- затверджує штатний розпис у відповідності до типових штатних нормативів у межах фонду заробітної плати, погоджує його із засновником (власником);

- контролює дотримання режиму роботи закладу, організацію харчування і медичного обслуговування вихованців, організовує оздоровлення дітей;

- видає у межах своєї компетенції накази та розпорядження і контролює їх виконання;

- від імені інтернатного закладу укладає угоди з юридичними та фізичними особами, представляє його в усіх державних органах, на підприємствах, в установах, громадських організаціях.

Органи опіки та піклування вирішують питання щодо збереження за неповнолітніми житла, а також щодо забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які закінчили навчально-виховні заклади і не мають житла.

Дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, у тому числі й тим, які перебувають під опікою (піклуванням) або на вихованні в сім'ях громадян, після закінчення (припинення) перебування в державному дитячому закладі, у разі відсутності в них житла житлове приміщення надається позачергово згідно зі статтями 46, 71 Житлового кодексу України.

Зазначені категорії дітей повинні бути влаштовані органами опіки та піклування за останнім місцем проживання у гуртожитки або забезпечені іншим упорядкованим житлом до надання їм постійного житлового приміщення згідно з чинним законодавством.

Квартири (будинки), у яких мешкають тільки неповнолітні, можуть бути передані їм у власність на клопотання органу опіки та піклування.

При цьому від імені неповнолітнього орган опіки та піклування за місцезнаходженням житла і майна зобов'язаний протягом 6 місяців з дня вибуття дитини із зазначеного житлового приміщення звернутися до відповідного органу приватизації з клопотанням (заявою) про передачу квартири (будинку) у власність неповнолітнього.

Орган опіки та піклування після прийняття органом приватизації рішення про передачу квартири (будинку) у власність неповнолітнього повинен призначити опікуна над житлом і майном неповнолітнього в разі відсутності останнього.

Приватизоване житлове приміщення за наявності згоди органів опіки та піклування за його місцезнаходженням може бути передане в оренду на підставі відповідних договорів.

Кошти, одержані орендодавцями, використовуються під контролем органів опіки та піклування на потреби вихованців, оплату комунальних послуг та утримання житлового приміщення у належному стані.

У разі влаштування дитини до державного дитячого закладу дозвіл на оренду житлового приміщення надається органом опіки та піклування за місцезнаходженням житла житлово-експлуатаційній конторі. У цьому разі одержані від оренди кошти використовуються на утримання житла в належному стані, оплату комунальних послуг, а решта - перераховується на особистий рахунок дитини, відкритий органами опіки та піклування в установі банку.

Контроль за цільовим використанням коштів покладається на органи опіки та піклування.

Опіка (піклування) над неповнолітніми, недієздатними або обмеженими в дієздатності іноземними громадянами, які проживають в Україні, встановлюється згідно з чинним законодавством України.

Опіка (піклування), встановлена над іноземними громадянами поза межами України за законами відповідних держав, визнається дійсною в Україні [7].

Розділ ІІІ. Проблеми захисту майнових та особистих немайнових прав неповнолітніх в школах-інтернатах

3.1 Проблеми захисту майнових прав неповнолітніх в школах-інтернатах

На сьогоднішній день слід констатувати, що сама система функціонування таких закладів, як школи-інтернати, сприяє численним порушенням прав людини в них. Як результат - випускники шкіл-інтернатів важко адаптуються до дорослого життя в соціумі. Найбільш значущі проблеми вихованців у самостійному житті - це матеріальні труднощі і житлова проблема.

Однією з головних причин їх виникнення є порушення права дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на власність. Не всі, але деяка частина вихованців інтернатів має власне майно (спадок від померлих батьків, закріплене житло, пенсійні книжки, тощо), яке на період виховання дитини в інтернаті знаходиться під наглядом опікунів і держави. Так, Закон України „Про охорону дитинства”, ст. 25 гарантує вихованцям збереження житлового приміщення, де вони проживали, протягом всього часу перебування в інтернаті, а в описі майна, що додається до документів дитини вказуються відомості про особу, яка відповідає за його збереження. Зрозуміло, що наявність у дитини майна, а особливо житла, суттєво допомагає її адаптації до самостійного життя і значно підвищує її життєві шанси, сприяє дотриманню інших прав дитини-сироти, наприклад, права на освіту.

Але внаслідок несвоєчасного оформлення документів, помилок в документах, дій опікунів не на користь інтересів дітей, недбалого ставлення відповідальних осіб за збереженням майна дітей, відсутності процедури відповідальності, недосконалості нормативно-правових механізмів державного контролю за дотримання прав власності дітей-сиріт, значна кількість вихованців інтернатів втрачає правові підстави власності на майно або ж саме майно.

Ситуація ускладнюється низькою правовою грамотністю випускників інтернатних закладів для дітей-сиріт і їх неспроможністю здійснювати самостійні дії по захисту власних майнових прав.

Ця проблема вже привернула до себе увагу держави. У Києві за наказом голови міста проводиться перевірка стану житла, закріпленого за вихованцями міських інтернатів для дітей-сиріт. Є спроби законодавчого врегулювання майнових прав дітей-сиріт, але вони не набули практичного застосування.

Поступово проблеми дотримання майнових прав дітей постають об’єктами дослідження і захисту громадських організацій („Моніторинг прав неповносправних на власність” Шосткінська БО „Агенція сприяння соціальним послугам”, „Моніторинг дотримання прав людини в дитячих будинках сімейного типу України” ХМОМО „Жіноча громада”). Тобто є сприятливі умови для проведення необхідних змін в нормативно-правовій базі, впровадженню ефективних механізмів реалізації дітьми-сиротами своїх майнових прав і створенню мережі громадського контролю і захисту прав дітей-сиріт на власність. Запропонований проект передбачає вирішення зазначеної проблеми із урахуванням сприятливих умов, які склалися у суспільстві, шляхом дослідницько-просвітницьких заходів – проведення моніторингу дотримання права на власність дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в державних інтернатних закладах.

Дотримання майнових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування – одне з найскладніших питань соціального захисту цієї категорії дітей. Тому особливо важливою в цьому плані є чіткість та однозначність трактування чинної нормативно-правової бази, яка регулює дану сферу.

У ході аналізу права правозахисною організацією „Гельсінська спілка з прав людини” на початку 2007 р. було визначено такі недоліки діючого українського законодавства.

1. Згідно із Сімейним кодексом та Законом „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” за дитиною зберігається право користування житлом, у якому вона проживала до влаштування в школу-інтернат. Тобто, право на житло на правах сумісної або приватної власності. При цьому, відповідно до Закону „Про охорону дитинства” саме житлове приміщення зберігається за дитиною протягом усього часу її перебування в закладі, незалежно від того, чи проживають у жилому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім’ї. У той же час, у Житловому кодексі вказано, що жиле приміщення зберігається за дитиною, якщо в будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім’ї. Тобто, є протиріччя – не визначено чи потрібна наявність проживання когось зі членів сім’ї дитини в житловому приміщенні, з якого дитину забрали в інтернат, для збереження цього житла за дитиною.

2. За Цивільним кодексом неповнолітньою вважається дитина від 14 до 18 років, а за „Правилами опіки та піклування” від 15 до 18 років.

3. Чинні „Правила опіки та піклування” на сьогодні не відповідають реальній ситуації й досить часто суперечать іншим законам та підзаконним актам.

4. У чинному Житловому кодексі не передбачено першочерговості надання житла дітям-сиротам, а також не передбачено дієвого механізму надання соціального житла випускникам інтернатних закладів. Механізми контролю та захисту житлових прав дітей, передбачені чинним Житловим кодексом, є застарілими і не відповідають сучасній структурі організації держави і права в Україні. Відповідно, вони є неефективними та не працюють на практиці.

Однією з основних проблем на даний час є відсутність у багатьох вихованців інтернатних закладів документів, які підтверджують статус дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування. Причиною цього є недостатня координованість дій органів виконавчої влади, які відповідають за передачу документів дитини до інтернату, та об’єктивні труднощі по комунікації юриста інтернату з кожним із них. Іншою проблемою є повнота та своєчасність оформлення документів. Чинним законодавством України не передбачено відповідальності за неналежне оформлення документів, що, у свою чергу, може спричинити неможливість дитини вступити у відносини володіння майном, котре фактично їй належить. Найчастіше подібні ситуації виникають у результаті невірного написання паспортних даних – помилки в прізвищі, чи в імені батьків.

У документах дитини, які передаються до інтернату, визначаються лише особи, які відповідають за збереження майна, що залишилось після смерті батьків. Відповідальні щодо збереження іншого майна не зазначаються. В Україні є кілька рівнів органів опіки і піклування, що зумовлює труднощі при визначенні посадових осіб, відповідальних за збереження майна вихованців інтернатних закладів. Окрім того, законодавством не передбачено механізму притягнення до відповідальності службовця за неналежне виконання обов’язків стосовно призначення управителя майном дитини, яка перебуває в інтернатному закладі.

Органи влади не демонструють активної позиції щодо інформування про майно, яке належить дитині-сироті чи дитині, позбавленій батьківського піклування. Здебільшого інформування про наявність майна відбувається з ініціативи самих вихованців. Робота з інформування вихованців щодо осіб, які можуть розпоряджатися та управляти їхнім майном, ведеться на неналежному рівні.

В інтернатах не запроваджено ефективного розподілу опікунських обов’язків між представниками адміністрації, юристом та соціальним працівником. У переважній більшості випадків не використовуються правові механізми захисту прав вихованців унаслідок непідготованості відповідальних осіб або відсутності юриста.

Основною проблемою утримання житла дітей-сиріт є сплата комунальних послуг. У внутрішньому законодавстві України ця проблема не прописана, а відповідно, немає механізмів її регулювання та вирішення. Здавання житла вихованців інтернатів в оренду не практикується. Основні зловживання при управлінні майном сиріт мають місце в частині збереження за дитиною неприватизованого житла.

У більшості інтернатів усі випускники потребують надання житла після закінчення навчання. Згідно із Законом України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” постановка на квартирний облік здійснюється після досягнення ними 18-річного віку. Переважна більшість вихованців інтернатів закінчує навчання до досягнення повноліття. Оскільки проблема надання соціального житла в Україні ще не вирішена, а питання забезпечення випускників інтернатів житлом піднімається незадовго до їх випуску з інтернату, вони фактично змушені продовжувати навчання чи влаштовуватись на роботу виключно у заклади та установи, які надають гуртожитки. Однак, така практика не є вирішенням проблеми, а лише її затягуванням. Окрім того, на даний час відсутня процедура оцінки можливості повернення дитини до житла, у якому вона проживала разом з батьками, ще при вступі до інтернату: закріплення житла за дитиною відбувається за формальною ознакою наявності житла в батьків. Це призводить до того, що при випуску з інтернату дитина має закріплене житло, але фактично не може до нього повернутися й проживати там. Водночас, сам факт наявності такого закріплення позбавляє випускників інтернатів пільг на позачергове отримання житла. В Україні вже мають місце відносно успішні спроби запровадити на державному рівні механізм надання соціального житла випускникам інтернатів, однак механізму системного вирішення проблеми ще немає. У випадку, коли в дитини не було житла й попередньої реєстрації перед улаштуванням до інтернатного закладу, неможливо визначити, на який державний орган покладаються проблеми життєзабезпечення такої дитини. Чіткого законодавчого вирішення цієї проблеми немає.

На даний час для вихованців інтернатів не визначено порядок призначення тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів або не мають можливості утримувати дитину, а також дітям, місцеперебування батьків яких невідоме. Унаслідок неврегульованості механізму призначення державної соціальної допомоги вихованцям, котрим не передбачена виплата пенсії по втраті годувальника, але які водночас перебувають на повному державному утриманні. Постає проблема неможливості накопичення будь-яких коштів на особистому рахунку таких дітей, що спричиняє нерівність стартових умов після випуску з інтернату.

Основна проблема із дотриманням права вихованців на отримання аліментів пов’язана не з управлінням цими коштами, а з їх оформленням. Відсутність позовних вимог щодо аліментів є причиною того, що утримання не призначається судами. Виконання судових рішень по стягненню аліментів з батьків вихованців інтернатів залишається на низькому рівні.

Норма щодо представлення доказів 5 років трудового стажу батьків для призначення пенсії по втраті годувальника суттєво ускладнює інтернатам процедуру збору відповідних документів, що унеможливлює отримання окремими категоріями дітей таких виплат і, відповідно, спричиняє появу соціальної нерівності. Розмір пенсії по втраті годувальника на даний час залишається однією з найбільш болючих проблем. Проблема загострюється, якщо на утриманні годувальника перебувало декілька дітей: тоді одна пенсія ділиться на кількість дітей, які були в батьків. Розмір пенсії по втраті годувальника суттєво нижчий, порівняно з іншими соціальними виплатами, які є в державі.

При цьому, відкриття особових рахунків вихованців інтернатних закладів у банківських установах вимагає внесення коштів за оформлення, однак бюджет не передбачає кошти на такі витрати.

Недосконалість механізму отримання грошової допомоги при випуску з інтернату та статистичного обліку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, призводить до того, що деякі випускники не можуть отримати таких грошей взагалі, або отримують їх із значним запізненням. Проблем зі своєчасним отриманням одягу, взуття і м’якого інвентарю або грошової компенсації на їх придбання при закінченні інтернату немає, кошти виділяються вчасно. Однак, норми виплати грошової компенсації та матеріальної допомоги суттєво відрізняються в різних регіонах. Це безпосередньо пов’язане також із неузгодженістю норм мінімального розміру виплат у різних нормативно-правових актах. Вихователі інтернатів та випускники відзначили невідповідність норм грошової та матеріальної компенсації до реальних потреб випускників. Таким чином, можемо констатувати неврегульованість чинного законодавства та підзаконних актів стосовно матеріальної допомоги випускникам інтернатів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.