34891 (Школа софістів: уявлення про державу і право)
Описание файла
Документ из архива "Школа софістів: уявлення про державу і право", который расположен в категории "". Всё это находится в предмете "государство и право" из , которые можно найти в файловом архиве . Не смотря на прямую связь этого архива с , его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "остальное", в предмете "государство и право" в общих файлах.
Онлайн просмотр документа "34891"
Текст из документа "34891"
Міністерство освіти України
Київський національний університет України імені Т. Г. Шевченка
Кафедра господарського і фінансового права
(заочне відділення)
Дипломна робота
На тему: Школа софістів: уявлення про державу і право.
Студентки: 6 курсу 8 групи
Тетяни Сергіївни Вороніної.
Науковий керівник: Олег Ігорович Верник .
Київ-2008
ПЛАН
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЛІТИЧНИХ І ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ ПРЕДСТАВНИКІВ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ ШКОЛИ СОФІСТІВ
-
Загальні риси політико-правових вчень Софістів
1.2. Основні представники політико-правової школи Софістів
РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ ПОЛІТИКО-ПРАВОВОГО ВЧЕННЯ СОФІСТІВ
2.1. Предмет та основні питання дослідження в політико-правовому вченні софістів: порівняльний аналіз
2.2. Ролі і місце політико-правового вчення софістів у політико-правовій думці Давньої Греції. Історичне значення вчення Софістів
ВИСНОВКИ
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
У соціальному розвитку давньогрецького суспільства виділяють два періоди. Перший (гомерівська Греція), який тривав XII-VI ст. до н. е., характеризувався пануванням землеробської аристократії, патріархальними родовими відносинами. Те суспільство багатьма рисами було схоже на європейське ранньофеодальне.
На другому етапі, який розпочався в VI ст. і тривав до початку нашої ери, активно розвивалися ремесла, товарно-грошові відносини, набула широкого застосування рабська праця в усіх сферах виробництва.
В політичному житті змагалися аристократія та демократія (торгово-ремісничі прошарки міста), що спричинило поступове відсторонення аристократії від влади. Наслідком цих змін стало переміщення центру соціально-економічного життя із села в місто, перетворення міста з осередку аристократії на ремісничо-торговий центр.
За суттю ці два періоди багато в чому схожі на феодалізм та капіталізм у пізнішій Європі. Тільки в Давній Греції недостатній розвиток техніки у процесі розвитку товарно-грошових відносин перетворив людину на товар.
Давньогрецька філософія виникла в VI ст. до н. е. Особливий вплив на її формування справила полісна демократія. Вона підготувала появу вільної особи, інтелектуальної свободи і, зрештою, сформувала особу як суб'єкта філософського мислення.
Особливості суспільних відносин у полісах здійснили вплив на формування основної проблеми, яка хвилювала давньогрецьких мислителів, - проблеми відношення загального і одиничного.
В умовах демократії загальне (моральні й правові норми, державні інститути, політичні інтереси) відокремилось від приватного життя громадянина полісу, однак воно продовжувало перебувати в тісному зв'язку з ним. Загальне не стало недосяжним для рядових членів полісу, не протистояло їм як чужа зовнішня сила, як це було в східних деспотіях.
Взаємозумовленість загального й одиничного, полісу і громадянина у сфері соціального життя окреслила схему філософського осмислення світу в давньогрецькій філософії.
Становлення філософії Стародавньої Греції відбувалося в VI-V ст. до н.е. Саме в цей період мудреці-філософи протиставляють міфологічно-релігійним уявленням наївно-стихійний філософський світогляд.
Філософія в Елладі виникає як світогляд промислово-торговельної частини населення, що почала боротися за владу, відбираючи її в аристократів-землевласників.
Зв'язок з виробництвом, бурхливий розвиток якого був пов'язаний насамперед із застосуванням заліза, розвиток товарно-грошових відносин, зростання культури, соціальне проти стояння і перехід від авторитарних аристократичних форм державного управління до тиранічних, а через них до демократичних - все це сприяло становленню і розвитку особливої філософії.
Більш як тисячолітня історія розвитку давньогрецької філософії поділяється на три етапи:
1. VI-V ст. до н. е. Це був період становлення рабовласницьких полісних демократій. Філософія у формі натурфілософії зосереджувалася на пошуках першооснови сущого, загального. Людина (одиничне) ще не стала проблемою філософії.
2. IV-III ст. до н. е. Саме в цей період відбувся розквіт демократії, а в філософії - поворот мислителів від зовнішнього світу до людини, домінування політичної, етичної та гносеологічної проблематики. Намітилася певна рівновага інтересу до загального й одиничного (софісти заперечували загальне, Платон і Аристотель відновлювали його права).
3. III ст. до н. е. - V ст. н. е. Епоха еллінізму та Римської імперії. Соціально-політичне життя характеризували криза рабовласницького способу виробництва, занепад держав-полісів. У філософії - замикання особи (одиничного) на себе, домінування етико-релігійної проблематики.
Приблизно так само розвивалися погляди на державу і право у Стародавній Греції. Десь із VI ст. до н. е. вони почали складатися в окрему систему знань, але, на відміну від східних країн, у Греції цей процес розвивався активніше, держава і право ставали об'єктами дослідження багатьох мислителів і філософських шкіл. Цьому сприяло декілька чинників.
По-перше, Греція мала значний економічний і соціальний досвід. На той час вона проминула декілька форм державності: аристократію, олігархію й демократію, яким було притаманне осібне розуміння сутності держави і права, їхніх ролі й соціального призначення.
По-друге, сформувався певний зв'язок між людиною, державними інститутами і суспільством.
По-третє, в державі склалася певна правова система, було напрацьовано механізм законотворчого і правозастосовного процесів.
По-четверте, це значна диференціація суспільства. Кожен його стан убачав перспективи державного розвитку виходячи з власних інтересів, що знаходило відображення в конкретних теоріях.
Інтерес до грецької філософії, зокрема, до давньогрецької політико-правової думки, виникає з періодичністю, яка відображає зміни, що відбуваються у вітчизняному суспільстві на шляху до демократизації свідомості.
На початку ХХ ст. теоретик філософії права Чернишев В.В. писав, що «…погляд на софістів історично склався під високим тиском Платона і Аристотеля, їх супротивників. Їх твори до нас не дійшли, і ми знаємо лише уривки їх переконань у неточному перекладі. Тільки Гегель і Грот відновили їх репутацію. У англійській літературі панує сприятливе для софістів розуміння їх ролі в історії (Магаффі, Історія класичного періоду грецької літератури, рос. пер., 1883р., т.II, стор.56) [7; c.92]. Навпаки, в німецькій літературі переважає некритичне відношення до них. Виняток становлять Zeller (т.I, стор.1038, видавництво 5-е), і особливо тепер Белох (Історія Греції, т.I, стор.490, рос.пер. 1897р.). В російській літературі є спеціальна монографія Гілярова «Грецькі софісти, їх світогляд і діяльність», 1888. На думку князя С.Трубецького («Метафізика в Стародавній Греції», 1900, стор.402) [7; c.93] навряд чи знайдеться питання, про яке було написано стільки безглуздого, зайвого і непотрібного на всіх мовах європейських, не виключаючи і російської».
Початок ХХІ століття відображає чергову спробу звернення до даного матеріалу, його переосмислення з позиції сучасності.
Теоретично-джерельну базу дослідження складають навчальні посібники з філософії (Бартун М.П., Канке В.А.Причепій Є.М., Степанова А. С.), філософії права, історії політико-правової думки як вітчизняних, так і зарубіжних авторів (Алексєєв С.С., Сінха С.П., Малінова І.П. та ін.), монографії з історії Античної Греції, її політичної організації та державного устрою, розвитку науки, культури, педагогіки в Давній Греції тощо (Андрєєв Ю.В., Бергер А.К., Фюстель де Куланж Н.Д. та ін.), окремі публікації з питань дослідження (Мачін І.Ф., Кошеленко Г.А.), а також філософські словники.
Актуальність дослідження обумовлена, по-перше, практичною відсутністю глобальних досліджень, присвячених філософії представників школи софістів; по-друге, необхідністю осмислення досягнень античних філософів у сучасних умовах побудови демократичної держави.
Головною метою дипломної роботи є політико-правовий аналіз вчення софістів про державу та право.
Об’єктом дослідження є загальні ідеї філософської школи Софістів щодо політики, держави та права.
Предметом дослідження є політичні вчення представників філософської школи Софістів щодо політики, держави та права.
Новизною дослідження є спроба комплексного аналізу філософської думки софістів, зокрема, їх поглядів на політику, державу та право.
Методологічною основою дослідження є історичний, історико-правовий, порівняльний, порівняльно-правовий, аналітичний методи дослідження.
Основні завдання дослідження полягають у:
-
аналізі передумов виникнення давньогрецької філософської школи софістів
-
визначенні загальних рис політико-правових вчень основних представників школи софістів,
-
проаналізувати сутність політико-правового вчення софістів, його предмет та основні питання дослідження,
-
висвітленні ролі і місця політико-правового вчення софістів у політико-правовій думці Давньої Греції та історичного значення вчення Софістів.
Робота має наступну структуру: вступ, 2 розділи, 1 – присвячено дослідженню передумов та загальних положень політико-правових вчень представників школи софістів, 2 – розкриває сутність, предмет та основні питання в політико-правовому вченні софістів та ролі, місце, історичне значення політико-правового вчення софістів у політико-правовій думці Давньої Греції, висновки, перелік використаної літератури.
Софісти були першими в історії професійними фахівцями з суспільствознавства, які вчинили політику і економіку, вони гаряче прагнули подолати стародавні помилки у боротьбі, яку вони почали проти всього. Ця тема є позитивним прикладом для всього народу, адже софісти показали те, що в людині є те, що дозволяє їй бути вільною, але з іншого боку їхня свобода розсудлива.
РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТА ЗАГАЛЬНА
ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЛІТИЧНИХ І ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ
ПРЕДСТАВНИКІВ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ ШКОЛИ СОФІСТІВ
-
Загальні риси політико-правових вчень Софістів
Виникнення школи софістів як суспільного руху було викликано зміцненням демократичного ладу Афін в другій половині V ст. до н.е.
В середині I тисячоліття до н.е. в Греції завершується перехід до рабовласницького ладу. На характер і терміни цього переходу вирішальну дію надала досить рано сформована у греків морська торгівля – її розвиток стимулював зростання міст і створення грецьких колоній навколо Середземного моря, прискорив майнове розшарування суспільства. Завдяки жвавим зв'язкам з іншими країнами торгові центри Греції перетворилися на могутні центри культури, куди стікалися новітні досягнення в сфері техніки, природознавства, писемності і права.
Соціально-політичний лад Стародавньої Греції був своєрідною системою незалежних полісів, тобто невеликих, іноді навіть крихітних держав. Територія полісу складалася з міста і прилеглих до нього селищ. За підрахунками сучасних істориків чисельність вільного населення полісу рідко досягала 100 тис. чоловік [40; c.21].
Найважливішим досягненням суспільної думки греків в століття класики з'явилося вироблення вчення про державу і право.
Розвиток політичної думки в Стародавній Греції, як і в інших суспільствах, йшов паралельно з розвитком самого політичного життя. Кінець кінцем рух ідей в тій, що цікавить нас зараз сфері визначався зрушеннями у сфері соціально-економічній - цій основі основ будь-якого суспільства [19; c.266].
Відчутніші імпульси виходили зі сфери соціально-політичної і економічний прогрес набирав темпи, приводив до зміни структури і загострення відносин між тими групами, що складають класове суспільство, яке розвивається, зокрема в архаїчну епоху, - між народом і знаттю, а в класичну - між демократією і олігархією.
Але безпосередній поштовх до народження політичної теорії дала антична держава, яка формується, з її специфічними інститутами - писаними законами і цивільними органами влади - і відповідним їй уявленнями, з її проблемами, внутрішніми і зовнішніми, і обумовленими необхідністю їх рішення більш менш відвернутими спекуляціями.
У стародавній Греції і Римі склалося суспільство, не схоже на суспільства інших країн старовини. Стародавні греки називали його словом «поліс» і бачили в наявності у себе саме такого суспільства: головна відмінність еллінів від варварів, які не мали полісу. Вслід за німецькими вченими XIX ст. слово «поліс» часто переводиться як місто-держава. У зв'язку з цим головна особливість античного життя бачиться в тому, що кожне місто було самостійною державою, яка жила за своїми власними законами (автономія). Найважливішою її характеристикою виступає наявність акрополю, стенів, агори, громадських будівель і т.п. При цьому звертає особливу увагу на те, що античне місто в своїй основі було не промисловим (ремісничим) або адміністративним центром, а поселенням землеробів, створеним для оборони від ворогів. І пізніше в більшості полісів сільське господарство переважало над ремеслом, а землероби були основою античного суспільства, найбільш поважною його частиною.
Одночасно з таким розумінням полісу сучасні вчені повертаються до уявлень про нього самих стародавніх греків, які вважали, що поліс – це не стіни, а перш за все люди, цивільний колектив. Римляни називали своє суспільство об'єднанням громадян (civitas від латинського слова civis – громадянин) або просто римським народом (populus Romanus). Тому слово «поліс» можна переводити як цивільну общину [25; c.304].
Поліс був як би єдністю в трьох особах: держава, місто, община. Найважливішу, таку, що визначає всі сторони суспільного життя античної державності складав її громадський характер. Порівняно невеликі розміри первинних античних міст, які виникли для охорони від сусідів власних земельних угідь, визначали цінність для суспільства кожного його члена. Тому існувала ціла система взаємних прав і обов'язків між суспільством і особою. Найважливішими з цих взаємозв'язаних прав-обов'язків були а) право на земельну власність, б) участь в захисті рідних рубежів і в) участь в політичному житті, тобто в управлінні суспільством. Людина, яка володіла цими правами, вважалася громадянином. Як і поліс, античний громадянин був єдиний в трьох особах: власник, воїн і володар політичних прав (політика від слова «поліс»).
Права громадянина були і його обов'язками, зневага ними могла спричинити позбавлення громадянства або інше покарання. Цивільний статус – одне з високих досягнень античної цивілізації, повторене лише західноєвропейським суспільством нового часу. У інших суспільствах старовини і середньовіччя ступінь залучення населення до власності, військової справи і управління був обумовлений жорстко фіксованим становим статусом або залученістю до державного апарату. Тому єдність суспільства відступала перед станово-класовим розподілом. У античному колективі само суспільство виступало в ролі апарату управління, становий розподіл був лише намічений, а рівність членів цивільної общини (тобто їх єдність), навпаки, підкреслювалася правом і суспільною психологією [29; c.210].
Невеликі розміри полісів дозволяли зробити дотримання права і обов'язків усередині цивільного колективу достатньо ефективним. Станово-класовий розподіл був як би виведений за межі цивільного суспільства. В період виникнення античного суспільства кожен громадянин мав в своєму розпорядженні земельну ділянку, на яку держава забезпечувала йому право власності. Він міг продати, подарувати, заповідати свою землю, але тільки в межах свого цивільного колективу, тільки своїм співгромадянам. Цивільний колектив в цілому як би здійснював верховний контроль за власністю своїх співгромадян. Тому антична форма приватної власності мала свого роду двоєдиний характер: власником засобів виробництва виступав окремий громадянин і в той же час цивільний колектив в цілому. Останній здійснював своє право власності найчастіше у формі верховного контролю за її розподілом, користуванням і охороною.