112170 (Вікова динаміка розвитку уваги в дітей шкільного віку), страница 5

Спочатку дорослий спрямовує дитячу увагу словами на речі, що оточують її, і виробляє, таким чином, із слів могутні стимули-вказівки; потім дитя починає брати активну участь в цій вказівці і само починає користуватися словом і звуком як засобом вказівки, тобто звертати увагу дорослих на предмет, що цікавить його”. Слово, яким користується дорослий, поводячись з дитям, з'являється спочатку в ролі покажчика, що виділяє для дитини ті або інші ознаки в предметі, звертає її увагу на ці ознаки. При навчанні слово все більш і більш прямує у бік виділення абстрактних стосунків і приводить до утворення абстрактних понять. Л. С. Виготський вважав, що вживання мови як засобу напряму уваги і покажчика до освіти має для педагогіки величезне значення, оскільки з допомогою слів дитя входить в сферу між особистісного спілкування, де відкривається простір для особистого розвитку. Спочатку процеси довільної уваги, що спрямовується мовою дорослого, є для дитяти швидше процесами його зовнішнього дисциплінування, чим саморегуляції. Поступово вживаючи те ж саме засіб опанування уваги по відношенню до самого себе, дитя переходить до саморегуляції поведінкою, тобто до довільної уваги.

Спробуємо тепер у вигляді своєрідного „хронологічного” резюме представити послідовність основних етапів розвитку дитячої уваги [49] у тому вигляді, як вона виглядає за даними відповідних спостережень і експериментальних досліджень:

1. Перші тижні - місяці життя. Поява орієнтувального рефлексу як об'єктивної, природженої ознаки мимовільної уваги немовляти.

2. Кінець першого року життя.

Виникнення орієнтувально-дослідницької діяльності як засобу|кошту| майбутнього розвитку довільної уваги.

3. Початок другого року життя. Виявлення зачатків довільної уваги під впливом мовних інструкцій дорослого, напрям погляду на названий дорослим предмет.

4. Другий - третій рік життя. Досить хороший розвиток вказаної вище первинної форми довільної уваги.

5. Чотири з половиною - п'ять років. Поява здатності спрямовувати увагу під впливом складної інструкції дорослого.

6. П’ять-шість років. Виникнення елементарної форми довільної уваги під впливом самоінструкції| (з опорою на зовнішні допоміжні засоби).

7. Шкільний вік. Подальший розвиток і вдосконалення довільної уваги, включаючи вольовий процес.

Отже, серед пізнавальних процесів, крім пам'яті, значну роль у навчальному процесі відіграє увага. Під увагою розуміється спрямованість і зосередженість психічної діяльності на певному об'єкті (Н.Ф. Добринін). Перші прояви уваги можна спостерігати уже у новонародженого під час смоктання. За час дошкільного віку розвиваються властивості уваги і її довільність. Дитина вчиться керувати собою і свідомо скеровувати свою увагу на певний предмет. При цьому вона використовує перш за все слово і вказівний жест дорослого, тобто увага стає опосередкованою. В дошкільному дитинстві збільшується об'єм уваги, тобто та кількість об'єктів, які чітко сприймаються за відносно короткий проміжок часу. Змінюється стійкість уваги як здатність зберігати зосередженість на об'єкті. Одним із показників стійкості є тривалість збереження зосередженості. Розподіл уваги говорить про те, що дитина може скеровувати і сконцентрувати свою увагу на декількох різних предметах одночасно. Переключення уваги означає те, що дитина здатна переміщати спрямованість і зосередженість уваги з одного об'єкту на другий, з одного виду діяльності на другий. Розвиток властивостей і видів уваги дошкільнят суттєво залежить від вагомості, емоційності, цікавості для них матеріалу, від характеру діяльності, яку виконує дитина. Показники уваги значно зростають в сюжетно-рольовій і дидактичних іграх. Розвиток уваги тісно пов'язаний з розвитком волі і довільності поведінки, здатності керувати своєю поведінкою.

У розвитку уваги в дитини можна відзначити насамперед дифузійний, нестійкий її характер у раннім дитинстві. Той відзначений уже факт, що дитина, побачивши нову іграшку, суцільно й поруч випускає з рук ту, котру вона тримала, ілюструє це положення. Однак це положення має не абсолютний характер. Поряд з вище відзначеним фактом потрібно врахувати й інший, котрий підкреслюється деякими педагогами: буває, що який-небудь предмет приверне увагу дитини або, скоріше, маніпулювання із цим предметом так захопить її, що, почавши маніпулювати ним (відкривати й закривати двері й т.п.), дитина буде повторювати цю дію раз за разом - 20, 40 разів і більше. Цей факт не слід недооцінювати, і його потрібно використовувати для подальшого розвитку уваги в дитини. Але, про те, звичайно, правильним залишається те положення, що протягом дошкільного віку, а іноді й до початку шкільного, дитина ще в дуже малій мірі володіє своєю увагою. Тому в навчальному процесі педагог повинен ретельно працювати над організацією уваги дитини, інакше вона виявиться у владі навколишніх речей і випадкового збігу обставин. Розвиток довільної уваги є одним з найважливіших подальших надбань, тісно пов'язаних з формуванням у дитини вольових якостей [23],[40].

У розвитку уваги в дитини істотним є її інтелектуалізація, що відбувається в процесі розумового розвитку дитини: увага, що опирається спочатку на почуттєвий зміст, починає переключатися на розумові зв'язки. У результаті розширюється увага дитини. Розвиток обсягу уваги з у найтіснішому зв'язку із загальним розумовим розвитком дитини.

Розвиток стійкості дитячої уваги слідом за Гетцер вивчав Бейрль, визначаючи, яка в середньому максимальна тривалість дитячих ігор у різному віці. Результати цього дослідження дає таблиця 1. Додаток А

У цій таблиці особливо показаний швидкий ріст стійкості уваги після 3- х років і, зокрема , відносно високий рівень її до 6 років на грані шкільного віку. Це істотна умова "готовності до навчання".

Ріст концентрації уваги Бейрль визначав по кількості відволікань, яким піддавалася дитина протягом 10 хвилин гри. У середньому вони виразилися в цифрах, відображених у таблиці 2. Додаток Б.

Абстрагованість 4- літньої дитини в 2-3 рази більша відволікань 6- літньої. Друга половина дошкільного віку - роки, що безпосередньо передують початку шкільного навчання, дають такий значний ріст і концентрацію уваги.

У шкільному віці, у міру того як розширюється коло інтересів дитини й вона привчається до систематичної навчальної праці, її увага - як мимовільна, так і особливо довільна - продовжує розвиватися. Однак спочатку й у школі доводиться ще зіштовхуватися зі значним відволіканням дітей.

Більш значні зрушення наступають тоді, коли встигнуть позначитися результати навчання; розмір цих зрушень, природно, залежать від його ефективності. До 10-12 років, тобто до того періоду, коли в більшій мірі спостерігається помітний, часто стрибкоподібний ріст у розумовому розвитку дітей, розвиток мислення, логічної пам'яті й т.д., звичайно спостерігається також помітний ріст обсягу уваги, його концентрації й стійкості [26]. Іноді в літературі стверджується, начебто в підлітка (в 14-15 років) доводиться спостерігати нову хвилю відволікань. Однак ніяк не можна прийняти це твердження, начебто увага в підлітка взагалі гірша, ніж у попередні роки. Правильно, мабуть, те, що в ці роки іноді сутужніше буває привернути увагу дитини; зокрема, від педагога для цього вимагається більша робота й мистецтво. Але якщо зуміти цікавим матеріалом і гарною постановкою роботи привернути увагу підлітка, то його увага виявиться не менш, а більше ефективною, чим увага молодших школярів.

Говорячи про ці вікові розходження в розвитку уваги, не можна випускати з поля зору існування індивідуальних розходжень, і при тім досить значних [66].

Розвиток уваги в дітей відбувається в процесі навчання й виховання. Вирішальне значення для їх розвитку має формування інтересів і привчання до систематичної, дисциплінованої праці.

Ґрунтуючись на слабкості довільної уваги в дітей, ряд педагогів, починаючи з інтелектуаліста Гербарта і до сучасних романтиків активної школи, рекомендували, цілком будувати педагогічний процес на основі мимовільної уваги. Педагог повинен опановувати увагою учнів і прикувати її. Для цього він повинен завжди прагнути до того, щоб давати яскравий, емоційно насичений матеріал, уникаючи всякого нудного навчання.

Безумовно, досить важливо, щоб педагог умів зацікавити учнів і міг будувати педагогічний процес на мимовільній увазі, обумовленій безпосередньою зацікавленістю. Постійно вимагати напруженої довільної уваги в дітей, не даючи ніякої для цього опори, це може бути самий вірний шлях для того, щоб не домогтися уваги. Однак будувати навчання тільки на мимовільній увазі помилково. Це по суті й неможливо. Кожна, навіть сама захоплююча, справа містить у собі ланки, які не можуть становити безпосереднього інтересу і викликати мимовільну увагу. Тому в педагогічному процесі необхідно вміти: 1)використовувати мимовільну увагу; 2) сприяти розвитку довільної.

Для порушення й підтримки мимовільної уваги можна використовувати емоційні фактори: викликати зацікавленість, внести відому емоційну насиченість. При цьому, однак, істотно, щоб ця емоційність і зацікавленість були не зовнішніми. Зовнішня цікавість лекції або уроку, що досягається з дуже слабо пов'язаних із предметом анекдотів, веде скоріше до розсіювання, чим до зосередження уваги. Зацікавленість повинна бути пов'язана із самим предметом навчання або трудової діяльності; емоційністю повинні бути насичені її основні ланки. Вона повинна бути пов'язана з усвідомленням значення тієї справи, що робиться.

Істотною умовою підтримки уваги, як це випливає з експериментального вивчення стійкості уваги, є розманітність повідомлюваного матеріалу, що з'єднується з послідовністю й зв'язаністю його розкриття й викладу. Для того щоб підтримувати увагу, необхідно вводити новий зміст, зв'язуючи його із уже відомим, істотним, основним і найбільш здатним зацікавити й додати інтерес тому, що з ним зв'язується. Логічно стрункий виклад, якому, однак, даються щораз можливо більш дотичні опорні крапки в області конкретного, становить також істотну передумову для залучення й підтримки уваги. Необхідно при цьому, щоб в учнів дозріли ті питання, на які наступний виклад дає відповіді. У цих цілях ефективним є побудова, що спочатку ставить і загострює питання перед учнями й лише потім дає їхній дозвіл.

Оскільки основою мимовільної уваги служать інтереси, для розвитку досить плідної довільної уваги необхідно в першу чергу розвивати досить широкі й належним чином спрямовані інтереси.

Довільна увага по суті є одним із проявів вольового типу діяльності. Здатність до довільної уваги формується в систематичній праці. Розвиток довільної уваги нерозривно пов'язаний із загальним процесом формування вольових якостей особистості.

Розділ ІІ. Вікова динаміка розвитку уваги у дітей шкільного віку

2.1 Зміни уваги у молодших школярів в процесі навчання

Молодший шкільний вік сприятливий для розвитку уваги. Без достатньої сформованості цієї психічної функції процес навчання неможливий. На уроці учитель привертає увагу учнів до учбового матеріалу, намагаючись утримати її тривалий час, переключаючи з одного виду роботи на іншу. В порівнянні з дошкільнятами молодші школярі набагато уважніші. Вони здатні зконцентрувати увагу на нецікавих діях, але у них домінує мимовільна увага. Для цих дітей зовнішні враження – сильний відволікаючий фактор, їм важко зосередитись на незрозумілому складному матеріалі. Увага молодших школярів характеризується невеликим об'ємом , малою стійкістю, вони можуть зосереджено займатися однією справою 10-20 хвилин (підлітки - 40-45 хвилин, а старшокласниики до 45-50 хвилин). У цих дітей затруднений розподіл уваги і переключення її з одного завдання на інше. В учбовій діяльності розвивається довільна увага дитини. Спочатку діти діють за вказівками учителя, працюють під постійним його контролем, вони поступово набувають уміння виконувати завдання самостійно - самі ставлять ціль і контролюють свої дії. Дуже часто зустрічаються неуважні учні, які cконцентровують увагу не на учбових заняттях, а на чомусь іншому - на своїх думках, які далекі від навчання, малюванні на парті і т.д. Коли така дитина дивиться в підручник, вона не бачить правила чи вправи, а цілеспрямовано вивчає текст чи малюнок, який не має відношення до сьогоднішнього уроку. Увага таких дітей достатньо розвинута, але через відсутність необхідної спрямованості вони складають враження розсіяних. Неуважні молодші школярі сильно відволікаються, погано зконцентровують увагу, для них характерна нестійка увага, що в значній мірі впливає на результати навчання. Шкільному психологу постійно доводиться вислуховувати скарги учителів та батьків на те, що діти даного віку відволікаються на уроках, є неуважними та незібраними. Найбільш часто ці скарги відносяться до першокласників 6-7 років. Їхня увага дійсно ще слабо організована, має невеликий об'єм, погано розподіляється, нестійка, що пояснюється недостатньою зрілістю нейрофізіологічних механізмів, які забезпечують процеси уваги. За час молодшого шкільного віку в розвитку уваги відбуваються суттєві зміни, іде інтенсивний розвиток всіх її властивостей: особливо різко (в 2,1 рази) збільшується об'єм уваги, підвищується її стійкість, розвивається вміння переключення і розподілу. Добре розвинуті властивості уваги і її організованість є факторами, які безпосередньо визначають успішність навчання в молодшому шкільному віці. Як правило, учні, які краще навчаються, мають кращі показники розвитку уваги. Складність полягає в тому, що різні властивості уваги розвиваються не в однаковій мірі. Найбільш піддається впливу об'єм уваги, він індивідуальний, одночасно властивості розподілу і стійкості можна і потрібно тренувати, щоб запобігти їхньому стихійному розвитку. Успіх тренування уваги в значній мірі визначається індивідуально-типологічними особливостями. Виявлено, що різні поєднання властивостей нервової системи можуть сприяти, або навпаки заважають оптимальному розвитку характеристик уваги. Люди з сильною і рухомою нервовою системою мають стійку увагу, яка легко переключається. Для осіб з інертною і слабкою нервовою системою характерна нестійка увага, яка погано розподіляється і переключається. При поєднанні інертності і сили показники стійкості підвищуються, властивості переключення і розподілу досягають середньої ефективності. (Єрмолаєв О.Ю. та ін. 1987). Таким чином, необхідно враховувати, що індивідуально-типологічні особливості кожної конкретної дитини дозволяють тренувати її увагу тільки в конкретних межах. Неуважність молодших школярів - одна із найпоширеніших причин зниження успішності навчання. Помилки "за неуважність" в письмових роботах і під час читання - найбільш образливі для дітей. Як правило, наявність значної кількості таких помилок у першокласників можна пояснити впливом одразу багатьох факторів, загально-вікових особливостей розвитку (незрілість нейрофізіологічних механізмів), початком етапу оволодіння навиками організації учбової діяльності та іншими причинами, пов'язаними з періодом адаптації до нових умов школи. Тому в перших класах заняття по розвитку уваги рекомендуються проводити як профілактичні, спрямовані на підвищення ефективності функціонування уваги у всіх дітей. Заняття по формуванню уваги проводяться як навчання "уважному письму" і будуються на матеріалі роботи з текстами, які містять різні типи помилок "за неуважність": заміна чи пропуск слів в реченні, заміна або пропуск букв в слові. Важливим моментом процесу формування уваги є робота дитини зі спеціальною карточкою, на якій виписані „правила” перевірки, тобто порядок операцій при перевірці тексту. Наявність такої карточки є необхідною матеріальною опорою для оволодіння повноцінною перевіркою тексту.

2.2 Коливальні зміни функції уваги в школярів як закономірність в діяльності мозку