41923 (Особливості перекладу англійських заперечень), страница 5
Описание файла
Документ из архива "Особливості перекладу англійських заперечень", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "иностранный язык" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "остальное", в предмете "иностранный язык" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "41923"
Текст 5 страницы из документа "41923"
She appeared in London, she could not live without him, he left Beth [75, с.169]. - Она приезжает в Лондон, не может жить без него, и он бросает Бет [23, c.174].
Сполучення not a lіttle, not unlіke, not wіthout (у російській мові - не без....) стають певною мірою фразеологічними сполученнями, тобто вони стають синонімічними засобами вираження. Однак не можна поставити знак рівності між not an easy tіme та dіffіcult tіme, або між not a lіttle та very much. Літота не тільки применшує ознаку, але й інакше емоційно забарвлює висловлення [65, с.194].
У літоті виникає значення якості. Це значення завжди контрастно. Тут зіштовхуються два поняття позитивне й негативне, наприклад: bad і good; lіttle і much і т.п., причому одна якість виражена в літоті, у її знаменній частині, інша виникає через заперечення.
Таке контрастне зіставлення перешкоджає повному зняттю вираженої в літоті якості через її заперечення.
Заперечна частка в літоті завжди перебуває під сильним наголосом. Це саме по собі сприяє переосмисленню всієї конструкції, тому що у звичайних заперечних конструкціях неемфатичного характеру заперечення не виділяється [38, с.73].
Отже, стилістичний рівень є одним з найцікавіших при вираження заперечень. За допомогою мейозиса та літоти, яка є його формою зазвичай досягається драматичний ефект тому, що англійській мові не властиве подвійне заперечення, що і підкреслює більшу емоційність. Але ці приоми викликають труднощі при перекладі, адже в англійській мові є структури з подвійним запереченням, що не мають аналогів у російській мові.
Розділ II. Специфіка відтворення англійських заперечних конструкцій російською мовою на матеріалі повісті Джона Фаулза «Вежа з чорного дерева»
2.1 Літературна творчість Джона Фаулза та перекладачі його твору “Вежа з чорного дерева”
Джон Роберт Фаулз один з небагатьох великих романістів, що з'явилися в Англії в 1960-ті роки. Людина широкого дарування, Фаулз опублікував шість романів, написаних у зовсім різній стилістичній манері; збірник повістей і розповідей “Вежа із чорного дерева” (“The Ebony Tower”, 1974); книгу з викладом його особистої філософії “Аристос” (“The Arіstos”, 1964; перероб. вид. 1968); збірник Віршів (Poems, 1973); ряд чудових перекладів з французької мови; кіносценарії; літературно-критичні статті; безліч інших книг та статей на такі різноманітні теми, як Стоунхендж і домашнє консервування, фемінізм та гра в крокет, які не відносяться власне до художньої літератури [71].
Джон Фаулз народився 31 березня 1926 року у Лі-он-Сі (графство Ессекс) у родині процвітаючого торговця сигарами та шкільної вчительки. Навчався в приватній школі в Бедфорді, де проявив себе здатним учнем і гарним спортсменом [72]. Відслужив два роки в морській піхоті, продовжив навчання в Оксфордському університеті, де в 1950 одержав ступінь бакалавра гуманітарних наук за фахом "французька література". Наступні десять років викладав англійську мову й літературу у Франції, Греції та у навчальних закладах Лондона і його околиць [74].
Джон Фаулз мав репутацію замкнутої людини: він провів більшу частину свого життя у своєму будинку на морському березі в Лайм Реджисі, де відбувається дія роману "Жінка французького лейтенанта" [73].
Перший опублікований роман Дж. Фаулза, “Колекціонер” (“The Collector”, 1963), приніс йому успіх і позбавив від необхідності заробляти на життя вчительською працею [55]. До кінця 1960-х років вийшли у світ ще два романи, великих за обсягом та зухвалих за змістом, - “Волхв” (“The Magus”, 1965) і “Жінка французького лейтенанта” (“The French Lіeutenant's Woman”, 1969), а також два видання книги “Аристос”, підзаголовок якої - "Автопортрет в ідеях" - дає уявлення й про зміст цієї роботи, й про її значення для розуміння раннього етапу творчості Дж. Фаулза [7, c.269].
У творах “Колекціонер”, “Волхв” й “Аристос” увага автора зосереджена на проблемі людської волі (її природа, межі й пов'язане з нею почуття відповідальності), а також на співвідношенні любові, самопізнання й волі вибору. Ці проблеми визначають тематику всіх творів Фаулза. Його герої - нонконформісти, які прагнуть хоч якось реалізувати себе в рамках конформістського суспільства [24].
“Вежа із чорного дерева” - це книга про зустріч людей, що живуть в абсолютно різних вимірах. Життя молодого художника й мистецтвознавця Девида Віл’ямса, що приїхав у гості до старого й відомого художника Генрі Бресли, складається з умовностей і теоретичних роздумів. Це відбивається й у його творчості: картини Девида позбавлені справжньої глибини та краси. Для Генрі ж навпаки, не існує ніяких авторитетів і правил. Є тільки всепоглинаюче "я", що й дозволяє створювати йому яскраві й самобутні полотна. Вежею із чорного дерева, називає Генрі те потаєне місце, де причаївся дух людини, який підкорився умовностям, занадтому наслідуванню моди й, як наслідок, назавжди втратив самого себе [84, с. 127].
Своє останнє інтерв'ю Джон Фаулз дав в 2003 році. Він скаржився на те, що читачі його "переслідують". “Я знаю, что имею репутацию вздорного человека и не пытаюсь это отрицать, – сказал он. – Но я не такой на самом деле. Частично я сам раздул этот миф” [62].
“Писателя, более или менее известного, живущего уединенно, всегда будут преследовать читатели... Они хотят его видеть, говорить с ним... И они не осознают, что очень часто это действует на нервы” [19], - так він пояснював своє прагнення до самотності.
Таким знають читачі Джона Фаулза, одного з найвідоміших і неординарних письменників сучасності. Його творча біографія нараховує понад 40 років і включає: “Колекціонер”, “Волхв”, “Жінка французького лейтенанта”, “Вежа з чорного дерева”, “Мантіса”, “Хробак”.
Помер письменник 5 листопада 2005 року у своєї будинку в місті Лайм-Реджис у графстві Дорсет на південному узбережжі Великобританії у віці 79 років [76].
Твори Джона Фаулза перекладали такі перекладачі як Б. Кузьминський, О. Гурова, але повість «Вежа з чорного дерева» була перекладена лише двома перекладачами, К. Чугуновим та І. Безсмертною.
Чугунов Костянтин Олексійович народився 17 листопада 1916 р. у губернському місті Симбірську (Ульянівськ). В 1933 році він вступив в сільськогосподарську академію імені К. А. Тимірязєва [11].
Після закінчення Великої Вітчизняної війни К. Чугунов екстерном закінчує Сільськогосподарську академію, потім, теж екстерном, Вищу дипломатичну школу, а також додатково до англійської мови, якою вже оволодів досконало, він зміг вивчити іспанську та французьку мови й почав працювати в органах державної безпеки. Здає кандидатський мінімум, пише дисертацію [63].
В 1958 році Костянтин Чугунов перейшов на роботу в Іноземну комісію Союзу Письменників СРСР як Відповідальний секретар комісії. Ці роки принесли йому знайомство з відомими радянськими прозаїками, драматургами та поетами.
В 1990 році Костянтин Чугунов відійшов від справ і пішов на відпочинок. Тоді йому йшов 74-й рік. Вдома він продовжував робити переклади. До виходу на пенсію його графік залишався насиченим. Він помер навесні 1991 року [63].
За внесок у справу миру, російської культури та розвиток міжнародних культурних зв'язків Костянтину Олексійовичу привласнене почесне звання Заслуженого діяча культури. За кількість перекладів художніх творів іноземних авторів російською мовою його прийняли в члени Союзу письменників СРСР.
У перекладах Чугунова Костянтина Олексійовича читачі познайомилися з романами та розповідями письменників Дж. Фаулза, Дж. О'хари, Шерлі Енн Грау, Ірвіна Шоу, Рокуела Кента, Л.Лоренса, Дж. К. Оутса, Б.Маламуда, Д. Халберстема, Макферсона, Джона дон Пассоса, а також К. Маркандайя (Індія), П.Видженаіке (Шрі-Ланка), Р.Ріви й Алекса Ла Гуми (ПАР), М. Мванге (Кенія) та іншими [64].
Ірина Безсмертна - філолог, викладач, перекладач з англійської мови. У її перекладах видавалися добутки Дж. Фаулза, Г. Гріна, А. Кларка, Т. Харіса, Р. Карвера, Х. Джебрана, ліричні пісні бургундських поетів та композиторів XV століття, наукові статті на історичні теми. У журналі “Іноземна Література” [ ] надрукован її переклад розповідей М. Р. Джеймса [10].
2.2 Адекватність та еквівалентність
Переклад є ціленаправленною діяльністю, яка відповідає певним оціночним критеріям, тому однією з таких вимог вважається вимога еквівалентності тексту - вихідного та кінцевого [39, с.200].
У давнину вимоги, пред’явлені до перекладу, були найчастіше суперечливими. Ще перекладач Етьен Доле в XІ в. та А. Тайтлер в XVІІІ в. склали досить суперечливі списки вимог до перекладу. Досить подивитися відомий перелік "антиномій перекладу" Т. Сейворі (1968), у якому ці вимоги взаємо виключають один одного [67, с.54]. І при цьому еквівалентності надавалося вирішальне значення в теоретичному описі перекладу та виявленні його сутності.
Подібно тому, як різні визначення перекладу відповідали різним етапам розвитку науки про переклад, різні розуміння еквівалентності відбивали еволюції поглядів на сутність перекладу. Але в перекладознавстві на даний момент ще не склалося однозначного розуміння еквівалентності.
У теорії й практиці перекладу оперують такими тотожними поняттями, як еквівалентність та адекватність [54, с.98].
Варто особливо підкреслити, що еквівалентність оригіналу й перекладу - це насамперед спільність розуміння інформації, що є в тексті, включаючи й ту, котра впливає не тільки на розум, але й на почуття реципієнта і яка не тільки експліцитно виражена в тексті, але й імпліцитно віднесена до підтексту [32, с. 293].
У широкому плані еквівалентність розуміється як щось рівноцінне, рівнозначне чому-небудь, адекватність - як щось цілком рівне [39, с.124]. Тобто, під еквівалентністю, у теорії перекладу варто розуміти збереження відносної рівності змістовної, семантичної, стилістичної й функціонально- комунікативної інформації, яка знаходиться в оригіналі й перекладі. Умова еквівалентності повинна включатися в саме визначення перекладу. Ю.Найда стверджує, що переклад полягає в створенні мовою перекладу "найближчого природнього еквівалента" оригіналу [ 45, с.24].
У теорії закономірних відповідностей, яку розробив Я.І. Рецкер, поняття еквівалентності поширювалося лише на відносини між мікроодиницями тексту, але не на міжтекстові відносини. При цьому еквівалент розумівся як постійна рівнозначна відповідність, як правило не залежна від контексту [54, с.49].
Л. Моліна вважає, що еквівалентність - це коли одна й та сама ситуація описується різними словами. Наприклад, переклад ідіоматичних конструкцій чи прислів'їв (lіke a bull іn a chіna shop – как слон в посудной лавке) [82, с.399].
Вілен Наумович Комісаров розглядає еквівалентність перекладу як "спільність змісту (значеннева близькість) оригіналу й перекладу" [35, с.304].
Залежно від того, яка частина змісту передається в перекладі для забезпечення його еквівалентності, професор В. Комісаров виділяє різні рівні (типи) еквівалентності: 1. рівень мети комунікації; 2. рівень опису ситуації; 3. рівень висловлювання; 4. рівень повідомлення; 5. рівень мовних знаків.
1. Еквівалентність перекладів першого типу полягає в збереженні тільки тої частини змісту оригіналу, що становить мету комунікації:
Maybe there іs some chemіstry between us that doesn't mіx [35, с.304]. – Бывает, что люди не сходятся характерами [35, с.304].
2. У другому типі еквівалентності загальна частина змісту оригіналу й перекладу не тільки передає однакову мету комунікації, але й відбиває ту саму міжмовну ситуацію.
Не answered the telephone [35, с.304]. – Он снял трубку [35, с.304].
3. Третій тип еквівалентності може бути охарактеризований наступним прикладом:
Scrubbing makes me bad-tempered [35, с.305]. – От мытья полов у меня настроение портится [35, с.305].
На цьому рівні виявляються наступні особливості:
-
відсутність паралелізму лексичного складу й синтаксичної структури;
-
неможливість зв'язати структури оригіналу й перекладу відносинами синтаксичної трансформації;
-
збереження в перекладі мети комунікації й ідентифікації тої ж ситуації, що й в оригіналі;
-
збереження в перекладі загальних понять, за допомогою яких здійснюється опис ситуації в оригіналі.
4. У четвертому типі еквівалентності, поряд із трьома компонентами змісту, які зберігаються в третьому типі, у перекладі відтворюється й значна частина значень синтаксичних структур оригіналу. Структурна організація оригіналу репрезентирует певну інформацію, що входить у загальний зміст перекладного тексту.
Mine is a long and a sad tale [35, с.307]. – Повесть моя длинна и печальна [35, с.307].
5. В останньому, п'ятому, типі еквівалентності досягається максимальний ступінь близькості змісту оригіналу й перекладу, що може існувати між текстами на різних мовах.
I saw him at the theatre [35, с.307].– Я видел его в театре [35, с.307].
Мета перекладу полягає не в "підлаштуванні" тексту під чиєсь сприйняття, а в збереженні змісту, функцій, стильових, стилістичних, комунікативних і художніх цінностей оригіналу. І якщо ця мета буде досягнута, то й сприйняття перекладу в мовному середовищі перекладу буде відносно рівним сприйняттю оригіналу в мовному середовищі оригіналу [53, с.76].
У сучасному перекладознавстві існують три основних підходи до визначення поняття "еквівалент":
1. Деякі визначення перекладу фактично підмінюють еквівалентність тотожністю, стверджуючи, що переклад повинний повністю зберігати зміст оригіналу. А.В. Федоров, наприклад, використовуючи замість еквівалентності термін "повноцінність", говорить, що ця повноцінність включає "вичерпну передачу значеннєвого змісту оригіналу"[69, с.90].