70752 (Постановочний план вистави за п’єсою Степана Васильченка "На перші гулі"), страница 3

Савка про себе:

• Я наробився! Я натрудився за день – дайте мені хоч раз у тиждень доспати!

• Тепер луб’я, а колись було голуб’я.

• … я тобі кажу: оце упав би на колючки та зразу й заснув би!

• …що трапиться обох із дому вижену…

• Наше минулося.

Інші про Савку:

Василина: Батько не пустить.

• Дивись, що вигадав, старе луб’я.

• Ой ти, старий та бородатий.

• А ти – батько!

Тиміш: - Ой і хитрі ж ви, дядьку, тільки не на того напали.

Савка вирішує всі родинні справи і проблеми, його слово головне. Він людина твердих переконань, впевнений в собі, в правильність своїх вчинків, але не злобливий. Без його дозволу мати не наважується відпустити Оленку на вечорниці. Із-за його твердого рішення і закручуються події п’єси. Савка простий селянин, звик працювати з ранку до вечора. В цей вечір, наробившись, він хоче відпочити, але події складаються не так, як йому хотілось би, не так як завжди. За турботами він не помітив, як виросла дочка, як покохала. Дещо він запідозрив, коли вночі обмацувала “примара” схожа на Тимора. Але, вважаючи Оленку ще малою, гадає що їй рано на дівування, ще прийде її час. “Коли вона у нас іще зовсім дитина… Успіє ще! І нашумується, й награється…” – говорить він про дочку. Савка любить свою дочку і дружину, відчуває відповідальність за їх долю. Тимора він вважає не достойним його дочки, за веселу вдачу вважає його легковажним, тому стійко опирається, не хоче щоб дочка йшла на вечорниці сама з Тимошем. Але доля повернулася інакше.

Надзавдання – Не пустити Оленку на вечорниці.

Наскрізна дія – Виганяє Тимора з двору.

Зерно – кремінь.

Василина – мати Оленки.

Василина про себе:

• І не ворожка, а вгадала.

• Своє минулося, то й забулося.

• Іще мені самій теє дівування перед очима: не згледілась, як і дочка виросла.

• Дурна була.

• Люблю, як хто хороше танцює.

• Та довіку цього не буде, щоб я сама дочку гулять до парубка посилала.

Інші про неї:

Савка: - Шкода вже нам молодіти, старенька моя!

• Отак-то, моя мила!

• Сама ти ради не даси? Ти ж якась мати.

• А ти й рада! Їй смішки!

Оленка: - Мамонько, голубонько, пустіть.

• Мамо, навчіть мене чарувати.

• Мати вхопили рогач та побігли будити батька!

• Мамо! Що ба вир робите! Сорому вам немає! Зчинили отаке серед ночі!

Василина веселої вдачі, віддана своїй родині, слухняна дружина – без поради чоловіка не приймає рішень: “Ще побачимо, що батько скаже”. Василина любить свою дочку, розуміє, вірить їй, вірить, що вихована в добрі і слухняності дочка не зробить недостойних вчинків: “Вона у нас сумирна”. В конфлікті підтримує чоловіка, хоча співчуває Оленці: “Тільки ж того й свята заживеш, тільки й розкошів зазнаєш, що в тому дівуванні”. Події, що розгортаються в їхньому дворі веселять Василину; дуже часто по відношенню Василини автор вживає ремарки: “Василина сміється”, “здержуючи посмішку”, “не витерпівши сміється”, “несподівано жартівливо”, “регоче” – вона сприймає їх з гумором і перша відправляє Оленку на вечорниці, коли Савка здається перед напором Тимора.

Надзавдання – Не пустити Оленку на вечорниці.

Наскрізна дія – Підтримує Савку в його намаганні віднадити Тимоша.

Зерно образа: мати – цим все сказано.

Оленка

Юна дочка Савки і Василини.

Сама про себе:

• “…парубки починають з мене сміятися. Кажуть, що мене і досі кашею годують молошною”.

• “одчепіться од мене з своїми парубками: вони мені потрібні дуже…”

• “Завтра з хати увесь день нікуди не піду, ні їсти, ні пити не буду”.

• “що ж робити маю, коли мене й сон не бере”.

• Чи я ж у вас неслухняна, а чи я лінива?

• За плугом ходити – не мала, а на вулицю погуляти – мала…

• Мабуть, уже мені така судилася доля, щоб мій вік молодий проминув марно.

Інші про неї:

Василина: - В Петрівку оце, мабуть, вісімнадця піде… О цій порі я вже дівувала, а ти, мабуть думаєш, що ти маленька?

• Нашій дівці, бач, притьмом забажалося на колодку…

• А я так гадаю: стала на порі – хай дівує, хай своє одгуляє.

• Вона в нас сумирна.

• Що це вона, обцілована у мене, чи як?

• Іди, дурна, поки не бита!

Савка: - Тільки почала з печі злазити, вже парубків принаджуєш?

• Коли ж вона у нас іще зовсім дитина; ти поглянь на неї: рученята як цівки; сама ,як скрипка, а почне ще на вулицю ходити, то й зовсім знидіє.

• Успіє ще! І пошумується, й награється…

• … щоб із того запалу воно біди собі не набігало.

• Воно ж ходить тепер як щалене, себе не почуває.

• А ти не цвіринчи там, вилупок! Розумна яка вишукалася! Ти вже велика? Ти вже дівувати хочеш? Ти вже розумніша за батька?

Тиміш: - Бачите, які тепер слухняні діти!

Оленка виросла в добрій, роботящій родині. Савка і Василина на все життя зберегли своє кохання, в коханні і дочку виростили. Оленка добра, роботяща дівчина, ймовірно, що з дитинства вона допомагає батькам по господарству: і корову заганяє, і навіть, за плугом ходить; від мами упадкувала веселу вдачу. І ось вже “… стала на порі” зустріла своє кохання, а батьки і досі вважають її малою: “… вона ж у нас ще зовсім дитина…”, а так хочеться зустрітись з коханим, погуляти на вечорницях, тим більше зібралася вся молодь – її однолітки “Всі подружки будуть гуляти, будуть співати, а ти, Оленко, коло вікна сиди та рукавицями тільки сльози витирай. Жменька того віку дівочого, та й того не дають прожити вільно” і так “… тяжко той вечір сподіваний утеряти”. Але Оленка слухняна дочка без дозволу батьків не піде на вечорниці: “Сьогодні піти, а завтра що буде!”. Вона хоче, щоб батьки визнали що вона вже доросла і по-доброму відпустили її на вечорниці не тільки сьогодні, а завжди вона ходила би на вечорниці вільно.

Надзавдання – Домогтися щоб батьки відпустили на вечорниці.

Наскрізна дія – Догоджає батькам, щоб вони з добром відпустили її на вечорниці.

Зерно: Слухняна дочка своїх батьків.

Тиміш

Молодий парубок, якого кохає Оленка.

Сам про себе:

• А я собі парубок смирний…

• Я змалку любив ходити до церкви.

• … хлопці підмовили, а я сам плохий.

• Я собі прохожала людина: сів трохи спочити.

• Та я й слухатись соромлюся, як ото хто про цілування говорить! Та коли я що або що…

• У нас, тітко, налає того, як буває в інших: щоб пустощі заводили або плескали непотрібне. Поспіваємо трохи потанцюємо та й спати ідемо.

• І до роботи!

• Пустіть, тьотю, а то не піду звідціля!

• … і мені чогось не спиться.

• Давайте, я вам пошепчу, бо я трохи перейняв об баби Мар’яни.

• Я й думку вашу знаю!

Інші про нього:

Савка: - … а ось що диво: чорнобрива, вража потороча, ще й на козирку квітка!

• “Чи не занедужав оце ти, Тимоше, що так гірко кашляєш”

• “а ти ж Тимоше, не забув хоч стежку до церкви?”

• Меткий, вражий хлопець!

• Та того, що ти загадав, не буде.

• І де ти в лихої години взявся, бусурманський парубче!..

• Та й ні втоми їм, ні уваги немає!

• Вже і в хату зашився!

• Що, втік?

Василина: - А де тут той вітер, що дівчині не дає спати? “… що за почвара сидить під хатою?”

• А не пішов би ти, прохожала людина-парубче, з-під вікна під три вітри?

• Бач, яка лисичка.

• Не вспів слова сказати дівчині, та вже й із цілуванням липне!

• І де воно зародилося отаке?

• “… я чула, що ти до танців майстер?”

• Чи не затанцював би ти мені, якої? Люблю, як хто хороше танцює!

• А ще розумний, кажуть!

• Іди й голови моєї не мороч.

• Ох ти ж сибірний!...

• Як він утік – я й сама не знало!...

• Ой ти ж мені, пройдисвіте, допік уже до живих печінок!...

• Діду Северине, придержите мені оцього голінного!

Оленка: - Це ти, мабуть, скучив за мною?

- Тимоше, це вже ти й цілуєш мене?

Дід Северин: - Це той пробийголова Тиміш. Я його давно знаю.

Тиміш молодий парубок, якого покохала Оленка. Парубок добрий, веселий, завзятий, здібний на всякі витівки. Він виріс в селі і змалечку звик працювати, але маючи веселу вдачу любить співати і танцювати. Та й коли ж відпочити сільській молоді, працюючи цілий день по господарству, як не на вечорницях, коли можна зібратися разом поспівати, потанцювати і, можливо, зустріти свою пару. Тиміш виріс з Оленкою в одному селі, знали одне одного змалечку і непомітно між парубками і дівчиною зародилося кохання: перше, ніжне, чисте. Тиміш щиро кохає Оленку, набачивши три дні, скучив за нею, єдина можливість побути разом – на вечорниці. Розуміючи, що Оленка не може відпроситися на вечорниці, приходить їй на допомогу. А які ж то вечорниці цього разу: і молодь вся збереться, і хлопці з бубоном і скрипочкою прийдуть, і ряжені будуть; хіба можна всидіти дома. Щоб примусити Оленчиних батьків відпустити дочку на вечорниці, Тиміш і просить, і Савку тютюнцем вгощає, і перед Василиною танцює, і коли це не допомагає вдається до розіграшів і отримує перемогу – батько не тільки відпускає Оленку, а просто виганяє її.

Надзавдання – допомогти Оленці вирватися на вечорниці.

Наскрізна дія – розігрує батьків Оленки, вдаючись до різних засобів.

Зерно – мастак на всілякі витівки – “пробийголова”.

Дід Северин

Дід Северин – дід з клепачкою.

Дід Северин все життя прожив в цьому селі. Відробив всій вік, але маючи неспокійну вдачу, не може сидіти вдома і тепер ходить по селу вночі з клепачкою – лякає “злодіїв”. Ймовірно дід Северин є свідком всіх молодіжних вечорниць і довіреною особою всіх молодіжних проблем. Скоріше за все дід Северин з’являється перед домом Савки для розвідки. Він не даремно заводить розмову про молодь і минулу молодість. Людина, яка пам’ятає свої молоді літа, скоріше зрозуміє молодь; дід Северин пам’ятає: “Чи гуляв іще хто другий так, як цей дід Северин…”. Із розмови з Савкою і Василиною дід Северин сподівався зрозуміти, як вони ставляться до дорослішання дочки і до вечорниць. З відповіді Савки: “Наше минулося”, дід зрозумів, що Оленку не відпустять і тоді на сцену виходять головні сили – Тиміш. Знаючи кожного в селі, дід Северин знав характер Савки і йому дуже цікаво було знати чим закінчиться поєдинок батьків і дітей, тому він знову з’являється в фіналі п’єси.

Надзавдання – Вивідати, яке відношення у Савки і Василини до вечорниць.

Наскрізна дія – Нагадує Савці і Василині про молоді літа.

Зерно образа: житейська мудрість.

2.5 Композиція

1 епізод – “Вечорниці”

Подія - “Молодь збирається на вечорниці”.

Я хочу приділити увагу цьому епізоду, тому що з події, коли молодь збирається на вечорниці починається конфлікт і дія п’єси. Виставу я думаю почати з того як молодь проходить повз хати Савки, збираючись на вечорниці десь на певному місці за селом.

2 епізод - “Мамина наука”

Подія – Дівчина на порі.

Конфлікт: - між Оленкою і Василиною.

Предмет конфлікту: – вік Оленки, - в тому чи можна їй піти на вечорниці.

Задача Оленки: – домогтися від мами визнання того, що вона вже велика.

Дія Оленки: – відпрошується на вулицю.

Задача Василини: – Уйти від відповіді.

Дія Василини: – вдає, що не розуміє натяків Оленки.

3 епізод - “Нічні пригоди Савки”

Подія – “Дівчина на порі”

Конфлікт: – Савка не спав минулої ночі.

Предмет конфлікту: – “Потороча” яка не давала Савці спати.

Задача Савки: – застерегти дочку від необачного вчинку.

Дія Савки: – відправляє дочку спати.

Задача Василини: – перекласти вирішення питання на Савку.

Дія Василини: – переконує Савку, що коли прийшов час – треба дати дівці погуляти.

Задача Оленки: – переконати батька, що вона байдужа до парубків.

Дія Оленки: – зробити так як просить батько.

4 епізод - “Спогади”

Подія: - “Пройшли літа”

Конфлікт: – між Савкою і Василиною.

Предмет конфлікту: – молодість і теперішній вік Савки і Василини.

Задача Василини: – Схилити Савку відпустити Оленку на вечорниці.

Дія Василини: - Нагадує Савці про молодість.

Задача Савки: - Не піддатися Василині.

Дія Савки: - Припиняє Василинині спогади.

Задача діда Северина: - Вивідати відношення Савки і Василини до вечорниць.

Дія діда Северина: - Починає розмову про молодість.

5 епізод - “Розвідка”

Подія: - Тиміш виманює Оленку.

Конфлікт: – між Савкою і Тимошем.

Предмет конфлікту: – Не віра Савки в щирість його почуттів до Оленки.

Задача Тимора: – вивідати, що відбувається в родині Оленки і чи випустять її до вечорниці.

Дія Тимоша: - Пригощає Савку тютюнцем, щоб підтримати розмову.

Задача Савки: - вигнати Тимоша.

Дія Савки: - доводить Тимошу, що розгадав його наміри.

6 епізод - “Побачення”

Подія: - Тиміш виманює Оленку

Конфлікт: – між Оленкою і обставинами в яких опинилася Оленка.

Предмет конфлікту: – те що батьки заставляють Оленку лягати спати.

Задача Оленки: – переконати маму, що не засне, поки не відпустять на вулицю.