58535 (Отто фон Бісмарк), страница 2

Бісмарк особисто був непідкупним, і спроби зі сторони іноземних держав підкупити його, залишались марними. Вирішуючи основні політичні питання, Бісмарк іноді не з власної волі піддавався (особливо в 70 – 80-х роках) впливу окремих фінансових груп [5, 47].

Бісмарк не відмовлявся від тонких дипломатичних інтриг, але все ж самою характерною його рисою була велика сила волі, якою він часом паралізував своїх партнерів. З одними він був підкреслено люб’язним, з іншими – прямолінійним і навіть грубуватим. Він міг пристосуватися до кожного, в залежності від того, яке враження намагався залишити в партнерів для досягнення власних цілей. Але він завжди знаходився в стані боротьби і готовності до вирішального удару. Дипломатичне вміння виступало у нього у формі простодушності і удаваної відвертості. Коли йому було потрібно, ця відвертість переростала у відкриту погрозу.

Саме тоді майбутній прем’єр-міністр Англії Дізраелі проголосив після розмови з Бісмарком відомі слова: “Остерігайтесь цієї людини! Він говорить те, що думає”. А говорив Бісмарк, згідно тієї розмови, що незабаром, напевно, стане головою прусського уряду і тоді реорганізує армію, доведе її до рівня, що буде викликати повагу, і при першій наявній нагоді оголосить війну Австрії, ліквідує Німецький союз, підкорить середні та дрібні держави і подарує Німеччині національну єдність під керівництвом Прусії.

На початку своєї дипломатичної діяльності він ще мав витримку, яка в поєднанні з величезною енергією дивувала усіх, хто стикався з ним. Він не був холоднокровним, швидше гарячим, а інколи й запальним.

Згодом у Бісмарка до цих рис приєдналась і дратівливість, яка містифікувала і відлякувала його підлеглих. Інколи він немов втрачав контроль над собою, і в такі хвилини був страшним. На протязі багатьох років Бісмарк страждав через безсоння і в розмовах з іноземними представниками часто жалівся на нього.

Але разом з тим здатність до бурхливої діяльності ніколи не залишала Бісмарка, навіть під час хвороби. Він вважав, що ненависть є одним із головних рушіїв життя, і яро ненавидів своїх політичних ворогів. Але він умів і стримувати свої почуття, підкорювати їх політично вигідним цілям.

Проте найбільш визначальною рисою Бісмарка являлась невичерпна сила волі. Бісмарк усім намагався нав’язати свою волю – союзникам і однодумцям в однаковій мірі, як і противникам. За довгі роки свого перебування на посаді міністра-президента Пруссії і канцлера Німецької імперії, Бісмарк не раз вступав в гострі конфлікти зі своїм монархом по питаннях внутрішньої, а особливо зовнішньої і воєнної політики. В ряді випадків, Вільгельм І не міг зрозуміти сенсу, методів та цілей бісмаркової політики. Але Бісмарк мало рахувався з цим. В основному він ставив свого короля-імператора перед уже здійсненим фактом, а потім старався надати цьому факту виправдання і добитися кінцевої санкції монарха. Якщо він не досягав успіху, то подавав прохання про відставку. Такий маневр Бісмарк повторював декілька десятків разів і завжди добивався власної цілі

Уміючи поєднувати гнучкість з погрозами, Бісмарк завжди знаходив засоби, щоб нав’язати свою волю прусському ландтагу та німецькому рейхстагу, особливо, коли справа торкалась мір по посиленню мілітаризму і питань дипломатії й зовнішньої політики.

Жорсткість і маневрування він проявляв не лише в області дипломатії, але і по відношенню до різнорідних політичних сил пануючого класу, з яким був вимушений рахуватися [6, 46].

В своїй політиці Бісмарк завжди спирався на армію як засіб насилля, і система прусського мілітаризму завжди спиралась на його політику.

Таким чином, головною ареною, де Бісмарк міг в повній мірі проявити силу волі, була політика по відношенню до панівних класів, які бачили в ньому свого кумира, а ще більше – дипломатія, яка спиралась на мілітаризм і повинна була забезпечити найбільш сприятливі умови на випадок війни. Саме тут-то сила волі ніколи не покидала Бісмарка, але, коли потрібно було, він умів обмежувати свої домагання. І, навпаки, добившись своєї цілі дипломатичним шляхом, він вважав за потрібне закріпити її силою зброї.

Бісмарк вважав, що вибір моменту для початку війни є однією із вирішальних передумов успіху – потрібно лише зуміти, згідно політичних міркувань, формальну відповідальність за її виникнення перенести на супротивника. А це справа дипломатичного вміння – коли момент настав, потрібно діяти. Раз прийнявши рішення, він більше ніколи не відчував сумнівів. “Будь-яка політика, – писав він – є кращою політики коливань” [1, 228]. Це, однак, не означає, що в своїй політиці він при всіх умовах був прямолінійним. “Міжнародна політика, – пояснював Бісмарк – являє собою текучий елемент, який при відомих обставинах тимчасово приймає тверді форми, але зі зміною атмосфери знову повертається до свого початкового стану” [1, 229]. Бісмарк завжди бачив перед очима визначену ціль, але він не відмовлявся йти до неї в залежності від умов і окружними шляхами.

Загальна зовнішньополітична концепція Бісмарка вибудовувалась на послідовно проведеному принципі державного інтересу, який виключає емоційні, сентиментальні і навіть ідеологічні уявлення. Потрібно виходити лише із того, – вважав Бісмарк, від чого залежать інтереси Пруссії, що саме вигідно їй. Тільки це має значення. А те, що є вигідним, потрібно добиватися. Тому прусська політика має бути цілеспрямованою, активною, сміливою і самостійною.

На наш погляд, виключне значення являє собою відношення Бісмарка до Росії.

Своїм практичним розумом і політичною проникливістю Бісмарк рано осягнув, яку роль відіграє Росія на міжнародній арені. Як політик і дипломат, що поставив перед собою певну мету, він зрозумів також, що Прусія не зможе вирішити завдання – об’єднання Німеччини, не зможе стати значною європейською державою, якщо не доб’ється позитивного до себе ставлення з боку своєї великої східної сусідки. Справжнє розуміння ролі Росії та завдань всебічного закріплення відносин з нею прийшло разом з остаточним формуванням його поглядів на шляхи об’єднання Німеччини. Такий погляд на німецькі справи склався в Бісмарка до того часу, коли розпочалась Кримська війна. Кримська війна 1853-56 років протиставила одна одній в боротьбі за панування на Близькому Сході Росію, з одного боку, і коаліцію Англії, Франції та Туреччини – з іншого. Англо-французька коаліція намагалась залучити на свій бік і Австрію. Бісмарк із самого початку був рішучим противником будь-яких спроб втягнути Прусію в коаліцію держав, що протистояли Росії, але не через симпатії до російського царизму, а через те, яку користь зможе здобути в даній ситуації Прусія з точки зору її суперництва із Австрією.

Таким чином, зовнішньополітичну програму Бісмарка, на наш погляд, можна було сформулювати наступними словами: рішуча боротьба з Австрією і водночас налагодження та укріплення добросусідських відносин із Росією.

Література.

1. Бисмарк О. Мысли и воспоминания. Тт. 1-3, М., 1940-41.

2. Ерусалимский А.С. Бисмарк. Дипломатия и милитаризм. М., 1968.

3.Чубинский В.В. Бисмарк. Политическая биография. М., 1988.

4.Нарочницкая Л.И. Россия и войны Пруссии в 60-х годах Х1Х в. за объединение Германии “сверху”. М., 1960.

5. Ротштейн Ф.А. Из истории Прусско-Германской империи. М., 1948.

6. Оболенская С.В. Политика Бисмарка и борьба партий в Германии в конце 70-х годов ХІХ века. М., 1992.

7. Троян С. С, Горечан Т. В. Отто фон Бісмарк: соціально-психологічний портрет на фоні німецької історії ХІХ століття. – Чернівці, 1994.

8. Михайлов П.И. Проблемы германской революции 1848 г. М., 1985.

9. Утин Е. Вильгельм І и Бисмарк. Исторические очерки. СПБ. 1892.

Додаток № 2.

Афоризми Бісмарка.

• Революцію підготовляють генії, здійснюють фанатики, плодами користуються негідники.

• Політика – це мистецтво пристосовуватися до обставин і отримувати користь із всього, навіть із того, що є небезпечним.

• Політика – це мистецтво можливого.

• Політика – не точна наука.

• Свобода – це розкіш, яку не кожен може собі дозволити.

• Бережись завжди будувати повітряні замки, тому що хоч вони найлегше від усіх інших зводяться, але найважче всього руйнуються.

• Вчись так, неначе ти маєш жити вічно, живи так, неначе ти маєш померти завтра.

• Єдиною здоровою основою великої держави є державний егоїзм, а не романтика, і не є гідним держави боротися за справу, що не торкається її власного інтересу.

• Ніколи стільки не брешуть, як під час війни, після полювання і до виборів.

• Навіть переможна війна – це зло, яке повинно бути попереджене мудрістю народів.

• Горе тому державному діячу, який не спромігся знайти такий привід для війни, який і після війни ще збереже своє значення.

• За будь-яку задану справу повинна відповідати лише одна людина.

• На дипломатичній мові приєднатися в принципі – просто коректний спосіб відмови.

• Всі ми – народ, і уряд – також.

• Росіяни довго запрягають, але швидко їдуть.

• Угоди з Росією не варті того паперу, на якому написанні.

• Ніколи нічого не замислюйте проти Росії, тому що на кожну вашу хитрість вона відповість своєю непередбачуваною тупістю.

• Тупість – дар Божий, але не варто ним зловживати.

• Соціалістичний устрій – це дуже гарний устрій для експериментів держави, якої не шкода.

• Варто лише посадити Німеччину в сідло, а вже поскакати вона зуміє.

• Уряд не має права бути нерішучим. Раз вибравши шлях, він повинен, не озираючись направо і наліво, йти до кінця.

• З поганими законами і хорошими чиновниками цілком можливо керувати країною. Але якщо чиновники погані, не допоможуть і самі найкращі закони.

• Репліка: “В принципі я згідний” – означає, що ви зовсім на бажаєте цього допустити.

• Хто контролює Україну – контролює Європу, хто контролює Європу – керує всім світом.

• Із джентльменом я завжди буду наполовину більшим джентльменом, із негідником – наполовину більшим негідником.

• Дружба між чоловіком та жінкою дуже послаблюється із настанням ночі.

1