113443 (Підвищення кваліфікації педагогічних кадрів)

План

1. Навчальний процес у закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів як система

2. Атестація, як складова частина підвищення педагогічної кваліфікації, її мета та завдання

3. Робота з педагогічними кадрами в період атестації

Список використаної літератури

Вступ

Соціально-економічний розвиток України у новому тисячолітті об'єктивно пов'язаний з якісними змінами і у культурно-освітній сфері життя нашого суспільства, піднесенням її на рівень вимог часу. Освіта є основою відтворення інтелектуального та духовного потенціалу народу, потужним засобом виведення вітчизняної науки, техніки і культури на рівень світових зразків, національного відродження, становлення державності, утвердження принципів демократизації та гуманізації в житті країни.

В сучасних умовах із зростанням обсягів інформації, постійного оновлення, розширення та поглиблення її, відбувається надшвидке застарівання одержаних фахівцем знань, знецінення набутої раніше освіти. Тільки за умови безперервності освіти людина може вважатися освіченою, бути компетентним працівником, справжнім професіоналом у своїй сфері.

Важливою складовою системи безперервної освіти є система післядипломної освіти фахівців. У свою чергу центральною складовою підсистемою післядипломної освіти є система підвищення кваліфікації та атестація педагогічних кадрів. Вони покликані забезпечувати зростання рівня володіння фахівцями професією, спеціальністю протягом усієї їхньої професійної діяльності з урахуванням набутого досвіду та особистісних змін, що відбуваються з мірою дорослішання людини. Безперервне підвищення кваліфікації фахівців спрямоване не тільки на послідовне удосконалення його професійних якостей, збагачення і оновлення наявної суми знань і умінь, а й на розвиток особистісних властивостей, вдоволення індивідуальних освітніх потреб, забезпечення соціального захисту та повнішої самореалізації фахівця у процесі професійної діяльності. Усі ці завдання повною мірою постають перед системою підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. [1, 109]

Сучасна система підвищення кваліфікації педагогічних кадрів має складну будову і включає загальнодержавний, обласний, районний (міський), шкільний та самоосвітній рівні. Справжнім науково-методичними і навчальними центрами у регіонах стали обласні інститути післядипломної педагогічної освіти. В основі функціонування закладів підвищення кваліфікації педагогічних кадрів знаходиться навчальний процес як система організації навчально-розвивальної діяльності, у центрі якої – органічна єдність і взаємозв'язок викладання й учіння, що спрямована на досягнення цілей підвищення кваліфікаційного рівня педагогічних працівників.

1. Навчальний процес у закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів як система

Розбудова національної системи освіти в Україні значною мірою обумовлена підвищенням рівня професійної компетентності педагогічних кадрів. У цьому зв'язку сьогодні актуалізується проблема розвитку та вдосконалення системи післядипломної педагогічної освіти, центральною ланкою якої є підвищення кваліфікації педагогічних працівників.

Очевидно, що розглядати сьогодні проблеми навчання фахівців окремо від проблем реформування системи підвищення кваліфікації педагогів у напрямку її гуманізації не можливо. У зв'язку з цим доцільно акцентувати увагу на значенні присвячених андрагогічному підходу в освіті дипломованих спеціалістів наукових розробок зарубіжних вчених і вітчизняних науковців.

Сутність андрогогічного підходу міститься у таких принципових положеннях: 1) провідна роль у власній освіті належить самому фахівцеві; 2) навчання повинно виходити із індивідуальних особливостей того, хто навчається, відповідати його індивідуальним освітнім потребам та стимулювати зростання цих потреб; 3) у процесі навчання слід використовувати внутрішні сили особистості, спиратися на природне прагнення людини до саморозвитку, самовдосконалення, активізувати суб'єктивну сферу фахівця; 4)навчальний процес відбувається у спільній діяльності тих, хто навчає, з тими, хто навчається. [4, 95]

Виходячи з цього втілення андрагогічного підходу в практику підвищення кваліфікації педагогічних кадрів передбачає необхідність розгляду навчального процесу в системі підвищення кваліфікації як і самої системи з точки зору їх синергетичних властивостей, тобто як системи відкриті, нелінійні, нерівноважні.

Із зміною пріоритетів у освітній політиці України і перенесенням у центр всієї освітянської практики інтересів людини, з особливою гостротою постає проблема забезпечення всебічного і гармонійного розвитку особистості, вдоволення її різноманітних освітніх потреб, сприяння її самовизначенню і самореалізації та досягненню нею власних цілей життєдіяльності. У цьому контексті до складу першочергових переходить проблема вдосконалення навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів і приведення його організації до рівня сучасних вимог.

Навчальний процес в закладах підвищення кваліфікації являє собою відкриту нелінійну та нерівноважну систему організації навчальної діяльності слухачів, в основі якої органічна єдність і взаємозв'язок викладання й учіння, тобто процес навчання. Особливості структури і функцій навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів обумовлені особливостями структури і функцій процесу навчання фахівців.

Процес навчання – це специфічна форма пізнання дійсності та опанування суспільно-історичним досвідом людства, що передбачає взаємодію того, хто навчає з тим, хто навчається. Основними складовими процесу навчання є процес викладання і процес учіння. Відмінності процесу викладання в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів містяться у тому, що: викладач не є єдиним і основним джерелом інформації, поряд із викладачем включатися у процес викладання і передавати інформацію, необхідну слухачеві, можуть й інші особи (колеги по навчанню, методичні працівники, досвідчені педагоги та ін.), джерелами інформації також слугують сучасні засоби комунікації, наукова, популярна і художня література, засоби масової інформації тощо; функції викладача полягають не стільки у безпосередній організації навчальної діяльності слухача, скільки у допомозі слухачеві самостійно організувати власну навчальну діяльність; діяльність викладача спрямована на стимулювання сил і можливостей слухача на його власну самоосвіту, саморозвиток, самовдосконалення; у процесі навчання викладач і слухач виступають рівноправними партнерами, співавторами; слухач (слухачі) для викладача теж є цінним джерелом необхідної інформації для підвищення якості змісту викладання та вдосконалення технологій процесу навчання фахівців. [4, 97]

Відмінності процесу учіння в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів полягають у тому, що: учіння не є для слухача основним видом діяльності, а лише засобом досягнення інших життєвих і професійних цілей; мета учіння фахівців, як правило, добре ними усвідомлена й визначається освітніми потребами, що, у свою чергу, обумовлені потребами життєдіяльності педагогів; учіння пов'язане із професійною рефлексією фахівця, практичним аналізом дійсності, себе та власної діяльності; провідна роль у процесі навчання належить слухачеві як суб'єкту навчання; організація, керування процесом учіння слухачів з боку викладачів замінюється самоорганізацією, самокеруванням; слухач у процесі навчання у будь-який момент може стати джерелом, передавачем інформації й впливати на учіння своїх колег по навчанню; процес учіння для слухачів є процесом довготривалим і безперервним.

Процес викладання і процес учіння тісно взаємопов'язані й утворюють процес навчання як нову системну якість. Специфіка процесу викладання і процесу учіння, яка виражена у особливому положенні викладача і слухача, у характері їх взаємодії, урізноманітнює взаємозв'язки та взаємовплив обох компонентів процесу навчання, обумовлює його функції та структуру.

Окрім того, специфіка структури процесу навчання залежить не тільки від природи його елементів, а й від мети їх функціонування, від тих функцій, які виконує системне явище.

Основними функціями процесу навчання є: освітньо-інформативна – забезпечує спрямування навчання на різнобічне збагачення, розширення та оновлення тієї системи знань, умінь і навичок фахівців, яка в них вже сформована під час попереднього навчання та практичної педагогічної діяльності; аналітико-рефлексивна – забезпечує максимальне наближення процесу навчання до реальних потреб і проблем практики, формування і усвідомлення слухачем свого реального образу “Я”, як особистості і професіонала; виховна – забезпечує цілеспрямований і планомірний вплив на особистість педагога-слухача, що сприяє самовихованню, самовдосконаленню її; розвивально-стимулююча – забезпечує розвиток, збільшення освітніх потреб слухачів під час і у результаті навчання. [5, 167]

Упорядкування (структура) процесу навчання в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів являє собою закономірну низку взаємопов'язаних елементів у просторі та часі, визначає закономірне співвідношення обсягу, інтенсивності, погодженості усіх функцій.

Основними елементами структури процесу навчання фахівців є цільовий, стимулююче-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулюючий, оціночно-результативний. Чинниками, що відрізняють структуру процесу навчання у системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів можна вважати: необхідність поєднання у цільовому компоненті суспільних цілей і особистісних цілей фахівців; спрямування процесу навчання на пробудження власних сил, здібностей та можливостей педагога, їх активізація для організації і здійснення власної освіти; багаторівневу диференціацію змісту навчання і освіти, орієнтацію його на різнобічний розвиток особистості педагога; залучення до реалізації змісту навчання слухачів, добір і використання форм і методів, що забезпечують реальне партнерство викладача і слухача у процесі навчання; необхідність перенесення акцентів з контролю і корекції навчальної діяльності слухачів на їх самоконтроль, самокорекцію; визначення результативності процесу навчання за фактичними позитивними змінами у професійній діяльності педагогічних працівників, за рівнем зростання їхніх освітніх потреб. [7, 16]

Структура процесу навчання суттєво впливає на функціонування усього закладу підвищення кваліфікації педагогічних кадрів й, по суті, визначає особливості навчального процесу (як відкритої нелінійної та нерівноважної системи організації навчальної діяльності, в основі якої процес навчання), характер його взаємодії із зовнішнім середовищем, його якісні особливості та поведінку складових.

Найбільш перспективними у плані вдосконалення навчального процесу в закладах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів виявляються на сьогодні такі тенденції: диференціація змісту навчання у відповідності з індивідуальними освітніми потребами педагогів; залучення слухачів до визначення змісту їх курсового навчання, створення умов для вибору змісту, форм і методів навчання; зміцнення взаємозв'язків курсового навчання з навчанням фахівців у міжкурсовий період; застосування інтерактивних методів навчання; діалогізація навчального процесу на основі критичного аналізу практики, адаптованість навчального матеріалу до реальних умов життя і праці педагогів; розвиток творчого потенціалу та моральної сфери особистості у процесі навчання; спрямування навчального процесу на збільшення освітніх потреб слухачів та орієнтування педагогів у подальшому навчанні у міжкурсовий період; посилення уваги у навчальному процесі до розвитку та вдосконалення вмінь і навичок педагогів користуватися комп'ютерною технікою та сучасними засобами комунікації; стимулювання самоосвіти фахівців, поглиблення знань педагогів, їх вмінь та навичок у галузці самоосвітньої діяльності та наукової організації праці. [4, 98]

Ці тенденції проявляються на теперішньому етапі, але не можуть повністю реалізуватися у ньому, оскільки обумовлені не сучасною, а майбутньою, більш досконалою будовою навчального процесу.

2. Атестація, як складова частина підвищення педагогічної кваліфікації, її мета та завдання

Мета атестації:

активізація творчої професійної діяльності вчителя;

стимулювання безперервної фахової та загальної освіти;

підвищення відповідальності педагогічних працівників за результати навчання і виховання учнів.

забезпечення соціального захисту педагогів.

Завдання атестації:

Стимулювання підвищення кваліфікації педагогічних працівників шляхом оцінювання знань предмета, що викладається та напряму педагогічної діяльності, методики викладання та виховання. Атестація спрямована на оцінку досягнень педагогічного працівника у його діяльності, на заохочення (у тому числі матеріальне) його успіхів у справі освіти, виховання і розвитку учнів. [5, 167]

Принципи атестації: добровільність, відкритість, колегіальність, індивідуалізація, диференціація.

Аналіз існуючої практики показує, що вплив атестації на рівень навчально-виховного процесу в закладі освіти може бути як позитивний, так і негативний. Позитивний — можливий за умови суворого дотримання усіх нормативних вимог до організації та проведення атестації. Він сприяє підвищенню ефективності навчально-виховного процесу, покращенню його загальних результатів. Негативний — можливий за умови неякісної організації та формального проведення атестації, що призводить до конфліктів у педагогічному колективі і. внаслідок цього, відволікає педагогічний колектив від безпосередньої роботи до з'ясування між особових відносин. Цей вплив відповідно ускладнює, гальмує і знижує рівень навчально-виховного процесу.

Внаслідок вище зазначеного виникає необхідність системного підходу до атестації педагогічних працівників, який складається з планування атестаційної роботи, суворого дотримання етапів проведення атестації, виконання нормативного режиму під час організації і проведення атестації, відпрацювання загальних вимог до педагогічного працівника, які дозволяють об'єктивно оцінювати кожного, хто атестується.