37189 (Дослідження престижу права та закону)

Описание файла

Документ из архива "Дослідження престижу права та закону", который расположен в категории "контрольные работы". Всё это находится в предмете "государство и право" из раздела "Студенческие работы", которые можно найти в файловом архиве Студент. Не смотря на прямую связь этого архива с Студент, его также можно найти и в других разделах. Архив можно найти в разделе "контрольные работы и аттестации", в предмете "государство и право" в общих файлах.

Онлайн просмотр документа "37189"

Текст из документа "37189"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Міжгалузевий інститут управління

Кафедра кримінально-правових дисциплін

Контрольна робота

З дисципліни:

Методологія та методика соціальних досліджень у праві

На тему: Дослідження престижу права та закону

Виконав: студент VІ курсу

юридичного факультету

заочної форми навчання

групи ПЗ-6.3

Красій Артур Вячеславович

Перевірив:

ст. викладач Шкандала Ю. В.

Київ 2011

План

Вступ

1. Соціальна обумовленість та цінність права

2. Соціальна природа суб’єктів права

3. Механізм соціальної дії права. Соціальні функції права

Висновки

Список використаних джерел

правовий культура конституційний соціальний

Вступ

Становлення України як правової, демократичної держави – гостро потребує формування високого рівня правової культури громадян, усього суспільства. Перехідний та постперехiдний період розвитку України, як і будь-якої іншої держави, також характеризується зростаючою роллю правової культури та правосвідомості в забезпеченні згоди в суспільстві, стабільності конституційного ладу. Ці явища диктують і підкреслюють актуальність наукового дослідження феноменів правової культури та правосвідомості з погляду еволюції конституційних процесів в Україні на сучасному етапі державного будівництва. Думаємо, що контекстуальні дослідження необхідні, з одного боку, для встановлення впливу рівня правової культури суспільства та законодавців на процес конституційного розвитку, з іншого боку – для визначення ролі конституційних норм у процесі вдосконалення правової культури окремих громадян і суспільства в цілому.

У постперехідний період українського правостановлення, на жаль, спостерігається падіння престижу права та закону, неповага до них, які глибоко проникнули в усі сфери громадського життя держави, викликаючи збільшення злочинності, масові порушення трудової дисципліни та суспільного порядку, що супроводжуються низьким рівнем загальної та правової культури, знищенням моральних підвалин суспільства – соціальної спільності – індивіда. На той час держава реально нічого не протиставила цьому феномену. Названі причини зумовили особливу актуальність для України, і зокрема для вітчизняної науки конституційного права, проблем правової культури, правосвідомості та правового виховання як пріоритетних у актуальному правотворенні.

Реалії сьогодення вимагають охопити поліфонічними дослідженням саме конституційні аспекти формування правової культури в Україні, що визначатимуть найголовніші засади українського правокультурного будівництва. Актуальність теми досліджень визначається також і тим, що правове виховання являє собою тривалий за часом процес, що не може протікати без протиріч, тим більше в нетрадиційному суспільстві, що перебуває на перехідному етапі свого розвитку.

1. Соціальна обумовленість та цінність права

Правовим відносинам у будь-якій галузі права відповідають фактичні відносини людей, суспільні відносини. Правові відносини нерозривно пов’язані з економічними, політичними, соціальними, у тому числі організаційними, управлінськими, а також родинними та іншими суспільними відносинами. Цей взаємозв’язок суспільних відносин, правових норм та правових відносин вельми різноманітний, але в ньому можна виділити два основні напрями.

Перший стосується походження правових норм. Правові норми виникають на основі існуючих суспільних відносин, насамперед – соціальних. Вони відбивають їх у певній формі, перевтіленій згідно з волею законодавця з урахуванням тенденцій суспільного розвитку, потреб та завдань суспільства та держави. Наскільки правильно правові норми відбивають потреби життя, чи відповідають вони реальному стану речей, чи сприяють подальшому розвитку фактичних відносин, чи закріплюють саме ті відносини, що повинні бути закріплені, ці питання являють собою питання соціальної обумовленості правових норм і породжених ними правовідносин.

Соціальна обумовленість права має ще й інший аспект: сам механізм цієї обумовленості, тобто ті відносини, які виникають в процесі вироблення нових законодавчих норм, включаючи не тільки відносини у відповідних державних установах, але й різноманітні неформальні відносини, зокрема громадську думку з питань права. Говорячи про соціальну зумовленість права, слід розглянути соціальні фактори правотворчої діяльності, оскільки вони являють собою змістовний момент усіх суспільних відносин, та відбивають структуру, цілі й функції різних органів-учасників правотворчого процесу і впливають на зміст правового нормативного акта.

Соціальна взаємодія, тобто взаємодія різних соціальних груп, які відрізняються соціальним статусом та соціальними ролями, функціями, що їх вони виконують у суспільстві, а тому й соціальними потребами та інтересами, являє собою суть механізму дії економічних, політичних, ідеологічних, культурних і національних факторів, і врешті саме вона виступає об’єктом правового впливу.

Серед факторів, що відбивають явища суспільного буття важливе місце посідає економічний фактор, який віддзеркалює потреби та можливості розвитку економіки країни, окремих адміністративно-територіальних одиниць та галузей господарчого та соціального життя, як у матеріально-виробничому, так і в фінансовому аспекті. Слід також враховувати екологічний, географічний та демографічний фактори. Всі ці фактори впливають на правотворчу діяльність і на зміст нормативних актів не безпосередньо, а через ряд інших, що відбивають явища суспільної свідомості: політико-правові, соціокультурні, ідеологопсихологічні та ін.

Найважливішим фактором правотворчої діяльності, який відбиває процеси духовного життя суспільства, є політико-правовий, що реалізується у формі політичних директив, правових установок та орієнтацій щодо головних аспектів розвитку законодавства, його окремих сфер, галузей та інститутів.

Суттєвий вплив на правотворчу діяльність та зміст правових актів має ідеолого-психологічний фактор, у якому виявляються особливості ідеології та психології суб’єктів – учасників процесу створення правових актів.

Не менш помітний вплив має культурний та освітній рівень населення та посадових осіб, їх правова освіченість, розвинутість та ефективність діяльності засобів масової інформації, тобто соціокультурний фактор. Як основоположну передумову існування правової держави слід виділити певний рівень розвитку культури, за якого індивіди, формуючи свої життєві стратегії, діють за принципом: "Будь особистістю і поважай інших осіб".

Людина, будучи суб’єктом культури, одночасно виступає і як її об’єкт, що перебуває на сьогодні в стані підвищеної емоційно-політичної перенапруги, і це значною мірою визначає характеристики нинішньої соціокультурної ситуації. Не враховуючи ці характеристики, не можна будувати культурну політику, а отже, неможливо впливати на правосвідомість населення та провадити фундаменталізацію правової освіти.

  1. Настанови і ціннісні орієнтації людини на сьогодні формуються під впливом двох груп чинників – орієнтації на європейську цивілізацію, її цінності і соціальні норми та психосоціальної напруги, що характеризує нашу реальність. Внаслідок цього з’являється тип особистості (умовно його можна назвати культурно-агресивним типом), що розглядає культуру як вираження свого агресивного начала, крайнього індивідуалізму і соціальної безвідповідальності, як реакцію на ті обставини, в яких він живе.

  2. Культура поступово починає перетворюватися на інструмент політики. Активно опрацьовуються соціальні технології театралізації політики. Культура інтенсивно перетворюється на засіб завоювання довіри населення, одержання голосів електорату. Взяти хоча б той факт, що партії вважають за необхідне включати до своїх списків популярних акторів, відомих діячів культури тощо. Суб’єктивно-психологічний арсенал культури все активніше використовується політичними партіями для досягнення своїх цілей. До того ж різні політичні партії і рухи намагаються підпорядкувати розвиток певних інститутів культури розв’язанню своїх політичних завдань.

  1. Спостерігається деформація системи культури, її функціонування в суспільстві. Культура нібито сконцентрувалася в трьох основних сферах – політичного життя, інтимно-еротичній і самореалізації шляхом насильства.

  2. Розвивається специфічне ставлення до культури як до засобу своєрідної наркотизації, тобто втечі від життєвих реалій.

  3. Розвивається культурно-комунікативна апатія, зникають потреби вищого порядку: потреба в самореалізації через творчу діяльність, потреба в спілкуванні з мистецтвом і відповідно знижується соціальна активність, зростає соціальна апатія, що може розглядатися і як причина культурно-комунікативної апатії. Зрозуміло, що порушення механізмів традиційного функціонування культури викликає її дисфункцію, що негативно впливає на розвиток взаємодії суспільства, держави і особистості.

Зазначені характеристики деяких аспектів сучасної соціокультурної ситуації дозволяють зробити висновки про те, що слід звернути серйозну увагу на визначення і здійснення такої культурної політики, що сприяла б утворенню реальних і дійових передумов формування демократичної правової держави шляхом вільної самореалізації особистості, шляхом універсалізації та інтеграції національних і світових культурних традицій і новацій, що є необхідним фундаментом правової освіти.

Правова освіта має формуватися на усвідомленні історичної вкоріненості нашої правової системи у наших культурних та моральних традиціях. Вона повинна ґрунтуватися на усвідомленні права як соціальної, культурної цінності, розкриваючи моральний зміст та призначення права. Та нарешті, формування правосвідомості має спиратися на більш розвинені диференційовані уявлення про природу соціальної об’єктивності, що дозволить подолати думку, яка склалася у більшості населення про "надіндивідуальність" системи правових норм та засобів їх захисту.

У процесі створення правових нормативних актів національний фактор взаємодіє з фактором міжнаціональним, який відбиває ступінь та форми контактів різних країн.

Розглянемо зараз другий напрям взаємозв’язку правових та фактичних суспільних відносин. Тут виявляється зворотний зв’язок між правом та суспільними відносинами, які воно регулює. Мова йде про реалізацію правових норм, про соціальну ефективність права, його інститутів та норм. Ця проблема являє собою предмет подальшого розгляду, й тому тут ми наголосимо лише на щільному двосторонньому зв’язку між соціальною обумовленістю та соціальною ефективністю права. Якщо та або інша норма права не спричинена вимогами життя, навряд чи можна сподіватися на те, що її застосування дасть бажаний результат. З іншого боку, лише на основі вивчення ефективності чинного законодавства можна внести корисні пропозиції щодо його подальшого вдосконалення.

З функціональної точки зору право – міра суспільно значущої поведінки людей. Обмежуючи свободу кожної окремої особистості свободою всіх інших особистостей та взаємопов’язуючи їх соціально значущі вчинки, воно, таким чином, сприяє збереженню, функціонуванню та розвитку суспільного цілого. Парадокс дії права як засобу зміцнення цілісності суспільства полягає у тому, що воно досягає цього, забезпечуючи стан особистості, що переслідує свої власні цілі та не розмірковує щодо інтегруючих чи дезінтегруючих наслідків своїх вчинків.

Однак, незважаючи на це, ми маємо говорити про соціальну цінність права. Цінності – це характеристики об’єктів та процесів, які мають позитивне або негативне значення для життя людини. Ціннісне відношення виникає в результаті включення того чи іншого об’єкта в сферу інтересів людини та його діяльності. Цінності можуть виступати у формі ідей добра, справедливості, свободи, рівності тощо. Світ цінностей – це світ належного. Цінності є стимулом для зміни соціального буття, тому вони є джерелом діяльності, активного ставлення до реальності. Те, що має бути, – краще, ніж те, що є. Належне – краще існуючого; у цьому полягає сенс цінності. Поняття "цінність" передбачає ідеал, мету, тому соціальне управління має розглядатися, насамперед, з позицій ціннісного підходу, тобто не тільки з позицій управління державою, а й як уміння діяти взагалі, як мистецтво організації доцільної поведінки. Управління складається з дій, які нібито поступово зменшують розбіжність між станом, що актуально існує та метою (ідеалом).

Право завжди містить у собі конкретно-історичні уявлення людства щодо рівності, свободи, справедливості, прав людини, загального блага для народу. Система цінностей задає ідеальну модель життя, належний устрій суспільства. Однак для того, щоб втілювати ідеали в життя або принаймні підтримувати досягнутий стан, цінності мають бути втілені у певні стереотипи поведінки, тобто набути інструментального характеру. Норми і є такими "соціально-технологічними" втіленнями цінностей. Норми є цінностями у дії. Право виступає як власне цінність, а також має інструментальну цінність. Тобто право є соціальним регулятором, інструментом управління, який за допомогою норм "задає" програми управління і оформляє оперативну управлінську діяльність.

2. Соціальна природа суб’єктів права

Суспільні (громадські) відносини – це зв’язки між людьми, що виникають у процесі їх спільної діяльності. Структура суспільних відносин досить складна, в ній вирізняють – економічні зв’язки (виробничі відносини), соціальні, політичні, культурні (духовні), правові зв’язки тощо.

Суб’єктами суспільних відносин можуть виступати соціальні спільноти (народ, нація, соціальна верства чи група), організації (державні, громадські, приватні), окремі особи (індивіди). Місце кожного суб’єкта в системі соціальних зв’язків обумовлене об’єктивними закономірностями функціонування громадських стосунків та активністю їх учасників.