112793 (Методика застосування наочних засобів навчання у шкільному курсі фізичної географії), страница 4

Практикум − навчальне видання у вигляді книжки або брошури, яке містить практичний чи емпіричний матеріал, що сприяє засвоєн­ню і закріпленню курсу.

Основні вимоги до підручника:

• підручник повинен розкривати предмет науки, даючи опис, пояснення, передбачення і прогнозування явищ, фактів, процесів, об'єктів;

• розкриття сутності предмета вивчення, рух від явища до сутності є фундаментальним законом у розкритті предмета вивчення.

Підручник − це "проект" процесу навчання [39].

Слово вчителя, поряд з підручником, є тим засобом навчання, який крім інформаційної і комунікативної функції виконує організаційну.

Вона полягає в тому, що за допомогою слова учитель спрямовує увагу учнів, організовує їх мислення, сприяє формуванню уявлень, переконань, розвиває емоції і почуття. Слово учителя можна поставити в один ряд із підручником за системотвірним значенням системи засобів на­вчання. В єдності з іншими воно є незмінним засобом не тільки на­вчання, а й виховання і розвитку [34].

Засоби наочності. У процесі шкільного навчання образне мислен­ня є домінуючим, а наочність − один з найважливіших дидактичних принципів. Близько 90 відсотків усієї інформації, яка сприймається людиною, надходить до неї через зоровий канал сприймання, який має у 100 разів більшу пропускну здатність, ніж слуховий. У зв'язку з цим використання у навчанні засобів наочності є винятково важливим. Вони, крім того, що дають величезну інформацію про об'єкти вивчен­ня, сприяють цілісному сприйманню цього об'єкта, збуджують емоції і викликають інтерес учнів.

Засоби наочності поділяють на три види: натуральні, зображувальні та знаково-символічні. До натуральних належать природні реальні предмети, явища, процеси, факти. Рослини, тварини, географічні об'­єкти, різноманітні фізичні, хімічні явища − усі вони є засобами, якщо тільки використовуються у навчальному процесі.

Другий вид засобів навчання − зображувальні. До них належать картини, муляжі, копії. Їхня інформативна насиченість дещо менша, ніж натуральних об'єктів. Але ці засоби навчання мають дуже важливу для навчання особливість: у них може бути виділено, підкреслено той аспект сприйняття, який має найбільше значення для навчання. Фак­ти є засобом концентрації уваги щодо того чи іншого боку об'єкта вив­чення.

Третій вид засобів наочності − знаково-символічні. Знакова фор­ма цих засобів (формули, графіки, діаграми, схеми) більшою мірою, ніж будь-які інші, дає змогу виокремити суть предмета вивчення, тоб­то сприяє розвитку мислення й уяви.

Модель − особливий вид засобів наочності. За своїм функціо­нальним призначенням вона є ближчою як до зображувальних, так і до знаково-символічних, але ще більше може акцентувати увагу учнів на конкретному аспекті об'єкта вивчення.

Використання різних засобів наочності так, щоб один вид допов­нював інший та поєднувався зі словом учителя і підручником, дає дуже високий ефект засвоєння навчального матеріалу [13].

Технічні засоби навчання. Кодо-, епі- і діапроекції мають значні зображувальні можливості, легко керовані і тому дуже зручні для викори­стання у навчанні. Особливо великі можливості аудіо-, кіно- та відеотехніки. Сучасний навчальний процес важко уявити без їх застосуван­ня, оскільки вони дають можливість показати динаміку, рух, зміну, процес перебігу явища вивчення, виділити предмет вивчення і пред'я­вити його для засвоєння.

Комп'ютер (як засіб навчання) має багато рис засобів навчання описаних вище видів, але відрізняється від них тим, що дає можливість вести своєрідний діалог „учень − комп'ютер“, що є безцінним в орган­ізації та сприйманні навчальної інформації та здійсненні контролю й оцінюванні знань.

Засоби навчання дають можливість описати об'єкт вив­чення, виділити предмет вивчення і пред'явити його для засвоєння. Ними є підручник, слово учителя, засоби наочності, технічні засоби навчання комп'ютер, і роздатковий навчальний матеріал. Використо­вуючи названі засоби так, щоб один доповнював інший, можна досяг­нути високого результату навчання [49].

Як ми бачимо, кожен вид наочності несе перед собою певне завдання, виконуючи його через функції, завдяки яким учні у повній мірі отримують той комплекс інформації, який би допоміг сформувати цілісне уявлення про той чи інший предмет або явище.

1. Дидактичне значення наочних засобів навчання географії

Наочність − один з основних принципів викладання навчальних предметів. Створення яскравих образів, уявлень сприяє засвоєнню знань. Зрозуміло, що процес пізнання не обмежується зоровим образом дійсності й сприйняттям моделі, картини, умовної схеми. Мислення, абстрагуючись від конкретних образів, встановлює властивості, внутрішні й зовнішні зв'язки об'єкта або явища з іншими об'єктами або явищами, розкриває ті їхні сторони, які безпосередньо не сприймаються.

Сучасний урок географії немислимий без наочного навчання. „І це по тій простій причині, що все, що вивчає географія... всі ці поняття не відсторонені, а конкретні, доступні нашому безпосередньому сприйняттю“.

Дидактичні функції засобів навчання: зменшення витрат часу; передача необхідної для навчання інформації; розгляд досліджуваного об'єкта або явища вроздріб й у цілому; забезпечення діяльності учнів і педагога.

Зручною є кабінетна система, коли всі засоби навчання за навчальним курсом або декількома суміжними курсами розташовуються в одному приміщенні, що має лаборантську й підсобну кімнати.

Дидактичні вимоги по підготовці уроку з використанням засобів навчання:

а) проаналізувати мету уроку, його зміст і логіку вивчення матеріалу;

б) виділити головні елементи, які повинні бути засвоєні учнями;

в) установити, на якому етапі й для якої мети необхідне використання засобів навчання;

г) відібрати оптимальні засоби навчання;

д) визначити методи й прийоми, за допомогою яких буде забезпечена пізнавальна діяльність учнів, сформулювати завдання [1].

Розглянемо найбільш використовувані на уроках наочні засоби навчання.

Одним із традиційних і найстарших засобів навчання географії є картини. Навчальні картини − це завжди узагальнене відтворення реальних об'єктів. Вони, на відміну від фотографій, підкреслюють головні, істотні ознаки об'єкта або явища, що дозволяє, з одного боку, одержати достовірну інформацію про типові ознаки й особливості предмета, а з іншого боку − порівняно легко відокремити головне від другорядного. Їх використовують для формування як загальних, так і одиничних географічних понять у процесі отримання школярами нових знань. За допомогою картин учитель навчає учнів виділяти головне і другорядне, бачити характерні деталі розглянутого об'єкта або явища; прив'язувати сприйнятий образ до його положення на карті. Картини, особливо парні за сюжетом, „Африканська савана в суху й вологу пору року“, „Приплив і відлив“, „Гірська й рівнинна річка“ надають учителеві можливість навчити школярів прийому порівняння [13].

Досвід показує, що картини недостатньо ефективно використовуються вчителями на уроках. Учителі зазнають труднощів в організації учнів на емоційне сприйняття картин, на читання їх й аналіз.

Навчальні картини можуть бути використані в різних дидактичних цілях: при вивченні нового матеріалу, його повторенні й закріпленні, а також для перевірки рівня засвоєння учнями отриманих знань [13].

До цієї ж групи засобів наочності відносяться й таблиці з географії, що володіють більшим ступенем умовності, ніж картини. Таблиці призначені в першу чергу для створення зорової інтерпретації цифрового матеріалу, для розкриття фізико-географічних процесів й явищ, для показу природних і виробничих структур, їхніх зв'язків і відносин. Таблиці належать до групи умовно-графічних посібників. Залежно від способу зображення й подачі навчальної інформації вони підрозділяються на ілюстративні, що складаються з ряду малюнків, супроводжуваних коротким пояснювальним текстом; графічні, що зображують об'єкт або явище у вигляді діаграм, креслень, графіків т.д.; змішані, що представляють собою сполучення ілюстрованого, графічного, текстового матеріалів. Ілюстративні таблиці складаються з ряду частин, що зображують той або інший графічний об'єкт. Наприклад, у серії „Тваринний світ материків“ кожна таблиця включає кілька малоформатних малюнків, що показують типових тварин і середовище їх проживання. Ці таблиці за способами зображення, дидактичними можливостями і характером використання близькі до видових географічних картин.

Ілюстративно-схематичні таблиці включають сполучення видової географічної картини й схематичного малюнка.

До цієї підгрупи відносяться, наприклад, таблиці серії „Основні типи ґрунтів“. Таблиці дозволяють показати морфологію об’єкта, фізико-географічне середовище, створити загальне уявлення, а схематичний малюнок розкриває внутрішню будову [57].

Графічні таблиці є умовним зображенням досліджуваних об'єктів, процесів, природних і виробничих зв'язків, виконаним в схематичному малюнку.

Роздатковий матеріал до таблиць крім ілюстративного зображення включає питання й завдання. У ряді завдань спочатку даються запитання, при відповіді на які школярі повинні відновити опорні знання, щоб осмислити завдання, а потім дані питання на закріплення або узагальнення матеріалу. Різний рівень складності завдань і питань створює вчителеві умови для здійснення диференційованого підходу до навчання учнів [10].

Особливий вид наочності становить графічна наочність, що поєднує таблиці, малюнки, графіки, діаграми й т.д.

Найпростіші графічні посібники − це таблиці. Вони являють собою своєрідний перехід від тексту до ілюстрації. Таблиці широко представлені в підручниках і часто служать предметом аналізу на практичних заняттях. Робота з таблицею корисна не тільки для засвоєння якої-небудь географічної закономірності, але й для набуття навичок аналізу цифрового матеріалу. Таблиці повинні бути легко доступними для огляду, простими, наочними, їх не можна перевантажувати зайвими деталями.

У процесі викладання географії таблиці часто застосовуються у формі звичайних графічних наочних засобів навчання. Такі таблиці демонструються в момент пояснення відповідного матеріалу. В окремих випадках таблиці складаються на класній дошці паралельно поясненню нового матеріалу. У формі таблиці можна записувати висновки з матеріалу, що пояснюється, або конспект основного змісту уроку. При навчанні також використовуються порівняльні таблиці, основне значення яких у тім, щоб навчити учнів проводити порівняння, підвести до тих або інших висновків. Наприклад, необхідно, щоб учні засвоїли загальні риси й відмінності між планом і картою [18].

У навчанні географії широко застосовуються різні види схем.

Схема, за словами Н.Н. Баранського, − це ілюстрація, запис міркувань у короткій формі.

Схему можна побудувати на будь-якому матеріалі й у будь-якій темі, застосовувати на різних етапах навчального процесу, але переважно − при поясненні нового матеріалу й перевірці знань. Графічну схему можна побудувати на дошці при викладенні матеріалу, нарощуючи поступово окремі її елементи.

Дуже ефективно виглядає графічний прийом сполучення простих класифікаційних схем з відповідними викопіровками з географічних карт [5].

Графіки − один із простих видів наочних засобів навчання. Це графічне зображення функціональної залежності за допомогою ліній на площині.

Нерідко для того, щоб графік став більше наочним і краще запам’ятався, уводять фонові малюнки. Це дуже важливо для дітей молодшого шкільного віку.

За традицією, що склалася у навчанні географії, діаграми створюються у вигляді геометричних фігур (смуг, кіл, квадратів).

Одну із груп графічних наочних засобів навчання утворюють профілі. Профіль − це умовне зображення розміщення об'єктів або явищ у вертикальній площині. Вони служать важливим доповненням до географічних карт, створюючи наочне уявлення про вертикальний розподіл природних явищ, тобто уявлення, які не відбиває наочно географічна карта внаслідок того, що на ній усе проектується тільки на горизонтальну площину [Додаток А]. За характером зображень можна умовно виділити два види профілів, що застосовуються при навчанні географії. Перший з них можна умовно назвати профілем-малюнком, профілем-ескізом. При створенні такого профілю намагаються дати узагальнений найпростіший, графічний образ. Такий профіль не несе великого обсягу інформації й легкий навіть для шестикласників. Частіше застосовуються умовні ескізні профілі. Прикладом може служити профіль взаємозв'язку Великих американських озер [13].

Дуже часто застосовуються малюнки-розрізи, на яких зображують внутрішню будову гір, вулканів, земної поверхні. Зв'язок внутрішньої будови із зовнішнім виглядом місцевості добре передають блок-діаграми. Вони поєднують розрізи з перспективними малюнками і являють собою зображення ділянок території, що передають схематичний зовнішній вигляд поверхні та її внутрішню будову.

Підсумовуючи все вищевикладене, можна сформулювати декілька вимог до роботи з наочними засобами навчання:

1. робота з наочними засобами навчання повинна сполучатися з використанням підручника й карти;

2. передбачати різний характер пізнавальної діяльності учнів, не тільки репродуктивний, але й творчий;

3. застосовуватися на різних етапах навчання: при вивченні нового матеріалу, його закріпленні й узагальненні;

4. стимулювати пізнавальний інтерес учнів [46; 57].

Розкривши кожен аспект проблеми застосування наочних засобів навчання ми можемо у певній мір сміливо заявити, що в основу можна покласти принцип природовідповідності та наочності, за допомогою яких будуть реалізовуватися поставлені цілі щодо покращення та правильності використання наочності.

Розділ 2