37189 (571465), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

При цьому слід звернути увагу на співвідношення норм моралі та права, які є основними факторами єдності суспільства, основними нормами поведінки. І норми моралі, і норми права регулюють суспільні відносини, створюючи загальнообов’язкові правила поведінки та запроваджуючи певну відповідальність за їх порушення. Однак, поряд з цим, вони суттєво відрізняються одне від одного:

— формою вираження волі суспільства (мораль виражає волю окремих соціальних груп та суспільства в цілому, право ж виражає державну волю);

• засобом забезпечення дотримання норм (мораль головним чином забезпечується силою внутрішнього переконання у справедливості її норм та силою громадської думки, а дотримання норм права забезпечується, крім того, й силою державного апарату);

• правові норми відрізняються від моральних формальною визначеністю та більш конкретним характером;

• моральні норми, на відміну від правових, пред’являють значно вищі вимоги до людини та мають більш широку сферу дії;

— норми моралі є більш гнучкими, ніж норми права.

Звертаючись до права, можна стверджувати, що всі юридичні норми мають культурну сутність, однак культура не вичерпується юридичними нормами. Це стосується саме права, але не законодавства, тому що останнє може й не бути результатом природно-історичного розвитку, а являти собою продукт нормотворчої діяльності держави. Закони стають часткою культури настільки, наскільки вони збігаються із правом, санкціонуючи культурно-правові правила поведінки, які вже склалися. Слід зазначити також, що правові норми входять не тільки до структури особистості, але й стають фактом правосвідомості.

Право не має завдань, відділених від завдань суспільного цілого, й тому ми можемо говорити про його соціальні функції. По-перше, право одночасно сприяє моделюванню соціальних цілей і є інструментом їх досягнення. По-друге, право закріплює умови вільної діяльності людини у сфері родини, побуту, культури; право опосередковує утворення самої людини. По-третє, право закріплює економічні засади вільної діяльності особистості, її матеріальну та інтелектуальну власність. Тут отримують правове опосередкування виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ. По-четвер-те, право забезпечує участь особистості у справах суспільства, її можливості поєднуватися з іншими у громадські організації та партії. Тут право опосередковує політичну свободу, відносини людей у сфері боротьби за владу, участь громадян у її розподілі та здійсненні.

Те, що право існує у вигляді саме таких, а не інших норм та правовідносин, – кінцевий результат взаємодії багатьох економічних, політичних та соціально-культурних факторів. Однак, надаючи характеристику механізму трансформації суспільних відносин у праві, слід зважати на те, що відбиття правом результатів цієї взаємодії не є пасивним, "дзеркальним" відображенням існуючого суспільного порядку. Навпаки, право активне і саме впливає не тільки на те, що воно відображує, але й на свої власні формування та розвиток. Це робить право відносно самостійним суспільним явищем, а подальша еволюція права як незалежного соціального феномена закріплює та розвиває цю самостійність.

Висновки

Соціологія права є відносно самостійною науковою дисципліною, яка виникла під впливом розвитку соціології та соціальної філософії, представники яких указали на необхідність дослідити не тільки "внутрішню" проблематику права, а й функціонування самого права як особливої соціальної інституції в системі інших соціальних інституцій, шо історично розвиваються.

Соціологія права також робить засадовими взаємовідносини особи, суспільства та держави, але аналізує ці взаємовідносини у контексті понять "ситуація", "стан справ", "обов’язок", "законність", "громадянський обов’язок", "моральний обов’язок", "володіння", "власність", "влада", "соціальна інституція", "соціальна діяльність", "соціальна структура", "громадська думка" тощо.

Соціологія права, будучи тісно пов’язаною із соціологією релігії, політики та політичною економією, змушена передусім турбуватися про специфі-ку свого методологічного забезпечення, щоб зберігати певну незалежність там, де її інтереси перетинаються з дослідницькими інтересами суміжних дисциплін. Специфіка методології соціології права полягає в тому, шо ця методологія націлена у першу чергу на порівняльно-історичне вивчення права як соціальної інституції, яка має своє особливе генетичне коріння та свою особливу структуру. Оскільки порівняльно-історичний метод пізнання широко використовується в інших соціологічних дисциплінах, у кожному конкретному випадку відмітні риси цього методу визначено досліджуваною предметною цариною.

Слід зазначити, що за наших часів у правовій культурі України відбуваються досить важливі зміни. Різко зростає роль закону в системі джерел права, а виходить, і правової культури органів влади – якісного стану правового життя суспільства. Але у цілому правова культура України, як свідчать дослідження, перебуває зараз у ситуації глибокої структурної реформи, основним напрямком розвитку якої є побудова правової держави на основі розвиненого цивільного суспільства, де центральною ланкою, вищою цінністю затверджуються права людини, реально забезпечені, гарантовані та захищені.

Список використаних джерел

1. Конституція України прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. (із змінами та доповненнями).

2. Соціологія рава: Підручник для студентів юрид. спец. вищих навчальних закладів / М. І. Панов, Н. П. Осипова, Л. М. Герасіна та ін.; За ред. Н. П. Осипової. – К.: Концерн "видавничий Дім "Ін Юре", 2003 р.

3. Жоль К. К. Соціологія: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2005 р.

4. Савчук С. В. Юридична соціологія: предмет та місце в системі юридичних наук. – Чернівці, 2003 р.

5. Дністрянський С. С. Соціальне поняття права // Академічеа юрид. думка. – К., 1998 р.

6. Лапаєва В. В. Соціологія права. – М., 2000 р.

Размещено на Allbest.ru

Характеристики

Список файлов ответов (шпаргалок)