diploma2_1 (Прибыль комерческого банка (Winword, RTF)), страница 5

За Інструкцією №10 вимірювання ефективності діяльності банку здійснюється за допомогою таких показників:

1. Чистий спред (ЧС).

2. Чиста процентна маржа (ЧВМ).

3. Чистий дохід одного працюючого (ЧДП).

4. Чистий дохід до витрат на утримання персоналу та інші.

В таблиці 2.3. відображається результат розрахунку (див. додаток 9) вищезазначених показників для банку 1 та банку 2 на 1 квітня 1998 року.

Таблиця 2.3.

Розрахунок показників прибутковості банків станом на 1.04.98р.

Отже, виходячи з отриманих результатів можна зробити наступні висновки.

1. Значення показника чистого спреду для банку 1 складає 27,69%, а для банку 2 – 22,44%. Це свідчить, що банк 1 більш успішно виконує функцію посередника, адже він залучає кошти за нижчі відсотки, а розміщує за вищі, що і знайшло відображення в значенні показника чистого спреду.

2. Як банк 1, так і банк 2 має позитивну чисту відсоткову маржу, яка демонструє, наскільки доходи від активних операцій здатні перекривати витрати по пасивним операціям. Проте в банку 2 значення показника вище ніж в банку 1, і становить 16,46%. Але це більше пояснюється меншою сумою загальних активів банку 2 в порівнянні з банком 1, адже відсотковий прибуток (різниця між отриманими і сплаченими відсотками) в банку 2 менша (4848822 грн. в банку 1 та 3513441 грн. в банку 2).

3. В банку 1 продуктивність праці одного працюючого більше, ніж у банку 2, так як один працівник банку 1 виробляє 20216 грн., в той час, як в банку 2 –5539 грн.

4. На кожну грошову одиницю, витрачену на утримання працівників банку 1, припадає 2,94 грн. чистого прибутку, а на кожну грошову одиницю, вкладену в персонал банку 2 – лише 0,8 грн. Отже, в банку 2 на утримання працівників затрачено більше коштів, ніж вони «створили» чистого прибутку, тобто витрати, пов’язані з утриманням персоналу в даному банку не окупилися. Таким чином, з метою підвищення прибутковості роботи банківської установи, керівництву банка 2 слід посилити контроль за рівнем адміністративних витрат та здійснити заходи щодо зменшення їх розміру.

Узагальнюючим показником, що характеризує прибутковість діяльності комерційного банку, можна назвати показник загальної рентабельності, який розраховується як відношення чистого прибутку банку до його витрат. Визначимо значення цього показника для банку 1 та банку 2 на 1 квітня 1998 року:

R1= 8392701 / 7664895*100% = 109,5%

R2= 1384795 / 4754701*100% = 29,12%

Показник загальної рентабельності банку 1 станом на 1.04.98р. склав 109,5%, банку 2 – 29,12%. Тобто, на 1 гр.од. витрат банку 1 припадає 1,09 гр.од. прибутку після оподаткування. В банку 2 на одну грошову одиницю витрат припадає 0,29 гр.од. чистого прибутку. Це свідчить, що робота банку 2 була менш ефективною, ніж у банку 1.

Розглянемо тепер фактори, що впливають на дохідність капіталу банку. Одним з таких факторів є відношення прибутку (Пр) до статутного капіталу (Ск) у вигляді:

Пр / Ск = Пр/А : Ск / А

Виходячи з формули показника дохід на активи, отримаємо

Пск = Да / Кск , де (1)

Пск - прибутковість статутного капіталу,

Да – дохід на активи,

А – загальні активи,

Кск – коефіцієнт статутного капіталу.

Звідси, для підвищення прибутковості капіталу (статутного капіталу) банку слід збільшувати дохідність активів і зменшувати відношення статутного капіталу до активів, або, інакше кажучи, зменшувати частку статутного капіталу в загальній сумі коштів банку. А для збільшення дохідності активів слід, зокрема, збільшувати частку власних коштів банку в загальній сумі його коштів. Проте збільшення власних коштів бакну, основною частиною яких є статутний капітал, буде означати одночасно збільшення знаменника виразу (1), тобто зменшення прибутковості капіталу банку.

Отже, для керівництва банку в результаті його діяльності може виникнути також питання, які значення показників, що характеризують діяльність банку є бажаними. Як бачимо з вище викладеного, при збільшенні достатності капіталу банку буде зменшуватися його прибутковість. В таких випадках, як відомо, із теорії оптимального управління, застосовують два основних підходи.

При першому підході шукають компромісний варіант, який в даному випадку буде означати деякий прийнятний рівень достатності капіталу, при всякому прийнятному рівні прибутковості банку. Значення прийнятних рівнів достатності капіталу і прибутковості банку будуть при цьому визначатися суб’єктивною думкою керівництва банку.

При другому підході вибирають один із показників ефективності, який намагаються максимізувати / мінімізувати, а на значення решти показників покладають обмеження. Вибір цих обмежень взагалі також є суб’єктивним, проте в разі випадків вони можуть об’єктивно існувати. В даному випадку таким обмеженнями можна вважати нормативи Національного банку України, що визначають достатність капіталу банку і ліквідність його балансу.

Отже, при такому підході критерієм ефективності діяльності банку є такий розмір показників прибутковості, який забезпечує максимальні норми прибутку при одночасному виконанні нормативів, встановлених НБУ.

2.2. Напрямки зростання доходів банку від здійснення банківських операцій.

У викладеному вище матеріалі було виявлено, за рахунок якої діяльності комерційні банки формують свої доходи. Основне джерело банківських доходів — кредитна діяльність. Були визначені фактори, що впливають на розмір формування прибутку (проценти сплачені та отримані, величина позичкових коштів). Проте важливе завдання управління формуванням прибутку є не тільки виявлення факторів, що визначають розмір доходу, але й вміння управляти цими факторами та тим самим збільшувати обсяг отриманого прибутку.

В зв’язку з цим необхідно виділити основні напрямки (причини) зростання доходів.

1. Загальне зростання групи активів, що приносять процентний дохід.

2. Зміна питомої ваги доходних активів в сукупних активах.

3. Зміна загального рівня процентної ставки по активних операціях банку.

4. Зміна струтури портфелю доходних активів, тобто підвищення питомої ваги ризикових кредитів в кредитному портфелі банку, наданих під високі проценти.

Необхідно провести характеристику кожного з напрямків.

І.Загальне зростання групи активів, що приносять процентний доход.

Цією групою активів є кредитні операції банку. Для їх проведення банку необхідні, по-перше, залучення клієнтів, які бажають отримати кредит. У теперешній час для комерційних банків України це не проблема. Тих, що мають потребу в грошових ресурсах достатньо, і проблема — не в кількості, а в якості клієнтів (мається на увазі їх здібність відповідати по своїм забов"язанням). По-друге, банк повинен мати достатній кредитний потенціал, який відображає величину мобілізованих в банку коштів за відрахуванням резерву ліквідності.

Таким чином, для збільшення обсягів активу, що приносить дохід, банку необхідно нарощувати свій кредитний потенціал, який складається із власних і запозичених коштів. В цьому зв"язку комерційні банки повинні діяти за наступними напрямками:

— збільшення числа банківських вкладників, для чого банку потрібно проводити зважену маркентингову і процентну політику. Особливу увагу слід приділити залученим коштам населення, які володіють нелегальним грошовим потенціалом. Розглянемо діяльність банку АБ "Еліта" м. Запоріжжя по цьому напрямку:

Таблиця 2.4.

Структура депозитів АБ "Еліта".

Банк, як видно із вищеприведених даних, успішно нарощує свої позичені ресурси, особливо це стосується депозитів організацій та населення.

ІІ. Зміни питомої ваги доходних активів в сукупних активах. Іншими словами комерційний банк повинен нарощувати так звані "працюючі" активи і скорочувати до можливого мінімуму "непрацюючі" активи. Однак, саме "непрацюючі" активи забезпечують ліквідність банку. До них належать:

- каса і прирівнені до неї кошти;

- кошти на кореспондентських рахунках в Національному банку України та в інших банках;

- кошти на резервному та депозитному рахунках в НБУ.

Крім того дого "непрацюючих" активів належать активи, що забезпечують діяльність банку: будівлі, споруди, обладнання тощо.

Будь-який банк повинен намагатися знизити частку таких активів в балансі, особливо таких статей як несплачені проценти і сумнівні кредити. Для цього необхідно більш ефективно проводити оцінку кредитоспроможності позичальника і банківський контроль.

Таким чином банківська ліквідність досягається при максимізації залишків в касах та на кореспондентських рахунках по відношеню до інших активів. Але саме в цьому випадку прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку вимагає не збереження коштів, а їх використання для видачі позик і здійснення інвестицій. Оскільки для цього треба звести касову готівку і залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму то максимізація прибутку ставить під загрозу безперевність виконання банку своїх зобов"язань перед клієнтами.

Отже, сутність банківського управління полягає в гнучкому співвідношенні протилежних вимог ліквідності і прибутковсті.

ІІІ. Зміна загального рівня процентної ставки по активних операціях банка.

Працюючи в цьому напрямку комерційні банки намагаються збільшити рівень процентної ставки по активних операціях, тобто тут спрацьовує принцип будь-якого комерційного підприємства: "дешевше купити, дорожче продати".

З іншого боку, в умовах конкуренції між кредитними установами та боротьби за розширення обслуговування ринків банки можуть не керуватись цим правилом. Вони можуть не підвищувати рівень процентної ставки, розраховуючи на те, що більш низькі ставки залучать більшу кількість клієнтів та дозволять завоювати конкурентну перевагу.

Таким чином, щоб отримати більший доход, банк повинен враховувати крім специфічних факторів, що визначають розмір процента по активних операціях (облікова ставка, рівень інфляції, термін позики її розмір, ризик, характер забезпечення, витрати по оформленню позики та контроль та інші), а також попит на кредитному ринку і ставки конкуруючих банків та інших фінансово-кредитних установ.

На Україні в наш час спостерігається зниження рівня процених ставок по активних операціях. Це пояснюється не тільки зниженням темпів інфляції, але й розвитком конкуренції на ринку банківських операцій.

Таблиця 2.5.

Середньозважені процентні ставки по України.

IV. Зміна структури портфеля доходних активів.

Цей фактор підвищення доходності має на увазі зростання питомої ваги ризикових кредитів в кредитному портфелі банку, наданих під високі проценти. Ризикові операції можуть принести банку добрий дохід, якщо він буде правильно ними управляти.

Головним завданням управління ризиковими операціями банку є визначення ступеню допустимості та виправданості того чи іншого ризику та прийняття негайного практичного рішення, спрямованого або на використання ризикових операцій, або на виробітку системи заходів, що знижують можливість появи витрат банку від проведення тієї чи іншої операції.

Ризикові кредитні операції — це операції, пов’язанні із ризиком несплати позичальником основного боргу і процентів, що мають бути сплачені кредитору. Існує декілька способів захисту від кредитного ризику:

а) диверсифікація позик — чим більшій кількості позичальників буде наданий у тимчасове використання позичковий капітал банку, тим, при інших рівних умовах, меншим буде ступінь ризику неповерення боргу, оскільки можливість банкрутства багатьох позичальників значно нижча можливості банкрутства одного чи декількох позичальників. Дотримання принципу диверсифікації контролюється НБУ, який встановив максимальний розмір ризику на одного позичальника — не більше 25% власних коштів банку;

б)постійний контроль банку за станом справ у позичальника на протязі всього терміну користування позикою і у випадку виникнення у нього проблемних ситуацій, які можуть привести до несплати боргу, прийняття попереджувальних заходів щодо захисту своїх інтересів;