27393 (Договір як регулятор сімейних майнових відносин), страница 8

Поряд з особистими немайновими правами кожний із подружжя має й особисті обов'язки. Перш за все, ці обов'язки пов'язані з турботою про сім'ю. Так, згідно зі ст. 55 Сімейного кодексу України та п.3 ст.31 Сімейного кодексу Російської Федерації дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних стосунків між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Кожен із подружжя зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері та батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній, зобов'язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім'ї.

Загальним обов'язком кожного з подружжя є утримання від дій, спрямованих на примушування до припинення шлюбних відносин, їх збереження, в тому числі - примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства (п. 4 ст. 56 Сімейного кодексу України).

Підбиваючи підсумки загальної характеристики особистих немайнових прав та обов'язків подружжя, необхідно підкреслити, що ці права виникають у зв'язку з укладанням шлюбу. Більшість з них діє у вигляді законодавчих принципів побудови сім'ї. Захист цих прав не завжди має реально-правовий характер. Невиконання будь-ким із подружжя обов'язку не порушувати особистих немайнових прав іншого з подружжя може бути підставою розірвання шлюбних відносин. Посадові особи правоохоронних органів мусять знати правову природу особистих немайнових прав подружжя і використовувати їх в діяльності, пов'язаній з профілактикою правопорушень.

3.2 Немайнові правовідносини батьків та дітей

Згідно зі ст. 145 Сімейного кодексу України та ст.58 Сімейного кодексу Російської Федерації прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. Батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ. Спір між батьками щодо прізвища дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Розірвання шлюбу або визнання його недійсним не зумовлює зміни прізвищ дітей.

У разі зміни прізвища обома батьками змінюється прізвище дитини, яка не досягла семи років, з її згоди. У разі зміни прізвища одного з батьків прізвище дитини може бути змінене зі згоди обох батьків та за згодою дитини, яка досягла семи років.

Коли є заперечення одного з батьків щодо зміни прізвища дитини, спір щодо такої зміни може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов'язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини (ст.148 Сімейного кодексу України).

По спільному проханню батьків до досягнення дитиною віку чотирнадцяти років орган опіки і піклування, виходячи з інтересів дитини, вправі дозволити змінити ім'я дитині, а також змінити привласнен їй прізвище на прізвище іншого батька.

Зміна імені і (чи) прізвища дитини, що досягла віку десяти років, може бути зроблено тільки з її згоди (ст.59 Сімейного кодексу Російської Федерації).

Вибір імені дитини - це особисте право батьків, яке здійснюється за їх взаємною згодою. Згідно зі ст. 146 Сімейного кодексу України ім'я дитини, народженої жінкою в шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір'ю дитини. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає зі звичаю національної меншини, до якої належить мати і (або) батько. Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися органами опіки та піклування або судом.

По батькові дитині присвоюється в усіх випадках за іменем особи, яка записана батьком дитини. Згідно зі ст. 147 Сімейного кодексу України та п.5 ст.58 Сімейного кодексу Російської Федерації по батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком. У разі, якщо батько змінив своє ім'я, по батькові дитини, яка досягла чотирнадцяти років, змінюється з її згоди.

Відповідно до Закону України від 18 січня 2001 р. "Про громадянство України" громадянство дітей визначається за громадянством їх батьків.

Дитина, яка народилася на території України від батьків, які є іноземцями, і набула за народження громадянство іншої держави або держав, яке було припинене, реєструється громадянином України за клопотанням одного з батьків або опікуна чи піклувальника.

Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства, батьки якої перебувають у громадянстві України, реєструється громадянином України за клопотанням одного з батьків.

У разі встановлення батьківства дитини, мати якої є іноземкою або особою без громадянства, а батьком визнається громадянин України, дитина незалежно від місця її народження та постійного проживання стає громадянином України.

Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини.

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці згідно із законом України від 26 квітня 2001 р. "Про охорону дитинства" (ст. 12).

Законодавство України, а саме ст. 150 Сімейного кодексу України та ст.63 Сімейного кодексу Російської Федерації, визначає, що батьки зобов'язані виховувати дитину у дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, зобов'язані поважати дитину, готувати її до самостійного життя.

Законодавчо встановлений принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей, і жоден із них не має будь-яких переваг. Питання щодо виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не заважає нормальному розвиткові дитини (ст.159 Сімейного кодексу України та ст.66 Сімейного кодексу Російської Федерації).

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування, зокрема якщо хтось із них перебуває у надзвичайній ситуації (лікарні, місці затримання та позбавлення волі тощо).

Згідно ст.156 Сімейного кодексу України неповнолітні батьки мають такі ж права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні, й можуть їх здійснювати самостійно, а по досягненні неповнолітніми батьками чотирнадцяти років мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини. Неповнолітні батьки у суді мають право на безоплатну правову допомогу.

Згідно ст.62 Сімейного кодексу Російської Федерації неповнолітні батьки, що не є в шлюбі, у випадку народження в них дитини і при встановленні їхнього материнства і (чи) батьківства вправі самостійно здійснювати батьківські права після досягнення ними віку шістнадцяти років. До досягнення неповнолітніми батьками віку шістнадцяти років дитині може бути призначений опікун, що буде здійснювати її виховання разом з неповнолітніми батьками дитини.

Ст.67 Сімейного кодексу Російської Федерації та ст.159 Сімейного кодексу України гласить, що при вчиненні перешкод у спілкуванні з дитиною, це питання може розглядатися у судовому порядку.

У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним. Особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини (ст.159 Сімейного кодексу України).

Позбавлення батьківських прав є крайнім засобом сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належне виховання своїх дітей. Такий засіб може застосовуватись тільки за рішенням суду. Закон встановлює ряд підстав, з яких батьки можуть бути позбавлені батьківських прав.

Згідно ст.69 Сімейного кодексу Російської Федерації мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

ухиляються від виконання обов'язків батьків, у тому числі при злісному відхиленні від сплати аліментів;

відмовляються без поважних причин взяти свою дитину з пологового будинку (відділення) або з іншої лікувальної установи, виховної установи, установи соціального захисту населення чи з інших аналогічних установ;

зловживають своїми батьківськими правами;

жорстоко поводяться з дітьми, у тому числі здійснюють фізичне чи психічне насильство над ними, вчиняють замах на їхню статеву недоторканність;

є хворими хронічним алкоголізмом чи наркоманією;

учинили навмисний злочин проти життя чи здоров'я своїх дітей або проти життя чи здоров'я чоловіка (жінки).

Згідно ст.164 Сімейного кодексу України такими підставами є –

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Отже, роблячи висновок з вищесказаного, ми можемо стверджувати, що батьки мають рівні права та обов’язки щодо дитини, і тут шлюб не відіграє ніякої ролі. Перебувають вони в шлюбі чи проживають окремо, цей факт не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє їх від обов’язків щодо дитини. У свою чергу діти теж мають рівні права та обов’язки щодо батьків.

Висновки

У процесі дослідження ми виконали основне завдання нашої роботи – ознайомилися з поняттям “сім'я”, охарактеризували майнові права та обов'язки членів сім'ї, а саме детальніше розібралися з легальним та договірним статусом майна подружжя і аліментними зоов'язаннями подружжя та батьків і дітей, а також з особистими немайновими правами та обов'язками членів сім'ї.

Правове регулювання у цілому — цілеспрямований вплив на поведінку людей і суспільні відносини за допомогою правових (юридичних) засобів. Основними цілями правового регулювання майнових відносин у сім'ї, окрім їх впорядкування, є: всебічне задоволення майнових інтересів членів сім'ї; встановлення юридичної рівності членів сім'ї у майнових відносинах, незалежно від походження, соціального чи майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти тощо; поєднання майнових інтересів кожного члена сім'ї із загальносімейними інтересами; підвищений захист майнових інтересів неповнолітніх і недієздатних членів сім'ї; надання членам сім'ї широких можливостей самостійно встановлювати для себе майнові права та обов'язки.

Майнові правовідносини подружжя являють собою складний комплекс взаємопов'язаних дій стосовно володіння, користування та розпорядження майном. Право визначає основні параметри поведінки подружжя в майновій сфері: закріплює, яке майно перебуває у власності обох чоловіка та дружини або когось з них, встановлює обсяг прав і обов'язків подружжя щодо цього майна, умови їх реалізації, порядок набуття й відчуження майна, відповідальність подружжя за спільними та особистими зобов'язаннями тощо.

Правовий режим майна подружжя визначається в залежності від того, ким він встановлений - законодавцем чи самими учасниками майнових відносин - подружжям. У зв'язку з цим можна казати про законний та договірний правовий режим подружнього майна. Законний режим вказує, що комплекс подружніх прав та обов'язків щодо майна, порядок набуття майна та його відчуження, право володіти і його використовувати, а також розмір відповідальності подружжя за спільними та особистими боргами визначаються чинним законодавством. У випадку виникнення спору між сторонами законний режим розглядається у відповідності до чинного цивільного та сімейного законодавств. Подружжя може визначити договірний режим майна шляхом укладання спільної угоди - шлюбного контракту, мова про який піде нижче. Якщо виникає спір між сторонами, він має вирішуватися як на основі діючого законодавства, так і з урахуванням положень шлюбного контракту, укладеного сторонами.