168876 (Збори за спеціальне природокористування)

Реферат:

Збори за спеціальне природокористування

План

Вступ

Поняття збору за спеціальне природокористування

Висновок

Джерела

Вступ

Введення плати за спеціальне використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища є одним з основних принципів природокористування. Відповідно до чинного законодавства платність природокористування було впроваджено з метою поповнення державного та місцевих бюджетів, стимулювання природокористувачів до раціонального використання тих ресурсів, за які вони платять.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлює три види зборів в екологічній сфері (екологічних зборів). До них віднесено: збори за спеціальне використання природних ресурсів (ст. 43), збори за забруднення навколишнього природного середовища (ст. 44), збори за погіршення якості природних ресурсів (ст. 45). Кожен із цих зборів, крім збору за погіршення якості природних ресурсів, який поки що не знайшов механізму свого впровадження, поділяється на підвиди. До зборів за використання природних ресурсів належать збори за використання того чи іншого природного ресурсу чи корисних копалин; до зборів за забруднення навколишнього природного середовища — збори за забруднення атмосферного повітря, води, розміщення відходів тощо.

Структура зборів та порядок їх стягнення регулюються, крім екологічного законодавства, передусім фінансовим (податковим) законодавством. Так, серед загальнодержавних податків і зборів, встановлених ст.14 Закону України «Про систему оподаткування», названі: плата (податок) за землю (п. 8); збір за спеціальне використання природних ресурсів (п. 13); збір за забруднення навколишнього природного середовища (п. 14).

Розглянемо послідовно кожен із цих видів екологічного збору.

Поняття збору за спеціальне природокористування

Збір за спеціальне використання природних ресурсів — це форма екологічного податкового платежу, що підлягає сплаті фізичними та юридичними особами за одиницю природного ресурсу, наданого (переданого) для спеціального використання.

Збори за спеціальне використання природних ресурсів залежно від виду природного ресурсу поділяються на такі, як: плата за землю, збори за спеціальне використання водних ресурсів, збори за спеціальне використання лісових ресурсів, збори за спеціальне використання надр, збори за спеціальне використання об’єктів тваринного світу тощо.

Відносини в сфері встановлення і справляння плати за землю регулюються главою 35 Земельного Кодексу України, законами України «Про плату за землю» в редакції від 19 вересня 1996 р., «Про оренду землі» в редакції від 2 жовтня 2003 p., Методикою грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженою Кабінетом Міністрів України від 23 березня 1995 p., Методикою грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів), затвердженою Кабінетом Міністрів України від 30 травня 1997 p., Методикою експертної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженою Кабінетом Міністрів України від 11 жовтня 2002 p., іншими законодавчими актами.

Плата за землю здійснюється для подальшого фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи тощо.

Власникам землі й землекористувачам плата встановлюється у вигляді земельного податку, а для орендарів — у вигляді орендної плати. Ставки земельного податку за земельні ділянки затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради, виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки.

Розмір плати за землю визначається залежно від якості та місцеположення земельної ділянки, виходячи з кадастрової грошової оцінки земель і не залежить від результатів господарської діяльності землевласників чи землекористувачів. Закон «Про плату за землю» містить диференційовані правила визначення ставок земельного податку для земель сільськогосподарського призначення, земель населених пунктів, земель промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення, а також земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення і земель лісового і водного фондів.

Підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру. При цьому юридичні особи щороку самостійно обчислюють суму земельного податку за спеціальною формою станом на 1 січня кожного року. Громадянам нарахування земельного податку здійснюють податкові органи. Земельний податок сплачується рівними частками: двічі на рік виробниками товарної сільськогосподарської та рибної продукції та щоквартально — всіма іншими платниками податку.

За земельні ділянки, надані в оренду, стягується орендна плата. Орендна плата за землю — це платіж, який вносить орендар орендодавцю за користування земельною ділянкою. Закон України «Про оренду землі» встановлює загальні умови щодо укладання договорів оренди землі, порядку обчислення, надходження і розподілу річної орендної плати, а також умови перегляду розмірів орендної плати. Розмір, умови, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, що укладається між орендодавцем (власником) і орендарем. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. У договорі оренди сторони можуть передбачити поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.

Законодавство встановлює пільги щодо сплати земельного податку. Від плати за землю повністю звільняються: заповідники, в тому числі історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, пам’ятки природи, заповідні урочища та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва; вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ; органи державної влади та місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету; (за винятком Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України); вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту; релігійні та благодійні організації; установи, організації та підприємства, що віднесені до відання Національної академії наук України та деякі інші суб’єкти.

Грошова оцінка землі застосовується для економічного регулювання земельних відносин при укладанні цивільно-правових угод, передбачених законодавством України.

У сфері використання вод відповідно до ст. 30 Водного кодексу України встановлюється: збір за спеціальне водокористування, який включає збір за використання води водних об’єктів та за скидання забруднюючих речовин; збір за користування водами для потреб гідроенергетики; збір за користування водами для потреб водного транспорту; збір за використання поверхневих та підземних вод для потреб рибництва та підприємствами житлово-комунального господарства.

Збір у сфері використання вод стягується на підставі підзаконних нормативно-правових актів, а саме: Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 р., та Нормативів збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1999 р.

Збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється за використання води з водних об’єктів, що забрана із застосуванням споруд або технічних пристроїв, та скидання в них зворотних вод.

Збір за користування водами для потреб гідроенергетики справляється за користування водою, що пропускається через турбіни гідроелектростанцій для вироблення електроенергії, а для підприємств водного транспорту — за користування водою під час експлуатації водних шляхів вантажними, самохідними, несамохідними та пасажирськими суднами.

Відповідні збори справляються за водні ресурси загальнодержавного і місцевого значення. Платниками збору є підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси.

Об’єктом обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів є фактичний обсяг води, використаний водокористувачами; для потреб гідроенергетики — обсяг води, пропущений через турбіни гідроелектростанцій; для водного транспорту — тоннаж (місце) за добу експлуатації суден.

Розмір збору за забір води та за користування водою для потреб гідроенергетики та водного транспорту встановлюється на основі нормативів збору, фактичних обсягів використання води та лімітів використання. Ліміти використання водних ресурсів видаються на певний період у формі дозволів на спеціальне водокористування або договорів на поставку води. Нормативи збору встановлюються окремо для поверхневих вод, підземних вод, для потреб гідроенергетики та водного транспорту, для потреб рибництва та житлово-комунального господарства.

Збір за використання вод не справляється за воду, що використовується для потреб населення, для протипожежних потреб, за морську воду, за воду, що використовується для потреб зовнішнього благоустрою тощо.

Законодавством встановлено, що збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється з метою забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Кодекс України про надра (ст. 28) встановлює плату за надра, яка справляється у вигляді: плати за користування надрами; відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; плати за видачу спеціальних дозволів (ліцензій); акцизного збору.

До плати за користування надрами відповідно до статей 29-32 Кодексу України про надра належать: а) платежі за користування надрами за видобування корисних копалин; б) платежі за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі для будівництва і експлуатації підземних споруд; в) плата за користування надрами для видобування мінеральних підземних вод.

Плата за користування надрами загальнодержавного і місцевого значення справляється на підставі підзаконних нормативних актів. Це постанови Кабінету Міністрів України «Про платежі за користування надрами» (1996 р.), «Про затвердження базових нормативів плати за користування надрами для видобування корисних копалин та Порядку справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин» (1997 р.), «Про затвердження диференційованих нормативів плати за користування надрами для видобування мінеральних підземних вод» (2000 р.) та ін.

Платежі (збори) за користування надрами стягуються з усіх суб’єктів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями. Об’єктом для встановлення відповідної плати є обсяг погашених у надрах балансових та позабалансових запасів корисних копалин; при видобутку нафти, конденсату, газу, та гідромінеральних ресурсів — обсяг фактично видобутих з надр корисних копалин; при видобутку урану та дорогоцінного каміння — вартість сировини відносять до обсягу видобутку чи обсягу погашених у надрах запасів корисних копалин.

Сплата збору за користування надрами для видобування корисних копалин не звільняє суб’єктів підприємницької діяльності від збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету.

Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, повністю зараховується до державного бюджету і спрямовується на розвиток мінерально-сировинної бази. Закон України «Про систему оподаткування» виділяє цей збір окремим пунктом серед інших загальнообов’язкових зборів та платежів. Безпосередньо правове регулювання збору регулюється відповідним Порядком встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та його справляння, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 29 січня 1999 р.

Плата за видачу спеціальних дозволів (ліцензій) та акцизний збір (статті 34-35 Кодексу України про надра) визначається Кабінетом Міністрів України і вноситься до державного бюджету. Розмір збору за видачу спеціальних дозволів (ліцензій) встановлюється, виходячи з витрат на експертизу заявок, матеріалів та обгрунтувань на користування надрами, організаційних та інших витрат. Акцизний збір може встановлюватися для надрокористувачів по окремих видах мінеральної сировини, що видобувається з родовищ з відносно кращими гірничо-геологічними і економіко-географічними характеристиками.

Кодекс України про надра (ст. 32) встановлює форми внесення плати за користування надрами, яка може бути: а) у вигляді грошових платежів; б) у натуральному вигляді (частина видобутої мінеральної сировини або іншої виробленої користувачем надр продукції, виконання робіт чи надання інших послуг). Платежі за користування надрами можуть справлятися у вигляді разових внесків або регулярних платежів, які визначаються на основі відповідних еколого-економічних розрахунків. Кодекс встановлює також законодавчі положення про звільнення від плати за користування надрами та інші пільги, а також знижку за вичерпання надр, механізм реалізації якої поки що не було розроблено на законодавчому рівні.

Від плати за користування надрами звільняються: