154571 (Історія розвитку фізичного виховання в Україні), страница 3

У ХІХ ст. набув швидкого розвитку рух, пов'язаний з утворенням спортивних організацій, таких як: «Сокіл», «Січ», «Пласт» та інші.

«Сокіл » — тіловиховне (рухового профілю) товариство, яке відіграло значну роль у національному відродженні слов'янських народів. Перший «Сокіл» постав 1862 у Празі (засновник Мирослав Тирш), з метою поширення не тільки фізкультури (на зразок нім. «турнферайнів»), але й пробудження національної свідомості чеського народу у 1930-их роках чеський «Сокіл» нараховував 600 000 чол.). За прикладом чехів інші слов'янські народи перебрали сокольську ідею, засновуючи свої національні сокольські організації; 1907 вони об'єдналися у Всеслов'янський сокольський союз, який відбував масові сокольські здвиги з участю «Сокіл» слов’янських народів. По радянській окупації всі «Сокіл» ліквідовано як реакційні буржуазно-націоналістичні товариства; те саме в сателітних державах і в Югославії (деякі з них діють у діаспорі). «Пласт » - скаутська організація України, мета якої: сприяти, як і всебічному патріотичному вихованню, так і самовихованню української молоді на підставі християнської моралі - виховувати українську молодь, і на свідомих, відповідальних та повновартісних громадян місцевої, національної та світової спільнот, і на провідників українського суспільства. «Січ » — спортивно-протипожежно-фізкультурна організація, поширена в 1900—1930 роках в Галичині, а також на Буковині, Закарпатті та в еміграції. Перша «Січ» заснована Кирилом Трильовським («січовим батьком») в с. Завалля Снятинського повіту 5 травня 1900 року. Далі «Січі» створилися в Коломийському і Городенківському повітах, поширилися в Галичині і Буковині.

1. Розвиток фізичної культури у XX столітті

Після Другої світової війни посилено спортові контакти із Заходом, розгорнуто масовий фізкультурний рух, підвищено рівень спортивної майстерності. У зв'язку з цим посилився і фізкультурний рух в УРСР. Українські спортсмени здобували чималі успіхи в міжнародних змаганнях (Б. Гуревич, Я. Куценко, Б. Шахлін, В. Чукарін, Л. Латиніна, О. Гончаренко, Є. Буланчик, В. Куц, Н. Откаленко, Л. Лисенко-Шевцова, А. Бондарчук та ін.).

На основі постанови ЦК КПСС і Ради Міністрів СРСР від 9 січня 1959 року «Про керівництво фізичною культурою і спортом у країні» Комітет фізичної культури і спорту при Раді Міністрів УРСР було перетворено на Союз спортивних товариств і організацій УРСР, підпорядкований Всесоюзному спортивному союзові. Обласні, міські, районові й місцеві ради фізичної культури керували працею всіх спортивних організацій, які поділялися на добровільні спортивні товариства, колективи фізичної культури (на заводах і фабриках, у колгоспах і радгоспах) чи спортивні клуби.

На початку 1981 в УРСР було близько 45000 фізкультурних колективів з 15 млн. чол., понад 4 300 спортсменів-розрядників, понад 500 майстрів спорту СРСР, понад 300 майстрів спорту СРСР міжнародної класифікації, близько 60 заслужених майстрів спорту СРСР, 3 000 тренерів та інструкторів, 2 500 класифікованих спортивних суддів. Спортивні споруди: 160000 спортивних майданчиків, у тому числі 20 000 футбольних полів; понад 13 600 спортивних залів, 300 басейнів, 600 лижних баз, 8 000 стрілецьких тирів, 901 стадіон, плавальний центр у Харкові, веслувальний у Херсоні та ін. Популярний на Україні туризм диспонує понад 50 туристичними базами і понад 800 туристичними й відпочинковими таборами.

2. СУЧАСНІ ПРІОРИТЕТИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ В УКРАЇНІ

Фізична культура в Україні є часткою загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості. Практика свідчить, що фізична культура, до складу якої входять фізичне виховання, спорт та фізична рекреація, є важливим засобом підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру. Спорт як органічна частина фізичної культури є сферою діяльності людей, виявлення та уніфікованого порівняння у змаганні їх досягнень в певних видах фізичних вправ. В той же час спорт є часткою міжнародного спілкування, дає можливість демонстрації досягнень суспільства у цій сфері діяльності, сприяє утвердженню гуманістичних цінностей та спортивного авторитету України у світовому співтоваристві.

Розвиток фізичної культури і спорту в Україні, як і в кожній країні світу, обумовлений потребами суспільства, рівнем соціально-економічного розвитку, станом освіти, науки, культури, традицій та ін. Формування основ державної програми розвитку фізичної культури в Україні відбувалося з урахуванням радянської системи фізичного виховання і спорту, яка постійно реформувалася, та традицій українського народу.

У 1991 році відбулося становлення державності України - Верховна Рада УРСР 24 серпня проголосила Україну незалежною демократичною державою.

Перше десятиріччя розвитку фізичної культури і спорту в сучасній Україні характеризується значними проблемами, пов'язаними з умовами існування суспільства:

- глибокою економічною кризою, обумовленою переходом на нові форми економічного господарювання (з державної форми власності на приватну):

- стрімким спадом виробництва у промисловості та аграрному секторі;

- суттєвим зниженням державного фінансування сфери фізичної культури і спорту;

- значним зниженням рівня життя населення;

- порушенням екологічної рівноваги:

- різким погіршенням фізичного розвитку людей і рівня їх здоров'я, скороченням тривалості життя.

З 1991 по 1998 pp. кількість підприємств, організацій та установ, які проводили фізкультурно-оздоровчу роботу, зменшилася на 15.5 тисяч одиниць, а кількість трудящих, залучених до нього процесу, — більш як на 1 млн. чоловік, тобто на 56 відсотків, інструкторів по спорту, що працювали у виробничих колективах, — на 5,7 тис. чоловік. Лише 13 відсотків трудових колективів мали спеціалістів, які проводили фізкультурно-оздоровчу роботу. Це призвело до різкого погіршення рекреації, фізичного та психічного стану працездатної частини населення і проявилося у значному зростанні серцево-судинних, онкологічних, психічних та інших захворювань, зумовило посилення тютюнопаління, алкоголізму, наркоманії.

Тільки за три роки (з 1991 по 1993) припинили діяльність більш як 900 дитячих і підліткових фізкультурно-оздоровчих клубів при ЖЕК, було скорочено 590 посад педагогів-організаторів спортивної роботи з населенням за місцем проживання, більше 3,5 тис. інструкторів фізичної культури у трудових колективах. Переважна більшість населення, особливо в сільській місцевості, практично була позбавлена можливості брати участь у будь-яких формах фізкультурно-оздоровчої і спортивної роботи.

Погіршувався стан утримання і використання матеріально-технічної бази фізкультури і спорту, а приватизація частини спортивних споруд супроводжувалася використанням їх не за призначенням.

Під загрозою руйнування була в цілому досить ефективна система підготовки спортсменів високого класу, скорочувалась мережа дитячо-юнацьких спортивних шкіл, кількість національних змагань і навчально-тренувальних зборів. Спостерігався перехід висококваліфікованих фахівців і спортсменів в інші сфери діяльності або виїзд на роботу за кордон, тобто втрата їх для фізкультури та спорту. Змінилася питома вага позаурочних занять з фізичного виховання в усіх навчальних закладах. У 1998 році Держкомспорт України констатував, що з початку 90-х років чисельність контингенту дітей і підлітків, залучених до регулярних занять у ДЮСШ, підліткових фізкультурно-спортивних клубах за місцем проживання і спортивних секціях, скоротилася на 620 тис. чоловік.

Згортання цієї роботи негативно позначилося на стані здоров'я дітей та підлітків - майже 90% дітей, учнів і студентів мали відхилення у здоров'ї, 50% - незадовільну фізичну підготовку що призвело до посилення антисоціальних проявів - майже кожний десятий злочин в Україні здійснювався підлітками і на 60% збільшилася кількість неповнолітніх, що вживали наркотики.

Значні проблеми розвитку галузі фізичної культури та зумовлені ними негативні наслідки вимагали відповідного відображення у суспільній свідомості, науково-методичного обґрунтування мети, завдань та організації їх вирішення.

ВИСНОВКИ

Упродовж вікової історії на території сучасної України, залежно від природних умов виникали, розвивались і припиняли своє існування різні спільноти людей. В добу палеоліту виник рід як форма колективного співжиття людей , сформувались основи релігійних вірувань, первісного мистецтва тощо. Важливу роль тут відігравало фізичне виховання. В часи формування Київської Русі наші предки зберегли багато самобутніх традицій національного фізичного виховання. З дитинства молоді прищеплювались потрібні у праці та військовій справі вміння, навички і якості. В часи козацької доби побут українців був насичений різноманітними рухливими іграми, змагальними фізичними вправами, що поширювались серед усіх без винятку верств населення. Широке розповсюдження серед молоді народних рухливих ігор, різновидів народної боротьби, боїв навкулачки та ін. сприяло розвитку необхідних фізичних якостей і формуванню на цій основі міцного покоління захисників Батьківщини. Значну роль у ньому процесі відігравали віковічні традиції, серед яких слід відмітити звичаї відповідальності батьків за виховання дітей, особливо юнаків.

Отож фізичне виховання в Україні, що має тисячолітню історію, розвивалося нерівномірно й залежало від багатьох політичних, економічних і географічних умов. Творче використання цієї народної скарбниці в сучасних умовах має велике виховне, освітнє та оздоровче значення.

Література

1. Вацеба О. Нариси з історії західно-українського спортивного руху / Оксана Вацеба. – Л. : 1996. – 284 с.

2. Деделюк Н.А. Традиції фізичного виховання в Київській Русі: Монографія / Н.А. Деделюк, А.В. Цьось. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2004. – 192 с.

3. Деметер Г.С. 70 лет советского спорта: люди, события, факты / Г.С. Деметр, В.В. Горбунов. – М. : Фізкультура и спорт, 1984. – 237 с.

4. Козацькі забави: Навчальний посібник / Завацький В.І., Цьось А.В., Бичук О.І., Пономаренко Л.І. – Луцьк: Надстир’я, 1994. – 112 с.

5. Кун Л. Всеобщая история физической культуры и спорта / Л. Кун. – М. : Радуга, 1982. – 399 с.

6. Столбов В. В. История физической культуры: Ученик для студ. пед. инстит. / Виталий Васильевич Столбов. – М. : Просвещение, 1989. – 288 с.

7. Традиції фізичної культури в Україні: збірник наукових статей. – К. : [б. в.], 1997.

8. Філь С.М. Історія фізичної культури: Навчальний посібник / Філь С. М., Худолій О.М., Малка Г.О. – Харків: ОВС, 2003. – 160 с.

9. Цьось А.В. Витоки фізичного виховання в Україні / Анатолій Васильович Цьось // Фізичне виховання в школі. – 1997. – № 3. – С. 52-54.

10. Цьось А.В. Українські народні ігри та забави: навчальний посібник / Анатолій Васильович Цьось. – Луцьк: Надстир’я, 1994. – 96 с.

11. Цьось А.В. Фізичне виховання в календарній обрядовості українців: Монографія / Анатолій Васильович Цьось. – Луцьк: Надстир’я, 2000. – 376 с.

12. Шанин Ю.В. Олимпия. История античного атлетизма / О.В. Шанин. – СПб. : Алатейя, 2001. – 192 с.