7. Кругообіг сірки.

З природних джерел сірка потрапляє до атмосфери у вигляді сірководня, диоксида сірки і часток сульфатних солей (мал. 5). Біля однієї третини сполук сірки і 99% диоксида сірки – антропогенного походження. В атмосфері протікають реакції, що призводять до кислотних опадів:

2SO₂ + O₂  2SO₃ , SO₃ + H₂O  H₂SO₄ .

Фосфатні породи і викопні залишки тварин

Штучні фосфатні добрива;

миючі засоби

Розробка Кістки і зуби

надр

Вищєла-

Сток і чування

ерозія

Відходи

Розчинені неорганічні фосфати (в річках, озерах, почві)

Органічний фосфор в клітинах рослин.

Органічний фосфор в клітинах тварин.

Гуано

Вищєлачування

і ерозія

Розкладення Відходи і

розкладення

Деструкторы

Птахи, які

живляться

Мілководні океанічні нерозчинні фосфатні відкладення

рибою

Кістки та зуби

Випадання з

кругообіга

Глубоководні океанічні нерозчинні фосфатні відкладення.

Мал. 4. Кругообіг фосфора.

H₂S

+ O₂

Атмосфера

SО₂ + O₂ = SО₃

Промисловість

+ Н₂О

H₂SO₄

+ NH₃

Туман и опади (дощ, сніг)

(NH₄ )₂SO₄

Вулкани і гарячі джерела

Тварини

Рослини

Сульфати

(SO₄) ^2-

* *

Організми, що розлагаються

Сірка

H₂S

**

**

Мал. 5. Кругообіг сірки.

8. Кругообіг води.

Вода, як і повітря – основний компонент, необхідний для життя. В кількісному співвідношенні це найбільш розповсюджена неорганічна складова живої матерії. Насіння рослин, в яких вміст води не перевищує 10%, відноситься до форм уповільненого життя. Таке ж явище (ангідробіоз) спостерігається у деяких видів тварин, які при несприятливих зовнішніх умовах можуть втрачати велику частину води в своїх тканинах. Вода в трьох агрегатних станах присутня в усіх складових біосфери: атмосфері, гідросфері та літосфері. Якщо воду, яка знаходиться в різних гидрогеологічних формах, рівномірно розподілити по відповідним областям земної кулі, то утворяться шари такої товщини: для Світового океану 2700 м, для льодовиків 100 м, для підземних вод 15 м, для поверхневих прісних вод 0.4 м, для атмосферної вологи 0.03 м. Основну роль в циркуляції та біогеохімічному кругообігу води відіграє атмосферна волога, незважючи на відносно малу товщину її шару. Атмосферна волога розподілена по Землі нерівномірно, що обумовлює великі розбіжності в кількості опадів в різних районах біосфери. Середній вміст водянї пари в атмосфері змінюється в залежності від географічної широти. Наприклад, на Північному полюсі воно рівно 2.5 мм (в стовпі повітря із поперечним перетином 1 см²), на екваторі - 45 мм. Вода, випавша на сушу, після цього витрачається на просочування (або інфільтрацію), випаровування та сток. Просочування особливо важливо для наземних екосистем, бо сприяє постачанню грунтів водою. В процесі інфільтрації вода надходить у водоносні горизонти та підземні ріки. Випаровування з поверхні грунту також відіграє важливу роль у водному режимі місцевості, але більш значну кількість води виділяють самі рослини своїм листям. Причому кількість води, що виділяється рослинами, тим більше, чим краще вони нею постачаються. Рослини, що виробляють одну тону рослинної маси, поглинають як мінімум 100 т води. Головну роль в круговороті води на континентах відіграє сумарне випаровування (дерева і грунт). Остання складова кругообігу води на суші – сток. Поверхневий сток та ресурси підземних водоносних шарів забезпечують живлення водних потоків. Разом з тим при зменшенні щільності рослинного покрову сток стає основною причиною ерозії грунту. Як вже відмічалося, вода бере участь і в біологічному циклі, являючись джерелом кисня та водорода. Однак фотоліз її при фотосинтезі не відіграє суттєвої ролі в процесі кругообіга.

9. Антропогений вплив на навколишнє середовище.

Проблеми народонаселення та ресурсів біосфери тісно пов'язані з реакціями навколишнього природного середовища на антропогенний вплив. Природний екологічно сбалансирований стан навколишнього середовища зазвичай називають нормальним. Цей стан, при якому окремі групи організмів біосфери взаємодіють один з іншим та з абіотичним середовищем без порушення рівноваги кругообігів речовин та потоків енергії в межах певного геологічного періоду, обумовлене нормальним протіканням природних процесів в всій геосфері. Природні процеси можуть мати катастрофічний характер, наприклад виверження вулканів, землетрус, повінь, що, однак, також складає 'норму' природи. Ці та інші природні процеси поступово, із геологічною швидкістю, еволюціонують і в той же час на протязі тысячорічч (протягом одного геологічного періоду) залишаються в сбалансированному стані. При цьому протікають малий (біологічний) та великій (геологічний) кругообіги речовин та встановлюються енергетичні баланси між різноманітними геосферами і космосом, що поєднує природу в єдине ціле. Кругообіги речовин та енергії в біосфері характеризуються певними кількісними параметрами, які специфичні для даного геологічного періоду і для кожного елементу земної поверхні у відповідності з їхньою географією. Зазвичай в якості основних параметрів, що характеризують стан навколишнього природного середовища, виділяють наступні:

1. Энергетичний: Е = Е₀ + Е,

де Е₀ – запас енергії в системі у момент часу t₀;

Е - енергетичний баланс системи за час t, тобто в період від

t = t₀ до t = t₀ + t .

1. Водний: W = W₀ + W,

де W₀ – запас води в системі у момент часу t₀;

W – водний баланс системи за час t, тобто в період від

t = t₀ до t = t₀ + t .

1. Біологічний: В = В₀ + В_в - В_m,

де B₀ – початкова біомаса;

В_в – біологічна продуктивність;

В_m – мінералізація органіки за час t .

1. Біогеохимічний: G = G₀ + G_в - G_g,

где G₀ – запас хімічних елементів в системі;

G_в и G_g – зміна запасу хімічних елементів внаслідок біологічного та геологічного кругообіга речовин.

Ці параметри стану навколишнього середовища можуть бути кількісно визначені експериментальним шляхом для кожного району, великого регіону, природної зони або ландшафтно-географічного пояса, нарешті, для земної кулі вцілому; вони кількісно характеризують стан та просторову неоднорідність середовища. Геохімічний параметр стану навколишнього середовища також суттєво змінився, особливо у відношенні біологічного і геологічного кругообігів. Під впливом людської діяльності відбуваються великі зміни в розподілі хімічних елементів в біосфері, природна та антропогенна трансформація речовин, а також перехід хімічних елементів з одніх сполук до інших. Природний біологічний кругообіг речовин порушений людиною на площі, яка досягає майже половини всієї поверхні суши: антропогенні пустелі, індустріальні та міські землі, сади, вторинні низькопродуктивні ліси, виснажені пасовища і т. д. Поршенню геологічного кругообігу речовин сприяли такі фактори:

1. Ерозия почвенного покрову і зростання твердого стоку в океан;

2. Переміщення величезних мас земної кори;

3. Видобування з надр чималих кількостей руд, пальних та

інших копалин;

4. Перерозподіл солі в грунтах, грунтових та річкових водах під впливом зрошувального землеробства;

5. Застосування мінеральних добрив та ядохімікатів;

6. Забруднення середовища сільськогосподарськими, промисловими і комунальними відходами;

7. Потрапляння до природного середовища енергетичних забруднень.

Таким чином, дослідження змін параметрів стану навколишнього природного середовища (хоча і на якісному рівні) дозволяє зробити висновок про відсутність в нинішній час глобальної екологічної кризи. В той же час є всі підстави вважати теперішній стан біосфери порушеним і неномальным. Такий стан може перейти в кризовий, якщо людство не проведе спеціальні заходи по оздоровленню навколишнього середовища. В нинішній час вся територія нашої планети підвержена різним антропогенним впливам. Серйозний характер набули наслідки руйнування біоценозів і забруднення середовища. Вся біосфера знаходиться під все більш зростаючим тиском діяльності людини.

Актуальним завданням в наш час стають природоохоронні заходи, які людство повинно застосовувати як умога частіше.

1. Болин Б. Круговорот углерода. /Биосфера. – М.:Мир, 1972.-С. 91-104.

2. Бондарев Л.Г. Роль растительности в миграции минеральных веществ в атмосфере. // Природа.,1981, № 3, С.86-90.

3. Войткевич Г.В. Бактерии и состав атмосферы. – М.: Издательство МГУ, 1984, 272с.

4. Гаррелс Р.М. Круговорот углерода, кислорода и серы в течении геологического времени. – М.: Наука, 1975 - 48с.

5. Делвич К. Круговорот азота. /Биосфера. – М.:Мир, 1972.-С. 105-119.

6. Добровольский В.В. Основы биогеохимии. Учебн. пособие для геогр., биол., геолог., с-х спец. вузов. – М.: Высшая школа, 1998. –413с.

7. Добродеев О.П., Суетова И.А. Живое вещество Земли. М.: Издательство МГУ, 1986.

8. Заварзин Г.А. Бактерии и состав атмосферы. - М.: Наука, 1984.- 199с.

9. Ковальский В.В. Геохимическая экология. – М.: Наука, 1974.- 289с.

10. Ковда В.А. Биогеохимические циклы в природе и их нарушение человеком. /Биогеохимические циклы в биосфере. - М.: Наука, 1976. – С.19-35.

11. Лейн А.Ю., Иванов М.В. Глобальные биогеохимические циклы элементов и влияние на них деятельности человека. //Геохимия. 1976, № 8, С.1252-1277.

12. Френд Дж.П. Циклы серы в природе. //Химия нижней атмосферы. //Под ред. С.Расула.- М.: Мир, 1976. –С. 223-251.