116524 (712000), страница 4
Текст из файла (страница 4)
За даними історико-педагогічних джерел, одними з перших закладів для виховання дітей дошкільного віку на Слобожанщині стали дитячі притулки, що діяли в Харкові, Старобільську, Лебедині, Вовчанську, Сумах та інших містах і селищах регіону. Ініціаторами їх відкриття стали доброчинні асоціації (харківське Благодійне товариство, Товариство боротьби з жебрацтвом дітей), товариства педагогічного спрямування, органи місцевого самоврядування та приватні особи. Метою цих установ передусім стало «вигодовування і виховання» дітей, що залишилися без піклування й засобів існування, попередження старцювання та правопорушень. Головна увага вихователів притулків була звернена на релігійне виховання, розвиток доброї моральності, ремісничу освіту, яка мала стати запорукою майбутнього добробуту вихованців. Наглядачі-вихователі навчали дітей молитов, читання, письма, лічби. До переліку занять входили також хоровий спів, гімнастика, рукодільні й господарські роботи тощо. Зауважимо, що кількість дітей, котрі влаштовували до притулків залежала від коштів асоціацій, які у свою чергу складалися із щорічних членських внесків, пожертвувань, субсидій урядових і громадських установ, прибутків, отриманих від проведених виставок, публічних лекцій, концертів, спектаклів тощо.
З’ясовано, що наприкінці 80-х рр. ХІХ ст. у Слобідській Україні, з ініціативи громадсько-приватних кіл (лікарів, священиків, учителів шкіл та інших приватних осіб), для дітей селян, робітників заводів та фабрик були відкриті ясла та ясла-притулки. Такі заклади розміщувалися переважно у школах різних відомств, у будинках священиків, на місцях мешкання дільничних лікарів, і діяли на кошти, надані їх власниками та приватними благодійниками. Метою цих установ стала боротьба зі смертністю дітей, їх подальше виховання та розвиток, поширення серед дорослих корисних відомостей про правила утримання маленьких дітей, про гігієну, збереження майна від пожеж, особливо в сільській місцевості тощо.
Установлено, що ясла та ясла-притулки в переважній більшості користувалися популярністю серед батьків, які приводили своїх дітей до установ рано-вранці й залишали там на весь день. Головна увага наглядачів ясел була звернена на здоров’я малечі, чистоту, охайність і здорову їжу, ігри та прогулянки на свіжому повітрі. Вихователі також читали та обговорювали з дітьми малюнки й казки, вели з ними бесіди на морально-етичні теми тощо.
У дисертації доведено, що виникнення та функціонування дитячих садків на Слобожанщині, переважна більшість яких була створена наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., завдячують приватній ініціативі місцевої інтелігенції. Установлено, що дитячі садки О. Дружкової, О. Родіонової, М. Хохлової, А. Кольцової та інші, які були розраховані на дітей заможних родин, зазвичай відкривалися власниками приватних початкових училищ і гімназій, а їх головним завданням була підготовка малечі до систематичного навчання. До переліку предметів, що викладалися в таких закладах входили грамота, початкові молитви, ліплення, плетіння, вирізування, малювання, співи, рухливі ігри, гімнастика тощо.
Метою народних дитячих садків і літніх майданчиків для дітей нижчих прошарків населення, ініціаторами відкриття яких були як приватні особи (А. Мартинова, Є. Шацька), так і асоціації різних типів та спрямувань (Товариство «Дитячий садок», Товариство сприяння фізичному вихованню та захисту дітей, Товариство взаємодопомоги працюючих жінок тощо), було, з одного боку, прагнення розумними заняттями відвернути дітей від шкідливого впливу вулиці, а з іншого – пропагування серед широких верств населення міста корисних відомостей про фізичне виховання. З’ясовано, що для дітей, які майже весь день перебували в народному садку або на літньому майданчику, проводилися рухливі ігри на свіжому повітрі. Маленькі відвідувачі також займалися ліпленням з глини, виготовленням найпростіших іграшок і побутових предметів, квітів з паперу, шиттям і вишиванням, плетінням килимків із клаптиків; співали, танцювали, грали на музичних інструментах, виразно читали, виконували гімнастичні вправи, доглядали за тваринами. При всякій слушній нагоді з дітьми велися бесіди про предмети і явища навколишньої природи, розмови етичного характеру, влаштовувалися екскурсії та прогулянки в різноманітні куточки, як-от: на пташник Товариства акліматизації; по мальовничих місцях харківських околиць, подорожі залізницею тощо.
Одним із типів закладів для виховання дітей дошкільного віку на Слобожанщині, ініційованих приватними особами та громадсько-педагогічними об’єднаннями, стали літні дитячі колонії, які працювали в мальовничих місцях краю – селищі Ракитному, Чугуєво-Бабчанській дачі тощо. Ці установи: 1) надавали можливість найбільш слабким дітям незаможних батьків побути у здорових сільських умовах і набратися сил, практично ознайомитися з живою природою, набути навички її спостерігати; 2) стимулювали розвиток у дітях любові до природи й активної турботи про її охорону; 3) ознайомлювали міських дітей із умовами сільського побуту, з сільськими роботами, а також зі всіма найістотнішими особливостями краю (із видатними місцевостями і установами, що знаходилися неподалік від колонії); 4) сприяли формуванню та розвитку в дітей добрих і корисних звичок, самостійності та почуття колективізму, взаємодопомоги, взаємоповаги тощо.
Аналіз «Доповідей» та «Звітів» комітету Товариства поширення в народі грамотності, яке стало одним із головних ініціаторів організації літнього оздоровлення та відпочинку дітей, дає підстави свідчити, що центр ваги колоній був перенесений на безпосередні особисті спостереження дітей за природою, на екскурсії, прогулянки, маленькі подорожі, догляд за рослинами, складання гербаріїв тощо. Книжкові заняття були зведені до мінімуму. За задумкою педагогів та лікарів, літо повинно було ввести дітей у новий для них світ природи, розкрити його і ознайомити з ним, навчити любити природу.
Виявлено, що, незважаючи на певні труднощі (нестачу коштів на навчальне та господарське обладнання, відсутність приміщень, пристосованих до особливостей дитячого віку; брак спеціально підготовленого педагогічного персоналу), прогресивна громадськість регіону робила все можливе для того, щоб забезпечити охорону життя та здоров’я дітей. Тому організацію ясел, народних дитячих садків, літніх колоній та майданчиків слід вважати зразком безкорисливого служіння громадсько-приватної ініціативи інтересам суспільства.
Дослідженням доведено, що на розвиток дошкільного виховання на Слобожанщині значно вплинула й благодійна діяльність представників прогресивної інтелігенції регіону, здійснювана у формі доброчинних внесків, активної участі в організації та проведенні концертів, спектаклів, виставок, розпродажів тощо. Зібрані кошти та речі йшли на утримування дітей дошкільного віку, відкриття й повноцінне функціонування різноманітних закладів дошкільного виховання.
У процесі наукового пошуку визначено напрями використання набутого досвіду в сьогоденній практиці дошкільного виховання. Так, вирішенню проблеми стовідсоткового охоплення дітей дошкільного віку громадською освітою та вихованням сприятиме творче застосування проектів приватних дошкільних установ, що були презентовані передовою громадськістю досліджуваного періоду. Підвищенню ефективності діяльності сучасного дошкільництва допоможуть також рекомендації педагогів минулого щодо встановлення тісної співпраці батьків та закладів дошкільного виховання. В умовах зниження якості друкованих видань для дітей творчого підходу потребують і такі питання, як зміст дитячої літератури та вимоги до її оформлення.
Узагальнення результатів історико-педагогічного пошуку, аналізу джерельної бази дає підстави зробити такі висновки:
1. У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми – внесок громадських організацій, приватних осіб та асоціацій у розвиток дошкільного виховання на Слобожанщині в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., представленої у вигляді ретроспективного цілісного аналізу участі громадсько-приватної ініціативи в розвитку виховання дітей дошкільного віку в регіоні у визначених хронологічних межах.
Установлено, що для багатьох історико-педагогічних досліджень феномен внеску громадських організацій, приватних осіб та асоціацій у розвиток дошкільного виховання на Слобожанщині в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. ще не став предметом наукового вивчення. Знайдені джерела, які умовно можна поділити на три групи, не розкривають головних положень та особливостей розвитку досліджуваного явища та мають певні недоліки.
2. Визначено і схарактеризовано внесок вітчизняних педагогів, учених, громадських діячів досліджуваного періоду (А. Арнольді, О. Духнович, Н. Лубенець, П. Каптерев, С. Миропольський, М. Пирогов, С. Русова, Леся Українка, К. Ушинський та інші) у розробку теоретичних засад дошкільної педагогіки, що полягав у доведенні значення дошкільного періоду в розвитку особистості; презентації теоретичних засад сімейного й громадського виховання; обґрунтуванні вимог до батьків, до вихователів, до їхніх моральних якостей, освіти, професійної підготовки тощо.
3. Науково обґрунтовано етапи внеску громадських організацій, приватних осіб та асоціацій у розвиток дошкільного виховання в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.: І етап (50-ті рр. ХІХ ст. – перша половина 80-х рр. ХІХ ст.) – етап підвищеного інтересу вітчизняної педагогічної інтелігенції до періоду раннього віку дитини, усвідомлення його значущості у формуванні особистості.
Характерною рисою цього етапу стало масове обговорення досвіду організації закладів виховання дітей дошкільного віку в різних зарубіжних країнах, висвітлення здобутих матеріалів на сторінках періодичних видань того часу та поступове впровадження їх в практику вітчизняного шкільництва. Цей період також позначився виробленням чітких позицій щодо ролі громадських закладів для дітей, які були позбавлені нормальних умов існування й розвитку, обґрунтуванням мети та принципів побудови дитячих притулків і сирітських будинків (боротьба проти жебрацтва, збереження здоров’я та життя дитини, надання їй у подальшому гідного ремесла).
ІІ етап (друга половина 80-х рр. ХІХ ст. – 1907 р.) – етап розробки теоретичних основ виховання дітей дошкільного віку.
Суттєвою особливістю цього етапу стало наукове обґрунтування принципів виховання дітей молодшого віку, головних засад організації закладів громадського виховання, що заклало міцний фундамент системи вітчизняної дошкільної педагогіки та зумовило появу нових типів дошкільних закладів (народні дитячі садки, ясла-притулки, літні майданчики, колонії тощо) для дітей нижчих прошарків тогочасного населення. Головним завданням цих установ стало забезпечення охорони життя та здоров’я малечі, сприяння її фізичному та духовному розвитку, вдосконалення основ «первинного виховання» тощо.
ІІІ етап (1908 р. – 1917 р.) – етап удосконалення науково-методичних засад діяльності суспільних закладів дошкільного виховання, доведення значущості громадського виховання у формуванні особистості.
Особливістю цього етапу стала активізація участі широкої громадськості в обговоренні нагальних проблем розвитку дошкільного виховання, що проходило у вигляді виступів на сторінках друкованих періодичних видань, на засіданнях різноманітних секцій з’їздів, що відбулися за приватною ініціативою асоціацій педагогічного спрямування. Для цього часу характерним також стало звернення прогресивної вітчизняної громадськості до урядовців із вимогою введення закладів виховання дітей дошкільного віку в державну освітню систему, вдосконалення процедури їх відкриття, урядового фінансування.
4. Узагальнено досвід діяльності громадських організацій, приватних осіб та асоціацій Слобідської України щодо розвитку дошкільного виховання в регіоні у визначений хронологічний період, систематизовано його напрями (просвітницько-педагогічна діяльність учених, педагогів-практиків, громадських діячів, що була спрямована на вирішення складних питань виховання дітей дошкільного віку, участь у розбудові основ дошкільної педагогічної освіти та подальшого зростання професійної майстерності вихователів, видавництво дитячої літератури) та визначено основні форми (ініціювання руху за створення і матеріальне забезпечення притулків, ясел, народних садків та літніх колоній; звернення до відповідних інстанцій за дозволом про відкриття приватних дитячих садків та ясел; самостійне утримання дошкільних закладів; участь у вдосконаленні їх діяльності тощо).
5. До вагомих теоретичних і практичних здобутків прогресивної інтелігенції Слобідської України, що не втратили своєї актуальності і значущості в наші часи, належать вимоги тісної співпраці дошкільних закладів та сім’ї; посилення вимог до змісту й належного оформлення дитячої літератури; проекти організації приватних дошкільних закладів тощо.
Проведене дослідження не претендує на висвітлення всіх аспектів проблеми. Предметом подальших наукових розробок може стати внесок громадсько-приватної ініціативи у становлення та розвиток дошкільної педагогіки в інших європейських країнах, порівняльний аналіз вітчизняних здобутків із зарубіжними.
Література
І. Статті в наукових фахових виданнях:
1. Чуркіна Н.М. Дитячий садок Симоновичів як відображення їх педагогічних поглядів / Н.М. Чуркіна // Педагогіка та психологія формування творчої особистості. Проблеми і пошуки : зб. наук. праць. – Київ-Запоріжжя, 2003. – Вип. 27. – С. 256–258.
2. Чуркіна Н.М. Стан дошкільного виховання та початкової освіти в Харківській губернії на початку ХХ століття / Н.М. Чуркіна // Педагогіка та психологія : зб. наук. праць. –Харків, 2004. – Вип. 26. – Ч. ІІ. – С. 117–122.
3. Чуркіна Н.М. Дошкільне виховання в Російській імперії у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття/ Н.М. Чуркіна // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи : зб. наук. праць – Харків, 2005. – Вип. 22. – С. 144–149.
4. Туренко Н.М. Дошкільне виховання в європейських країнах у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. / Н.М. Туренко // Педагогіка та психологія : зб. наук. праць. – Вип. 27., Ч. ІІ. – Харків, 2005. – С. 61–68
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
