14809 (Метапневмовірусні інфекції птиці)

Метапневмовірусні інфекції птиці

Рінотрахеїт індичок (РТІ) – висококонтагіозне захворювання, що характеризується ураженням верхніх дихальних шляхів. У качат і курей спалах захворювання супроводжується опуханням голови. Рінотрахеїт птиці, який раніше називався рінотрахеїтом індичок, у теперішній час частіше називається пневмовірусною інфекцією птиці [1,2].

Пневмовірусне захворювання птиці – загальна назва двох, схожих за клінічними ознаками, респіраторних синдромів, які спостерігаються у різних видів птиці: у індичок - рінотрахеїт (Turkey Rhino Tracheitis – TRT) це запалення носових ходів, синусів і трахеї; у курей і курчат - синдром опуклої голови (Swollen head syndrome - SH) [3].

Збудник захворювання РНК-геномний вірус сімейства Paramyxoviridе, відноситься до роду Pneumovirus. Пташині пневмовіруси і метапневмовірус людини – патогенні як для птахів, так і людей. Захворювання супроводжується респіраторними симптомами [4,5].

Розмір віріонів від 150 до 200 нм. Ліпопротєїдна оболонка товщиною 15-20 нм утворює характерні поверхневі виступи довжиною до 8 нм. Внутрішні компоненти віріона - нуклеокапсид (НК) – містить рібонуклеїнову кислоту і білки в співвідношенні 1:20, і має впорядковану структуру із спіральним типом симетрії. Довжина НК в середньому складає до 1 мкм, діаметр - 12-17 нм, кількість витків - близько 204. До складу віріонів входять шість структурних білків: нуклеокапсидний N (60Kd), фосфобілок P (66-70Kd), матрічний M (34-37Kd), білок злиття F (55-60Kd), гемаглютинін H (78-80Kd) і великий білок L (120-200Kd) РНК- полімерази. Крім того, у віріонах був виявлений актин, що є продуктом життєдіяльності господарської клітини. Основним білковим компонентом нуклеокапсиду є фосфоріллірований нуклеопротеїн N. Субодиниці капсиду, що є мономерами N-білка, покривають спіраль РНК під кутом 60⁰, це дає НК велику гнучкість. Ця якість забезпечує збереження цілісності витягнутої спіралі НК, що знаходиться всередині вірусної оболонки. НК виконує деякі регуляторні функції у вірусній транскрипції і реплікації. Завдяки його здатності білок N полегшує розтягання спіралі в процесі прочитування матриці РНК-полімерази. До складу вірусної оболонки входять два глікопротеїни: F (білок злиття) і H (гемаглютінін), що будує ліпідну мембрану. Білок F відповідає за злиття клітин і гемоліз, а H - за гемадсорбцію, гемаглютинацію і нейтралізацію. При цьому їх зовнішні домени утворюють шипи на поверхні оболонки (Н - конічні, такі, що складаються з двох однакових копій білка, а F - гантелеобразні з кінцями різної величини, глікозілірованими і негликозілірованими копіями білка, сполученими дисульфідним містком) і є мішенню для імунного захисту, а внутрішні взаємодіють з матричним білком М. Склад ліпідів вірусної оболонки більшою мірою залежить від середовища на якому культивувався вірус [6,7].

Вірус уперше був виділений у Південній Африці. У 1996 році хвороба індичок спалахнула в Колорадо, і пневмовірус згодом був ізольований у національній ветеринарній лабораторії в Алесі. На початку 1997 року в штаті Міннесота в індичок серологічно встановлено наявність вірусу [8].

МПВ був класифікований у чотирьох підтипах: А B, C і D, за послідовністю нуклеотида. Використовуючи моноклональні антитіла, перехресна реактивність між підтипами спостерігалася в зв'язаному ферментом імуносорбенті випробовуючи методи ELISA і нейтралізації [8, 9]. На відміну від підтипу B, у сполучених штатах Америки (США), штат Колорадо, був найдений новий підтип C – який типований при експерементальному зараженні птиці. Дослідження МПВ (підтип C) показали, що він має 83% ідентичність нуклеотида і також викликає респіраторні захворювання та зменшення яєчної продуктивності у птиці [9,10]. Ретроспективний молекулярний аналіз вірусів, ізольованих у 1980 році від індичок і який віднесли до підтипу D [11].

Вірус стійкий до низьких температур. У замороженому стані його активність зберігається до 2-х років. Інфекційність, гемаглютинуюча активність та імуногенність вірусу руйнуються при t 56°С впродовж 5 хв. або за 6 годин. Вірус стійкий у діапазоні рН від 2 до 10 і швидко руйнується при дії ультразвука. Розчини формаліну (1-2%), гидроксиду натрію (1-2%), мильного крезолу (1%) і фенолу (3-4%) швидко інактивують вірус. Стабільність вірусу залежить від середовища, в якому він знаходиться. Денне світло знижує інфекційність вірусу за 4 години. Гемаглютинуюча активність (ГА) зберігається при тривалішій інактивації, ніж інфекційній. Встановлено, що вісцеротропні велогенні штами являються термочутливими, тоді як лентогенні - термостабільними. Вірулентність штамів прямо не пов'язана з термостабільністю ГА [12].

Джерелом інфекції є хвора птиця. Зараження відбувається при контакті хворої птиці із здоровою, а також через інфіковану воду і корми. Хвора птиця через 2 доби після зараження і за добу до появи клінічних ознак захворювання виділяє вірус з повітрям під час кашлю.

Розповсюдження вірусу на великі відстані пов'язане з перевезенням птиці, тушок вимушено забитої птиці, забрудненої тари, яєць із неблагополучного господарства [13].

В організмі вірус розмножується в клітинах респіраторної системи, руйнує клітини кровоносних судин, порушує їх порозність і викликає запально-некротичні процеси. Через 24 – 36 годин вірус локалізується в трахеї, легенях, та зумовлює важкі некрозо-дистрофічні процеси.

У період вираженої клінічної картини хвороби збудник виділяється в зовнішнє середовище з фекаліями, трахеальним слизом. Птиця, що перехворіла, може бути вірусоносієм [14].

При легкій формі рінотрахеїту птиця пригнічена, спостерігається розлад функції органів дихання, тремор, опістотонус. Із дзьоба витікає спочатку катаральний, потім гнійний ексудат. Доросла птиця витягує шию вперед, робить позіхальні рухи, а курчата збираються докупи і тривалий час сидять. Така клінічна картина характерна для бройлерів до 20-добового віку. Надалі у курчат помітні зволоження очей і набряк інфраорбітальних синусів, риніт. У цей час виражена різниця у вгодованості хворих і здорових курчат [15].

З віком прогресує розвиток симптомів захворювання: кон'юнктивіт, сльозотеча, запалення шкіри навколо очей, виділення з носових ходів, а пізніше пінні виділення з очей. Такі симптоми характерні для бройлерів 32 добового віку. Саме з цього віку спостерігається різке збільшення загибелі хворої птиці. У цей віковий період у курчат разом із респіраторним синдромом реєструють діарею, при цьому фекалії набувають зеленувато-коричневого кольору. У таких випадках захворювання затягується на декілька тижнів і ускладнюється бактеріальними інфекціями [16].

Через гнійний кон'юнктивіт, запалення підочних синусів, очна щілина у бройлерів різко звужена (“вузькоока птиця”). Як наслідок прояву набряку і запалення сполучної тканини голови розвивається синдром “опуклої голови”. Крім того, у хворої птиці відзначають нервові явища, що виражаються хиткою ходою. Tака клінічна картина характерна для 39-41-добової птиці. Через сепсис, що зумовлюється кишковою паличкою відбувається загибель птиці. З розвитком епізоотичного процесу змінюється вікова сприйнятливість курчат до пневмовірусної інфекції. Якщо на початку розповсюдження інфекції клінічні ознаки у хворої птиці виявляються з 30-добового віку, то в подальшому вони можуть виявлятися вже з 14-ї доби життя [17].

Діагноз на МПВІ ставлять на підставі эпізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби, патологоанатомічних змін і лабораторних досліджень (виділення, ідентифікація вірусу і виявлення специфічних антитіл у птиці, що перехворіли). Практичне значення мають лабораторні дослідження - виділення вірусу на курячих ембріонах (КЕ), а також виявлення антитіл (АТ) у сироватці крові птиці. Вірус вдається виділити тільки в період спалаху хвороби. Через 15 діб після захворювання ізолювати його звичайними методами не вдається. Тому патологічний матеріал необхідно брати на початку захворювання (у перші 3 доби) і направляти в лабораторію в термосі з льодом. Це дозволяє виявити антиген вірусу впродовж від 3 до 5 годин. [16].

Виділення вірусу у культурі клітин здійснюють рідко, оскільки культуральний вірус за гемаглютинуючою активністю поступається ембріональному. Для виділення і ідентифікації вірусу застосовувують культуру фібробластів КЕ, а також лінії клітин ВНК-21 і Нер-2 [17].

Серологічні дослідження дозволяють швидше поставити діагноз, визначити ступінь розповсюдження вірусу. Але серологічні дані не дозволяють судити про резистентність досліджуваної популяції, оскільки не завжди рівень АТ корелює з резистентністю. Серодіагностика заснована на виявленні АТ у хворої та перехворілої птиці, за допомогою РН, РДП, РЗГА та ін. [18].

Термін утворення АТ і їх рівень у сироватці крові і жовтку яєць при МПВІ залежать від вірулентності вірусу і віку птиці. В основному АТ накопичуються з 10 на 36 добу хвороби і зберігаються в сироватках крові до 483-х діб, досягаючи найвищого рівня впродовж 6 тижнів. Для постановки реакції нейтралізації необхідні еталонні, адаптовані до КЕ штами вірусу. Найчастіше використовують шт. BUT 1 # 8544: > = 3,0 log¹⁰ ТЦІД₅₀, який викликає загибель КЕ через 24 години [19].

Реакція дифузної преципітації (РДП) особливо цінна для швидкої діагностики гострих випадків хвороби, оскільки АТ можна виявити на 7-му добу з початку хвороби (оптимальний час 15 діб). Проте за допомогою РДП антитіл виявляють лише у 10-15% випадків. У разі виявлення великого відсотка преципітуючих сироваток, стадо птиці вважають неблагополучним з МПВІ [20].

Чисельні дані зарубіжних дослідників вказують, що чутливим серологічним методом являється ELISA, хоча для виявлення МПВІ використовували інші методи ( реакцію нейтралізації, іммунофлюрисценції і іммунодифузії). На даний час розроблено багато тестів діагностики ELISA – це доведено в дослідженнях сироватки крові індиків і курчат. У зв'язку з цим були проведені дослідження щодо чутливості з виявлення МПВІ [21]. На думку зарубіжних науковців найчутливішим тестом є блукуючі комплекти ELISA, де використовується моноклональне антитіло. Цей тест має широкий спектр чутливості для всіх підтипів МПВ, і може використовуватися для дослідження сироватки крові всіх різновидностей птиці. Цим тестом можна дослідити сироватку крові на наявність антитіл як у вакцинованої так і нещепленої птиці. У курчат серологічна відповідь щодо МПВІ слабша порівняно до індичок [22,23].

Перевагу за для індикації МПВ надають генетичним методам. ПЛР - це чутлива та специфічна реакція, яка дозволяє виявляти МПВ безпосередньо у зразках тканин. Вірусна РНК ампліфікується та ідентифікується у ПЛР з використанням праймерів до консервативної ділянки нуклеокапсидного гену [24, 25,26].

У тесті ПЛР - специфічному до конкретного підтипу, використовуються специфічні праймери для ідентифікації таких підтипів МПВ як А,В,С і D.

Інший тест заснований на серотипуванні в ПЛР. У цьому тесті використовується один комплект праймерів RТ-РСR для ампліфікації цілого гену від усіх підтипів МПВ. Був розроблений універсальний праймер для ампліфікації гіперваріабельної ділянки МПВ, що дозволяє відокремлювати референтні штами від інших підтипів або варіантів МПВ [27] . Метод ПЛР використовують для виявлення F, М, N і G генів МПВ, але із-за молекулярної різнорідності важко встановити до якого типу відноситься МПВ. Послідовність нуклеотиду і аналіз філогенезу гена G була анологічна до підтипів А, B, C і D [27].

Дослідження різновидів підтипу успішно використовуються для постановки діагнозу [27,28]. Проте, існує обмеження специфічних для підтипу досліджень, коли проводиться діагностична перевірка на респіраторні захворювання. Різноманітні методи ПЛР були вивчені і оцінені при дослідженні змивів птиці [29,30]. Носові змиви необхідно відбирати не пізніше третьої доби від початку захворювання. ПЛР проводиться за температури 42°C впродовж 50 хвилин, а завершується за температури 70°C впродовж 15 хв. до інактивації ферменту [31,32] .

Прямий автоматизований цикл секвенування продуктів ПЛР дозволяє швидко ідентифікувати польові штами вірусу, включаючи нові, раніше не досліджувані підтипи, а також швидко виявити РНК вірусу в алантоїсній рідині інфікованих КЕ.

Філогенетичний аналіз, заснований на секвенуванні амінокислот, показав, що польовий ізолят відноситься до нової філогенетичної гілки, через те, що має нуклеотидні вставки у гіперваріабельній ділянці гену [33].

Специфічного лікування МПВІ не розроблено, але хворобу можна успішно профілактувати, проводячи регулярну дезінфекцію приміщень, створюючи задовільні умови утримання і - звичайно ж, вакцинацію. Птиця, що перехворіла, резистентна до зараження гомологічним штамом вірусу впродовж 5-6 місяців. Для профілактики інфекції в птахогосподарствах України застосовуються як інактивованні, так і живі вакцини з атенуйованих штамів. Введення вірус - вакцин здійснюється - випоюванням або спреєм. У резистентності птиці важливу роль відіграє місцевий тканинний імунітет респіраторного тракту. Курчата, вакциновані аерозольно живим вірусом, резистентні, навіть якщо в сироватці крові немає специфічних антитіл. Встановлена пряма залежність між стійкістю птиці до зараження вірулентним вірусом і наявністю гістопатологічних змін у гарднерових залозах після вакцинації.

Вакцинація бройлерів проти МПВІ все частіше проводиться в добовому віці. Проте, одного щеплення недостатньо щоб забезпечити захист від вірусу на весь період вирощування. Ревакцинація може не тільки подовжити імунітет, але і розширити антигенний спектр захисту від МПВІ.

Необхідно враховувати формування перехресної стійкості різними серотипами МПВ. Вакцинація птиці одним серотипом викликає стійкість до інших. Чим вище різниця в антигенній структурі ізолятів вірусу, тим нижче перехресна стійкість. При загрозі МПВІ необхідно використовувати вакцини з різними варіантами вірусу.

Програма імунопрофілактики повинна включати при першій граунд - іммунізації курчат високо - атенуйовані штами вірусу і сильніші імуногенні для подальших щеплень. Вибір конкретного штаму повинен залежати від циркуляції його в регіоні [34].

В той же час, застосування в стаді комбінованої програми імунізації із застосуванням різних вакцин, забезпечує широкий спектр захисту респіраторного тракту проти гетерологічних підтипів.

Деякі дослідники вважають, що вакцинація проти МПВІ буде ефективною за наявності материнських антитіл, інші ж доводять, що імунізувати курчат необхідно тоді, коли материнський імунітет вже відсутній [35].

В Україні щеплення курей проти МПВ проводиться як з використанням живих, так і інактивованих вакцин фірми Intervet (Голландія). Живі, Нобіліс RTV 8544 і Нобіліс TRT, які містять штам BUT 1 # 8544: > = 3,0 log¹⁰ ТЦІД_50, BUT 1 # 8544: > = 2,5 log¹⁰ ТЦІД₅₀ добре зарекомендували себе в промисловому птахівництві. Також застосовують фірми Пулвак TRT серотипу А (штаму Clone K), що культивується у клітинах VERO. Інактивовані вакцини, до складу яких входить МПВ, ХН, ІБ і ССЯ використовуються після введення живої вакцини. Звичайно використання інактивованої вакцини необхідно через 4–6 тижнів після останнього введення живої вакцини. Вакцини вводять у грудні мязи в дозі від 0,3 до 0,5 мл. залежно від виду вакцини. [36].

У Європі і Великобританії зараз відомий варіант, що відноситься до підтипу D, проти якого ще не розроблено вакцин [37].