., 1993. – 123 с.

66. Савченко О.Я. Функції і структура методів навчання / За ред. В.О. Онищука. – К.: Радянська школа, 1979. – 240 с.

67. Саранцев Г.И. Метод обучения как категория методики преподавания // Педагогика. - 1998. – Т. 1. – С. 28 – 34.

68. Сборник методик для диагностики педагогических способностей, умений, качеств, интересов личности, психических состояний /Сост.: И.М. Богданова, Н.И. Дидусь, Ф.И. Казанжи, З.Н. Курлянд, Г.Л. Нагорная и др. – Одесса, 1991. – 142 с.

69. Словесные методы обучения / Бабанский Ю. Методы обучения в современной общеобразовательной школе. - М.: Просвещение, 1986. – 238с.

70. Сохор А.М. Объяснения в процессе обучение: Элементы дидактической концепции. – М.: Педагогика, 1988. – 128 с.

71. Страчар Е. Система і методи керівництва навчальним процесом. – К.:Радянська школа, 1982. – 295 с.

72. Стрекозин В.П. Актуальные проблемы начального обучения. – М.: Знание, 1976. – 279 с.

73. Сухомлинский В. А. Как воспитать настоящего человека. – К.: Радянська школа, 1975. – 232 с.

74. Ушинський К.Д. Рідне слово: Книжка для тих, хто навчає / Вибр. тв.: У 2 т. – Т. 2. – С. 290.

75. Функції і структура методів навчання / За ред. В.О. Онищука. – К.: Радянська школа, 1979. – 159 с.

76. Шаповаленко С.Г. Вопросы теории методов обучения в средней школе. - М.: Просвещение, 1967. – 147 с.

77. Щукина Г.И. Актуальные вопросы формирования интереса в обучении. – М.: Педагогика, 1984. – 238 с.

78. Эсипов Б.П. Основы дидактики. - М.: Просвещение, 1967. – 415 с.

Додатки