100412 (Кластери), страница 2

2. Інноваційні технологічні кластери як засіб активізації трансферу технологій

Інноваційний розвиток економіки пов’язаний з прогресивними змінами в технології і робочій силі, а також у формах і методах організації праці, що потребує нових підходів до управління виробництвом і значних витрат матеріальних, інтелектуальних та фінансових ресурсів.

Ситуація з одного боку ускладнюється тим, що проблеми інвестування провідних галузей доводиться вирішувати в умовах економічної кризи, коли "заморожування" коштів при реалізації конкретних проектів дуже негативно впливає на ефективність функціонування всієї економічної системи, з іншого – потреба в інвестиціях для реструктуризації виробничого апарату, реформування і перебудови всієї економіки постійно зростає внаслідок необхідності оновлення діючих виробничих потужностей. Сьогодні вже відчувається, що всі існуючі негативні тенденції, які склалися, неможливо побороти без ефективної інноваційно-інвестиційної політики, повномасштабної інвестиційної підтримки, орієнтованої на докорінне переоснащення діючого виробництва та створення відповідних умов для реалізації інноваційної моделі розвитку економіки.

У зв’язку з руйнуванням зовнішньоекономічних зв’язків з країнами близького та далекого зарубіжжя в Україні призупинено діяльність ряду хімічних підприємств, підприємств машинобудування, легкої промисловості, будівельної індустрії та ін. Докорінної реструктуризації виробничого апарату вимагає транспортна галузь, де знос основних фондів складає 60-80%.

У критичному стані перебувають переробні галузі сільського господарства. Деяке пожвавлення виробництва останнім часом за умов посиленої експлуатації морально та фізично зношеного обладнання, що не поновлюється, не гарантує подальшого економічного зростання, до того ж глибинні економічні та політичні негаразди не сприяють належній динаміці ринкових перетворень в економіці країни.

Основною проблемою сучасного періоду розвитку економіки України залишається подолання затяжної інвестиційної кризи. Національне виробництво не може в повному обсязі забезпечити необхідний рівень розвитку за рахунок власних ресурсів. Тому для України досить актуальним питанням є залучення іноземних інвестицій. При цьому потреба в іноземних інвестиціях може розглядатися в двох аспектах. По-перше, з точки зору подолання кризових явищ в економіці, що передбачає інвестування життєво важливих галузей, щоб не допустити їх зупинки; по-друге, з позиції досягнення вітчизняною промисловістю технологічного рівня розвинених країн, тобто, як основа структурної перебудови економіки, що потребує значних коштів.

Позитивний вплив іноземних інвестицій на економічне зростання може стати одним з найбільш важливих факторів, що зумовлює доцільність залучення іноземного венчурного капіталу, котрі приносять із собою технології, досвід менеджменту і вихід на зарубіжні ринки. Крім того, вони відіграють суттєву роль в проведенні реструктуризації існуючих підприємств, а також створенні нових.

Разом з тим, аналіз обсягів та напрямків використання іноземних інвестицій в Україні свідчить, що вони незначні за розмірами і використовуються неефективно. Загальна кількість інвестованих коштів до України склала за період її незалежності близько 4 млрд. дол. США (при існуючій потребі 40-50 млрд.дол.)

Основною причиною, що стримує приплив інвестицій в Україну – це незахищеність інтересів та прав як вітчизняних, так і зарубіжних інвесторів. Але успішна реалізація в останні роки інвестиційних проектів на ряді підприємств – важливий фактор формування довіри до держави за умов дотримання останньою задекларованих зобов’язань і здійснення реальних заходів щодо підтримки вітчизняного виробника та інвестора. З аналізу динаміки інвестиційних надходжень можна зробити обнадійливий висновок в тому плані, що поступово набирає сили дія ринкового механізму, підвищується інтерес іноземних партнерів до економіки України, тому необхідно розробити заходи щодо науково обгрунтованої інвестиційної політики, яка повинна бути підпорядкована загальним цілям інноваційного розвитку провідних галузей економіки.

Звичайно, покращення економічного стану можливе лише за рахунок паритетної співпраці центральної та місцевої влади, спрямованої на відтворення основних галузей економіки. Економічні реформи повинні реалізовувати як галузеві, так і регіональні пріоритети розвитку, які спрямовані на піднесення економіки країни в цілому.

Світовий досвід створення вертикально інтегрованих структур показав, що співпраця підприємств певної галузі конкретного регіону дозволяє припинити втрату вітчизняного ринку на користь іноземних конкурентів.

У цьому контексті є доцільним створення інноваційно-технологічних кластерів, які набули широкого розповсюдження на ринках високорозвинутих країн, де панує жорстка конкуренція.

Науковій обгрунтованості та впровадженню в життя кластерної форми організації виробництва багато часу віддав вітчизняний вчений і практик в цій справі Соколенко С.І.

Створення нової форми об’єднання підприємств та організацій інноваційно-технологічних кластерів обумовлюється тенденціями технологічної агрегації ряду виробництв, на яких суміжні етапи виробничого процесу утворюють ядро кластера. Кластери можуть бути створені в результаті взаємодії господарюючих суб’єктів регіонального рівня, які функціонують у споріднених секторах економіки. В деяких випадках кластери створюються на основі наукових центрів та установ або з прив’язкою до них.

Кластер є унікальною комбінацією фірм і організацій, які інформаційно та технологічно зв’язані між собою, географічно локалізовані, діяльність яких спрямована на розширення техніко-технологічних можливостей учасників та підвищення регіональної або галузевої конкурентоспроможності.

В цілому розрізняють такі визначення кластерів, в кожному із яких підкреслюється той чи інший аспект його діяльності.

Ознаки зародження інноваційно-технологічних кластерів виявляються при сприятливому сполученні факторів виробництва, а саме: наявність у господарському секторі "ноу-хау"; потужний науково-технічний потенціал; ресурси кваліфікованої робочої сили, розвиненість комунікаційних та інформаційних технологій, можливість виходу на зовнішні ринки, створення умов стабільності та розвитку організаційно-економічних зв’язків між суб’єктами кластера.

Основними цілями нових форм асоціацій підприємств – "кластерів" можна назвати захист інтересів окремої галузі економіки або певного регіону, створення умов інноваційного розвитку.

При функціонуванні кластерів виявляється наявність синергетичного ефекту від взаємодії учасників кластера. Зародження кластерів та їх розвиток є одним із важливих кроків на шляху до високорозвиненої економіки. Кластери найбільш гнучкі і менш формалізовані системні структурні утворення реального сектора економіки, які потребують високорозвиненої корпоративної та інноваційної культури їх учасників. Стосовно їх діяльності можна визначити дві стратегії, що засновані на використанні "економіки знань", трансферу технологій і які доповнюють одна одну:

• стратегія, спрямована на підвищення ефективності використання наявних знань, високих технологій в уже існуючих кластерах;

• стратегія, спрямована на створення нової мережі інноваційного конструктивного співробітництва з метою підвищення наукового потенціалу учасників кластера.

Реалізація будь-якої стратегії посилює інтелектуальну складову кластера і сприяє інноваційному розвитку його учасників. Оскільки інноваційні процеси сприяють інтенсифікації інтелектуальної складової в усіх галузях виробництва, кластерний підхід створює підгрунтя для стимулювання інноваційного розвитку економіки і активізації трансферу технологій.

Орієнтація на кластери з боку наукових та навчальних закладів стимулює їхню діяльність в плані активізації наукових розробок, спрямованих на потреби виробництва. Сприяють цьому процесу і ряд учасників кластера, що виконують функції посередницьких інформаційно - консалтингових центрів, центрів комерціалізації і трансферу інноваційних розробок.

Накопичений досвід функціонування кластерів показав, що концепція "кластера" для інноваційного розвитку економіки є найефективнішою формою активізації інноваційно-інвестиційної діяльності за умов реалізації функцій інвестиційних систем (ІІС), що створюються на базі кластерів.

Така форма діяльності певних галузей економіки, що мають технологічні зв’язки з багатьма підприємствами суміжних галузей, є найефективнішою. Реально функціонуючі кластери повною мірою реалізують інноваційно-інвестиційні можливості ІІС, які створюються на їх рівні, що забезпечує надійне фінансування інноваційних проектів у вигляді прямих інвестицій, мобілізованих коштів амортизаційного фонду чи тимчасово вільних коштів партнерів. У цьому випадку у більш вигідному становищі знаходяться кластери, що мають у своїй структурі капітал на спільній економічній основі. Із зростанням ефективності функціонування підприємств, які входять до кластерів, значно розширюються перспективи отримання інвестицій із зовнішніх джерел.

Кластеру властива наявність активно діючих каналів для ведення ділових операцій та переговорів. Керівництво кластера з метою підвищення ефективності використання ресурсів, в тому числі і інвестиційних, централізовано розподіляє спеціальне обладнання, робочу силу і послуги. Кластери організовують виконання спільних намірів, виявляють небезпечні фактори і оптимізують управління ризиками в діяльності підприємств.

Місія кластерів полягає в тому, щоб запровадити і сприяти поширенню концепцій, які стимулюють ефективне функціонування діючих підприємств та формування і розвиток малих спільних підприємств (МСП). Працюючи в цьому напрямку, вони розширюють співпрацю між підприємствами різних форм власності з метою збільшення їхніх можливостей для конкуренції на внутрішньому, а згодом і на світовому ринку. Такі концепції і способи їх впровадження повинні бути встановлені на рівні держави, щоб створити самопідтримуючий процес економічного розвитку. Ідея створення інноваційно-технологічних кластерів і їх організаційно-економічна підтримка на рівні держави може покращити економічну ситуацію в Україні.

Однією з головних проблем активізації економічного розвитку в Україні на сучасному етапі є не тільки низький рівень платоспроможності широких верств населення, а й відсутність взаєморозуміння між товаровиробниками і різними ланками державної влади. Створення керівного органу, як невід’ємної частини організаційної структури інноваційно-технологічного кластеру, буде сприяти поширенню консенсусу з державною владою та підтримці співпраці організацій і підприємств шляхом:

• поглиблення та підтримки концепції об’єднання з боку державних та місцевих органів влади, організацій, регіональних та галузевих структур, підприємств і промислових асоціацій;

• запровадження регіональної та галузевої інвестиційної політики, яка сприятиме створенню нових підприємств, їх взаємодії та розвитку;

• підтримки спільних заходів між підприємствами і організаціями через інвестиційну співпрацю, організаційно-технічну допомогу, спрямовану на створення інтегрованих структур інноваційної орієнтації (асоціацій, інноваційних венчурних фондів та мережі венчурного капіталу, консорціумів, ФПГ, технопарків, технополісів тощо).

Основними цілями вказаних структурних форм можна назвати захист інтересів окремої галузі промисловості, регіону або інвесторів, підвищення продуктивності підприємств шляхом спільної підприємницької діяльності та, як наслідок, підвищення конкурентоздатності товарів та послуг шляхом інноваційного розвитку виробництва.

Практика діяльності існуючих технологічних кластерів показала, що концепція кластера для інноваційного розвитку підприємств, в тому числі і малих, в сучасних умовах є найефективнішою формою ведення бізнесу. Тому така форма організації діяльності підприємств певних галузей економіки, що мають тісні технологічні зв’язки виробничих процесів із багатьма підприємствами суміжних галузей, є найефективнішою. Практичне значення має впровадження ідеї створення кластерів на підприємствах по виробництву нових видів продукції, організації завершеного циклу видобутку та переробки корисних копалин і т.ін., що дозволить Україні відмовитись від імпорту багатьох товарів для потреб вітчизняної промисловості.

При організації такої форми співпраці члени кластера відчують переваги спеціалізації виробництва у вигляді:

• обмеження витрат на транспортування та зв’язок;

• зростання прибутків від економії шляхом розподілу робочої сили між підприємствами, обміну фондів кваліфікованих працівників;

• можливості здійснювати внутрішню спеціалізацію і стандартизацію;

• мінімізації витрат на впровадження інновацій;

• динамізму в роботі шляхом накопичення необхідних навичок підприємництва серед робітників, управлінців та підприємців;

• численних маркетингових та інформаційних послуг (стабільної системи поширення нових знань, технологій, продукції ).

Реально функціонуючі кластери мають надійні джерела фінансування та технічної підтримки як ззовні у вигляді прямих інвестицій, так і внутрішні за рахунок мобілізованих коштів амортизаційного фонду чи тимчасово вільних коштів партнерів. Концентрація компаній, що входять до кластеру, формує притягальну силу для залучення венчурного капіталу, прямих іноземних інвестицій. Із зростанням ефективності функціонування підприємств, які входять до кластера, перспективи отримати венчурні інвестиції із зовнішніх джерел розширюються.

Для інвесторів як спекулятивних, так і стратегічних, а також для кредиторів відкритість інформації є найважливішим чинником при розміщенні ресурсів. Доступність інформації дає змогу здійснити глибоке передінвестиційне дослідження, від якого залежить оцінка ризику інвестування. Як правило, прямі інвестиції передують портфельним. Успішність діяльності стретегічних інвесторів є сигналом для портфельних інвесторів, проте жоден з підприємців не отримає ресурсів, якщо регулярно не демонструватиме попит на інвестиції.

Кластери, які мають інноваційне спрямування, що потребує відповідного фінансування, є інвестиційно привабливими для всіх категорій інвесторів, тому що забезпечують найбільш вигідне розміщення інвестицій – в нову техніку та прогресивну технологію відповідно визначеним пріоритетам, що забезпечує найбільш високі прибутки на вкладений капітал.

Інноваційні економічні кластери як нові організаційні структури, що утверджують подальший розвиток інтеграційних процесів в реальному секторі економіки, можуть бути створені в різних галузях економіки, при чому як в межах однієї галузі, так і в декількох.

Для більш ефективної роботи підприємств кластера доцільно організувати координаційний центр.

Заснування "координаційного центру", основними функціями якого будуть визначення інноваційних пріоритетів, системний збір, аналіз та прогнозування даних з проблем, пов’язаних з виробництвом, трансфером технологій та реалізацією конкретних видів товарів та послуг, дозволить оперувати більш достовірною інформацією "з перших рук", розширяти існуючі та виходити на нові сегменти ринку.