Міська культура (культура міста, індустріальна культура, урбанізована культура) – це культура великих і середніх несільськогосподарських поселень, великих індустріальних і адміністративних центрів. Чим вищий ступінь урбанізації поселення і більше його розміри, тим більше він відрізняється своєю культурою від сільської культури.

Спільні риси міської культури: щільність забудови міської території; наявність великої кількості транспортних магістралей, соціокультурного (площі, вулиці, сквери) та інженерного й телекомунікаційного призначення споруд.

Культурний простір міста організовано інакше, ніж на селі. Індивід у міста почуває себе більш вільним і розкутим завдяки тому, що має широкі можливості вибору закладів дозвілля, побуту і культури, а також велику кількість незнайомих людей, з якими він може вступати в спілкування.

Відмінна особливість міської культури – самотність у натовпі, можливість довго ні з ким не спілкуватися, заміна особистісних контактів телефонними дзвінками, Інтернет, можливість безконтрольно займатися сумнівними справами. Часті нервові перевантаження – також характерна риса міського життя, вони спричинені більш напруженим, ніж на селі, трудовим ритмом життя, стоянням у чергах, постійним перебуванням у натовпі.

Тривала відірваність від живої природи також несприятливо впливає на міських жителів. Міське середовище насичене значно більшою кількістю шкідливих для людини канцерогенних речовин, ніж сільське. У зв’язку з цим у містах спостерігається масове захоплення садово-городнім рухом. Приміський наділ землі і дача – неодмінний атрибут міської культури. Міські жителі частіше, ніж сільські, виїжджають на відпочинок в інші міста та країни.

Окремі феномени культури, що заповнюють той чи інший культурний простір, являють собою узгоджені системні утворення – наприклад, система права, політичні системи, системи наукових знань тощо. Проте не всі форми культури можна розглядати як системи. Система (від грец. Ціле, складене із частин; поєднання) – це сукупність елементів, які знаходяться у співвідношеннях та зв’язках один з одним, що утворює відповідну цілісність.

Багато історично сформованих форм поведінки, звичаїв, обрядів тощо не є системами. Так, у європейській культурі є комплекс звичаїв, згідно з якими люди вітаються: можна просто мовчки кивнути або поклонитися, привітати знайомого підняттям руки, вимовити стандартні слова привітання ( "Здраствуйте!", "Привіт!", "Добрий день" та ін.), обмінятися рукостисканням, поцілувати дамі руку, обнятися тощо. Сукупність цих звичаїв склалась не випадково. Вони мають різне історичне і соціальне походження. Поклін веде початок від стародавнього язичеського жертвоприношення богам (щоб покласти жертву, потрібно було нахилитися). Рукостискання – пізніший ритуал, що демонструє, на думку окремих істориків, відсутність зброї в руках. Підняття руки – типово міський жест людини, яка поспішає, якій ніколи зупинитися. У селах такий жест до недавнього часу сприймався з непорозумінням і навіть тлумачився як знак неповаги. А звичай "цілувати ручку" прийшов з лицарського стану в аристократичних колах середньовічної Європи. Звісно, можна уявити собі, що в числі прийнятих у Європі форм привітання могли бути і інші варіанти – скажімо, у вигляді дотику носами, як це робиться у деяких африканських народів.

Отже, культурними системами є конфігурації феноменів культури, що являють собою логічно упорядковані конструкції, в яких окремі елементи, що входять до їх складу, логічно взаємопов’язані. Наприклад, евклідова геометрія будується шляхом формування усякого числа вихідних аксіом і понять та послідовного виведення з їх серії теорем. У християнській релігії біблейська історія, заповіді Мойсея, життя і діяння Ісуса утворюють єдиний культурний комплекс – зміст християнського вірування.

Культурні форми не ізольовані одна від одної. Вони взаємодіють між собою. Вони можуть поєднуватись і взаємо перетинатися, одні з них можуть бути складовими частинами інших. Проте будь-яка культурна форма має свої культурні ознаки, які складають її специфіку і тією чи іншою мірою виділяють її серед інших.

Можна виділити основні властивості культурних форм.

Просторова ніша. Кожна культурна форма займає в просторі культури якусь "нішу", тобто місце, де створюються і функціонують феномени культури, що відносяться до своєї форми, і де відбувається діяльність людей з цими феноменами. Така ніша характеризується специфічними співвідношеннями "координат", що визначає її положення щодо "смислових осей" культурного простору. Інакше кажучи, в кожній смисловій формі втілюються якісь специфічні смисли – знання, цінності, регулятиви. Культурна форма діяльності виникає та існує тому, що вона задовольняє потреби людей у цих смислах.

Прикладом культурної ніші була значно поширена така культурна форма проведення дозвілля, як настільні ігри: карти, доміно, лото, шахи, шашки, тощо. Усі вони визначаються тим, що потребують певної розумової активності. Щоб грати в них, потрібно мати деякий запас знань і вмінь.

Семантичний і соціальний потенціал. Сукупність смислів просторової ніші будь-якої форми культури становить її культурний потенціал. Його можна розглядати в двох планах – інтенсивному та екстенсивному.

В інтенсивному плані йдеться про об’єм смислового змісту культурної форми, тобто про сукупність знань, цінностей, регулятивів, з якими пов’язана діяльність у ній. Співвідношення між цими трьома основними типами смислів може складати по-різному. Наприклад, щоб оволодіти майстерністю гри у шахи, недостатньо оволодіти її регулятивами (правила ходив), потрібно знати шахову теорію (теорію дебютів, мітельшпілю, ендшпілю). Інакше справа складається в азартних карточних іграх, у якій ніякої особливої теорії немає і все залежить від везіння самого гравця. Звісно, що в шахах когнітивні смисли (знання) мають значно більше значення, ніж у картах.

У такіх формах культури, як мистецтво чи мораль, регулятиви (правила поведінки і діяльності) зумовлені цінностями та ідеалами – художніми і моральними. А культура виробництва залежить, насамперед, від виконання відповідних технологічних вимог, тобто регулятивів.

Таким чином, у культурних формах одні типи смислів можуть бути провідними, визначаючими, інші – другорядними, залежними. Співвідношення між цими трьома основними типами смислів визначає внутрішню структуру смислового змісту культурної форми. Залежно від того, який з них переважає в даній форми культури, вона стає ніби "поляризованою", зорієнтованою на ту чи іншу "вісь" культурного простору (когнітивну, ціннісну чи регулятивну).

Для того щоб рівень семантичного потенціалу культурної форми не знижувався, його потрібно постійно відтворювати, поповнювати. Це потребує від суспільства відповідних затрат: повинні знайтися люди, які будуть зайняті діяльністю в певній культурній формі. Якщо суспільна потреба в якій-небудь формі культури послаблюється, то зацікавленість у збереженні її потенціалу зникає. Так відбувається відмирання форм культури. Наприклад, після введення християнства на Русі поступово відходять з життя народу язичество. Складна символіка язичеських культів стала вивітрюватись із народної пам’яті. Забулися більшість богів, обряди, свята, а деякі сліди язичеської культури, що збереглися в мові (наприклад "чур мене", що є похідним від імені язичеського бога Щура), народних прикмет і окремих вірувань у водяних, домових тощо.

Зниження семантичного потенціалу може виявитися в примітивізації діяльності: з неї зникає майстерність, намагання досягти вдосконалення. Вульгаризація мови, зведення мистецтва до "лоскотання нервів" (фільми жахів, бойовики тощо).

У ході аналізу смислового змісту якої-небудь культурної форми в екстенсивному плані береться до уваги сила впливу його на культуру і суспільство в цілому, тобто ступінь впливу даної культурної форми на явища багатополярного світу суспільного життя. Ця сила являє собою соціальний потенціал культурної форми. Величина соціального потенціалу визначається тим, наскільки смисловий зміст даної культурної форми, її ідеї і принципи відбиваються на суспільному житті.

Товариство ″причетних″. Кожна культурна форма має своїх носіїв, або адептів, - причетних до неї осіб, які так чи інакше підтримують її існування. Кількість таких особистостей – один з найбільш основних індикаторів її культурного потенціалу. Чим більша така кількість, тим більш значне місце посідає вона в культурі. Адепти будь-якої культурної форми можуть залишатися неорганізованою більшістю причетних до неї людей спільних інтересів приводить до їх намагання об’єднати і створити різного роду спілки, серед яких можна виділити як неформальні об’єднання, так і формально зареєстровані організації зі статутом, правилами членства тощо.

ІІ. Структура культурного простору.

С еред культурних форм особливе місце займають парадигмальні форми. Термін "парадигма" використовували ще античні філософи для позначення духовних зразків, ідей, які втілюються в реальних речах. Слова парадигма грецького походження, що означає приклад, взірець. Платон стверджував, що чуттєво сприймаючи речі є недосконалими подібностями їх зразків, які існують у світі ідей (наприклад, будь-яка реальна. Чуттєво сприймаюча кішка є лише недосконалим втіленням зразкової ідеальної кішки). Паридигмальні форми культури – це типові, установочні структури, які визначають організацію смислового змісту культурних феноменів. Трьом основним видам смислів у світі культури – знанням, цінностям і регулятивам відповідають три види парадигмальних форм: 1) когнітивні парадигми. 2) ціннісні парадигми. 3) регулятивні парадигми. Кожну з цих парадигм можна схематично зобразити у вигляді площини, яка проходить через одну з координатних осей культурного простору. Тому їх можна також назвати "осьовими" формами культури. Через кожну з осей проходить пучок таких форм.

Y

X – когнітивна вісь

Y – ціннісна вісь

Z – регулятивна вісь

Z

X Рис. 2.1 Осьові форми

Парадигмальні форми не ізольовані одна від одної. У когнітивних парадигмах присутні ціннісні та регулятивні елементи, і навпаки, в ціннісних та регулятивних парадигмах – відповідні знання. Проте головний зміст будь-якої парадигмальної форми

визначається тим типом смислів, які в ній створюються, тією вісю, до якої вона прикріплена.

Конкретні феномени культури звично поєднують у собі різні типи смислів – подібно тому, як у конкретних фізичних об’єктах присутні відразу і механічні, і електричні, і хімічні явища. Культура в своєму реальному існуванні спеціально не розкладає по поличкам когнітивні, ціннісні і регулятивні парадигми. Для їх дослідження в культурології доцільно розглядати їх відокремлено. Це дає можливість краще розібратися у їх змісті та приступити до вивчення більш складних синтетичних форм культури, які поєднують у собі різні парадигми.

У складі культурного світу часто виділяють як суттєву його частину галузь духовної культури. Сюди відносяться такі культурні форми, як релігія, мистецтво, філософія. Характерною ознакою усіх форм духовної культури є те, що в них на першому плані знаходиться співвіднесення знань і цінностей. Це не означає, що регулятивні парадигми в духовній культурі відсутні. Проте не важко помітити, що кінцевою межею творчої діяльності в духовній культурі є знання і цінності, тоді як регулятиви відіграють допоміжну роль, виступаючи головним чином як засоби створення духовних цінностей. Духовна культура включає духовні форми, які орієнтовані на знання і цінності, чи, так би мовити, звернені до когнітивно-ціннісній площини. Отже, духовна культура – це ″когнітивно-ціннісній вигляд″ культурного простору.

У культурному просторі виділяється сутність форм культури, які визначають соціальні відношення людей, їх взаємодію в суспільстві. Сюди відносяться моральна, правова, політична культури. У цих формах культури фіксуються соціальні цінності та ідеали, а також загальні регулятиви поведінки. Сукупність таких форм утворює галузь культури соціальних відношень або соціальної культури. Цю галузь можна уявити у вигляді прошарків культурного простору, які зорієнтовані на ціннісні і регулятивні вісі. Звісно, що в соціальній культурі неможливо обійтись без знань. Проте знання виступають тут як засіб для вироблення принципів та норм поведінки людей у суспільстві, їх спільного життя, взаємодії та діяльності. Головний зміст соціальної культури – це регулятиви, цінності та ідеї.

Нарешті, в культурі існує ще одна галузь, яка характеризується спрямованістю до когнітивно-регулятивної площини. Це галузь технологічної культури. Сюди відноситься культура освоєння і оброблення будь-якого матеріалу, культура виконання, виготовлення, отримання чого-небудь. Знання і регулятиви тут стають необхідними і важливими елементами технологічної культури. Цінності виступають у цьому виді культури на другий план.

Галузі духовної, соціальної і технологічної культури схематично зображені на рис. 2.2 у вигляді когнітивно-цінносній, ціннісно-регулятивній та когнітивно-регулятивній площин, на які проектується зміст культурного простору.

Y

X – когнітивна вісь

Y – ціннісна вісь

Z – регулятивна вісь

Соціальна