95845 (Геополітика та геостратегія України)

Міністерство науки та освіти України

Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка

Кафедра географії

Реферат

Геополітика та геостратегія України

Виконав студент

5-го курсу групи Г/Б-2

Братішко Андрій

Луганськ 2004

Зміст

Вступ.

Глава 1. Співробітництво з країнами Європейського союзу.

Глава 2. Зовнішньополітичні відносини з Росією.

Глава 3. Стратегічне партнерство з США.

Глава 4. Україна та міжнародні організації

Висновки.

Література.

Вступ

Тому в успішному вирішенні за­вдань державотворення і розвитку держави одним з першочергових завдань є формування незалежної зовнішньої політики. Водночас ефективна зовнішня політика можлива лише при об'ємному баченні світу, постійній аналітичній роботі, відмові від імпульсивних рішень. Інтереси народу, держави ма­ють бути визначальними в політиці Неза­лежність, як відомо, стає реальною цінністю лише тоді, коли вона сприяє створенню кращих умов жит­тя народу, забезпечує реальні права і свободи люди­ни, процвітання, Незалежність України має бути напов­нена реальним змістом, тобто мати стійке підґрунтя, насамперед, економічне! Отже, міцна економічна основа є важливим чинником забезпечення незалежної зовнішньої політики. Водночас зовнішня політика, своєю чергою, може і повинна бути важливим чинником вирішенні економічних завдань, оскільки однією з основних і функцій є створення сприятливих зовнішньополітичних умов для налагодження всебічного співробітництва з іншими країнами} в тому числі і в економічній сфері. Взагалі, функції і завдання зовнішньої політики є надзвичайно багатоманітними. Це передовсім:

*підвищення авторитету і зміцнення міжнародних позицій держави;

*забезпечення національної безпеки країни,:

територіальної цілісності і недоторканності; о створення сприятливих міжнародних умов для успішної реалізації внутрішньополітичних цілей і завдань:

*активне співробітництво і взаємодія з усім суб'єктами світового політичного процесу з метою реалізації загальнолюдських інтересів, насамперед, збереження цивілізації;

*участь у міжнародних інтеграційних процесах зокрема у сфері економіки, у міжнародному поділі праці і пов'язаному з ним обміні товарами, сировиною, технологіями, науково-технічними винаходами і духовними цінностями:

*спільний з іншими суб'єктами міжнародної спілкування захист прав людини;

*об'єднання зусиль у боротьбі проти міжнародного тероризму;

Виходячи з аналiзу сучасної геополiтичної ситу­ацiъ, розстановки сил на мiжнароднiй apeнi, своїх об'єктивних можливостей i геополiтичного положен­ня, Укpaїнa має реальнi передумови угвердитися в ролi регiонального полiтичного лiдера. Для цього, разом з урахуванням закономiрних амбiцiй i нацiо­нальних iнтepeciв, їй треба поступово посилювати конструктивний вплив на загальну ситуацiю в ре­rioнi. Важливу роль туг може вiдiграти активне cniвробiтництво й лiдерство України у Балто-Чорно­морському napтнеpcтвi. 3 огляду на своє геострате­гiчне положення, Yкpaїнa є природним посередником мiж регiонами Балтiйського i Чорного мopiв. Розширення зв'язкiв мiж Пiвднем i Пiвнiччю €вpо­пи сьогоднi настiльки вiдповiдає потребам часу, що за пасивностi України роль посередника може пере­брати на себе iнша держава. Спiвробiт­ництво по вici Північ-Пiвдень сприятиме змiцнен­ню безпеки в частинi €вропи мiж Балтiйським i Чор­ним морями. Це надзвичайно важливо для України як у полiтичному, так i в економiчному аспектах.

Незалежність України об'ективно потрiбна новiй Європi, новiй системi континентальних мiждержав­них вiдносин. Без неї неможливе створення системи колективної безпеки в Євponi, що, безперечно, є фактором пiдвищення iнтepecy до неї. Але поки щоУкpaїнa, як зауважував з цього приводу М. Михаль­ченко ще не «міст», не «санiтарний кордон», а тим бiльше не «центр» якихось спiвтовориств. Поки що, Українa - лiмiтроф для Росiї i Європи, промiжний цивiлiзацiйний простiр мiж захiдною i росiйсько­євразiйською цивiлiзацiями, причому лiмiтроф з подвiйною оцiнкою. Для Європи (нaтiвcької) східні кордони України є лiнiєю розлому мiж Європою i Росiєю... А Росiя вбачає в захiдних кордонах Ук­раїни лiнiю розлому мiж НАТО та СНД - просто­ром, який вважає «зоною своїх особливих iнтepeciв». Для того, щоб не бути марионеткою у чужих іграх, потрiбнi глибокi полiтичнi й еко­номiчнi трансформацil в укpaїнcькoму суспiльствi, перетворення Украlїни на європейську державу не тiльки за мicцeм географiчного положення, а й за вiдповiдними стандартами внугрiшньої та зовнішньої стабiльностi. Для цього потрiбне чiтке визначення геополiтичних прiоритетiв i таке ж чiтке самовизна­чення як cувepeннoі держави iз власними геополi­тичними i нацiональними iнтересами. Вирiшення цих завдань передбачає вироблення науково обгрунто­ваної геостратегії, одним iз головних принципiв якої є принцип.багатовекторностi.

Отже, Укpaїнська геостратегiя має грунтуватися на чiтко визначених геополiтичних прiоритетах i жорстко окресленому колi стратегiчних партнерiв. Виходячи особливостей геополiтичного положення України М. Михальченко вважає, що Україна має визначитися як у прiоритетному в одному iз трьох можливих геостратегiчних напрямiв: або обрати шлях до європейськоro спiвтовариства, або забезпе­чити гарантiI незалежноro розвитку як вiд Заходу,так i вiд Росiї, або ж обрати позицiю динамiчної piв­новаги мiж Сходом i Заходом, яка пiдтримується мiжнародним спiвтовариством i є, на йоro думку, найбiльш перспективною.

Дещо iнакше визначає сутність сучасної Української геостратегії С.Пирожков, який вважає, що у XXI ст. для України будуть актуальними тaкi зав­дання:

у короткостроковому плані

- недопущення iзоляцiї на основних стратегiчних напрямах (США, Європа, Азiя);

у середньостроковому плані

- сприяння формуванню регiональних систем

- безпеки i спiвробiтництва в сусiднiх perioHax;

- iнтеграцiя в мiжнароднi економiчнi i полiтичнi структури;

- участь в урегулюваннi мiжнародних конфлiктiв, боротьбi з мiжнародним тероризмом i злочин­ністю у вирішенні єнергетичної та інших глобальних проблем.

у довгостроковому плані

- збереження i змiцнення позицiй нашої держа­ви у свiтовiй полiтицi;

- активна участь у формуваннi демократичної глобальної системи мiжнародного порядкуll.

Глава 1. Співробітництво з країнами Європейського союзу.

Сьогодны Україна вuзначuла як однозначну cвою стратегiчну мету iнтеграцiю до Європейського Сою­зу. Прагнення України до повномасштабної участi у полiтuчному та економiчному жuттi Європи логiчно вuплuває з геополiтuчного положення й icmopї нашої державu. Як одна з найбiльших кpaїн континенту України об'ективно приречена бути важливим чинником тих процесiв, що вiдбуваються в Європi i не може залишатися осторонь тих динамiчних iнтеграцiйних процесiв, якi сьогоднi визначають її обличчя. ­

Будучи в геополiтичному вимiрi європейською державою, Україна заiнтересована також у процесах, що сприяють зміцненню регіональної безпеки, стабiлiзацiї та розширенню структур колективної безпеки в Європi. До стратегiчних iнтe­peciв України в Європi належать необхiднicть тех­нологiчної модернiзацiї вiтчизняного виробниuтва, можливість оволодіння наукомісткими техно­логіями, адже національна стратегія розвитку, за­снована на традиційному індустріальному характері, сьогодні вже неприйнятна, навіть більше, вкрай не­безпечна.

Для європейських країн Україна є потенційним партнером, і не лише з політичної точки зору, як важливий фактор формування систе­ми колективної безпеки на континенті, а й з еко­номічної — як великий споживчий ринок, джерело відносно дешевої робочої сили, як країна з невико­ристаним повною мірою інтелектуальним, науково-технічним і виробничим потенціалом.

Слід зауважити, що перспективи входження Ук­раїни в європейський інтеграційний процес залежать, насамперед, від неї самої, від того, наскільки ради­кально і швидко в ній відбуватимуться демократичні перетворення в усіх сферах життєдіяльності, на­скільки рішуче здійснюватиметься реформування її економіки. Інтеграція економіки України в євро­пейський простір вимагає також створення особли­вого «інвестиційного середовища» для залучення й утримання у країні глобальних високотехнологічних інвестицій, реінвестування отримуваних прибутків.

Ключовими критеріями, що впливають на роль нашої держави у новітній європейській спільноті, мають бути: відкрите громадянське суспільство, ефективне функціонування ринкової економіки, верховенство права, цивільний демократичний кон­троль над військовою сферою, послідовність і передбачуваність у зовнішній політиці. Наших стра­тегічних партнерів на Заході непокоїть високий рівень невизначеності щодо перспектив реформу­вання господарської системи, політична не­стабільність у країні, недосконалість законодавства, відсутність достатніх гарантій приватної власності, розгул корупції, невирішеність багатьох соціальних проблем, недостатня розвиненість демократичних інститутів, відсутність належної системи гарантії прав і свобод громадян.

З іншого боку доводиться констатувати, то прагнення України до європейської інтеграції, що перетворилося на магістральний напрям української зовнішньої політики, не зустрічає відповідної очіку­ваної реакції з боку країн—членів ЄС не лише внаслідок невирішеності в Україні багатьох проблем демократичної трансформації, а й тому, що в їхній позиції виявляються елементи певної байдужості щодо перспектив входження України до європейсь­ких структур.

Геополітичні реалії не дають мож­ливості Україні зосереджуватися лише на європейсь­кому геополітичному векторі. Визначена стратегічна мета не применшує можливість інших пріоритетних напрямів, а саме — розвитку дружніх і партнерських відносин з Росією та поглиблення стратегічного партнерства із США.

Глава 2. Зовнішньополітичні відносини з Росією

Розбудова стосунків стратегічного партнерства з Росією, поряд з реалізацією курсу на інтеграцію в Європу, займає одне з ключових місць у структурі геополітичних пріоритетів України. Росія є природним партнером України, і не лише через економічну взаємозалежність двох країн, спільність історичної долі, багатовіковий досвід культурного обміну і взаємопроникнення, сімейно-родинні зв'язки і т. ін. Не можна забувати й про те, що Росія є досить могутньою у військово-політичному плані і вельми впливовою й авторитет­ною у світі державою, яка справляє значний вплив на розвиток міжнародних подій. Не випадково більшість західних політологів, незважаючи на значне послаблення Росії внаслідок розпаду СРСР, називають її одним із силових центрів сучасної гео­політики і досить високо оцінюють її потенціальні можливості. Збігнев Бжезинський виділяє серед країн Євразії дві основні кате­горії, що впливають на розвиток геополітичної си­туації в даному регіоні й у світі в цілому: 1) геостратегічні дійові особи; 2) геополітичні центри.

Україну, разом з такими країнами, як Азербайджан, Південна Корея, Туреч­чина та Іран, Бжезинський відносить до геополітичних центрів, то Росію поряд із Францією, Німеч­чиною, Китаєм та Індією він включає до числа ключових геостратегічних дійових осіб. Хоча при цьому позицію Росії в сучасному геополітичному просторі він вважає «надто слабкою, щоб бути партнером Америки, але занадто сильною, аби стати лише її пацієнтом». Проте варто зауважити, що після подій 11 вересня 2001 р. США виявили бажання включити й Росію до числа своїх стратегічних партнерів.

Нарешті, слід пам'ятати й про те, що Росія є постійним членом Ради Безпеки ООН і володіє правом «вето» в цій організації при вирі­шенні міжнародних проблем.

Все це свідчить про необхідність розвитку стра­тегічних партнерських стосунків України зі своїм могутнім сусідом, з яким вона географічне й істо­рично приречена жити поруч. Тому не випадково, що відносини з Росією займали і займатимуть цен­тральне місце в українській геостратегії. Тим більше, що вплив російського чинника постійно відчувається і в стратегії внутрішньої політики, в усіх сферах суспільного життя. Вкрай важливим є те, що характер російсько-українських відносин впливає на розвиток внутрішньополітичної ситуації в Україні, адже багато суб'єктів політичної діяль­ності пов'язують з ним і вирішення внутрішньопо­літичних проблем, і власні політичні інтереси й на­магання. Тим більше, що в Україні, як відомо, вель­ми значна російська діаспора, а майже 40 % насе­лення є російськомовним.

Варто зауважити, що з точки зору геостратегічних інтересів України не існує (і не може існувати, враховуючи історичну і культурну близькість двох народів) принципових перешкод для того, щоб визнавати Росію своїм стратегічним партнером. Певна напру­женість у стосунках між нашими країнами значною мірою є штучною. Ні в економічному, ані в політичному чи у військовому вимірах вона не має достатніх підстав. Таку ситуацію політологи визначають як феномен «залишкової ідеологізації», яка, на жаль, має місце з обох сторін. З одного боку, в Росії ще й досі є певні політичні сили, які ніяк не можуть змиритися з самим фактом існування незалежної України і прагнуть домогтися всебічної і повної «інтеграції» України з Росією на основі утворення якогось нового союзу, маючи на увазі фактичне підкорення першої другій. Чимало російських науковців намагаються обґрунтувати саме таку позицію.