13932 (Особливостi аграрних реформ в державах ЦСЄ та в Українi)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Головне управління державної служби України

Тернопільська академія народного господарства

Центр підготовки магістрів

Кафедра обліку і контролю

фінансово-господарської діяльності

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

на тему:

“ОСОБЛИВОСТІ АГРАРНИХ РЕФОРМ В ДЕРЖАВАХ ЦСЄ ТА В УКРАЇНІ”

Спеціальність 8.150101- Державна служба

Виконав:

Слухач освітньо-професійної програми

підготовки магістрів державної служби

Спеціалізація “Світова та європейська інтеграція”

Чопик П.В.________________________

Науковий керівник:

к.е.н., доцент кафедри ОКФГД

Мельник Н.Г.________________________

Робота допускається до захисту:

Керівник напрямку зі спеціалізації

“Світова та європейська інтеграція” д.е.н., професор

Савельєв Є.В.________________________

Директор центру підготовки магістрів

к.е.н., доцент

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Економіко-правові засади аграрних реформ в Україні та державах ЦСЄ

1.1.Сучасний стан та особливості реформування сільського господарства в державах ЦСЄ та в Україні

1.2.Нормативно-правове регулювання аграрних реформ в Україні та державах ЦСЄ

1.3.Основні напрямки аграрних реформ

Розділ 2. Вітчизняний досвід аграрних реформ

2.1.Розвиток організаційно-правових форм господарювання в сільському господарстві

2.2.Реформування майнових відносин в Україні

2.3.Трансформація земельних відносин на сучасному етапі

Розділ 3. Аграрні реформи в державах ЦСЄ: суть, тенденції та значення для України

3.1. Державна підтримка аграрної реформи: досвід країн ЦСЄ та перспективи в Україні

3.2. Розвиток і вдосконалення аграрного ринку

3.3. Стратегічні напрямки розвитку сільського господарства України з урахуванням досвіду держав ЦСЄ та ЄС

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність теми. Кризова ситуація в аграрному секторі економіки України призвела до соціально-економічної напруги в суспільстві, значних втрат в народному господарстві, витіснення України із зовнішнього ринку сільськогосподарської продукції.

Успішного функціонування сільського господарства, як показує світова практика, можна досягти, якщо галузь працює на ринкових засадах за державної підтримки. Як правило у розвинутих країнах механізм економічної підтримки включає різноманітні програми, спрямовані на врегулювання цін і доходів товаровиробника, захист від впливу зовнішніх, незалежних від сільськогосподарського підприємства чинників.

Майже десятирічні реформи аграрного сектора в більшості країн з перехідною економікою не дали бажаних результатів. Основна маса сільськогосподарських підприємств залишаються збитковими. Через величезну заборгованість вони не можуть користуватися кредитними ресурсами, припинилося їх бюджетне фінансування, у них немає можливостей для оновлення виробничого потенціалу, вдосконалення технологій, підвищення доходності виробництва. Через такий фінансовий стан господарства не вирішують ні головного економічного завдання – забезпечити населення продуктами харчування, а промисловість сільськогосподарською сировиною, ні соціального – підвищити доходи і життєвий рівень населення.

Ознайомлення з останніми дослідженнями та публікаціями з тематики аграрних реформ у державах ЦСЄ показує, що вони відзначалися певною фрагментарністю і стосувалися переважно окремих країн або окремих аспектів аграрних перетворень. У статтях Ю. Губені, М. Сватоша, О. Аверчева висвітлювався досвід аграрних перетворень у Чеській Республіці. А. Балян і Ш. Алмаші знайомлять читачів з досвідом Угорщини. В. Зглінський розповів про труднощі приватизації державних сільськогосподарських підприємств у Польщі. О. Онищенко присвятив свою статтю новим формам господарювання та їх результативності у Словаччині. Проблемний зріз аграрних реформ дістав відображення у статтях А. Балян (земельні відносини та багатоукладність) і Н.Шуфрича (земельна власність). Тим часом загальним особливостям аграрного реформування та його порівняльній ефективності приділялася вкрай недостатня увага. Отже, вирішення проблеми з'ясування витоків незадовільних результатів реформи у сільському господарстві України шляхом порівняння її змісту в аграрному секторі держав ЦСЄ вже започатковане, але все ще є далеким від завершення.

У зв’язку з цим вивчення і аналіз досвіду країн де діє ефективна система підтримки сільського господарства є надзвичайно важливим і актуальним, що вплинуло на вибір теми магістерського дослідження.

Мета і завдання магістерської роботи. Метою дослідження є виявлення на основі порівняльного аналізу тієї складової аграрної реформи у державах ЦСЄ, яка забезпечила їм вищу порівняно з Україною ефективність перетворень, а головним завданням - визначення практичних шляхів використання у нас відповідного зарубіжного досвіду.

Основними завданнями магістерського дослідження є такі:

вивчення економічних передумов та особливостей реформування сільського господарства в Україні та державах ЦСЄ;

дослідження нормативно-правового регулювання аграрних перетворень в Україні та державах ЦСЄ;

вивчення процесу розвитку організаційно-правовихформ господарювання в сільському господарстві;

характеристикапроцесів таособливостейтрансформаціїземельних відносин на сучасному етапі;

дослідження досвіду держав ЦСЄ щодо підтримки аграрних реформ;

вивчення особливостей функціонування аграрного ринку в Україні та в державах ЦСЄ;

визначення шляхів та напрямків використання досвіду держава ЦСЄ з метою покращання економічної ситуації в сільському господарстві України.

Предмет і об’єкт дослідження. Головним об’єктом магістерської роботи є економіко-правові проблеми та діюча практика соціально-економічного регулювання перетворень на селі з врахуванням вітчизняного та досвіду держав ЦСЄ.

Висновки і пропозиції за темою дослідження зроблено на основі вивчення практичного досвіду реформування сільського господарства України.

Методика дослідження. В процесі написання магістерської роботи використано діалектичний, системний підхід вивчення економічних, політичних явищ та процесів з метою узагальнення інформації за напрямками дослідження.

У роботі використано Конституцію України, Закони України, укази та розпорядження Президента України, постанови, листи Кабінету Міністрів України, нормативні документи Міністерства аграрної політики та інші нормативно-правові документи, що регламентують процеси реформування соціально-економічного розвитку сільського господарства на сучасному етапі, праці вітчизняних та зарубіжних вчених, матеріали нарад, конференцій, семінарів, статистичний та звітний матеріал, матеріали із зарубіжного досвіду, літературні джерела та періодичні видання.

Обсяг і структура роботи. Магістерська робота викладена на 141 сторінках друкованого тексту, складається із вступу, трьох розділів, висновків і пропозицій та списку використаної літератури з 53 джерел, містить 6 таблиць, 8 рисунків.

РОЗДІЛ 1 ЕКОНОМІКО – ПРАВОВІ ЗАСАДИ АГРАРНИХ РЕФОРМ В УКРАЇНІ ТА ДЕРЖАВАХ ЦСЄ

1.1. Сучасний стан та особливості реформування сільського господарства в державах ЦСЄ та в Україні

Прагнення до європейської інтеграції визначає аграрну політику багатьох країн Центральної та Східної Європи. Позаду лишилися теоретичні дискусії, настав час для практичних дій. Спробуємо на досвіді окремих країн відстежити перебіг і зміст інтеграційних приготувань в аграрній сфері. Вони пов'язані з комплексом надзвичайно складних завдань, які має вирішити аграрна політика для пристосування сільського господарства до вимог і стандартів ЄС.

У контексті інтеграційних критеріїв вихідні умови сільського господарства країн Центральної та Східної Європи мають певні позитивні і негативні характеристики. Ситуація в господарстві в цілому та аграрному секторі зокрема є помірно прийнятною. Не відзначаються такими бурхливими темпами, як це було до 1997 p., економіка все ж таки демонструє реалізацію концепції сталого розвитку ("sustainable development"). Мікроекономічна ситуація певною мірою обтяжена "вторинною" приватизацією і реструктуризацією, але має всі ознаки стабільності, яка спирається на ринкові засади, а не на адміністративний тиск.

Частка аграрного сектора у ВВП країн Центральної та Східної Європи продовжує зменшуватися, що свідчить про подальшу індустріалізацію народного господарства. Нині ця частка не перевищує 5%. Так чи інакше, але можна вважати цей вплив досить відчутним, а тому інтеграція в ЄС не може відбутися без інтеграції сільського господарства країн Центральної та Східної Європи в його аграрну систему.

Проведена аграрна реформа створила добрі передумови для адаптації сільського господарства. Майже 75% сільськогосподарських угідь перебуває у користуванні приватних юридичних осіб, а решта 25% - у користуванні приватних селянських господарств. Більш як половина цієї землі належить господарствам, які мають розмір понад 100 га, і це добрий показник за європейськими стандартами. В аграрному секторі практично не залишилося господарств із суспільною формою організації праці. Усі без винятку підприємства функціонують на засадах приватної власності. Проте не до кінця врегульовано питання так званих трансформаційних і реституційних виплат, які у вигляді заборгованості обтяжують економіку реформованих підприємств.

Аграрну політику країн Центральної та Східної Європи в попередні роки відзначали такі основні риси:

добре законодавчо-нормативне забезпечення аграрної реформи, координація із загальною економічною політикою держави;

ослаблення втручання держави в економіку, зміна механізмів впливів і регулювання сільського господарства;

включення сільського господарства в "нормальну економіку", ліквідація преференцій та невиправданих пільг;

значна ліберальна спрямованість і зниження рівня економічної підтримки сільського господарства;

надання переваг методам регулювання аграрного ринку, наближеним до методів ЄС;

вжиття заходів до технічного і технологічного переоснащення сільськогосподарських підприємств за допомогою "дешевих" кредитів;

посилення уваги до поза виробничих функцій села, екологізації сільськогосподарського виробництва;

недостатня порівняно з іншими країнами ЄС інституціональна підтримка аграрного виробництва і відставання з формуванням реального ринку землі.

Розробляючи аграрну політику, спрямовану на інтеграцію в ЄС, необхідно було врахувати названі риси, особливо ті, що відповідають концепції Спільної аграрної політики ЄС (САП ЄС). Як зазначається в авторитетному виданні, труднощі у прийнятті такої політики в країнах Центральної та Східної Європи - це одна з головних турбот ЄС. Водночас слід ураховувати всі позитивні і негативні наслідки можливої інтеграції.

Порівняно з державами як ЦСЄ, так і СНД Україна за роки реформ має чи не найбільше скорочення обсягів виробництва продукції сільського господарства і дуже повільні темпи їх відновлення. Деякі дані про це наведено в таблиці 1.1: у 1995 р. в Україні індекс обсягів сільськогосподарської продукції до рівня 1991 р. становив 75% (проти 72% - у цілому по СНД), тобто ситуація в нашій державі була порівняно кращою.

У 2002 р. відповідні показники становили вже 60 і 72%, тобто співвідношення між ними змінилося на протилежне. На фоні держав ЦСЄ у 1999 р. Україна демонструвала найбільше падіння обсягів продукції - 52% до рівня 1990 р. (у Болгарії - 65, у Чехії-73, в Угорщині - 80, у Польщі та Румунії - 86%). До речі, у Польщі та Румунії позитивна динаміка спостерігається з 1993, а в Болгарії та Угорщині - з 1994 р. Навіть порівняно успішні для України 2001 і 2002 pp. не забезпечили остаточного перелому негативних тенденцій попереднього реформаційного періоду.

Незважаючи на те, що Україна належить до країн з найкращими у світі ґрунтами, завдяки чому вона колись вважалася житницею Європи, протягом 90-х років стан її сільського господарства погіршився. Площа сільськогосподарських угідь зменшується, врожаї падають, парк застарілої техніки не поновлюється, кредити господарствам не доступні, а більшість сільськогосподарських підприємств переживає глибоку фінансову кризу.

Колективні сільськогосподарські підприємства (КСП) - правонаступники колишніх колгоспів і радгоспів, які залишились у спадщину від радянської системи та функціонували на ідеологічних, а не господарчих засадах були занадто великими для управління; крім того, вони не спеціалізувалися на декількох вигідних напрямах виробництва, а мали багатопрофільне виробництво. Від керівників КСП вимагалося виробляти продукцію згідно з встановленим державним планом, без урахування виробничих витрат. Не існувало системи матеріального заохочення виробництва продукції високої якості. У працівників не було зацікавленості у результатах своєї праці через відсутність відповідного матеріального стимулювання. Всі члени господарства мали право на працю, отже не було стимулу виробляти більше меншою кількістю працівників. Господарства несли тягар витрат на соціальну інфраструктуру та забезпечення літніх людей, більшість яких становили пенсіонери. Система функціонувала за допомогою державних субсидій. В той же час у сільському господарстві решти країн досягнуто величезного збільшення ефективності виробництва завдяки виробленню більшої кількості продукції меншим числом працівників, тобто меншої собівартості. Після розпаду Радянського Союзу сільське господарство України опинилося один на один зі світовим сільськогосподарським виробництвом, з яким воно не спроможне було конкурувати. В той же час держава вже не могла такою мірою надавати сільському господарству субсидії, постачаючи дешеві матеріально-технічні ресурси та списуючи борги.

У науковій літературі є кілька підходів щодо визначення етапів аграрної реформи. При цьому більшість дослідників вважають, що перший етап охоплює усі роки трансформування сільського господарства, а другий - розпочався з прийняття Указу Президента України від 3 грудня 1999 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування агарного сектора економіки".

З метою більш глибокого аналізу перетворень на селі доцільно, на наш погляд, перший етап умовно поділити на періоди, поклавши в основу зміни, що відбувалися, насамперед, у земельних відносинах, - зокрема, у законодавчому та іншому нормативно-правовому і організаційному забезпеченні права приватної власності на землю; у напрацюваннях щодо режиму користування земельними ділянками, захисту прав на землю як фізичних, так і юридичних осіб, а також щодо становлення і розвитку засобів регуляторної політики держави з аграрної реформи в цілому.

Перший (1991-1993 рр.) є переломним, оскільки ще зберігається адміністративне регулювання земельних відносин, успадковане від радянських часів, з одночасним формуванням національної законодавчої бази для проведення земельної реформи. Усі землі України, які були виключно державною власністю, з 15 березня 1991 р. оголошено об'єктом земельної реформи . Таким чином, було покладено початок демонополізації власності на землю, установлено порядок передання громадянам України в приватну власність земельних ділянок для ведення особистих підсобних господарств (ОПГ). У ці роки відроджується фермерський рух, проводиться курс на лібералізацію ринків, у тому числі продовольчих, при надмірному втручанні державних органів (як у центрі, так і в регіонах) у виробничу діяльність сільськогосподарських підприємств.

Другий (1994-1996 рр.) зумовлений Указами Президента України щодо активізації земельної реформи, паювання земель, переданих у колективну власність КСП. Прискореними темпами проводяться роздержавлення та паювання сільськогосподарських угідь. Працівники і пенсіонери усіх КСП отримували сертифікати на право приватної власності на земельну частку (пай). Новою Конституцією України гарантовано право власності на землю, яке набувається і реалізується, громадянами, юридичними особами та державою. Усі суб'єкти права власності визнано рівними перед Законом. Запроваджено грошову оцінку сільськогосподарських угідь. Проте колективна власність на землю у цей час функціонувала як власність самих КСП, а більшість їх членів фактично запишалася відчуженою від землі, результатів господарювання і управління господарствами. За міждержавними угодами в Україні починають діяти і кілька технічних проектів приватизації землі та майна і структурної реорганізації КСП. Одночасно йде активний пошук ринкових засад державної регуляторної аграрної політики Зменшуються номенклатура і обсяги продукції КСП, що звичайно закуплялися за державним замовленням.