112609 (Історія становлення та розвитку педагогічних технологій), страница 6

моделювання в предметній, графічній та знаковій формах;

збільшена вправа чи надсимволіка;

структурна блок-схема теми;

опорний конспект;

генеалогічне древо;

матриця навчальної інформації.

Для підготовки курсантів на рівні сучасних вимог необхідно, щоб вони ефективно адаптувались в умовах кожної з дисциплін, які вивчаються у вузі. Особливої уваги потребує вивчення спеціальних дисциплін, які закладають фундамент майбутньої фахової майстерності спеціаліста. Вивчення їх відбувається головним чином на останніх курсах навчання. У разі наявності певних проблем, виникає незадоволення результатами навчання, на фоні якого розвиваються негативі риси особистості: невпевненість, пасивність, які недопустимі для співробітника ОВС Такі дезадаптаційні процеси в кінцевому результаті призводять до втрати інтересу до професії.

Робота за темою дослідження була розпочата з пошуку найбільш ефективної для соціальної адаптації форми організації навчальної діяльності.

Як показав попередній аналіз літератури соціальна адаптація є складовою частиною соціалізації особистості. Одною з найбільш прогресивних форм соціалізації тих, хто навчається, вважається сьогодні модульна організація навчально-пізнавальної діяльності, як така, що суттєво впливає на формування соціоцентричної цінності сучасної педагогіки - особистості.

У зв'язку з цим, у навчальних закладах країни проходять апробацію установчо-мотиваційні модулі, змістово-пошукові, контрольно-смислові, адаптовано-перетворюючі, контрольно-рефлексивні. До цього переліку слід додати і такі, які початій свій активний розвиток, а саме: формальні, процесуальні, результативні, проблемно-предметні, формуючо-коректуючі, системно-узагальнюючі, знань, норм, цінностей, графічні, тестові, методологічні, методичні, психологічні, соціально-педагогічні та інші.

Відомо, що основна засада модульних технологій - модуль - не має однозначної трактовки. Вирішуючи наше завдання, за основу було взято визначення змістового модуля, надане Фурманом А. та Кулагіним О. Сутність його розуміється як "... психодіагностична, адаптована, відкрита система понять (як правило, навчальної системи чи розділу), яка передбачає й оптимізує на практиці психосоціальний розвиток особистості".

У цьому контексті нашу увагу привернули соціально-педагогічні модулі, як один з напрямків розвитку змістових. Вважаю, що найближчим часом даний тип модулів стане однією з основних засад соціальної педагогіки, дозволить внести якісні зміни як у процес навчання, так і виховання. Різноплановість застосування даного типу модулів потребуватиме конкретизації специфіки кожного з них. Тип модулів, який пропонується в даному дослідженні, передбачає створення умов по позитивній соціальній адаптації.

Була проведена робота по конкретизації даного поняття. Тлумачення його проводилось, виходячи з основних напрямків розвитку модульних технологій, тенденцій технологічного підходу до навчання, особливостей сучасної парадигми освіти та завдань даного дослідження.

Як показав аналіз літератури цим вимогам найбільше відповідають практичні заняття. Конкретно-історичні умови формували різне відношення до занять цього типу. Так, школа ХУП-ХІХ століття надавала пріоритет вивченню наук. Зміст, форма навчання та структура наукових знань мали в основі дисциплінарну організацію. На рубежі ХІХ-ХХ століть практичні методи навчання почали застосовуватись значно активніше. У 20-х роках отримав розвиток лабораторно-бригадний метод. Але вже на початку 30-х років його було піддано критиці, а в загальному переліку методів діяльності надано одне з останніх місць.

Перехід до загальної середньої освіти призвів до різкого підвищення значення лабораторно-практичних занять у системі навчання. Зменшилась кількість лекційних занять і збільшити практичні, як такі, що відповідають вимогам активізації та індивідуалізації особистості в процесі навчання. Така тенденція має місце і в розвинутих країнах: США, Німеччині, Франції. Так, у військовому коледжі НАТО після кожної лекції йде практичне заняття, де у формі вільної бесіди відбувається закріплення теми. [14; 10].

Як показали бесіди з курсантами, великі складності виникають у них під час підготовки до експериментальної частини практичного заняття. Необхідно самостійно провести попереднє вивчення устаткування, пристроїв, обладнання, які будуть використовуватись на поточному занятті. Як правило, основним джерелом інформації з цього питання є методичні посібники, розроблені педагогічним складом кафедри. Але якими б вичерпно повними вони не були, забезпечити якісну підготовку без наочної демонстрації обладнання неможливо.

Застосування аудіовізуальної технології дозволяє максимально вирішити це питання, надає змогу не лише показати обладнання, яке буде використовуватись, у натуральному вигляді, а й продемонструвати його в дії.

Таким чином, вичерпно реалізується принцип наочності при підготовці до практичної частини занять, що надає змогу кожному курсанту в мінімально короткі строки освоїти обладнання безпосередньо під час проведення практичної роботи, а залишки часу використовувати для творчої експериментальної роботи.

Отже, можна зробити певний висновок, що застосування інноваційних педагогічних технологій в навчальному процесі дасть змогу краще адаптуватись курсантам та слухачам до умов навчання у ВНЗ МВС.

2.3 Особистісно орієнтовані технології в підготовці майбутнього педагога

Внаслідок демократичних тенденцій у житті суспільства освітні системи як його значущі складові, почали переносити акцент із масових педагогічних явищ на особистість студента, вивчення можливостей і обставин її індивідуального розвитку, умов саморозкриття і самореалізації людини на різних етапах її життєдіяльності. Ідея особистісно і практично орієнтованої підготовки майбутнього педагога почасти замовлена у вітчизняній психолого-педагогічній літературі теоретико-методологічного рівня (О.С. Падалка, І.Ф. Прокопенко, С.О. Сисоева, В.І. Євдокимов). Одним з його провідних завдань повинно стати створення такого освітньо-розвиваючого середовища, у результаті взаємодії з яким у майбутнього педагога формуються готовність до впровадження сучасних педагогічних технологій, розуміння ним своєї індивідуальної сутності, на підставі якої формується особистісна педагогічна концепція і технологія. На жаль, на сьогоднішній день проблема технологічної грамотності і культури педагога недостатньо розроблена в науці і практиці вітчизняної педагогічної освіти. [1; 82].

Ідея особистісно орієнтованої педагогічної освіти тільки починає визначатися на двох рівнях: повсякденному і науковому. На повсякденному рівні викладачами ВНЗ часто обговорюються ідеї: поваги до особистості студента і визнання її унікальності; діалогічного характеру лекцій і практичних занять, співробітництва і співтворчості як у навчальному процесі, так і в науково-експериментальній роботі; використання методів і прийомів часткової індивідуалізації навчання. У межах концептуальних підходів робляться поки що окремі, розрізнені спроби створення умов персоніфікації підготовки педагога.

Практичне значення розв'язання проблеми формування готовності майбутнього педагога до впровадження сучасних педагогічних технологій досить велике. ВНЗ сьогодні необхідні не просто хороші викладачі, а викладачі-технологи. викладачі-майстри, викладачі-новатори. Створення альтернативних типів ВНЗ, визнання за кожним ВНЗ права мати свій неповторний образ, працювати за авторськими програмами потребують викладачів з інноваційним мисленням, здатних усвідомлено взяти на себе відповідальність як за організм іншої людини, що постійно розвивається, так і ВНЗ як системи, що теж перебуває у розвитку. Відсутність в ВНЗ обов'язкової дисципліни, або хоча б спецкурсу, в якому в систематизованому вигляді викладався б особистісно орієнтований технологічний підхід до навчання і виховання, різко знижує загальний результат підготовки майбутнього педагога. Технологічна грамотність дає змогу йому глибше усвідомлювати своє істинне покликання, реальніше оцінити потенційні можливості, глянути на педагогічний процес із позицій його кінцевого результату. Тому, ми пропонуємо запровадити спецкурс іноваційні педагогічні технології.

Курс " іноваційні педагогічні технології " має дві основні мети: дидактичну - знайомство студента із широким спектром напрацьованих наукою і практикою іноваційні педагогічні технології, і розвиваючу - набуття навичок і досвіду здійснення педагогічної діяльності в різноманітних концептуальних системах. Досягнення цього можливе за умови засвоєння студентом ВНЗ повного обсягу філософських, психологічних, педагогічних і методичних дисциплін, знайомства з основними психолого-педагогічними поняттями, концепціями, педагогічними системами.

Педагоги і психологи все помітніше усвідомлюють гостро потребу у створенні та реалізації особистісного підходу до вихованця як одного з принципів організації навчально-виховної роботи. Такий підхід має сприяти більш цілеспрямованому, гармонійному розвиткові особистості студента як громадянина і творчого, професійно діючого працівника.

Розробка особистісного підходу - дуже складна теоретична і практична проблема її складність зумовлена передусім тією обставиною, що особистість є чи не найскладнішим утворенням у світі і одночасно - суб'єктом перетворення цього світу і самого себе. Серед спеціалістів набуває все більшого визнання думка, що всебічне дослідження і розвиток особистості - це фундаментальна комплексна наукова проблема, яка вимагає міждисциплінарного дослідження. Водночас ключову роль у розв'язанні цієї проблеми відіграє психологія, оскільки особистість - це передусім психічне новоутворення. Тому психологічні закономірності займають центральне місце у загальнонауковому уявленні про особистість, їі розвиток та діяльність.

У цьому контексті особистісний підхід доцільно розглядати як важливий психолого-педагогічний принцип, основу якого складає сукупність вихідних теоретичних положень про особистість та практичних методичних засобів, що сприяють її цілісному розумінню, вивченню та гармонійному розвитку. Інакше кажучи, особистісний підхід - це певний методологічний інструментарій, розробка якого має спиратися на синтез видобутих психологічною та педагогічною наукою закономірностей будови, функціонування та розвитку особистості.

Розв'язання проблеми побудови та впровадження особистісного підходу не слід розглядати спрощено, як таке, для якого достатньо лише взяти вже існуючі в науці принципи та знання про особистість, її розвиток, засоби його стимулювання й штучно об'єднати їх у певну сукупність теоретико-практичних понять і методів. Фактично ж, з огляду на стан дослідження проблеми особистості у сучасній психології іа педагогіці, майже усі необхідні й можливі психолого-педагогічні компоненти особистісного підходу потребують подальшої суттєвої доробки або корекції у різних аспектах і узгодження одне з одним у цілісному контексті.

Наукові передумови виникнення особистісного підходу поступово визначались у різноманітних дослідженнях особистості.

Гуманістичний підхід, як самостійний напрям в науці, виділився в 50-і роки XX століття, де людина розглядається як неповторна унікальна цілісність, якій притаманний певний ступінь свободи від зовнішньої детермінації завдяки тим цінностям, якими вона керується. Людина - це активна творча істота, тому вона має змогу впливати на свою долю. Гуманістичний підхід розглядає людину як відкриту можливість самоактуалізації, притаманну тільки людині.

З самого початку гуманістичний підхід (спочатку в межах гуманістичної психології) займався вивченням можливостей та обдарувань людини. Він аналізував такі явища, як любов, творчість, “Я” розвиток, організм, реалізація власних можливостей, вищі цінності буття, становлення, спонтанність, досвід, психічне здоров'я тощо. Цей підхід метою свого вивчення зробив здорового, творчого індивіда. На сьогоднішній день світова наука пов'язує з ним імена К. Гольдштейна, А. Маслоу, Дж. Олпорта, К. Роджерса, Р. Мея, Е. Фрома, К. Хорні, В. Франкла, Р. Бернса та ін. [9; 183].

Сучасні вимоги до формування особистісного підходу поступово визначалися у дослідженнях таких відомих психологів, як К.О. Абульханова-Славська, В.В. Давидов, В.О. Моляко, Л.М. Проколієнко, І.С. Якиманська, О.Г. Асмолов, В.В. Столін, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко та ін.

У 70 - 90-ті роки питання необхідності особистісного підходу у психології та педагогіці неодноразово порушувались у працях В.О. Сухомлинського, І.С. Кона, А.В. Петровського, Б.О. Федоришина, І.Д. Беха та ін.