4. Торгово-політичні умови. Велика увага приділяється розмірам митних зборів, що у різних країнах відрізняються один від одного. Наприклад, у ЄС середній митний тариф з 125 груп товарів дорівнює 13 %; у деяких країнах, що розвиваються, (Сірія, Бірма) він перевищує 50 %.

Є додаткові митні збори (ліцензійні), щодосягаютьіноді 75% основного мита. При цьому необхідно з'ясувати точне положення товару в тарифній сітці, спосіб числення мита, вимоги до упакування товару, умови збереження на митних складах.

Крім тарифу вивчаються:

1)контингентирування ввозу, тобто встановлення державною владою на визначений період часу обмеження кількості ввезеного товару в натуральному чи вартісному вираженні;

1. ліцензійна система й порядок одержання ліцензії;

2. валютні обмеження й розпорядження, прийняті в даній країні;

1. умови торгових договорів даної держави з якою-небудь іншою країною-контрагентом;

2. установлення правил санітарно-ветеринарного порядку, що відносяться до так названого адміністративного протекціонізму;

1. вимоги до упакування, маркірування, документації.

1. Транспортні умови. Це наявності прямих рейсів, тарифи лінійного судноплавства, фрахтові ставки, залізничні тарифи, вартість перевалочних робіт і збереження вантажу,ставки портових вантажів, правила й особливі умови перевезень, правила здачі та приймання вантажів.

2. Умови платежу й кредиту. Важливо ознайомитися з формами розрахунку. Варто визначити доцільність надання кредиту, його форми, вартість, терміни, кредитоспроможність можливих контрагентів.

3. Правові питання. Велике значення має вивчення законоположень з питань здійснення торгових операцій, страхування, правове положення іноземних фірм, патентування винаходів, реєстрація товарних знаків, арбітраж й ін.

4. Специфічні вимоги ринку. В різних країнах склалися особливі вимоги у відношенні номенклатури, асортименту товарів, їх якості. Наприклад, при експорті електротехнічних виробів враховується напруга, при експорті автомобілів- який рух, при експорті сільськогосподарських машин -топографія місцевості.

5. Канали та методи збуту. Експортери вивчають товаро-виробничу мережу в країні збуту, роль оптових і роздрібних фірм, роль посередників. Особливо ретельно вивчається діяльність конкуруючих фірм, організація збуту їх товару.

10. Джерела вивчення ринку. Використовуються наступні методи вивчення ринку:

а) кабінетний метод (йевквіиду). Він полягає в тому, що фірми, які служать, обробляють велику кількість матеріалу, аналізуючи бюлетні бірж, торговельних палат, матеріали власних агентів. Ретельно обробляються дані, при цьому складаються досьє по ринках і за темами;

б) наведення спецдовідок шляхом замовлення у спеціальних інформаційних агентствах;

в) безпосереднє вивчення ринку. Спеціальні експерти за допомогою торгпредств, бірж одержують необхідну інформацію на передбачуваних ринках;

г) метод пробного продажу. На незнайомий ринок вивозиться невелика партія товару й у процесі його реалізації одержують необхідну інформацію про сформовану кон'юнктуру.

Вибір контрагента. Практика показує, що 85 % контрактів підписують фірми, 15 % - міністерства, відомства, спілка підприємств.

Закордонні фірми в обов'язковому порядку реєструються в торговому реєстрі. За родом господарської діяльності фірми поділяються на промислові, сільськогосподарські, торгові, транспортні, страхові.

Особливо важливий юридичний статус фірми. При укладанні угоди необхідно ознайомитися із правовим положенням фірми, щоб знати хто буде платити борги, кому надається право укладання угоди, межа повноважень.

Усі фірми правового положення поділяються на одноособові й об'єднані підприємства. Найбільш розповсюдженим є розподіл об'єднаних підприємств у залежності від осіб і капіталів та від ступеня відповідальності за зобов'язаннями (усім своїм майном чи тільки внеском учасників).

Об'єднання осіб засноване на особистій участі у веденні справ. Об'єднання капіталів має за мету концентрацію капіталів. У більшості країн Європи прийнятий наступний розподіл на види об'єднаних підприємств:

1. повне товариство;

2. спільне товариство;

3. товариство з обмеженою відповідальністю;

4. акціонерне товариство.

Товариство - об'єднання осіб. Суспільство - це об'єднання капіталів.

В Англії розрізняють товариства (об'єднання осіб) та компанії (об'єднання капіталів). Товариства бувають двох видів: з необмеженою відповідальністю й із обмеженою відповідальністю.

У США існує два види об'єднань: товариства (об'єднання осіб) та корпорації (об'єднання капіталів). Товариства не визнаються юридичною особою. Вони бувають повні й командитні.

Одноособові підприємства несуть відповідальність всім своїм майном.

Коли фірма обрана, складається довідка, у яку заносяться наступні дані: адреса фірми, телефон, телекс; рід діяльності; список керівних осіб:

• коротка історія;

• список дочірніх компаній, філій;

• баланс фірми - прибутки, збитки;

• останні угоди;

• висновок-оцінка комерційної репутації.

Після вибору фірми починаються переговори.

Основними способами ведення переговорів є: переписування; особисті зустрічі; використання технічних засобів (телефон, телетайп, факс). Технічні засоби використовуються рідко, та в наступних випадках:

а) коли країни-місцеперебування контрагентів знаходяться далеко один від одного;

б) коли фірми добре знають один одного й підтримують довгострокові контракти;

в) коли необхідно повторити замовлення за заздалегідь укладеному контракту.

Переговори шляхом переписування. Письмова заява продавця про бажання укласти договір купівлі-продажу, яка містить його істотні умови прийнято називати офертою, особу - оферентом.

Звичайно розрізняють два види оферт - тверду й вільну.

Тверда оферта робиться продавцем на визначену партію товару лише одному можливому покупцю з указівкою терміну, протягом якого продавець є зв'язаним своєю пропозицією. Це означає, що при беззастережному прийнятті всіх умов оферти покупцем експортер зобов'язаний поставити товар на запропонованих їм умовах, інакше оферент несе відповідальність за можливі збитки покупця.

Вільна оферта - це пропозиція без зобов'язань, що зв'язують продавця. Вона робиться на одну й ту ж партію товарів декільком покупцям. Згода покупця з умовами оферти додатково повинна бути акцептована продавцем.

Під акцептом розуміють згоду адресата, дану у встановлений строк, укласти договір на умовах, запропонованих оферентом.

За своїм змістом акцепт повинен відповідати умовам, що сформульовані в пропозиції укласти договір. Відповідь на оферту, яка має за мету служити акцептом, але містить доповнення, обмеження або інші зміни, є відхиленням оферти та представляє зустрічну оферту.

Переговори шляхом особистих зустрічей. Звичайно переговори проходять у місцезнаходженні менш зацікавленої фірми - у службовому приміщенні. Приймаюча фірма складає план проведення переговорів, у якому бажано передбачити наступне:

1. Дату, місце, час, регламент переговорів.

2. Склад учасників з іншої сторони.

1. Обговорювати спочатку ті питання, за якими згодаможе бути досягнута без утруднень.

2. Альтернативи на випадок контрпропозицій партнера(ціни, терміни постачання, умови оплати - оптимальний, менш оптимальний, неприйнятний; прийнятний,але малоцікавий).

3. Хто зустрічає, проводжає учасників переговорів? Хто виконує протокольні функції?

4. Хто готує довідково-інформаційний матеріал, копії контрактів і т.п.?

5. Частування під час переговорів, організація прийомів,коктейлів.

6. Культурна програма.

Література

1. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” № 959-ХІІ (із змінами і доповненнями) від 16.04.91р.

2. Закон України “Про інвестиційну діяльність” № 1560-ХІІ від 18.09.91р.

3. Дідківський М.І. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006.

4. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для вузів / За ред. І.В. Багрової. – Київ, 2004.

5. Кадуріна Л.О. Облік і аналіз зовнішньоекономічної діяльності. Навчальний посіб. – Київ, “Слово”, 2003.

6. Бровкова Е.Г., Прудис И.П. Внешнеэкономическая деятельность. – К.: Сирин, 2000г.

7. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник / За заг. ред. А.І. Кредісова. – К., 1997.

Размещено на Allbest.ru