116524 (Внесок громадських організацій, приватних осіб та асоціацій у розвиток дошкільного виховання на Слобожанщині (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)), страница 3

Виявлено, що увага просвітителів досліджуваного періоду (А. Арнольді, Ю. Заволзька, В. Одоєвський, К. Ушинський, М. Фесенко) була зосереджена на проблемах організації притулків, виховних будинків і ясел, які стали одними з перших типів закладів для виховання дітей дошкільного віку в другій половині ХІХ століття. Педагогами були визначені й обґрунтовані принципи організації цих закладів, зміст і характер спрямувань занять, критерії підбору їх керівників і вихователів.

У дисертації доведено, що предметом активного обговорення вітчизняної інтелігенції досліджуваного періоду стали дитячі садки, які «заслуговували найбільшої уваги з педагогічної точки зору», мали «педагогічну оригінальність» (П. Каптерев). Проведене дослідження засвідчило динаміку поглядів учених, педагогів, письменників, громадських діячів другої половини ХІХ – початку ХХ ст. (Є. Ковалевський, М. Пирогов, І. Сікорський, Л. Толстой, М. Свентицька, К. Ушинський, Л. Шлегер, Є. Янковська та інші) щодо ролі дитячих садків у становленні особистості, визначення принципів, змісту та методів їх роботи, встановлення вікових меж перебування дитини в закладі тощо, яка була значною мірою обумовлена поширенням у країні ідей західноєвропейської педагогіки – Ф. Фребеля, М. Монтессорі та інших.

До науково-педагогічних досягнень вітчизняної педагогічної громадськості належало й обґрунтування теоретичних засад діяльності літніх колоній і майданчиків. Високо оцінюючи їх значення в розвитку дитини, освітянська інтелігенція підкреслювала, що такі установи сприяють зближенню дітей із природою, позитивно впливають на їхній розумовий і фізичний розвиток, на «весь склад їхнього душевного життя». На думку педагогів, лікарів, учених, дитячі майданчики, як необхідний засіб виховання і навчання, повинні були функціонувати цілий рік, бути безкоштовними й загальнодоступними. Приватній ініціативі у цій галузі, вважали педагоги, слід надати повну свободу та підтримку громадських установ.

З’ясовано, що долю всіх вищеназваних типів закладів виховання дітей дошкільного віку, їх успіх педагогічна громадськість досліджуваного періоду ставила в залежність від особистості їх власників і вихователів, їхніх професійних здібностей і підготовки, що також стало одним із питань, яке широко обговорювалося на сторінках друкованих видань того часу. Дитяча садівниця (вихователька), завідувачка-наглядачка садків, притулків і ясел, за переконанням педагогів, повинна любити дітей і свою справу, мати загальну й спеціальну педагогічну освіту, володіти різносторонніми знаннями, методами та прийомами, уміти встановити порядок в установі та підтримувати його, доглядати за маленькими та зацікавити старших дітей, ретельно спостерігати й вивчати дітей, бути дотепною, уміти добре, ясно й цікаво говорити і розповідати, співати, тобто «…бути різнобічно освіченою і талановитою особою» (А. Арнольді, П. Каптерев, Н. Лубенець, С. Русова, К. Шлегер та інші). Успіх дошкільних закладів, як наголошували просвітяни, залежить також і від витримки й такту наглядачки в поводженні з дітьми та їхніми батьками.

Проведений історико-педагогічний аналіз дав можливість у межах досліджуваного періоду виділити й обґрунтувати етапи внеску громадських організацій, приватних осіб та асоціацій у розвиток дошкільного виховання на Слобожанщині (таблиця 1). Критерієм визначених етапів стала динаміка форм і напрямів вияву громадсько-приватної ініціативи, зміна мети й завдань дошкільного виховання, способів їх досягнення.

Таблиця 1.Етапи внеску громадських організацій, приватних осіб та асоціацій у розвиток дошкільного виховання на Слобожанщині в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття

У другому розділі «Досвід діяльності громадських організацій, приватних осіб та асоціацій у площині розвитку дошкільного виховання на Слобожанщині в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.» узагальнено діяльність громадських організацій, приватних осіб та асоціацій, яка була спрямована на розвиток дошкільного виховання в регіоні у визначених хронологічних межах, виділено її головні напрями та форми; обґрунтовано можливості використання творчих здобутків прогресивної інтелігенції й громадсько-педагогічних об’єднань минулого в реформуванні системи дошкільного виховання в сучасних умовах.

У дисертації доведено, що одним із напрямів громадсько-приватної ініціативи, що була спрямована на розвиток дошкільного виховання в регіоні, стала просвітницько-педагогічна діяльність прогресивної слобідської інтелігенції, яка проходила в таких формах: підготовка доповіді чи реферату з проблем виховання дітей дошкільного віку, їх активне обговорення на засіданнях різноманітних товариств та секцій з’їздів, що відбулися наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.; вироблення рекомендацій щодо використання прогресивних ідей у практиці вітчизняного дошкільництва.

З’ясовано, що кращі культурні, науково-педагогічні та громадські сили регіону об’єднувалися в науково-педагогічні асоціації (Харківське товариство поширення в народі грамотності, Історико-філологічне товариство Харківського університету, Товариство дитячих лікарів при Харківському університеті тощо), на засіданнях яких обговорювалися актуальні питання виховання дітей дошкільного віку. Узагальнення матеріалів діяльності зазначених товариств дало можливість виділити напрями педагогічних пошуків слобідської інтелігенції: презентація досвіду діяльності першого на Харківщині народного дитячого садка та визначення перспектив його подальшого розвитку (А. Мартинова); обговорення програм навчання й виховання дітей (Б. Краєвський, М. Дашевський); розробка проектів організації на Слобожанщині курсів підготовки педагогічних кадрів, проведення наукових спостережень за дитиною (В. Арнольді, А. Іванівський, Г. Коркушко) тощо.

У дисертації доведено, що важливу роль у розвитку дошкільного виховання на Слобожанщині відіграла також участь прогресивної інтелігенції краю в роботі з’їздів (З’їзд лікарів і представників земських установ Харківської губернії (1912 р.) та З’їзд з організації «розумних розваг» для населення (1915 р.)), на яких обговорювалися такі питання: пошук засобів щодо зміцнення становища заснованих у регіоні дошкільних установ і закладів та відкриття нових, особливо в сільській місцевості краю, удосконалення їх діяльності та розробка нових виховних прийомів і методів; організація підготовки працівників позашкільної освіти, акцентування уваги тогочасної громадськості на необхідності покращення умов праці дитячих виховательок, їхнього становища в суспільстві тощо (К. Гаскевич, О. Галахова, А. Рабинович, Т. Фарафонтова, Є. Янковська та інші).

У процесі дослідження виявлено, що одним із напрямів вияву громадсько-приватної ініціативи, спрямованої на розвиток дошкільного виховання на Слобожанщині, стала активна участь приватних осіб, громадських організацій та асоціацій у відкритті та функціонуванні короткотермінових і довготривалих курсів, метою яких була підготовка дошкільних працівників, удосконалення їхньої професійної майстерності.

За даними історико-педагогічних джерел, однією з перших установ дошкільної педагогічної освіти на Харківщині стали Фребелівські курси, що були відкриті в Харкові 1907 р. домашніми вчительками А. Мартиновою та Є. Шацькою. Їх метою була теоретична і практична підготовка осіб жіночої статі, що бажали присвятити себе справі виховання дітей дошкільного віку. До переліку предметів, що вивчалися на курсах входили такі дисципліни: психологія дитини, історія первинного виховання дітей, анатомія, фізіологія і гігієна із застосуванням усіх наукових даних дитячого віку; історія дитячої літератури тощо. Практичні заняття майбутніх виховательок передбачали відвідування дитячого садка, самостійне проведення пробних уроків, спостереження за характерами дітей (у різних яслах і притулках), їхнім розвитком тощо.

Проведений науковий пошук дає підстави стверджувати, що місцем підвищення професійної майстерності працівників дошкільного виховання на Слобожанщині в межах визначеного нами хронологічного періоду стали короткотермінові, а згодом дворічні літні курси, ініціатором проведення яких стало місцеве земство. Про це свідчать архівні дані щодо відвідувачів курсів. Так, у списку курсистів згадувалися слухачки Фребелівських педагогічних курсів К. Маврова, М. Шенфогель, К. Менькова, Ю. Герасименко, А. Савицька, Ф. Пушкарьова та інші. До переліку предметів, що планувалося читати слухачам, увійшли загальна педагогіка, педагогічна психологія, методика російської мови, методика початкової математики, методика природознавства, методика ручної праці, малювання, ліплення, народна і дитяча література, загальна психологія, психологія дитинства, курс виразного читання тощо. Для читання лекцій та проведення практичних занять були запрошені знані педагоги-науковці, фахівці з дошкільної педагогіки з Москви, С.-Петербурга, Харкова тощо.

Установлено, що постачальником учительок рукоділля та фахівців з проведення рухливих ігор та гімнастичних вправ для дошкільних закладів і установ регіону стали також місцеві приватні навчальні заклади й асоціації, при яких були організовані відповідні курси – професійне училище А. Ільяшевої-Менчиць, Харківське товариство сприяння фізичному вихованню та захисту дітей тощо.

Аналіз архівних матеріалів дає підстави свідчити, що одним із напрямів громадсько-приватної ініціативи була також видавнича діяльність приватних осіб, а саме Шрамченка, Кнорінга, які ініціювали видавництво журналів для дітей у Харкові.

У розділі доведено, що однією з форм вияву громадсько-приватної ініціативи, спрямованої на розвиток виховання дітей дошкільного віку в регіоні, стало ініціювання руху та безпосередня участь приватних осіб, органів місцевого самоврядування та громадсько-педагогічних об’єднань у заснуванні, організації й діяльності установ і закладів для виховання дітей дошкільного віку – дитячих притулків, сирітських будинків, ясел, дитячих садків, літніх колоній та майданчиків.