Подпункты программы: Три области исследования и развития:

• Микроэлектроника и периферийная электроника. Дать возможность индустрии микроэлектроники Содружества поддерживать Информационные Технологии, необходимыми системами и технологиями

• Информационные системы для обработки данных: Соединить программное обеспечение и производство компьютеров в высококачественную комплексную систему, которая так необходима в 90-е года.

• Применение информационных технологий. Повышение интеграции ИТ в ряд описаний, включая интегрированное производство компьютеров, домашних и офисных систем.

Осуществление программы освещается двумя представителями в каждой стране-члене ЕС, и контролируется одним представителем ЕС. План определяет разные объекты различных типов проектов и деятельностей относительно взятых на себя финансовых обязательств, которые расширяются с каждым годом. Каждый проект должен включать в себя участие , как минимум, двух независимых партнеров из хотя бы двух стран-членов ЕС. Проекты могут включать в себя организации и предприятия (включая университеты) из стран, которые не являются членами ЕС, с которыми те имеют соглашения о научном и техническом сотрудничестве.

Темпус (Программа транс европейского сотрудничества в сфере высшего образования)

Программа Темпус содействует сотрудничеству между высшими учебными заведениями в Новых Независимых Государствах, Монголии и Европейском Союзе с целью поддержки, развития и реструктуризации систем высшего образования в странах партнерах.

Темпус представляет собой программу, построенную “снизу вверх” с учетом конкретных потребностей отдельных учебных заведений и стран партнеров. Проекты разрабатываются университетами в Новых Независимых Государствах и Монголии в сотрудничестве с партнерами из Европейского Союза, а университеты ЕС предоставляют имеющиеся у них - ноу-хау и опыт.

Темпус поддерживает высококачественные проекты, направленные на реструктуризацию и разработку учебных программ и материалов, модернизацию учебной инфраструктуры и/или совершенство механизмов управления высшими учебными заведениями в странах партнерах. Акцент делается на распространении передового опыта среди учебных заведений в соответствующих регионах.

Программа Темпус осуществляется на основе безвозмездного финансирования проектов сотрудничества между высшими учебными заведениями в ЕС и странах партнерах в приоритетных областях, определенных соответствующими странами партнерами Европейской Комиссии, причем эти проекты должны соответствовать общему процессу социально экономических peформ в странах партнерах. Приоритеты программы Темпус определяются по согласованию с ' национальными Координационными бюро Тасис и министерствами образования.

Основными приоритетами Темпус являются:

• экономика

• право

• международные отношения и европейские исследования

• общественные науки

• совершенствование управления высшими учебными заведениями.

Какие проекты финансируются?

По линии Тасис финансируются две категории проектов: совместные европейские проекты и “компактные” проекты.

Совместные европейские проекты представляют собой трехлетние проекты, на осуществление которых выделяется до 500 тыс. ЭКЮ. Цель этих проектов заключается в укреплении учреждений получателей и оказания содействия в создании центров по распространению передового опыта среди других учебных заведений в соответствующих странах партнерах. Эти проекты ориентированы на разработку и модернизацию программ обучения по приоритетным дисциплинам, определенным странамипартнерами совместно с Европейской Комиссией. Кроме того, в ходе этих проектов может осуществляться пересмотр и совершенствование организационной структуры и методов управления высшими учебными заведениями В 1993 году совместные европейские проекты будут финансироваться лишь для России Украины и Узбекистана. Появление в 1998 году новых совместных европейских проектов -Мобильность- позволит оказать Российской Федерации поддержку с целью расширения практики обмена студентами.

Продолжительность "компактных" проектов составляет до двух лет при объеме (финансирования не более 200 тыс. ЭКЮ. Они ориентированы на удовлетворение конкретных точно сформулированных насущных потребностей соответствующих учреждений, особенно, в таких направлениях, как управление университетами и установление контактов между странами партнерами и ЕС. Кроме того, в рамках этих проектов оказывается поддержка в разработке целевых учебных программ в соответствии с приоритетами, согласованными с властями страны партнера, а также в проведении мероприятий по распространению опыта.

Концепція інформаційної політики України. Міжнародна стратегія та національна специфіка

• Національна інформаційна політика – це комплекс принципів і норм, що регулюють функціонування та використання міжнародної інформації світовим співтовариством.

Головна мета інформаційної політики держави – захист своїх національних інтересів у внутрішній і зовнішній політиці через ЗМІ. У цьому зв'язку роль державних ЗМІ полягає в тому, щоб бути засобом впливу на масову свідомість суспільства, процес формування громадської думки. Інформаційна політика держави повинна будуватись на принципах формування єдиного інформаційного простору і як наслідок єдиної нації, при збереженні ідентичності кожної національності.

На внутрішньому інформаційному ринку держава повинна:

• стати регулятором діяльності ЗМІ

• удосконалювати механізм їх законодавчого регулювання

• недопущення інформаційної дискримінації держави.

При цьому як газетний, так і ефірний ринок повинен регулюватися законами, які виключають їх монополізацію. Нормальний розвиток ЗМІ можлиий лише за умов проведення державою політики, що націлена на створення дійсно демократичних масс-медіа.

Кожна країна своїм законодавством визначає кордони своєї території і звичайно, кордони своєї інформаційної території. Звичайно термін "інформаційна територія держави" – це дещо умовний термін, тому що держава не в силах припинити прийом інформації, що передається через численні канали штучних супутників Землі її громадянами. Вона може лише контролювати транслювання цих каналів на своїй території. Але за прийнятою конвенцією "Про використання сигналів, що передаються через штучні супутники Землі", країна має заплатити за право транслювання таких каналів, при порушенні цієї умови на країну накладаються штрафні санкції до кількох млрд. доларів.

Декотрі країни в основі своєї інформаційної політики мають певні ідеологічні засади, які забороняють населенню використовувати певну інформацію. Зовсім недавно, коли в Ірані до влади прийшли релігійні партії, вони заборонили прийом світської інформації на телеприймачі своєї країни, таким чином обмеживши участь країни у світових інформаційних потоках.

Політика держави в галузі інформаціщйної безпеки повинна спрямовуватися на створення дійового мезаніхму, нейтралізації усіх видів інформаційної загрози для підтримки інформаційного суверенітету держави. Дуже важливим є питання забезпечення інформаційної безпеки у сфері коммунікацій. Важливим є питання уникнення інформаційного шантажу, використання іноземними користувачами локальних мререж (у тому випадку коли ці діяльність підриває інформаційний суверенітет держави.

Інформаційна політика України (із закону про інформацію).

• Державна інформаційна політика - це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню та зберіганню інформації.

Головними напрямами і способами державної інформаційної політики є:

1. забезпечення доступу громадян до інформації;

2. створення національних систем і мереж інформації;

3. зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;

4. забезпечення ефективного використання інформації;

5. сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ре­сурсів;

6. створення загальної системи охорони інформації;

7. сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суве­ренітету України.

8. посилення інформаційної присутності України у МІП.

Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції.

В Україні створена правова база для споживачів інформації, яка забезпечує (фіктивно) право на отримання інформації. Право на інформацію в Україні забезпечується конституцією, Законом України «Про інформацію», Законом України «Про прессу та інформацію», Законом України «Про друковані засоби», Законом України «Про державну таємницю», Законом України «Про радіо та телебаченя», Законом України «Про авторське право».

Цей пакет законодавчих актів створює нормативно правові засади розвитку державної політики у галузі інформації.

Нова концепція інформаційной політики у галузі інформації повинна враховувати ті недоліки, що існують у механізмі реалізації законодавства через кримінально-процессуальне, цивільне та адміністративне законодавство України.

Europe and the global information society

Европейское сообщество с 1994 года поста­вило задачу построения информационного об­щества в число наиболее приоритетных. Достиг­нут значительный успех в реализации Плана действий (Europe and the global information society. Recommendations to the European Council, May 1994), который определил страте­гию движения Европы к информационному об­ществу:

• - успешно начата либерализация телекомму­никационного сектора;

• - предприняты усилия для обеспечения соци­альной ориентации информационного общества, поддержки региональных инициатив для дости­жения согласованного развития;

• - сформулирован план действий в области образования;

• - оказана поддержка европейской индустрии производства содержания, которая, как ожида­ется, создаст дополнительно около 1 млн рабо­чих мест в течение следующих 10 лет;

• - успешно воплощены программы научных разработок;

• - Европейская Комиссия стала важным инст­рументом выработки общих правил, которые не­обходимы для перехода к глобальному инфор­мационному обществу.

Концепція інформаційної безпеки України (за щорічною доповіддю інституту стартегічних досліджень.

Взагалі, проблема забезпечення інформацфйної безпеки в нашій країні розв'язується недосить ефективно.

Турбує:

1. нерозуміння серйозності інформа­ційної небезпеки у її повному обсязі як широким громад­ським загалом, так і в державних структурах, котрі мали б цим займатися за обов'язком;

2. неадекватністю конкретного реагування держави та суспільства на ті інформаційні загрози Україні, котрі відомі і проявляють себе;

3. фактично відсутність конкретних заходів держави по забезпеченню конституційного права грома­дян України на свободу думки і слова та права на інфор­мацію і гарантування цього права.

У червні 1995 року в Києві проведено Все­український форум: "Інфор­маційний простір і безпека України". Відомі державні та громадські діячі висловили слушні думки і пропозиції щодо необхідності захисту національного інформаційного простору, пропонували перетворити форум у постійно діючу громадську організацію "Українська рада захисту ін­формаційного простору".

Держава також робить свою справу. Найвагомішим внес­ком у цю справу було прийняття Конституції України, де чітко сказано: "Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформацій­ної безпеки є найважливішими функціями держави, спра­вою всього Українського народу" (стаття 17). Очевидно, має бути в першу чергу створе­на необхідна правова база такого забезпечення. Звичайно, цьому сприятимуть уже прийняті Верховною Радою зако­нодавчі акти щодо правового регулювання в інформаційній сфері.

Зокрема це Закони "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про теле­бачення і радіомовлення", "Про інформаційні агентства". "Про рекламу", "Про державну таємницю", "Про авторські і суміжні права". Їх виконання, безумовно, сприяло б забезпеченню прав громадян на свободу думки і слова, на інформацію, і тоді, можливо, сьогодні б не так гостро стояло питання про інформаційну безпеку країни.

Треба зазначити, що система інформаційної безпеки будь-якої країни є невід’ємною частиною загальної національної системи без­пеки. Іншими словами, в системі національної безпеки ін­формаційна безпека виступає як її підсистема. Інформа­ційну безпеку слід розуміти як сукупність засо­бів забезпечення інформаційного суверенітету України, захист інформаційної сфери від зовнішніх і внутрішніх ін­формаційних загроз. Ця безпека має включати і ефективну протидію сукупності інформаційних загроз, які небезпечні не лише для суто інформаційної сфери.

Потреба забезпечення інформаційної безпеки обумов­люється:

1. необхідністю забезпечення національ­ної безпеки України в цілому;

2. існуванням таких загроз інформаційній сфері країни, які можуть завдавати значної шкоди загальним національним інтересам;

3. врахуванням того, що за допомогою інформації можна впливати на зміну свідомості і поведінки великих мас людей.

• Завдання інформаційної безпеки — це створення системи протидії інформаційним загрозам, та захист власного інформаційного простору, інформаційної інфраструктури, інформаціиних ресурсів держави.

Також до інформаційної безпеки відносять і забезпечення права юридичних та фізичних осіб, всього населення своєчасно отримувати повну інформацію. Важлива роль тут належить ЗМІ України.