Teoretichna (Стратегическое управление (укр)), страница 5

Стратегія диверсифікації може бути двох видів: зв'язана і незв'язана.

Стратегія зв'язаної диверсифікації пропонує наявність суттєвих стратегічних відповідностей між сферами бізнесу. Зв'язано диверсифіковані організації називаються концернами.

Стратегія незв'язаної диверсифікації. Організації, які здійснюють незв'язану диверсифікацію, називаються конгломератами. Сфери бізнесу, які знаходяться в їх портфелі, мають між собою слабкі стратегічні відповідності. Основна перевага стратегії незв'язаної диференціації базується на зниженні ризику для конгломерату в цілому. Зниження ризику пов'язано з тим фактором, що різні галузі можуть одночасно знаходитися на різних фазах галузевих життєвих циклів. Спади в одних компенсуються підйомами в інших.

Стратегія відпливу капіталу і ліквідації. В деяких випадках зміни у внутрішньому середовищі або внутрішні переміни можуть призвести до того, що раніше приваблива сфера бізнесу перестала приносити прибуток, і єдиним правильним рішенням стає припинення її діяльності в рамках портфеля. Тут виникає декілька можливостей. Перша — продати більш не привабливу організацію. Друга — ліквідувати. Третя — дочекатися банкротства.

Стратегія зміни курсу і реструктуризації. Підхід до реалізації стратегії зміни курсу залежить від причин незадоволення функціонування портфеля, знаходження великої кількості сфер бізнесу в непривабливих галузях. В залежності від причин можуть мати місце наступні підходи:

• концентрування на відновленні прибутковості в збиткових сферах бізнесу;

• введення режиму економії у всіх сферах;

• зміна окремих менеджерів корпоративного рівня;

• проведення заходів по підвищенню прибутковості.

Стратегія міжнародної диверсифікації пропонує функціонування диверсифікованого портфеля на багатьох національних ринках. Стратегія міжнародної диверсифікації реалізує стратегію глобалізації, тобто просування на всіх ринках виключно стандартизованих товарів і послуг.

Наступальні і оборонні стратегії. Можна виділити декілька напрямків реалізації наступальних стратегій:

• наступ на сильні сторони конкурента;

• наступ на слабкі сторони конкурента;

• багатоплановий наступ;

• захоплення стратегічних рубежів;

• партизанський наступ.

Існує декілька видів оборонних стратегій. Перший — закріплення конкурентної позиції:

• розширення продуктової лінії;

• підтримання низьких цін на товари;

• збільшення строків гарантії.

Другий — чітке інформування конкурентів про наміри вжити серйозні відповідні міри у випадку нападу.

Стратегія вертикальної інтеграції. Будь-яка організація є постачальником і споживачем. Вона інтегрована в систему трансформації сировини в кінцеві, поставлені споживачам товари. Основна мотивація для організації в здійсненні стратегії вертикальної інтеграції — укріплення її конкурентного потенціалу за рахунок послаблення конкурентної сили постачальників і споживачів.

Стратегії для лідерів. Поточне галузеве лідерство визначається перш за все величиною ринкової долі. Стратегії для лідерів:

• стратегія базується на принципі “кращий захист — напад”, позитивне ставлення в організації до інноваційної діяльності;

• стратегія укріплення і захисту, передбачає створення таких умов, при яких конкурентам важко збільшити ринкову долю за рахунок лідируючої компанії;

• стратегія демонстрації сили передбачає створення іміджу організації, яка не пробачає спроб конкурентів змінити розстановку сил.

Стратегії для слабких організацій і організацій в стані кризи. У організацій, які мають слабку позицію, є декілька стратегічних альтернатив:

• оборонна стратегія — застосовується у тих випадках, коли організація має необхідні фінансові ресурси;

• стратегія агресивного захисту — різні заходи і міроприємства по збільшенню продаж, підвищенню прибутковості і укріпленню конкурентної позиції;

• стратегія негайного виходу з бізнесу методом продажу або ліквідації;

• комбіновані зусилля у випадку коли криза особливо серйозна.