ref-20896 (Контрольная работа по основам экономической теории), страница 3

производства, его структурой, потребительскими качествами продукции,

издержками, зарплатой, прибылью и ее распределением, связями между

поставщиками и потребителями и т.д.

Экономические же методы регулирования, наоборот, расширяют свободу

выбора. Использование каждого из них оборачивается для фирмы

дополнительным стимулом. Например, повышение ставки процента по

государственным облигациям создает ситуацию, при которой владелец

денежного дохода добавляет к прежнему количеству вариантов его

использования еще один, на данный момент, возможно, наиболее

привлекательный с точки зрения теории «выбора портфеля»,.

Но при всех достоинствах экономических регуляторов существует по

меньшей мере пять областей, в которых административные приемы

достаточно эффективны, и их применение является обязательным (в силу их

наивысшей результативности). При этом хотя и подавляется индивидуальная

экономическая свобода, но потери отдельных субъектов оправдываются

сокращением потерь для всего рыночного хозяйства. Каковы же эти сферы

применимости административных методов регулирования рыночной

экономики?

а) При обеспечении прямого государственного контроля над

монопольными рынками. Правда, данные рынки весьма неодинаковы, а

потому допускают различные подходы к применению административных

приемов. Так, на тех рынках, где признана естественной государственная

монополия (фундаментальная наука, оборона и т.п.), вполне уместно

настоящее, полномасштабное администрирование (директивное планирование

производства, издержек, цен, прямой контроль над качеством, гарантированное

материально-техническое снабжение, опирающееся на централизованные

госзакупки). Причем поскольку многие государственные монополии имеют

региональный характер, точно так же надо поступать и местным органам

власти. Вполне допустимо сугубо административное регулирование рынков

товаров неэластичного спроса - через жесткие ставки акцизных налогов,

планирование цен и др.

б) Экономические регуляторы недостаточны, а иногда и просто вообще

неэффективны при регулировании побочных эффектов рыночных процессов,

их последствий для состояния окружающей среды и не воспроизводимых

ресурсов. Так, если химкомбинат погубил Байкал, то финансовые санкции к

нему уже не смогут исправить ситуацию. Для исключения подобных случаев

необходимы консервация части национальных ресурсов, исключающая любые

формы их коммерческой эксплуатации, прямое запрещение использования

экологически вредных технологий, разработка и реализация экологических

стандартов.

в) Разработка всех других стандартов (образовательных, технологических

и др.), контроль за их соблюдением всеми участниками экономической

системы. И в условиях стремительного расширения сферы коммерческого

образования в нашей стране государство должно гарантировать сохранение

достаточно высокой «планки» российского образования.

г) Определение и поддержание минимально допустимых параметров

жизни населения, той планки, ниже которой «царствует» нищета. Для

предотвращения подобного падения уровня жизни административно вводятся

гарантированный минимум (выше равновесного) заработной платы, тот или

иной (не порождающий нарастание институциональной безработицы) уровень

пособия по безработице и т.п.

д) Защита национальных интересов в системе мирохозяйственных связей

(например, лицензирование экспорта или прямой государственный контроль

над экспортом и импортом товаров, капиталов, рабочей силы).

Как видим, экономическое пространство, на которое распространяются

административные методы, весьма обширно. В странах с развитыми

рыночными отношениями они давно уже стали неотъемлемым элементом

хозяйственного механизма. Мировой опыт доказывает, что администрирование

опасно не само по себе, а лишь тогда, когда не имеет под собой достаточного

экономического обоснования, превращается в самоцель чиновника, ищущего

сферу применения своей потребности притеснять, не допускать и т.п.

В мировой практике используется много комбинаций методов

регулирования экономики. При этом одни методы - преимущественно

экономические - выполняют роль несущей конструкции, а другие - в основном

административные - роль амортизаторов, гасящих негативные эффекты.

Дерегулирование, ослабление контроля государства над экономикой

проявляется в 80-90 г.г. в изменении соотношения прямых и косвенных

методов государственного вмешательства в пользу косвенных. Это проявляется

в отказе от жесткого контроля над ценами (при сохранении подсистемы

регулирования цен), от прямого вмешательства в дела предприятий,

сокращении прямого перераспределения ресурсов в форме субсидий, дотаций,

переходе к более мягким формам промышленной политики. Промышленная

стратегия на Западе используется сегодня лишь в случае твердой научной

уверенности и высокой степени общественного согласия, что чистый рынок в

данном конкретном случае неэффективен. Дерегулирование сопровождается

не ослаблением экономических функций государства, а их усложнением. В

этом случае проявляется некая диверсификация деятельности государства по

регулированию экономики, что требует диверсификации и экономической

политики (появился специальный термин policy diversity - разнообразие

политики). В рамках стратегии дерегулирования усиливается деятельность

государства по расширению возможностей конкурентно-рыночного

саморегулирования, создаются благоприятные возможности для

предпринимательства: формируется соответствующая инфраструктура,

ограничиваются монополистические тенденции, поддерживается малый и

средний бизнес, всемерно поощряется инновационная деятельность фирм.

В мировой хозяйственной практике обозначились следующие концепции

регулирования национальной экономики:

1. Концепция развития производства (со стороны предложения). Главным

здесь признается стимулирование развития производительных сил и

структурной перестройки экономики - при допущении несбалансированности

воспроизводственного процесса. Предполагается, что решение этих ключевых

задач обеспечивает не только ускорение темпов экономического роста, но и

сокращение безработицы, смягчение неравномерности, цикличности развития.

Эта концепция применялась в разные годы везде, но особенно - в отстающих

странах.

2. Концепция сбалансированного развития воспроизводства. Главным

здесь признается поддержание равномерного роста производства при

максимально возможной его сбалансированности. Максимизация темпов

роста не рассматривается в качестве самоцели. Проводится антициклическое

(включая антикризисное), антиинфляционное регулирование, политика

доходов, занятости и внешнеэкономического равновесия. Эта концепция

применяется сегодня в большинстве развитых стран мира.

3. Концепция стимулирования роста производства со стороны спроса.

Ключевой задачей при этом считается достижение устойчивого превышения

совокупного спроса над совокупным предложением для ускорения темпов

прироста производства, обеспечения полной занятости, а также

предотвращения и смягчения кризисов. Допускается инфляция, рост общего

уровня цен. Эта концепция, как практическое воплощение кейнсианской

доктрины, наиболее зримо применялась в США до 70-х гг.

4. Концепция стимулирования роста со стороны предложения экспортных

отраслей. Применяется в странах, где значительная доля продукции

направляется на экспорт (Швеция, Франция, Германия и др.). Основной

задачей при этом признается повышение эффективности производства в

экспортоориентированных отраслях с целью обеспечения высокой

конкурентоспособности экспортной продукции на мировом рынке и

проведения внешнеэкономической экспансии.

5. Концепция импортозамещения. Применяется в условиях большой

зависимости экономики от импорта, сочетающейся с недостаточной

конкурентоспособностью отечественной продукции на мировом рынке.

Использовалась, например, в СССР и ведущих латиноамериканских странах,

где проводилась так называемая догоняющая индустриализация, основанная на

активном участии государства, создающего «тепличные условия для

национальной промышленности. Реализация такой стратегии обычно

оправдывается необходимостью ослабления зависимости от мировых рынков.

Здесь неизбежно формирование жесткой социально-экономической и

производственно-технологической конструкции, малоконкурентной с точки

зрения мировых критериев эффективности, что чревато обострением

политической нестабильности при попытках проведения структурных реформ

(как в начале импортозамещающего пути, так и при выходе из него).

комбинации относительно противоречивых

целей: экономический рост - сбалансированность.

нерациональным считается гипертрофированный рост

настолько же недопустима

Еще совсем недавно (особенно после войны) главной задачей

большинства стран считалось максимальное стимулирование роста

производства. Сегодня же типичной становится иная постановка:

контролируемое, комплексное, экологически и социально более рациональное

развитие производства, т.е. «безопасный», более качественный, нежели

количественный, экономический рост. Недавно одной из главных целей было

достижение максимальной сбалансированности производства. Но в

ближайшей перспективе вероятнее более гибкий подход, суть которого в

поддержании «рациональной несбалансированности». И здесь ведется поиск

компромисса в

макроэкономических

Насколько

диспропорциональной экономики,

сбалансированность как самоцель при забвении экономического роста и

подавлении цикличности воспроизводства.

3. Характеристика зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

Зовнішньоекономічна діяльність є однією з основних форм економічних відносин України з іноземними державами.

Конституцією, Декларацією про державний суверенітет України і Законом України «Про економічну самостійність України» установлено, що однією з основ реалізації державного суверенітету України є її самостійність при здійсненні і регулюванні зовнішньоекономічних відносин.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємств України регулюється Законом України від 16.04.1991р. «Про зовнішньоекономічну діяльність», Законом України від 23.09.1994р. «Про порядок здійснення розрахунків у зовнішньоекономічних відносинах», наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 05.10.1995р. № 75 «Про затвердження положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» і т.д.

Ведуче місце серед вищевказаних нормативних актів займає Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», що визначає зовнішньоекономічну діяльність як діяльність суб'єктів господарської діяльності України й іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудовану на взаєминах між ними, що має місце, як на території України, так і за її межами. Зовнішньоекономічну діяльність можуть здійснювати і фізичні особи, які тим чи іншим способом зв'язані з зовнішньоекономічною діяльністю.

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

- експортери, продаючи товари іноземним суб'єктам господарської діяльності з вивозом або без вивозу цих товарів через митний кордон України, українські суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності здійснюють експорт товарів;

- імпортери, купуючи товари в іноземних суб'єктів господарської діяльності з перетинанням або без перетинання цими товарами митного кордону України, українські суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності здійснюють імпорт товарів на територію України, включаючи покупку товарів, призначених для власного споживання установами й організаціями України, розташованими за її межами;

- інвестори, ввіз або вивіз капіталу;

- фінансові посередники, комерційні банки, страхові суспільства і т.д. Основна відмінність фінансового посередника банку від посередника небанківського типу полягає в тому, що банки випускають власні зобов'язання;

- різні міжнародні організації, що здійснюють консалтингові послуги по різних питаннях.

Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівні права здійснювати які-небудь види цієї діяльності визначені Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

По валютному законодавству всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності підрозділяються з погляду валютних обмежень на дві групи :

1. резиденти:

• фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), що мають постійне місця проживання на території України, у тому числі ті, котрі тимчасово перебувають за кордоном;

• юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва), з місцезнаходженням на території України, що здійснюють свою діяльність на основі законів України;

• -дипломатичні, консульські, торгові й інші офіційні представництва України за кордоном, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії представництв і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницьку діяльність;

1. нерезиденти:

• фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), що мають постійне місця проживання за межами України, у тому числі ті, котрі тимчасово перебувають на території України;

• юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва), з місцезнаходженням за межами України. Створено і діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи й інші суб'єкти підприємницької діяльності при участі юридичних осіб і інших суб'єктів підприємницької діяльності України;

• розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торгові й інші офіційні представництва, міжнародні організації і їхні філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, що не здійснюють підприємницьку діяльність на основі законів України.

Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівні права здійснювати які-небудь види цієї діяльності, визначені Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Україна як держава захищає інтереси всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності й іноземних суб'єктів господарської діяльності на її території.

Основні види зовнішньоекономічної діяльності передбачені Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» і до них можна віднести:

• експорт і імпорт товарів, капіталу і робочої сили;

• надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, у тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, посередницьких, брокерських, агентських, облікових, аудиторських, юридичних і ін., що прямо не заборонені законами України, а також надання перерахованих вище послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

• наукова, науково-технічна, виробнича й інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

• міжнародні фінансові операції й операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

• кредитні і розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземних суб'єктів господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, страхових і кредитних установ за межами України;

• спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземних суб'єктів господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм власності, проведення спільних господарських операцій і спільне володіння майном як на території України так і за її межами;

• підприємницька діяльність на території України, пов'язана з видачею ліцензій, патентів, ноу-хау, торгових марок і інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

• організація і здійснення діяльності в області проведення виставок, аукціонів, торгів, симпозіумів, семінарів, і інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, при участі суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

• товарообмінні (бартерні) операції й інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі;

• операції по покупці, продажу й обміну валюти на валютних аукціонах, орендні, у тому числі лізингові, операції;

• операції на валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку;

• інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені законодавством України.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності одержують право на здійснення їх видів після державної реєстрації їх як учасників зовнішньоекономічної діяльності в Міністерстві зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України. Зовнішньоекономічні договори або контракти , що є невід'ємною умовою здійснення зовнішньоекономічної діяльності, складаються відповідно до законів України і міжнародних договорів, при цьому можливо використання рекомендацій міжнародних організацій і відомих міжнародних порядків .