165067 (Шпоры на экзамен по Финансам), страница 6

Амортизаційні відрахування являють собою специфічний вид цільових фінансових ресурсів. У кругообігу коштів вони відобра­жають перенесену на готову продукцію вартість основних засобів, їх знос у процесі експлуатації. Амортизаційні відрахування, як фінансові ресурси підприємства, окремо не формуються, а знаходяться на поточному рахунку, куди вони надходять у складі виручки від реалізації. Амортизаційні відрахування спрямовуються на фінансування ка­пітальних вкладень Оборотні кошти являють собою ту частину фінансових ресур­сів, яка постійно перебуває в обігу. По-перше, вони спрямовуються на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, напів­фабрикатів та інших елементів виробничих запасів. По-друге, час­тина цих коштів перебуває у незавершеному виробництві та в гото­вій нереалізованій продукції. По-третє, до них належать залишки грошових коштів підприємства. Бюджетні асигнування можуть надаватися підприємствам у таких формах: бюджетні інвестиції; бюджетні кредити; державні дотації; державні субсидії. Бюджетні інвестиції являють собою виділення коштів на розви­ток виробництва, насамперед у вигляді капітальних вкладень. Бюджетні кредити виступають формою фінансової допомоги підприємствам у разі тяжкого фінансового стану. Державні дотації — це виділення коштів з бюджету на покриття збитків підприємств, як правило, у тому випадку, коли збитковість є наслідком певної політики держави, наприклад, цінової. Державні субсидії — це виділення коштів з бюджету суб'єктам підприємницької діяльності на вирішення певних завдань у рамках різного роду державних програм.

Надходження з державних цільових фондів за своїм змістом ідентичні бюджетним асигнуванням. Вони здійснюються у формі державних інвестицій і субсидій, кредитів. Надходження з централізованих фондів характеризують внутрішньо корпоративний перерозподіл фінансових ресурсів. Ці фонди створюються за рахунок прибутку структурних одиниць корпора­тивного об'єднання. Кредити характеризують фінансові ресурси, які тимчасово зна­ходяться у розпорядженні підприємств. Кредит існує у двох основних формах. Комерційний — це придбання товарів чи отримання послуг з відстрочкою оплати. Банківський кредит полягає в отриманні позичок від банків чи інших кредитних установ. Прибуток є формою фінансових ресурсів.

Призначення та роль державних фінансів.

Головне призначення державних фінансів — сприяти че­рез різноманітні фінансові інституції успішному економіч­ному і соціальному розвитку держави, забезпеченню прав і свобод людини. Досягають цього через методи і форми мо­білізації фінансових ресурсів у розпорядження держави та використання їх на цілі розвитку економіки, забезпечення соціальних гарантій населенню, утримання армії, органів усіх ланок влади. Необхідність державних фінансів зумовлена тим, що за будь-якого типу економічних відносин основним призначен­ням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути вирішені через ринковий меха­нізм, тобто через попит і пропозицію, а також особисто кож­ним громадянином у зв'язку з відповідними об'єктивними причинами. До них слід віднести структурну перебудову економіки, боротьбу з монополізмом, захист навколишнього середовища, захист тих громадян, які з'являються на ринку в ролі споживачів — інваліди, діти, престарілі, проведення фундаментальних наукових досліджень, загальну освіту, під­готовку кадрів, соціальне забезпечення і страхування, охо­рону здоров'я тощо. За умов ринку основними формами мобілізації фінан­сових ресурсів у розпорядження держави є податки, збори і відрахування. Визначення об'єкта оподаткування або об­числення платежів, передбачених пільг, ставок податків і платежів, строків сплати їх, відповідальності за несвоєчас­ну сплату становлять механізм впливу на економічні та соціальні процеси, який окреслює роль фінансів на мікро-рівні.

При використанні ресурсів держава визначає метод фінансування витрат — пряме бюджетне фінансування, бюд­жетне кредитування або самофінансування. Ринкова еко­номіка передбачає залучення коштів через випуск ак­цій, облігацій, різних кредитних зобов'язань. Це форма реалізації ролі фінансів у господарському механізмі дер­жави.

Бюджет у регулюванні економічних і соціальних процесів у державі.

Призначення бюджету в державі виявляється через сис­тему економічних відносин, структура яких така:

між державою і підприємницькими структурами в про­цесі мобілізації доходів, накопичень і фінансування з бюд­жету; між державою і населенням у процесі розподілу і перероз­поділу валового національного продукту; між ланками бюджетної системи при бюджетному регу­люванні. Економічний зміст бюджету і його ланок розкривається в розподільчих відносинах, які за своєю сутністю дуже різ­номанітні й охоплюють усі рівні державного управління. Рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях — від створення до споживання — здійснюється за допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як відбувається процес мобілізації та використання бюджетних коштів, як це впливає в кінцевому підсумку на формування фондів споживання і нагромадження, визначається роль бюджету в управлінні економікою. У зв'язку з цим важливе значення має постійне удоскона­лення системи мобілізації доходів бюджету, краще використан­ня матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Діюча в Україні система взаємовідносин господарських суб'єктів з бюджетом включає податок на доходи, плату за землю, податок з власників транспортних засобів, вивізне мито, митний доход, плату за воду, податок на майно, відра­хування на геологорозвідувальні роботи.

Другим важливим напрямом впливу бюджету на еконо­мічні та соціальні процеси в державі є видатки. Найзначніші суми бюджетних ресурсів призначені для формування фонду споживання. Збільшується частка коштів на капітальні вкладення та інші витрати на розширення виробництва. Важливою проблемою посилення ролі бюджету в розпо­дільчих процесах є досягнення оптимальних співвідношень між різними ланками бюджетної системи. З загальнодер­жавного бюджету фінансується понад 61, 1 % усіх витрат. Спостерігається тенденція збільшення частки місцевих бюд­жетів у фінансуванні бюджетних витрат, що може позитив­но вплинути на розвиток системи місцевого самоврядуван­ня, а врешті-решт — на використання бюджетних коштів у цілому.

Страхування: призначення, види

Підприємницька сфера та життєдіяльність людини пов'я­зані з наявністю постійних ризиків — природних, підприємницьких, фінансових і т. п. У результаті стихійного лиха чи певної неперед­баченої події фізичним і юридичним особам може бути завданий збиток. При цьому постає питання про джерело відшкодування втрат. Можливі два варіанти. Перший полягає в тому, що ці збитки покриваються за рахунок фінансових ресурсів, що знаходяться в обігу в даного суб'єкта. Другий варіант полягає у створенні спе­ціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків — резервних страхових фондів. Страхування являє собою досить розгалужену систему відносин. Галузева класифікація страхування здійснюється за об'єктами страху­вання. Об'єктом майнового страхування виступає рухоме та нерухоме майно юридичних і фізичних осіб. Об'єктами особового страхування виступають життя та здоров'я громадян. Видами особового страхування є змішане страхування життя (об'єктами виступають одночасно життя і здоров'я), страху­вання дітей, весільне страхування і т. ін. Особове страхування вико­нує дві функції. Страхова передба­чає відшкодування втрат при настанні страхової події. Нагромаджувальна полягає в тому, що після закінчення строку дії страхового договору, застрахованому виплачується страхова сума. У системі соціального страхування об'єктом страхування висту­пає працездатність і працевлаштування. Страхування працездатності здійснюється на випадок її постійної чи тимчасової втрати. Страху­вання працевлаштування здійснюється на випадок безробіття. У медичному страхуванні об'єктом страхування виступає здо­ров'я громадян. Воно проводиться на випадок хвороби і може здій­снюватись як в обов'язковій, так і додатково в добровільній формі як через державні, так і недержавні структури. При страхуванні відповідальності об'єктом виступає зобов'я­зання застрахованої особи виплатити відшкодування за завдані збитки третім особам. Найпоширенішим видом є страхування гро­мадянської відповідальності водіїв автотранспортних засобів. Об'єктом страхування ризиків є недоотриманий прибуток чи збитки при здійсненні певних господарських і фінансових операцій, яким притаманний відчутний ризик. Це ризики з кредитних і застав­них операцій Сукупність страхових компаній і послуг, що ними надаються, формують страховий ринок.

Страхове поле — це на­явність потенційних страхувальників з певного виду страхування. Страхове поле визначає потенційні масштаби страхування. Стра­ховий портфель являє собою сукупність укладених певною ком­панією угод як з того чи іншого виду страхування, так і з усіх видів.

Основні напрями зміцнення фінансової незалежності місцевого самоврядування в Україні

Однією з важливих передумов побудови демократичної держави є самостійність і незалежність органів місцевого самоврядування. Ступінь фінансової самостійності місцевих органів влади характеризує незалежність держави в цілому, потенційні можливості її економічного розвитку, рівень демократичних прав і свобод громадян. Держава не може успішно розвива­тись і процвітати, не даючи гарантій фінансової незалеж­ності місцевим органам влади. Основним недоліком правового забезпечення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування є насампе­ред те, що законодавство не встановлює конкретного перелі­ку витрат, які повинні фінансуватися з місцевих бюджетів. У Законі України "Про бюджетну систему України", прий­нятому в новій редакції у 1995 p., питання незалежності ор­ганів місцевого самоврядування знайшло певне вирішення. За місцевими бюджетами було закріплено доходи, які покривали понад 80 % витрат в умовах 1995 р, незалежність може бути досягнута на ос­нові проведення реформи бюджетної системи. За попередніми підрахунками, до місцевих бюджетів має надходити 30—35 % усіх доходів, які мобілізує бюджетна система на цій території. Чинне бюджетне законодавство слід доповнити положенням про те, що доходи, закріплені за місцевим бюджетом, не можна вилучати. Законодавчо має бути зафіксовано також перелік витрат на розвиток місцевого господарства, соціально-культурної сфери та інших заходів, що фінансуються з місцевих бюд­жетів. Економічне обгрунтування розмірів ресурсів, які підля­гають мобілізації до місцевих бюджетів, потребує достовір­ної інформації про утворення і рух фінансових ресурсів на певній території. Цього можна досягти лише при розробці зведеного територіального фінансового балансу, який відоб­ражає джерела ресурсів і напрями використання їх в цілому на відповідній території, незалежно від форм власності та рівня підпорядкованості господарюючих суб'єктів. Складан­ня балансу має стати невід'ємною частиною роботи з фор­мування, розгляду і затвердження бюджету. Для цього треба налагодити канали і форми надходження планової та звіт­ної інформації від суб'єктів господарювання. Усі підприємства та організації повинні подава­ти за встановленими формами і строками відомості про про­гнозні фінансові показники на наступний рік.

Призначення та структура фінансового ринку

Фінансовий ринок виконує надзвичайно важливі функції в ринковій економіці. Він виступає забезпечуючою структурою, на­самперед для фінансів суб'єктів господарювання, які є базовою сферою фінансової системи. Призначення фінансового ринку поля­гає в забезпеченні підприємствам належних умов для залучення не­обхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Держава вико­ристовує фінансовий ринок в основному для формування своїх до­ходів на позиковій основі, хоча певною мірою бере участь і у фор­муванні його ресурсного потенціалу. Фізичні особи, навпаки, більше продають тимчасово вільні кошти, ніж пози­чають їх, хоча споживчий кредит у сучасних умовах також досить поширений. За формою фінансових ресурсів фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і ринок капіталів (фондовий). Ринок грошей являє собою ринок короткотермінових боргових зобов'язань. Ринок капіталів складається з ринку фінансових інструментів, що відображають права власності, та довгострокових боргових зобов'язань. За організацією торгівлі фінансовий ринок поділяється на кредит­ний та ринок цінних паперів. Кредитний відображає ту частину фі­нансового ринку, яка функціонує на основі заключения кредитних угод. Він має договірний характер. Ринок цінних паперів являє со­бою особливу форму торгівлі фінансовими ресурсами, яка опосе­редковується випуском та обігом цінних паперів. Грошові потоки, що відображають функціонування фінансового ринку, характеризуються досить складними схемами руху фінансо­вих ресурсів. На кредитному ринку центром концентрації і коорди­нації руху грошових потоків виступає комерційний банк. На ринку цінних паперів центром торгівлі ними і відповідно ключовим суб'єк­том цього ринку виступає фондова біржа. Комерційний банк виступає в ролі фінансового по­середника. Ключовими суб'єктами ринку цінних паперів виступають емітен­ти, які випускають цінні папери, та інвестори, що їх купують. Фондова біржа, виступаючи центром торгівлі цінними паперами, координує рух грошових потоків на цьому ринку.

Податок На Додану Вартість

Податок на додану вартість є непрямим податком, який сплачується до державного бюджету на кожному етапі просування товару від виробництва до споживання. Платниками податку є як резиденти, так і нерезиденти. Резиденти — юридичні особи, в тому числі бюджетні органі­зації, суб'єкти підприємницької діяльності, які не мають статусу юридичної особи, їхні філії, відділення, що складають окремий баланс та мають розрахунковий (поточний) раху­нок, здійснюють реалізацію продукції, робіт, послуг на тери­торії України, обсяг яких перевищує 10 неоподатковуваних мінімумів заробітної плати у розрахунку за календарний місяць. Нерезиденти — іноземні юридичні та фізичні особи, між­народні організації, їхні філії, відділення, які здійсню­ють реалізацію продукції, робіт, послуг на території Украї­ни, включаючи операції по імпорту продукції, якщо реа­лізація такої імпортної продукції здійснюється зазначе­ними нерезидентами через постійні представництва в Ук­раїні. Об'єктом оподаткування податком на додану вартість є обороти з реалізації продукції, робіт, послуг на території України, а також за її межами. Під час визначення оподатковуваного обороту до нього зараховують суму акцизного збору, а також суми надбавок до цін (тарифів), передбачені чинним законодавством. Податок на додану вартість включають в ціну (тариф) това­рів, робіт, послуг, в тому числі імпортних, за ставкою у розмірі 20 % до оподатковуваного обороту, що не включає податок на додану вартість. При цьому податок на додану вартість обчислюють і сплачують за ставкою 16, 667 % до оподатковуваного обороту, що включає податок на додану вартість, а під час вве­зення імпортних товарів - 20 % до оподатковуваного обороту. Податок на додану вартість обчислюють за нульовою став­кою: з товарів, робіт, послуг, що експортуються, зокрема: товари, які були вивезені з території України і їх виве­зення підтверджено вантажною митною декларацією; роботи, послуги, не призначені для використання та спо­живання в Україні, виконані за межами митних кордонів України юридичним та фізичним особам; послуги з міжнародних перевезень; роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Платники податку на додану вартість реалізують продукцію, роботи, послуги за цінами або тарифами, збільшеними на суму податку на додану вартість. Суму податку на додану вартість, що підлягає внесенню до бюджету, визначають як різницю між сумами податку, одержаного у складі ціни реалізованої продукції, робіт, пос­луг, та сумами податку, сплаченими у складі фактичних матеріальних витрат. Платники щомісяця здійснюють авансові внески податку до бюджету 15-і 25-го числа поточного місяця та 5-го числа наступного місяця у розмірі 1/3 податку за останньою по­датковою декларацією, а не пізніше 15-го числа наступного за звітним місяця вносять до бюджету різницю між нарахо­ваною сумою та сумами, сплаченими авансовими плате­жами. Платники, які сплачують податки авансовими платежа­ми, щомісяця подають податковим органам за місцезнаход­женням податкові декларації за встановленою формою не пізніше 15-го числа наступного за звітним місяця.

Податок На Прибуток