115036 (Зміст і форми роботи соціального педагога з різними типами сімей), страница 2

Крім масових та індивідуально-групових форм роботи з неблагополучними сім’ями, соціальний педагог працює з кожною сім’єю окремо. Робота з конкретним типом неблагополучної сім’ї має свої особливості. Отже розглянемо їх.

Розділ ІІ. Організація і проведення роботи соціального педагога із дисфункційними родинами

2.1 Робота з неповними сім’ями

За ІІ півріччя 2001 року в Україні зафіксовано більше розлучень, ніж шлюбів. У деяких регіонах вони досягають 60-80 відсотків від кількості взятих шлюбів. 1,5 млн. дітей виховується без батька. У роботі з неповною сім’єю соціальному педагогу слід усвідомити, що кожна конкретна сім’я, у кожному конкретному випадку потребує конкретної допомоги. соціальний педагог має проводити реабілітаційну роботу з матерями і дітьми після розлучення, допомагати розв’язувати життєві та виховні проблеми, урегулювати питання, що торкаються інтересів дитини. Вони мають брати участь у судових засіданнях, де йде мова про розлучення й вирішується доля дитини - з ким її залишити.

Вивчення неповної сім’ї дає соціальному педагогу можливість з’ясувати, які взаємовідносини складаються в ній. Якщо мати значну кількість часу приділяє домашньому господарству, надмірно опікає дитину, намагається задовольнити всі її потреби, щоб вона не відчувала відсутності батька, матеріальних нестатків, і це стає сенсом її життя, - необхідна індивідуальна педагогічна допомога. Соціального досвіду дитина набуде швидше, якщо сім’я розширюватиме коло знайомств, спілкування з друзями. Надмірна орієнтація матері лише на матеріальну забезпеченість сім’ї призведе до того, що дитина буде позбавлена материнської турботи.

Як показують дослідження, спілкування з батьком, який покинув сім’ю, може складатися по-різному. Якщо батько сплачує лише аліменти, тактовно треба привернути його увагу до виховання дитини. Можливо, запросити до школи, поговорити, роз’яснити, що дитині і молодшого, і підліткового віку потрібна не тільки матеріальна допомога, а й дружнє спілкування, розказати, який вплив має батько на формування особистості дитини.

Буває, що мати категорично заперечує, щоб дитина бачилася з батьком, вважаючи, що він негативно впливає на виховання, стан здоров’я, нервову систему дитини. Батька розглядають лише як того, хто матеріально забезпечує дитину. Таких жінок у літературі називають амазонками: у них незалежність переходить у самоціль, а інстинкт материнства - в інстинкт власності. Батьківські почуття чоловіка ігноруються повністю. У таких умовах доля дитини складна. З її свідомості викорінюється поняття "батько", про нього розповідають тільки погане. Це не може не впливати на психіку дитини, її духовність, розвиток емоційної сфери.

Матері слід роз’яснити, що тільки волею вона не може заборонити батькові бачитися з дитиною. Конвенція ООН про права дитини, Кодекс про шлюб та сім’ю України підтверджують це: дитина не може бути предметом спекуляцій, використовуватися для зведення рахунків між батьками. Стверджуючи рівні права розлучених батьків на виховання дитини, Кодекс ставить обох у рівні права і обов’язки. Отже суперечливі питання участі розведених батьків у вихованні дитини допомагають розв’язувати органи опіки і піклування.

Соціальний педагог, працюючи з неповною сім’єю і регулюючи непорозуміння між батьками, які розійшлися, ставить мету - захист інтересів дитини. Він має бути не пасивним спостерігачем того, що відбувається з дитиною, а активним, терплячим провідником педагогічної доцільності своїх порад і пропозицій.

Певна складність виникає у роботі з одинокими матерями. Звичайно, таким матерям важко виховувати дитину внаслідок невпорядковуваності особистого життя, вони обмежують свої можливості у задоволенні духовних, культурних і моральних потреб. Діти в таких сім’ях більше страждають від недогляду, відсутності повноцінного спілкування з матір’ю, зовсім не знають батька. Усе, це, звичайно, позначається на формуванні їх особистості (діти з таких сімей більш знервовані, закомплексовані). Крім того, виховання дитини залежить від культурного освітнього рівня матері, способу її життя, ставлення до виховання дитини, до свого становища одинокої матері, від її ціннісних орієнтацій. Така жінка може бути постійно у стані хронічного стресу, що негативно позначається на її здоров’ї, самопочутті.

Матері-одиночки хворобливо ставляться до того, коли цікавляться їхнім сімейним життям, хоч і потребують педагогічних порад і допомоги. Тому потрібний особливий педагогічний такт, чуйність, доброзичливість, довіра до матері і дитини. Важливо допомогти таким матерям знайти роботу з більш високою оплатою у режимі неповної зайнятості, розв’язати юридичні проблеми, залучити дітей до занять у гуртках, секціях безплатно.

Отже , неповні сім’ї мають багато різних проблем, складностей і тому потребують допомоги соціальних педагогів.

2.2 Особливості соціально-педагогічної діяльності із конфліктними родинами

У роботі із сім’ями, у яких мають місце стійкі конфлікти між батьками, соціальному педагогу слід більше уваги звертати не на сімейні конфлікти, а на необхідність створення сприятливого сімейного мікроклімату. Особливу увагу подружжя слід звернути на те, що нормальні взаємостосунки між батьками (взаємна повага, взаємодопомога і взаєморозуміння, повага до запитів і інтересів один одного, справедлива оцінка вчинків і дій, зусиль. спрямованих на благо сім’ї, конструктивне розв’язання складних сімейних проблем) створюють сприятливу атмосферу для психічного здоров’я та врівноваженості всіх членів сім’ї, допомагають уникати нервово-психічних захворювань, позитивно позначаються на трудовій активності батьків і дітей. Якщо ж у сім’ї панує атмосфера недоброзичливості, людина починає почувати себе відчуженою, ображеною, непотрібною. Незатишно почувають у такій сім’ї всі її члени. Подібна обстановка спричинює депресії, байдужість, неврози. Негативна оцінка дій, вчинків один одного, як правило, позитивних результатів не дає.

З практики відомо, що дуже важко буває з’ясувати стосунки між батьками у сім’ї, і діти не завжди про це скажуть. Для цього соціальний педагог може використати методику, запропоновану дослідником В.А. Сисенко (додаток 4).

Ліквідувати конфліктність може допомогти спеціальна сімейна психотерапія. Батькам треба порадити замислитися над тим, що відбувається у їхній сім’ї, закликати до того, щоб заради дитини вони конструктивніше підходили до розв’язання різних проблем. Одночасно в процесі індивідуальних бесід слід рекомендувати їм розібратися у сімейних проблемах., знайти спільну мову, виявити терпимість один до одного заради нормального психічного і духовного розвитку дитини, роз’яснити, які негативні наслідки має виховання дитини у конфліктній сім’ї. І починати слід з елементарного - вчитися стримуватися, спробувати не сваритися, не ображати, поступатися один одному...

Сімейні чвари, сварки позначаються на поведінці дитини, на її навчальній діяльності: вигляд у неї втомлений, вона неуважна, часто відволікається, не завжди може відповісти на запитання вчителя. Тому, якщо педагог знає, у яких умовах виховується дитина, він враховує це: не питає на уроках, не чіпає учня в такі моменти. Неврахування цих обставин призводить до конфліктів дитини зі школою, що може стати причиною важковиховуваності. Це слід роз’яснити вчителям.

Соціальні педагоги в роботі з конфліктними сім’ями можуть застосовувати деякі рекомендації психологів, що допоможуть подружжю розв’язати свої конфліктні ситуації (додаток 5).

2.3 Соціальна допомога сім’ям, де батьки зловживають алкоголем, наркотиками

Сім’ї, у яких батьки зловживають спиртними напоями, перестають нормально функціонувати, тому ніколи не розв’язують на належному рівні свої проблеми, живуть ілюзіями. Крім того, у таких сім’ях розірвані інтимні зв’язки, сталі рольові функції членів сім’ї, постійні конфліктні взаємостосунки. Для того, щоб уникнути такого становища, психологи рекомендують не спілкуватися з чоловіком, коли він не тверезий. Для такої розмови повинні об’єднатися мати і дитина.

Як треба працювати соціальному педагогу із сім’ями алкоголіків? Звичайно, відвадити батьків або одного з них від спиртного дуже важко. Соціально-педагогічна робота повинна бути спрямована на те, щоб захистити дитину від негативного впливу сім’ї. Насамперед слід врахувати, що така дитина вимагає емоційної підтримки. Для неї дуже важко розповісти комусь про те, що її турбує. Тому співчуття, розуміння, порада вкрай необхідні їй, інакше накопичення негативних емоцій може призвести до агресивності.

У тому разі, коли життя дитини в такій сім’ї стає неможливим, слід рішуче поставити питання про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав, ізоляцію дитини із сім’ї, де вона не має самого необхідного (одежі, їжі та ін.). Разом з інспекцією у справах неповнолітніх активніше порушувати питання про лікування батьків-алкоголіків, наркоманів, застосування до них засобів правового впливу.

Робота соціального педагога з такими батьками має проводитися разом з дирекцією, батьківським комітетом, класним керівником, сполучатися з громадським і юридичним впливом: такі сім’ї мають стояти на обліку в інспекції, комісіях у справах неповнолітніх.

2.4 Робота соціального педагога з батьками, які мають низький морально-культурний рівень

Головне завдання школи, соціально-психологічної служби - компенсувати недоліки сімейного виховання, духовно-культурного розвитку дитини, враховуючи її індивідуально-психологічні особливості, залучати її до позашкільної гурткової діяльності тощо. Певна робота повинна проводитися і з батьками. Проведені дослідження, шкільна практика, свідчать, що таких батьків слід активно залучати до організації та проведення екскурсій, походів, участі у різних шкільних святах, спортивних змаганнях. Наприклад, батьки залучаються разом із дітьми до активної участі у туристичній роботі. Спочатку вони можуть насторожено сприймати залучення до такої діяльності, але поступово зацікавлюються і стають активними її організаторами. А це допомагає педагогам у невимушеній обстановці спілкуватися з батьками, зрозуміти педагогічні вимоги школи, вчителів.

2.5 Зовні благополучні сім’ї та допомога їм у вирішенні родинних проблем

Значної уваги соціальних педагогів у процесі індивідуальних консультацій, а також спільної роботи з педагогами школи вимагають так звані зовні благополучні сім’ї. Соціальні педагоги в роботі з батьками, які виявляють надмірну, нерозумну любов до своїх дітей, у індивідуальних бесідах мають пояснювати батькам про їх велику відповідальність перед суспільством і перед самою дитиною за формування гідного громадянина, з високими моральними якостями, високим рівнем духовності, фізично розвинутого, соціально активного, надійного опору своїм батькам у старості. А батьки в свою чергу, виховуючи дитину, повинні реально оцінювати позитивні і негативні якості дитини, розвивати все краще, що в ній є. Батьківська любов має поєднуватися з вимогливість, спрямувати дитину на подолання її недоліків і труднощів у досягненні поставленої мети.

Батькам потрібно на конкретних прикладах показати, що надмірна опіка утруднює навчання дитини, її спілкування у класному колективі з однолітками, а в майбутньому позначиться на ставленні дитини до батьків. Може статися так, що діти не зуміють оцінити самопожертви батьків, які відмовляли собі в усьому на її користь. Такі діти часто не стають опорою батьків у старості, бо виростають непристосованими до життя. Допоможуть учителеві в бесідах з батьками висловлювання А.С. Макаренка:

"Треба ставити питання так: ніяких жертв, ніколи і нізащо. Навпаки, нехай дитина поступається батькам.

Ви знаєте манеру деяких дівчаток говорити матерям:

• Ти своє віджила, а я ще нічого не бачила.

Це говориться матері, якій іноді всього 30 років.

• Ти своє віджила, а я ще не жила, тому все мені, а тобі нічого!

Дівчинка повинна подумати:

• У мене все життя попереду, а тобі, мамо, менше лишилося...

Нові плаття - в першу чергу матерям. Якщо у вас є зайві гроші і ви думаєте, кому купити плаття - матері чи дочці, то я скажу - тільки матері.

Батько і мати в очах дітей повинні мати право на щастя. Немає ніякої рації ні для мам, ні для дочок, ні тим більше для держави виховувати споживачів материнського щастя. Найстрашніше - виховувати дітей на материнському або батьківському щасті".

Батькам слід роз’яснити, що вони допускають грубу педагогічну помилку, коли дитина стає центром турбот усієї сім’ї. Вона повинна відчувати себе повноправним членом сімейного колективу і мати, крім своїх прав й обов’язки, додержуватися сімейної дисципліни, брати участь у розподілі сімейного бюджету і розуміти, що необхідно задовольняти потреби інших членів сім’ї. При цьому батьки повинні усвідомити, що турбота про дитину, любов до неї мають виявлятися не тільки в тому, щоб підготувати її до життя, виховати справжнім громадянином держави, а й самим ставити до себе певні вимоги і виконувати їх: заради дитини відмовитися від поганих звичок не палити, не лаятися, не вживати алкогольних напоїв, не конфліктувати з членами сім’ї, вчитися стримувати себе, намагатися створювати нормальний мікроклімат у сім’ї, приділяти вільний час дитині.

Звичайно робота з такими батьками складна, бо вони, як правило не усвідомлюють своїх педагогічних прорахунків, помилок, і переконати їх у чомусь дуже важко. Проте заради благополуччя дитини саме це слід намагатися робити, тим більше, що вже у шкільному віці батьки почнуть відчувати результати свого виховання - в дитині починають виявлятися негативні якості не тільки відносно школи, вчителів, однолітків, а й батька, матері, інших членів родини.

Значної уваги вимагають до себе сім’ї, у яких батьки формально виконують свої батьківські обов’язки. Як допомогти таким батькам та їх дітям? У процесі індивідуальної роботи із цими батьками необхідно роз’яснити, що причина педагогічних невдач - відсутність у них інтересу до духовного життя дитини; вони живуть з дітьми духовно різним життям, за зовнішнім благополуччям криється внутрішня відчуженість батьків і дітей, які не розуміють один одного. Соціальний педагог має роз’яснити батькам, що не зважаючи на сприятливі матеріально-економічні умови в сім’ї, і зокрема дитини, таке становище негативно позначається на формуванні духовності, моральних якостей дитини. Вона рано втрачає потребу в спілкуванні з батьками, може вирости замкненою, почувається чужою вдома, шукає порад, розуміння і підтримки поза домівкою. Саме в таких сім’ях підлітки найчастіше підпадають під вплив вулиці.

Батьки мають усвідомити, що найважливіша умова успішного виховання - встановлення правильних взаємостосунків з дітьми. Спілкування у сім’ї - основа успіхів дитини у навчанні, основа її здоров’я, загального життєвого тонусу, нормальних стосунків із однолітками, вчителями, іншими дорослими. Для того, щоб добитися взаєморозуміння з дітьми, треба усвідомити, що основа спілкування з ними - доброзичливість.

Слід враховувати вікові та індивідуальні особливості дитини. Батьки - приклад для дітей, взірець для наслідування, джерело знань про моральні норми і правила оточуючого життя. Не забувати і душевний стан дитини у кожний конкретний момент спілкування, умов і ситуацій, в яких воно відбувається. Даючи поради батькам щодо стилю спілкування з дітьми, важливо їм роз’яснити, що у стосунках з дитиною не припустимі грубість, нетактовність, неповага до неї, недовіра, зверхність.

Дуже помиляються батьки, які вважають, що в основі правильних взаємостосунків з дітьми - слухняність у найгіршому розумінні цього слова: без зайвих розмов робити тільки так, як кажуть батьки. Вони вважають, що дитина немає права на власну думку, вчинок. Таким батькам слід допомогти усвідомити, що на негативних емоціях позитивну особистість ще ніхто не виховав. Пригнічення особистості дитини закінчується завжди великим вибухом, і статися це може у різному віці: підлітковому, юнацькому, навіть тоді, коли дитина стає дорослою. Сліпа слухняність призводить до того, що дитина стає безініціативною, пасивною, не вміє самостійно організувати і виконувати завдання, або ж стає агресивною, вдається до відкритого протесту. У майбутньому такі діти мають значні життєві проблеми, не вміють брати на себе відповідальність, можуть легко стати виконавцями чужої волі. У роботі з батьками можна використати педагогічні ситуації.