153238 (Біохімічні фактори витривалості), страница 2

На відміну від методу повторного тренування, де інтервали відпочинку не регламентуються, в інтервальному методі величина їх підбирається таким чином, щоб забезпечити найбільш виражений вплив на тренуючу функцію. Зміна цієї величини при повторному виконанні вправ максимальної потужності впливає на динаміку біохімічних зрушень в організмі.

При зменшенні інтервалів відпочинку між вправами до 1 хв ще спостерігається відставлений максимум споживання О₂, що свідчить про активізації процесів заповнення алактатних анаеробних резервів з кожним черговим повторенням максимального зусилля. Однак він зникає, коли тривалість інтервалів відпочинку скорочується до 30 с. Замість цього з'являється пилкоподібна крива з найвищими значеннями швидкості споживання О₂ наприкінці кожного повторення максимального зусилля і невеликим зниженням у паузах відпочинку. Після перших 5-6 повторень вправи і далі швидкість споживання О₂ не змінюється, установлюючи на визначеному рівні, що відповідає вазі виконуваної інтервальної роботи, що в даних умовах залежить від величини обраних інтервалів відпочинку. Якщо інтервали відпочинку скорочуються до 10 с, рівень пікового споживання О₂ при виконанні вправ порівнюється з величиною МПК. Скорочення інтервалів відпочинку в цих умовах супроводжується посиленням при перших 5-6 повтореннях надлишкового виділення СО₂, швидким нагромадженням молочної кислоти і зниженням рН крові.

При розвитку гліколітичного анаеробного компонента витривалості можуть використовуватися методи однократної граничної, повторної і інтервальної роботи. Характеристики вправи, що обираються, повинні забезпечити граничне посилення анаеробних гліколітичних перетворень у працюючих м'язах. Таким умовам відповідає виконання граничних зусиль в інтервалі від 30 с до 2,5 хв.

Повторне виконання вправ гліколітичного анаеробного характеру через великі і нерегламентовані інтервали відпочинку дозволяє з кожним новим повторенням відтворювати програмувальний тренувальний ефект. Граничне число повторень вправи в цьому випадку залежить від зниження запасів глікогену в працюючих м'язах і досягнення граничних величин закислення (як правило, на 6-8-м повторенні граничного зусилля).

При інтервальному тренуванні гліколітичного анаеробного характеру скорочення пауз відпочинку не змінює рівень пікового споживання О₂ (у цих вправах він досягає максимальних значень), але веде до швидкого збільшення відбудовних "надлишків" споживання О₂, підвищенню швидкості нагромадження молочної кислоти в крові і розвиткові вираженого стомлення. Якщо інтервали відпочинку співвідносяться з тривалістю робочих періодів як 1:1 або 1:1,5, тобто складають менш 1,5-2 хв, загальне число повторень вправи скорочується через швидко розвиваєме стомлення до 3-4 разів. При цьому досягається найбільша швидкість анаеробного гліколізу в працюючих м'язах і найвищі значення нагромадження молочної кислоти в крові.

Щоб виконати необхідний обсяг роботи, достатній для закріплення тренувального ефекту, інтервальна робота з короткими паузами відпочинку звичайно виконується серіями по 3-4 повторення, розділеними 10-15-хвилинним відпочинком, що необхідний для відновлення працездатності після граничної анаеробної роботи.

У тренуванні, спрямованому на розвиток аеробного компонента витривалості, використовуються методи однократної безперервної, повторної і кілька варіантів інтервальної роботи. Щоб забезпечити достатній вплив на аеробний обмін при використанні методів однократної безперервної і повторної роботи, загальна тривалість вправи повинна складати не менш 3 хв, достатніх для вироботку і виходу на стаціонарний рівень споживання О₂. В однократній безперервній роботі обсяг навантаження, що викликає відповідні адаптаційні перебудови організмі, складає звичайно не менш 30 хв.

Інтенсивність виконуваної вправи при однократній безперервній роботі повинна забезпечити значну активацію процесів окислювання в тканинах. Після початкового періоду врабатування рівень споживання О₂ установлюється поблизу його максимальних значень. Виконання такої роботи вимагає значної напруги кардіореспіраторної системи, відповідальної за доставку О₂ працюючим м'язам. По ходу роботи безупинно збільшуються показники легеневої вентиляції, ЧСС і кров'яного тиску.

Реакція з боку систем вегетативного обслуговування залежить від збільшення показників анаеробного обміну. Оскільки рівень навантаження вище порога анаеробного обміну, по ходу виконання вправи значно підсилюється виділення "неметаболічного надлишку" О₂ і нагромадження молочної кислоти в крові. Кваліфіковані спортсмени здатні виконувати такого роду безперервну роботу протягом 2,5-3г.

Найбільш виражений вплив на аеробний обмін роблять спеціальні режими інтервальної роботи. Один з найбільш вивчених режимів такої роботи одержав назву "інтервальне тренування по фрайбургському правилу". Полягає він у чергуванні щодо короткочасних періодів роботи (тривалістю від 30 до 90 с) з інтервалами відпочинку такої ж тривалості. Така робота створює достатній стимул для розгортання аеробних процесів у тканинах, особливо для поліпшення циркуляторних показників, і викликає виражену гіпертрофію серця. Тому даний режим інтервальної роботи називають "циркуляторним" інтервальним тренуванням. В інтервальному тренуванні по фрайбургському правилу простежуються невеликі коливання рівня споживання О₂ у процесі виконання роботи при відсутності виражених змін з боку анаеробного метаболізму. Незначне посилення анаеробного гліколізу в працюючих м'язах обмежується початковою стадією, що охоплює перші 5-6 повторень вправ. Надалі зміст молочної кислоти в крові виявляє тенденцію до зниження.

Гарним засобом для підвищення показників аеробної потужності служить інтервальне тренування на коротких відрізках. Біохімічні основи цього режиму інтервальної роботи вже розглядалися при аналізі реакцій на повторне виконання короткочасних вправ максимальної потужності з короткими інтервалами відпочинку.

Можна використовувати також модифікацію інтервального тренування на коротких відрізках - так називану міоглобіну інтервальне тренування, що включає дуже короткі (не більш 5-10 с) періоди роботи, чергуючи з настільки ж короткими паузами відпочинку. Інтенсивність вправи досить висока, але не максимальна (вправи виконуються вільно, без напруги). У короткі періоди роботи витрачаються внутрім'язові запаси О₂, зв'язаного з міоглобіном, однак вони швидко заповнюються в коротких паузах відпочинку. Ця робота може виконувати ся у великому обсязі з підтримкою високого рівня споживання О₂ і сприяти розвиткові аеробної ефективності.

Високий рівень розвитку витривалості може бути досягнуть лише при одночасному удосконалюванні всіх її основних компонентів за допомогою комплексу різноманітних засобів і методів, що забезпечують виборчий вплив на відповідні функції і якості спортсмена. Застосування всіх цих засобів і методів повинне базуватися на знанні основних закономірностей біохімічної адаптації в процесі тренування.

Вік і витривалість

Фізична працездатність людини залежить від віку. Аеробні й анаеробні можливості зростають у міру фізіологічного дозрівання організму і психологічного формування людини. З віком збільшуються загальна маса тіла, кількість ключових ферментів аеробного й анаеробного обміну в кістякових м'язах, активність і стабільність цих ферментів у роботі, а також підвищуються запаси енергетичних речовин у тканинах, удосконалюється робота вегетативних систем, відповідальних за доставку до м'язів кисню і живильних речовин, усунення продуктів розпаду. Усі ці показники звичайно досягають найбільшого розвитку до 20-25 років - у пору фізіологічної дорослості людини. У цьому віці спортсмени домагаються своїх кращих результатів у тих видах вправ, при виконанні яких потрібний значний прояв витривалості. Після 40 років показники фізичної працездатності людини поступово знижуються і до 60 років стають приблизно в два рази менше, ніж у 20 років.

У процесі вікового розвитку спостерігаються визначені розходження в динаміку окремих біоенергетичних показників. Так, максимальна анаеробна потужність у чоловіків швидко збільшується, досягаючи максимуму до 20 років, зберігається на цьому рівні приблизно до 30 років, а потім починає знижуватися. У жінок цей показник характеризується більш швидким приростом у юному віці (максимум досягається до 18 років) і більш вираженим зниженням у старшому віці. Показник потужності аеробного процесу - максимальне споживання кисню - у чоловіків найбільших значень досягає до 25 років, утримується на цьому рівні до 40 років, потім знижується. У жінок максимальне споживання кисню відзначається до 20 років і починає знижуватися після 35 років. Здатність до нагромадження максимальних кількостей молочної кислоти в тканинах (анаеробна гліколітична потужність) як у чоловіків, так і в жінок досягає найбільших значень до 22 років і швидко знижується в більш зрілому віці. Для показників ємності й ефективності біоенергетичних процесів характерні більш повільні темпи розвитку: найвищих значень вони досягають до 25-30 років, а при систематичному тренуванні можуть утримуватися біля максимального рівня аж до 40-45 років. Темпи зниження цих показників у літньому і старечому віці більш виражені в жінок.

Зазначені особливості вікової динаміки показників фізичної працездатності людини повинні враховуватися при розробці програм по фізичному вихованню підростаючого покоління і проведенні занять по оздоровчій фізичній культурі з особами різного віку і статі.

Список використаної літератури:

Волков. «Биохимическая деятельность» Киев, «Олимпийская литература» - 2000г.

18