148518 (Агропромышленный комплекс Украины), страница 2

В 1913 р. з 36 млн. га сільськогосподарських угідь в Україні 15 млн. га належало поміщикам, царській родині і монастирям, 8 млн. га — кулакам і 13 млн. га (трохи більше третини) — бідним селянам, які складали понад 90% всього сільського населення. При цьому землі бідняків були найгірші. За неповними даними, в Україні було 2,3 млн. бідняцьких господарств, в тому числі 1,8 млн. — безкінних. Через загальну технічну відсталість (за агротехнічним рівнем сільськогосподарського виробництва українське село відносилося до найбільш відсталих у Європі) втрачолися можливості раціонального господарю­вання. Основними знаряддями були соха, коса, дерев’яна борона і плуг, а тягловою силою — кінь та віл.

Основою спеціалізації сільського господарства більшої частини території було виробництво зерна. В структурі посівних площ 1913 р. на зернові культури припадало 88,4% (причому озима пшениця, як найбільш раціональна для умов України культура складала лише 11% посівних площ) і на технічні — лише 3,2%. Це свідчить про низький рівень інтенсифікації дореволюційного сільськогосподарсь- кого виробництва.

Однобока зернова спрямованість розвитку сільського господарства, низька агротехніка призводили до висна­ження землі, її нераціонального використання.

Нові соціально-економічні основи сільського господар­ства створені після Великої Жовтневої соціалістичної ре­волюції, зумовили величезні, корінні зміни в цій галузі ви­робництва. Найбільш важливі етапи цих змін в сільському господарстві такі: ліквідація приватної власності на землю, націоналізація землі, послідовне здійснення ленінського кооперативного плану, створення на основі успіхів соціа- лістичної промисловості колгоспного ладу (хоча, як відо- мо, перехід до колективної власності на селі був дуже складним і важким процесом).

Соціалістична перебудова сільського господарства вже через декілька років дозволила досягнути значних ви­робничих успіхів. В 1940 р. валовий збір зернових в Україні складав 26,4 млн. т (в 1913 — 23,2 млн. т), картоплі —20,7 млн. т (в 1913 — 8,5 млн. т). Поголів’я великої рогатої ху­доби в республіці на 1 січня 1941 р. складало 11 млн. голів (на 1913 — 9 млн. голів) (3, с.127).

Після Великої Вітчизняної війни в розвитку сільського господарства були великі складності, проте на кінець 1955 року по деяких показниках вже був перевершений до­воєнний рівень сільського господарства УРСР.

Необхідно зазначити, що за останні 30 — 35 років сільське господарство України розвивалось стрибкоподіб­но — періоди високих темпів приросту по окремих видах продукції змінювалися періодами абсолютного скорочення їх виробництва.

Найвищі темпи зростання обсягів виробництва сільсь­когосподарської продукції були характерними для 60-х і другої половини 70-х років. Пожвавлення настало також у 1986 — 1989 рр., після дуже помітого зниження його об­сягів ( і насамперед — по рослинництву) у 1981 —1985 рр. З 1990 (а по окремих показниках — вже з 1989 р.) відбува­ється обвальне падіння виробництва всіх найважливіших видів сільськогосподарської продукції.

Аналіз свідчить, що періоди зростання обсягів вироб­ництва у галузі збігаються з посиленням уваги держави до аграрних проблем, створенням, хоча й тимчасово, але сприятливіших умов як для екстенсивного, так і для інтен­сивного варіантів її розвитку. Так, при деякому скороченні загальної площі сільськогосподарських угідь і практично незмінних розмірах орних земель за 1950 — 1960 рр., у 1960 р. посівні площі були на 2,9 млн. га (або на 11%) біль­шими, ніж у 1950 р. Таке нарощування посівів здійснюва­лося за рахунок чистих парів, площа яких за ці роки зменшилася з 4,2 млн. до 0,8 млн. га (або в 5.25 раза). Було проведено певну структурну переорієнтацію посівних площ шляхом скорочення ( на 6,3 млн. га, або на 32%) посівів зернових, збільшення площ під картоплею, овочами і технічними культурами, а головним чином — під кормовими. В 1960 р. їх площа перевищувала 13,4 млн. га (проти 5,2 млн. га — в 1950 р.). Одночасно вживалися за­ходи по нарощуванню обсягів виробництва і поставок сіль­ському господарству мінеральних добрив, машин, ком­байнів, тракторів і обладнання, засобів захисту рослин і тварин від хвороб і шкідників. За 10 аналізованих років ви­пуск мінеральних добрив збільшився в республіці в 2,5, а тракторів — у 3,9 раза. Кількість тракторів зросла з 98,4 тис. до 182,4 тис. (або майже в 2 рази), зернозбиральних комбайнів — з 31,9 тис. до 64,8 тис. (або більш ніж у 2 рази), вантажних автомобілів —з 65,9 тис. до 147,9 тис. (або в 2,2 раза). Відчутно активізувався процес механізації праці в колгоспах і радгоспах (7, с. 48).

Саме до цього періоду належить початок широкомас­штабного будівництва осушувальних систем у Поліссі та зрошувальних у Степу. На кінець 1960 р. площа зрошу­вальних земель становила в республіці 290,7 тис., а осу­шених — 1056,2 тис. га. Ці та ряд інших заходів сприяли істотному приросту врожайності вирощуваних культур, що також забезпечило нарощування валових зборів сільсько­го­спо­дарської продукції.

Наприклад, за 1951 —1960 рр. урожайність зернових підвищилася з 10,2 до 15,8 ц з га ( або в 1,5 раза), цукро­вих буряків — з 177 до 218 ц з га (або на 23%), соняш­нику—з 8,1 до 11 ц з га (або на 36%), льону-довгунця — з 0,9 до 3,3 ц з га (або в 3,7 раза), овочів — з 62 до 103 ц з га (або в 1,7 раза), кормових коренеплодів — з 88 до 181 ц з га (або в 2,1 рази) тощо. Водночас по більшості вирощу­ваних культур урожайність залишалася нижчою від до­воєнного рівня (7, с. 48).

Швидкими темпами нарощувалось поголів’я худоби і птиці. Так, великої рогатої худоби стало більше майже на 6 млн. голів (або на 54,8%), свиней — на 9,5 млн. (або в 2,4 рази), овець і кіз — на 5,8 млн. (або в 2 рази) і т.д.

Як видно з даних таблиці 1, в наступні 10 років високі темпи приросту обсягів виробництва сільськогосподарсь­кої продукції в основному збереглися. Скорочення торкну­лися тільки картоплі і вовни.

Таблиця 1.

Динаміка виробництва сільськогосподарської продукції в Україні (7, с.47).

Продовження таблиці 1.

До 1970 р. (проти 1960 р.) посівні площі в Україні було скорочено на 765 тис. га (або на 2,3%). При цьому посіви зернових зросли на 1,8 млн. га (або на 13%), а технічних культур — на 365 тис. га (або на 10%), тоді як посіви кар­топлі та овочевобаштанних зменшилися на 240 тис. га (або на 8,5%). Тепер структурні зміни здійснили за рахунок кормового клину, площу якого скоротили майже на 2,7 млн. га (або на 20%). Вдвічі (з 751 тис. до 1421 тис. га) розширили площі чистих парів,проте цього було явно не­достатньо для раціоналізації землекористування (7, с.48).

Саме на ці роки припадають найбільші вилучення сіль- ськогосподарських угіль і орних земель під промислове і гідротехнічне будівництво, під зведення тваринницьких ферм і комплексів, об’єктів виробничої інфраструктури, інженерних і комунікаційних споруд. Їх вибуття компенсу­валося залученням до сільськогосподарського обороту но-вих, як правило, менш якісних земель, розорюванням при­руслових зон, рекультивацією порушених ділянок. Широ­комасштабні перетворення природних ландшафтів ви­правдовувалися необхідністю інтенсифікувати сільськогос-подарське виробництво на основі розвитку зрошення (за 1961 — 1970 рр. на 722,6 тис. га), осушення ( на 1091,3 тис. га) (7, с.48), випрямлення русел річок, розорювання значної частини лукопасовищних земель, освоєння яруг та інших непридатних земель, розкорчовування чагарників, вирубки лісових масивів тощо.

Інакше кажучи, йшов широкомасштабний наступ на природні агроландшафти з метою їх використання для по­точних потреб.