165067 (Шпоры на экзамен по Финансам), страница 3

Доходи і витрати місцевих бюджетів

До доходів місцевих бюджетів належать: власні доходи; закріплені доходи; • регулюючі доходи; доходи, що надходять у порядку між бюджетного перерозподілу ресурсів Доходи бюджетів регіонів України і форми фінансової допомоги з державного бюджету України. Власні доходи - види доходів, закріплені на постійній основі повністю або часткового за відповідними бюджетами законодавством. До власних бюджетів відносяться: податкові доходи, закріплені за відповідними бюджетами державцях позабюджетних фондів законодавством; неподаткові доходи, а також безвідплатні перерахування. Регулюючі доходи - державні І регіональні податки та інші платежі, за якими встановлюються нормативи відрахувань (у відсотках) в бюджети Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя або місцеві бюджети на наступний фінансовий рік, а також на довготривалій основі (не менше, ніж 3 роки) з по різним видам таких доходів. Субсидія - бюджетні кошти, що надаються бюджету іншого рівня бюджетної системи України, фізичній або юридичній особі на умовах часткового фінансування цільових видатків. Субвенція - бюджетні кошти, що надається бюджету іншого рівня бюджетної системи України або юридичній особі на безвідплатній і безповоротній основах на здійснення певних цільових видатків. Дотація - бюджетні кошти, що надходять до бюджету іншого рівня бюджетної системи України на безвідплатній і безповоротній основах для покриття поточних видатків. Кошти фонду фінансової допомоги регіонам - виділяються регіонам, що отримали статус "регіону, який потребує допомоги". Власні і закріпленні доходи - це не тотожні поняття. Закріплені доходи це доходи, що цілком або на основі фіксованого відсотка передані з державною в місцеві бюджети на стабільний або довгостроковій основі у встановленому Законом порядку. У ст.20 Закону "Про бюджетну систему України" встановлено, що з республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються такі видатки: на фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціальною забезпечення і соціального захисту населення, що підпорядковані виконавчим органам влади Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також соціально-культурних заходів відповідно до покладених на ці органи влади функцій; на утримання органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих органів державної влади і самоврядування; на фінансування підприємств і господарських організацій, що входять до складу місцевого господарства, природоохоронних заходів; на інші заходи, що фінансуються відповідно до законодавств України з республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетні.

Державний борг України та механізм його обслуговування.

Державний борг - це економічна категорія, що відображає економічні відносини між державою — позичальником та її кредиторами з приводу перерозподілу частини вартості валового національного продукту за умовами строковості, платності та зворотності. Залежно від сфери розміщення позик державний борг може бути внутрішнім або зовнішнім. Відповідно до закону України "Про державний внутрішній борг" державним внутрішнім боргом є строкові боргові зобов'язання уряду України, гарантовані усім майном, що знаходиться у державній власності, або у грошовій формі. Державний внутрішній борг поєднує у собі заборгованість, яка виникла внаслідок отримання кредитів як безпосередньо урядом України; так і кредитів, що надавалися під гарантію уряду України. Обслуговування державного боргу слід розглядати як систему державних заходів, що передбачає сплату відсотків (доходів) за отримані позики чи кредити, їх погашення, заходи щодо уточнення та змін умов погашення раніше випущених боргових зобов'язань, а також визначення умов нових випусків державних боргових зобов'язань. Сплата відсотків та погашення державних боргових зобов'язань здійснюються за рахунок бюджетних коштів. У випадку, коли держава виступає гарантом щодо повернення іноземних кредитів, які залучаються за умовами валютної самоокупності, юридична особа-резидент перераховує на рахунок Міністерства фінансів України, з якого здійснюється обслуговування державного зовнішнього боргу, плату у розмірі до одного відсотка річних сум гарантій у встановлений конкретно для кожної юридичної особи термін. Розмір плати визначається для кожної юридичної особи-резидента окремо. Управління державним боргом здійснюється за допомогою таких методів: конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення, анулювання позики. Конверсія - це зміни дохідності позики. Держава може змінювати розмір відсотків, що мають бути виплачені за позиками, як у бік зменшення, так і у бік збільшення. Консолідація — це зміна умов позики, які пов'язані зі строками її дії. Іноді держава проводить заходи, що поєднують консолідацію і конверсію одночасно. Уніфікація позик - метод об'єднання декількох позик її одну із заміною раніше випущених боргових зобов'язань на облігації нової позики. Обмін облігацій за регресивним співвідношенням - це зміна раніше випущених облігацій на одну облігацію нового випуску. Відстрочення погашення позики - це метод, за яким сплата відсотків та повернення позики відкладаються урядом на майбутнє. Анулювання боргу - це повна відмова уряду держави від своїх боргових зобов'язань. Державний зовнішній борг — це фінансові зобов'язання держави перед нерезидентами щодо повернення позичених грошових коштів (основна сума боргу) і відсотків за ними та державних гарантій щодо виконання резидентами грошових зобов'язань стосовно повернення ними позичених у нерезидентів грошових коштів (основна сума боргу), отриманих за умовами строковості, платності і зворотності.

Функції фінансів.

Финансы как экономическая категория проявляются в выпол­няемых ими функциях. Распределительная функция тесно связана с воспроизводственной функцией, так как выручка от реализации товаров, продукции, работ и услуг подлежит распределению и перераспределению. Распределе­ние денежных средств имеет место в процессе предпринимательской деятельности, когда они направляются непосредственно по целевому назначению на покрытие затрат и формирование доходов (убытков). Перераспределение денежных средств — это вторичное распреде­ление через централизованные фонды (бюджет, внебюджетные фон­ды и др. ), обеспечивающее направление ресурсов в непроизводствен­ную сферу. Перераспределение возможно благодаря изъятию части прибыли, созданной производительным трудом. Распределительная функция заключается в том, что за счет по­лученной выручки от реализации и внереализационных доходов (плата за аренду, полученные штрафы, курсовые разницы и др. ) обеспечива­ется выполнение денежных обязательств перед бюджетом, банками и контрагентами. Контрольная функция финансов тесно связана с рас­пределительной. Среди огромного многообразия финансо­вых отношений нет ни одного, которое не было бы связано с контролем за формированием и использованием денежных фондов. В то же время нет и таких финансовых отношений, которым была бы присуща только функция контроля. С помощью финансов государство осуществляет рас­пределение общественного продукта не только в натура­льно-вещественной форме, но и по стоимости. В связи с этим становится возможным и необходимым контроль за обеспечением стоимостных и натурально-вещественных пропорций в процессе расширенного воспроизводства. Финансы осуществляют контроль на всех стадиях созда­ния, распределения и использования общественного проду­кта и национального дохода. Их контрольная функция проявляется зо всем многообразии хозяйственной деятель­ности предприятий. В зависимости от субъектов, осуществ­ляющих финансовый контроль, различают общегосударст­венный, ведомственный, внутрихозяйственный, обществен­ный и независимый (аудиторский) финансовый контроль. Общегосударственный (вневедомственный) финансовый контроль осуществляют органы государственной власти и управления. Контролю подлежат объекты независимо от их ведомственной подчиненности. Ведомственный финан­совый контроль проводят контрольно-ревизионные отделы министерств, ведомств. Эти органы осуществляют провер­ки финансово-хозяйственной деятельности подведомствен­ных предприятий, учреждений. Внутрихозяйственный финансовый контроль проводится финансовыми службами предприятий, учреждений (бухгал­териями, финансовыми отделами). В их функции входит проверка производственной и финансовой деятельности са­мого предприятия, а также его структурных подразделений. Общественный финансовый контроль выполняют отдель­ные физические лица на добровольных началах. Независимый финансовый контроль осуществляют ауди­торские фирмы и службы. Объектом данного контроля является деятельность всех экономических субъектов. Проявление финансового контроля самое разнообразное. Он дей­ствует при движении денег и капитала через системы и формы рас­четов, кредита, налогообложения, залога и т. п. Так, покупатель осуществляет финансовый контроль над дея­тельностью продавца, оплачивая покупаемые товары лишь при соот­ветствии их условиям контракта. Продавец контролирует деятель­ность покупателя через выставление векселя, через различные формы расчетов. Кредитор осуществляет финансовый контроль над заемщиком через залоговое право, через страхование, через систему финансо­вых санкций и др. Государство и местные органы власти осуществляют финансо­вый контроль над деятельностью предпринимателей через систему налогов, пошлин, квот и др.

Види та завдання фінансової політики

Финансовая политика государства представляет собой сово­купность методов и направлений воздействия государства на функ­ционирование финансовой системы. Она может охватывать как внешнюю, так и внутреннюю политику. Целью данного воздействия является укрепление экономического (а значит, и политического) потенциала страны. Направлениями финансовой политики являются: 1)аккумуляция финансовых ресурсов и их распределение внут­ри государства между регионами и отраслями народнохозяй­ственного комплекса; 2)оптимизация структуры доходов и расходов Российской Фе­дерации, субъектов Федерации и муниципальных образова­ний, находящихся на самоуправлении; 3)совершенствование федерального и республиканского (реги­онального) финансового законодательства. Финансовая политика государства реализуется путем выработки концепций развития финансовой системы государства, составления целевых финансовых программ, определения более эффективных направлений действия финансового механизма в экономической сис­теме государства. Финансовая политика государства как искусство управления фи­нансами государства включает в себя стратегию и тактику. Финан­совая стратегия определяет общее направление и способ использования средств для достижения поставленной цели. Она направлена на выработку финансовых концепций и программ. Финансовая тактика включает в себя конкретные методы (при­емы) достижения поставленной цели в конкретных условиях. Фи­нансовая тактика определяет наиболее оптимальные варианты ре­шений в данной хозяйственной ситуации. По длительности действия финансовая политика государства подразделяется на текущую и долговременную. Текущая финансовая политика заключается в оперативном регу­лировании финансового рынка и его звеньев, в обеспечении нор­мального функционирования финансового механизма, в поддержа­нии сбалансированного равновесия между звеньями финансовой системы. Долговременная финансовая политика направлена на решение крупномасштабных экономических задач, требующих больших за­трат времени и капитала. Она действует продолжительный период времени и обычно ведет к кардинальным изменениям в финансовой системе и в финансовом механизме. По способам и приемам регулирования финансовых отношений и связей внутри финансовой системы финансовую политику можно разделить на дефляционную и рефляционную. Дефляционная финансовая политика представляет собой систе­му мер регулирования общегосударственных финансов и денежной политики с целью сдерживания инфляции и оздоровления платеж­ного баланса посредством снижения деловой активности и замед­ления экономического роста. Дефляционная финансовая политика проводится путем увеличе­ния налогов при одновременном снижении уровня государствен­ных расходов, сохранении эмиссии денег, повышении учетной став­ки и т. д. Рефляционная финансовая политика — это система мер по регу­лированию общегосударственных финансов и денежной политики с целью повышения деловой активности и ускорения экономического роста. Рефляционная финансовая политика проводится путем уве­личения государственных расходов, снижения налогов, снижения процентных ставок и т. д. Состав финансовой политики определяется инструментами воз­действия государства на функционирование финансовой системы. По этому признаку финансовая политика государства включает в себя: 1)бюджетную политику; 2)налоговую политику; 3)валютную политику; 4)кредитную политику; 5)учетную (дисконтную) политику; 6)политику по управлению финансами. Важным направлением финансовой политики является налого­вая политика. Она направлена на создание приемлемых как для госу­дарства, так и для участников рынка условий налогообложения, обеспечивающих улучшение финансового положения реального сектора экономики. Первостепенной задачей бюджетной политики является преодо­ление бюджетного кризиса. Наиболее актуальные задачи в этой области: реализация программ экономии государственных расходов; централизация всех доходов и средств федерального бюджета на счетах органов Федерального казначейства; реструктуризация государственного долга; инвентаризация внешних и внутренних заимствований и ре­зультатов их использования. Важнейшими задачами денежно-кредитной политики являются: преодоление банковского кризиса; восстановление доверия к кредитным организациям; стимулирование организованных сбережений населения; реструктуризация банковской системы; регулирование курса рубля к иностранным валютам на основе паритета покупательной способности; К задачам социальной политики относятся: увязка финансовой помощи (трансфертов) субъектам РФ с выполнением ими обязательств по финансированию бюджетной сфе­ры за счет собственных доходов; разработка механизмов компенсации доходов наименее обес­печенных слоев населения, в том числе дифференцированной индек­сации пенсий и поэтапной индексации ставок и окладов работников бюджетной сферы; реализация пенсионной реформы, обеспечивающей форми­рование многоуровневой пенсионной системы с устойчивым финан­сированием; Не менее важна инвестиционная политика как источника финансового обеспечения государственной инвести­ционной политики; создание условий для организованного накопления и инвести­рования сбережений населения; развитие ипотечного кредитования; привлечение прямых иностранных инвестиций.

Сутність та склад фінансової системи України

Фінансова система розглядається з двох сторін: за внутрішньою будовою і організаційною структурою. За внутрішньою будовою сукупність відносно обособлених взаємозв'язаних. Фінансова — фінансових відносин, які відображають специфічні система форми та методи розподілу й перерозподілу ВВП. За організаційною будовою. Фінансова сукупність фінансових органів та інститутів, які система управляють грошовими потоками. Внутрішня структура фінансової системи складається зі сфер і ланок. Виділяють чотири сфери: рівень мікроекономіки — фінанси суб'єктів господарювання; рівень макроекономіки — державні фінанси; рівень світового господарства — міжнародні фінанси; забезпечуючи сфера — фінансовий ринок. Ланка показує обособлену частину фінансових відносин. Сфера фінансів суб'єктів господарювання відображає рух грошо­вих потоків підприємств. Сфера державних фінансів, що характеризує фінансову діяльність держави, поділяється на такі ланки: бюджет держави, державний кре­дит, фонди цільового призначення, фінанси державного сектора. Сфера міжнародних фінансів відображає перерозподільно-обмін-ні відносини та централізацію ресурсів на світовому рівні. Вона скла­дається з двох частин — міжнародних фінансових відносин та без­посередньо міжнародних фінансів. Сфера фінансового ринку охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару. Організаційна структура фінансової системи — сукупність фінан­сових органів та інститутів, яка характеризує систему управління фінансами. До організаційного складу фінансової системи України входять: а) органи управління: Міністерство фінансів; Державна податкова адміністрація; Контрольно-ревізійна служба; Казначейство; Рахункова палата; Аудиторська палата; Комітет з нагляду за страховою діяльністю; Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування; Державний інноваційний фонд; б) фінансові інститути: Національний банк; комерційні банки; страхові компанії; небанківські кредитні установи (ломбард тощо); міжбанківська валютна біржа; фондові біржі; фінансові посередники на ринку цінних паперів. Фінансові органи та інститути можуть бути згруповані в чотири блоки. Перший блок становлять органи, які функціонують у сфері бюд­жету держави. Це насамперед Міністерство фінансів України та його обособлені підрозділи — державне казначейство і контрольно-ревізійне управління.