159953 (Категорії часу і простору у філософії), страница 2

Наприклад, для біології цілком можна говорити про специфічно організований простір і час, більше того, навіть про особливий біологічний просторово-часовий континуум. Специфіка простору тут пов'язана з іншою організацією біологічної системи, у якій, приміром, істотне значення має асиметричність розташування органічних молекул, що на більш високому еволюційному рівні виявиться в асиметрії правої і лівої півкуль головного мозку людини. Крім того, якщо розглядати простір як якийсь порожній обсяг, то в біологічних системах його наповнення організоване цілком певним чином. Якщо, наприклад, у геометричному просторі найкоротшим з'єднанням між двома точками виступає пряма, то тут найкоротший шлях передачі взаємодії (інформації) може являти собою криву. Біологічний час має свою специфіку ще й тому, що неможливо описати часові процеси живих систем фізичними характеристиками часу. Якщо у фізиці незворотність проявляється як найбільша імовірність переходу системи в інший стан, то в біологічних системах незборотність виступає як універсальна і абсолютна властивість. Змінюється в біології і розуміння теперішнього. Біологічне теперішнє може бути різної тривалості, на відміну від фізичного часу, що дозволяє говорити про специфіку «товщини» часу. Крім того, тому що минуле, теперішнє і майбутнє співіснують у єдиному організмі, то можна говорити, що фізичне теперішнє ділить біологічне теперішнє на «пам'ять» і «цілеспрямовану поведінку». У біології також виявляється ключове значення біологічних ритмів, генетично заданих людині (як і будь-якій іншій біологічній системі), за якими відбуваються внутрішні процеси життєдіяльності організму. Навіть у нашому повсякденному житті ми зіштовхуємося із внутрішнім почуттям часу (своєрідні біологічні годинники), заснованому на фізіологічних циклах організму.

У рамках даної концепції біологічний час прийнято вважати функцією фізичного часу, за допомогою якої можна побудувати математичну модель кривої росту будь-якого живого об'єкта, засновану на виокремленні специфічних циклів. Порівняння щаблів віку організмів дозволяє зробити, наприклад, висновок про відповідність якісного стану організму параметрам фізичного часу, коли збільшення віку на рівномірній шкалі фізичного часу супроводжується нерівномірним (нефізичним) зменшенням органічного часу. У результаті виникає такий просторово-часовий опис живих організмів, який можна виразити в системі логарифмічних кривих.

Інша концепція часу, яку можна позначити як типологічну версію часу, заснована на якісно іншому (на відміну від фізичного) розумінні самого характеру протікання часу, наприклад у геології і біології. Тут немає фізичної рівномірності протікання. Навпаки, доводиться оперувати поняттями епохи, ери, геологічного періоду, стадій індивідуального розвитку і т.д. Так, кожний геологічний період характеризується своєю флорою і фауною, кожна пора року – певними стадіями у розвитку рослин. Кожній стадії розвитку тварин властиві свої набори морфологічних і фізіологічних ознак. Тим самим час постає не як вмістище світу, а як сама його тканина; він не тло, на якому відбувається зміна об'єкта, а сама ця зміна.

Наступна проблема пов'язана зі специфікою виміру часу в різних областях наукового дослідження. У сучасній науці ставиться питання про виокремлення особливого геолого-географічного уявлення про час і простір. Тут мова йде про просторово-часовий континуум, у рамках якого відбувається еволюція Землі. Геологічні серії нашарувань, вважає відомий учений А.Д. Арманд, виявилися психологічно злиті з рухом часу, стріла якого спрямована в шари, що нормально залягають знизу вгору. Географи внесли в науку уявлення про цінність часу, а також про емоційний момент, пов'язаний з оцінкою тривалостей і давностей.

Оскільки, як ми вже було зазначено, що фізичні уявлення про час виступають у якості фундаментальних у природничих науках, то в геології це призвело до своєрідної подвійності в розумінні геологічного часу. Геологічний процес реалізується одночасно усередині фізичного часу, безвідносно до специфіки даних об'єктів і усередині «реального геологічного часу», що, навпаки, залежить від специфіки даної системи, що розвивається. Тому щодо геологічних процесів вводиться поняття «характерний час», що відбиває специфічність швидкості протікання процесів у тій або іншій геологічній системі. Одночасно це призвело до думки знайти деякий еталон (мітку), щодо якої можна вибудувати об'єктивний хронологічний ланцюжок подій.

простір час фізика філософський

Висновок

Час виступає як міра, що фіксує зміну станів об'єктів, що розвиваються, і в цій якості він може бути застосований до всіляких природних систем. Але специфіку протікання часових процесів, їхню швидкість і ритміку задають

особливості будови досліджуваної системи, для якої фізичні або астрономічні параметри хоча і виступають у якості базових, проте можуть бути значно скоректовані. Простір, виражаючи властивості протяжності різних систем, також відповідно інтерпретується залежно від організації простору конкретної системи. Тому фізичний опис просторово-часових характеристик являє собою дуже абстрактну (ідеалізовану) модель, властивості якої не відбивають реальної розмаїтості станів навколишнього світу і його різних шарів.

Список використаних джерел

1. Антология философии Средних веков и эпохи Возрождения /Сост. С.В. Перевезенцев. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2001. – 448 с.

2. Балашов Л.Е. Философия: Учебник. / Л.Е. Балашов – М., 2003. – 502 с.

3. Вишневский М.И. Философия: учеб. пособие / М.И. Вишневский .– Мн.: Высшая школа, 2008. – 479 с.

4. Губин В.Д. Основы философиии: учеб. пособие. / В.Д. Губин – М.: ФОРУМ: ИНФРА-М., 2008. – 288 с.

5. Данильян О.Г., Тараненко В.М. Философия: Учебник. / О.Г. Данильян, В.М. Тараненко – М.: Изд-во Эксмо, 2005 – 512 с.

6. История философии: Учеб. пособие для вузов / А.Н. Волкова, B.C. Горнев, Р.Н. Данильченко и др.; Под ред. В.М. Мапелъман и Е.М. Пенькова. – М.: Издательство «ПРИОР», 1997. – 464 с.

7. История философии. Учебник для высших учебных заведений / Ответственные редакторы: В.П. Кохановский, В.П. Яковлев. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2002. – 576 с.

8. История философии: Энциклопедия. – Мн.: Интерпрессервис; Книжный Дом, 2002. – 1376 с.

9. Канке В.А. Философия: Учебное пособие для студентов высших и средних специальных учебных заведений. – М.: Логос, 2001. – 272 с.

10. Момнджян К.Х. Введение в социальную философию: Учеб. пособие. – М.: Высшая школа, КД «Университет», 1997 – 448 с.

11. Новая философская энциклопедия: В 4 т. Т. ІІ. / Ин-т философии РАН, Нац. общ.-науч. фонд; Научно-ред. совет: предс. В.С. Степин, заместители предс.: А.А. Гусейнов, Г.Ю. Семигин, уч. секр. А.П. Огурцов. – М.: Мысль, 2010. – 634 с.

12. Новейший философский словарь /Сост. А.А. Грицанов. – Мн., 1998. – 896с.

13. Философия. Учебное пособие / Под ред. акад. Ф.С. Файзуллина – Уфа: УГАТУ, 1996. Доступ до джерела http://www.koob.ru/fajzulin/vvedenie_w_folosofiju

14. Философия: Учебник / Под ред. проф. В.Н. Лавриненко. – 2-е изд., испр. и доп. – M.: Юристъ, 2004. – 517 с.

15. Фролов И.Т. Введение в философию. Доступ до джерела http://philosophy.mipt.ru/textbooks/frolovintro/

Размещено на Allbest.ru