73376 (Поетичний стиль Р. Бернса), страница 7

І будь-що-будь, і будь-як-будь,

Не в урядах, титулах суть, –

Високий ум і ясний зір

Над все те вищі, будь-що-будь.

Цей уривок з його гостро викривальним змістом у перекладі Франка відтворений з максимальною точністю і художньою виразністю. Цікаво відзначити, що Франко в перекладах допускає часткові відступи від оригіналу, коли йдеться про другорядні деталі. Там, де треба відобразити провідну ідею або філософську суть того чи іншого авторського висловлення, Франко намагається бути точним. У всякому разі ніколи не послаблює, не згладжує соціально гострих моментів. У Франка чітко наголошується провідна думка Бернса – справа не в титулах, а у високому розумінні і ясному зорі (тобто честі), які вищі над усе.

Особливо треба відзначити прекрасний переклад Франком останньої строфи, яка звучить з великою силою

Тож дбай усяк, щоб сталось так –

І станесь так, хоч будь-що-будь! –

Щоб ум і честь у світі скрізь

Запанували, будь-що-будь.

І будь-що-будь, і будь-як-будь,

Ще станесь так, хоч будь-що-будь,

Щоб чоловіку чоловік

Був братом всюди, будь-що-будь!

У перекладі цієї строфи особливо яскраво видно, як умів перекладач, не викривляючи змісту висловлення, підкреслити найважливіше. Своєрідна риса Франка – "оживляти" художні образи, наділяти їх життєвістю, правдивістю і гостротою – проходить крізь усі його переклади.

О.Д. Нечипорук зазначає, що «в особистій бібліотеці І.Франка досі зберігається збірка перекладів творів Р. Бернса німецького поета і вченого К. Барга». Аналізуючи переклади І. Франка, він зіставляв їх не тільки з першотворами Р. Бернса, а й з виданням К. Барга. Для автора статті стає цілком очевидним, що І. Франко користувався цими перекладами, але підходив до них критично.

Стилістичний аналіз перекладів "В чиїх очах є сльози співчуття" і Трагічного уривку свідчить, що вони зроблені за перекладами К. Брага.

І. Франко творчо ставився до відтворення ритмічних особливостей поезій Р. Бернса. Він не копіював ритмічних малюнків оригіналів, але, виходячи з особливостей української версифікації, зберігав ритм. У передмові до своєї збірки К.Барг писав, що він, відповідно до вимог сучасного німецького мистецтва (поезії), замість асонуючих форм оригіналу намагався забезпечити чистоту рими. У І. Франка рима також переважно точна, але в деяких випадках є і асонанси (за те-зле, вони-тьми, стоїть-світ, люд-йдуть). Таким чином, український перекладач щодо поетичної форми віршів виявляється ближчим, ніж К.Барг, до Бернса, бо він відтворив характер рим першотвору.

У вірші "Молитва пастора" ("О ти, що в небі там живеш…") перекладено саме ті строфи, які наводяться у статті К.Федерна. Цей твір – типовий зразок сатири Р.Бернса. І.Франко переклав саме ту частину, де викривається обмеженість, самозакоханість, егоїзм неправедних служителів церкви.

Пастор Віллі вважає, що він єдиний взірець, який демонструє "велику божу ласку", гідний приклад для усієї божої пастви:

Я стовп є у твоїй святині,

Скала, що ввік незрушено стоїть,

Я щит, я провідник, я взір єдиний,

Єдиний на ввесь світ!

Отже, з ім'ям І.Франка пов'язаний визначний етап у розвитку бернсіани. Він розглянув творчість видатного шотландського поета не лише на фоні тогочасного історичного періоду, а й порівняв її з літературною спадщиною співців сільського життя інших часів і народів "а далі який же ряд пречудових індивідуалістів у всіх літературах Європи! Шотландець Бернс, і ірландець Мур, і англієць Діккенс, і француз Віктор Гюго, і німці Гейне та Ленау, і поляки Міцкевич та Словацький, і росіяни Пушкін та Лермонтов, і наш Шевченко, і чех Гавлічек, і стільки, скільки інших, хіба ж се не історичні постаті, характерні для ХІХ віку? Вони, скажуть сміло, неможливі в жаднім попереднім віці, характерні власне тим, що виявили в своїм житті масу основних прикмет кожний своєї нації і що їх поезія була невідлучною частиною їх духовної істоти, виразом їх життя, їх індивідуальним твором в більшій, сильнішій мірі, ніж се було можливе коли-небудь давніше. З критичних публікацій за редакцією І.Франка та з його перекладів Р.Бернс постає як поет-демократ, поборник прав трудящих, що творив і боявся в тяжких умовах соціального і національного гноблення.

І.Франко талановито передав не тільки ідейне спрямування першотворів, а й їх художню красу. Те, що Франко користувався німецькими перекладами, можливо, не маючи під руками оригіналів, свідчить про його палке бажання будь-що донести до українського читача глибоко демократичну, волелюбну поезію Р.Бернса.

2.3 Внесок Василя Мисика в українську бернсіану

Наприкінці 20-х років ХХ ст. Василь Мисик утвердився як майстер поетичних інтерпретацій. Перекладав із мов слов'янських, а також із німецької та французької. Але найбільше і най охоче – з англійської і персько-таджицької. Добирав авторів, особливо близьких собі за світовідчуванням і поетикою.

Першою великою любов'ю Мисика-перекладача був Роберт Бернс. У своїх листах та інтерв’ю він неодноразово пояснював причину прихильності великого шотландця. Він імпонував Мисику найбільше народністю, подібністю своєю до Т.Шевченка, а крім того – оригінальністю поетичного дихання, віртуозним володінням формою, дотепністю, багатством рими, – "в одній особі Пушкін і Шевченко", як висловився Мисик про Бернса в одному з інтерв’ю. Перекладач зазначав: "… перекласти Бернса надзвичайно трудно так, щоб він звучав, як в оригіналі… Щоб перекласти автентично, треба ввійти в плоть і дух поета, його народу, його доби. Треба знати не тільки його поезії, але й історію, культуру, побут, характер його народу… Переклади давні (Козлова, Михайлова і нашого Грабовського) зроблено за архаїчним ключем, і вони в рахунок тепер не йдуть. Переклади Багрицького, а особливо Маршака звучать модерно, добре, милозвучно. Але біда в тому, що це, власне, Маршак, а не Бернс. І хоч Бернсові образи, назви, ідеї, але нема його поетичної душі. Душа – Маршакова. Хто знає оригінали і прочитає Маршакові переклади, той погодиться зі мною. Тому переді мною стоїть завдання зовсім нове: дати українською мовою справжнього Бернса.

До арешту, в 1932 році, В.Мисик встиг опублікувати збірку своїх перекладів у Роберта Бернса. Це була його перша перекладна книжка, а водночас – перша збірка великого шотландця в українському відтворенні, отже – вагомий внесок у рідну літературу. Хоч згодом, коли Мисик по вимушеній перерві повернувся до літературної роботи, й зокрема до перекладів з Бернса, він дуже прискіпливо оцінив ці свої перші спроби й чимало попрацював над їх удосконаленням.

Після виходу цієї книжки поет продовжував перекладати твори Р.Бернса, і за рік чи два уклав рукопис нової збірки, який надіслав на ознайомлення і пораду П.Тичині. Але обставини трагічно змінилися, і повніша збірка українського Бернса в той час не вийшла. По війні Мисик повертається до роботи над нею і знов укладає рукопис. В своєму листі до М.Рильського він пише: "На жаль, мені досі не пощастило зацікавити книжкою видавців… але все ж мою надію коли-небудь привернути до цієї справи увагу видавців.

Шевченко називав Бернса поетом «великим і народним». Бернс – улюблений поет шотландських та англійських селян і робітників. Його шанували Байрон, Скотт, Шеллі, ним захоплювався Кітс. Гете називав його одним з найбільших поетичних геніїв ХVIII сторіччя.

Лише 1958 р. вийшла збірка його оригінальних поезій Вибране із передмовою його давнього друга Тереня Масенка, а наступного року – і Вибране Бернса, укладене з перекладів Мисика та іншого видатного українського інтерпретатора – Миколи Лукаша. 1965 р. вийшло друге видання цієї книжки в серії Перлини світової лірики.

Вперше зазвучали українською мовою в перекладах В.Мисика такі твори Р.Бернса великої форми, як «Зимова ніч»,»Вельзевулове посланіє», «На загибель лісу коло Дремленрігу», «Два собаки». В них Р.Бернс викриває соціальну нерівність, що існує в тогочасному суспільстві ("Зимова ніч"), підступну антинародну діяльність англійського уряду, який повинен був за статутом обстоювати інтереси шотландських громадян, а на ділі робив навпаки («Вельзевулове посланіє»), хижацьке знищення природних багатств («На загибель лісу коло Дремленрігу»).

Окремо зупинимося на перекладі сатиричної поеми "Два собаки". Вона пройнята сучасними Бернсові передовими ідеями. За формою ця сатира є діалогом високопородистого собаки Цезаря, якого задля розваги тримає багатий землевласник, і Люата, звичайного пса, що допомагає в роботі селянинові.

Цезар розповідає про безтурботне життя свого хазяїна, який живе за рахунок робітників. Він пиячить, програє в карти великі багатства. Йому байдужі інтереси народу, основне для нього – власний добробут. На противагу Цезареві: Люат з співчуттям і навіть схвильовано розповідає про свого хазяїна-трударя, який мусить терпіти жорстокість, несправедливість з боку пана та управителів, бо боїться втратити роботу, а закони на боці сильних світу.

Люат підкреслює, що його хазяїн з великою насолодою після виснажливої праці відпочиває в колі своєї сім'ї. Діти селянина ростуть чесними, працьовитими, мужніми й стійкими. На думку Люаса таке життя набагато краще, ніж існування тих нероб, що доводять країну до зубожіння та війн.

Твір "Два собаки" – гімн людині праці. Переклад має дві редакції, зроблені в 30-х і 50-х роках. Якщо зіставити їх, то видно, що в другій редакції В.Мисик намагається відтворити найтонші нюанси першотвору. В.Мисик майстерно передає інтонацію оригіналу: вона розповідна, лагідна, коли говориться про відпочинок бідняка у колі своєї сім'ї, гнівна й пристрасна там, де засуджується нерозумно зовнішня політика, знущання з бідняків.

Мова персонажів поеми Р.Бернса індивідуалізована, перекладач зберігає двовірш з парним римуванням та розмір оригіналу – чотиристопний ямб.

То щиру правду ти сказав:

Тепер такий порядок став,

Що можна бачити усюди,

Як чесні і порядні люди

Втрачають все, а шахраї,

Грунти примноживши свої,

Знаходять зверхників багатих,

Що все змагаються в палатах…

В. Мисик звернувся також і до великих творів Р.Бернса. В його перекладах побачили світ «Веселі жебраки», «Тем О'шентер». У ній Р.Бернс гостро пародіював англійську літературну традицію "готичного роману", яка вела читача від дійсності, в царство вигаданих жахів. Весь матеріал вмисно знижено. Замість традиційного лицаря на баскому коні – п’яний селянин на кобилі Мег, замість величного замку – шинок.

Повість написано на основі народних шотландських перекладів, повір їв, пов’язаних з церквою Аллоуей, недалеко від якої народився Р. Бернс. Твір гостро засуджує служителів церкви, які намагаються тримати в марновірному страху свою паству. Якщо деякі місця в перекладі П.Грабовського значно скорочені, а деякі збільшені, то переклад В.Мисика повніше відповідає оригіналові.

Всі побутові реалії, які відбивають місцевий та національний колорит Шотландії другої половини XVIII століття, П.Грабовський замінив українськими. В.Мисик зберігає їх (волинка, ріл, джіґ). Він також уважно поставився до збереження народного шотландського повір'я про нечисту силу, яка боїться швидкої води, і тому не може переслідувати свою жертву по той бік річки. Цей фольклорний мотив має важливе значення для розкриття ідеї: темні сили бояться чистої води, ховаються від неї.

Ось як звучать ці рядки в перекладі В.Мисика:

Наддай, наддай же ходу, Мег,

Спіши на міст, на самий верх!

Спіши, бо через бистру воду

Нечистому немає ходу!

У перекладі зберігаються порівняння цілком у дусі Бернса, хоч вони пов’язані з українським фольклором:

Та щастя – наче мак, що вмить,

Лиш доторкнешся облетить

Велике значення для розкриття психологічного стану героя має в поемі пейзаж. Природа, ніби живе співучасниця подій, весь час зберігає Тема: буде лихо. В.Мисик так передає ці грізні попередження:

Вже недалеко Дун шумів;

Лісами йшли стовпи дощів;

Світили блискавки вже ближче,

Громи котились нижче й нижче…

У поезіях Р.Бернса створено образи сміливих, вольових людей, які за правду, не вагаючись, можуть піти на страту. Саме такий Макферсон – герой балади «Макферсон перед стратою». Це надзвичайно мужня людина, яку бентежить одне – доведеться розстатися з життям через підступну зраду. По дорозі на шибеницю Макферсон прощається з сонячним світлом і всім, що є під небесами. Він каже: боягуз може боятися, що смерть заплямує його ім'я. Але це не так:

Прощай, прощай, зелений гай,

Прощай, пташиний спів,

Нехай ганьба сплямить раба

Що вмерти не посмів!

Шотландський поет ненавидів війну, він хотів «утерти сльози на всіх очах». Р. Бернс писав: «Я протестую проти війни – нещастя й злидні тисячам людей несе кожний подих цього демона розрухи». Переклад В. Мисика «Про війну» добре передає пристрасну ненависть поета до кровопролиття:

Убивство, ти гидке мені

У славі золотосяйній!

Віддам я кров свою в війні

Кохання життєдайній!

Найвище ставлю між богів