95845 (702802), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Щоправда, з іншого боку, і в Україні є чимало політиків, які всупереч об'єктивним вимогам виступають проти налагодження партнерських відносин з Росією, схильні бачити в ній лише споконвічного ворога України і поклали в основу своєї діяльності гасло «Геть від Москви!»

Звичайно, Росія, як і будь-яка інша держава, має свої власні інтереси і, зрозуміло, ставить їх ви­ще за інтереси інших країн. Проте Україні немає чого боятися Росії, коли вона мудро, розважливо вестиме свою внутрішню і зовнішню політику. Тим більше, що останнім часом у Росії домінує думка, згідно з якою Україна розглядається як самостійний суб'єкт міжнародної політики, з яким необхідно налагоджувати добросусідські партнерські відноси­ни на рівноправній основі. Для російської сторони сьогодні найважливішою проблемою стосунків з Україною стає урегулювання всіх суперечливих питань, вирішення всіх спірних проблем, успадко­ваних з розпадом СРСР, на двосторонній договірній основі.

З іншого боку, стратегічні інтереси України по­требують стабільних дружніх, рівноправних взаємовідносин із Росією. За визначенням експертів, у найближчі роки українсько-російські стосунки стануть найбільш важливими в Європі і набудуть геополітичного значення, оскільки на їх при­кладі вироблятиметься модель взаємовідносин не­залежних супердержав, їх входження у стабільну, цілісну Європу. Відповідно, є досить значні розходження між нашими країнами й у питанні про характер взаємовідносин з ЄС. Росія веде свою гру на євро­пейському полі, намагаючись створити достатньо надійну опору для реалізації своїх геостратегічних задумів і використовуючи для цього той очевидний факт, що для провідних європейських країн Росія є стратегічним партнером, якого, до того ж, можна використовувати у боротьбі за зменшення впливу США в Європі. Метою європейської політики Росії як держави, що прагне стати самостійним центром сили, є співробітництво з Європою як іншим цент­ром геополітичного впливу, в той час як стратегіч­на мета України в європейському інтеграційному процесі означає, по суті, прагнення зменшити тиск Росії у пострадянському просторі.

І все ж, незважаючи на розходження щодо стратегії стосунків з Євросоюзом, Росія так само, як і ' Україна, заінтересована у розвитку своїх відносин з ним не лише в економічній, а й у політичній сфе­рах, у будівництві спільного європейського дому. Таке прагнення Росії цілком відповідає інтересам України. Більше того, можна стверджувати, що гар­монізація відносин Росії із Заходом є досить жорст­ким імперативом для України, оскільки, по-перше, це сприяє певному переплетенню взаємних на­ціональних інтересів обох країн, а по-друге, відпо­відає намірам західноєвропейських країн «прив'яза­ти» Росію до Європи і їх прагненню залучити до цього процесу Україну як найближчого і системно рівного партнера Росії. Слід визнати, що в Європі та й у євроатлантичному просторі в цілому досі не вдалося створити систему загальної безпеки, як це було задумано в рамках ОБСЄ. Це, насамперед, пов'язано з тим, що дві найбільші держави колиш­нього Радянського Союзу — Росія і Україна — досі не увійшли до нової системи безпеки, що ство­рюється. І основна проблема полягає в тому, що не­можливо створити надійну систему європейської безпеки без російської участі. Той факт, що між Росією і Європою досі не створено надійних відно­син, містить у собі величезну потенційну загрозу. Для України — держави, що розташована між ци­ми двома центрами сили, налагодження стосунків між Європою і Росією має ключове значення і в плані безпеки, і в плані вибору курсу розвитку.

Характеризуючи розвиток взаємовідносин між Україною і Росією, слід зазначити, що обидві вони мають суттєві взаємні інтереси, основними з яких є підтримання миру і стабільності. Незважаючи на іс­нуючі суперечності і проблеми, є всі підстави ствер­джувати про можливість їх успішного подолання і подальшого розвитку взаємовигідних українсько-російських відносин, встановлення між нашими країнами (оскільки між народами вони і так існу­ють) справді доброзичливих, добросусідських, рів­ноправних партнерських стосунків.

Найбільш оптимальним варіантом розвитку та­ких стосунків є так звана модель «кооперативної не­залежності» — міждержавних відносин, що базують­ся на зміцненні стабільних і самостійних держав, які кооперуються, співробітничають на двосторонній ос­нові. Таким чином, слід визнати, що для України було б украй нерозважливо робити ставку виключно на Європу. Оптимальний варіант для України — це взаємовигідні контакти як із Заходом, так і з Росією, а не альтернатива: Захід — Схід.

Глава 3 Стратегічне партнерство з США

Не менш важливим є питання про встановлення відносин стратегічного партнерства між Україною і Сполученими Штатами Америки. Національні інтереси України в розвиткові парт­нерських відносин із США визначаються тією особ­ливою роллю, яку відіграє ця країна в геополітичному ракурсі. Адже йдеться про наймогутнішу дер­жаву світу, єдину наддержаву, статус якої визна­чається економічним і військовим потенціалом, впливом на міжнародні фінансові організації, лідер­ством у розробці і впровадженні новітніх технологій та багатьма іншими чинниками. Твердження 3. Бжезинського про американську гегемонію у світовій політиці ґрунтується на реальних фактах. США, на його думку, займають домінуючі позиції у сферах світової влади, що мають вирішальне значення.

Сполучені Штати на сьогоднішній день є єдиною світовою наддержавою у повному розумінні цього слова. І як би болісно не сприймалася американсь­ка гегемонія у світовій політиці деякими іншими країнами, вона все одно залишається незаперечним фактом, з яким кожній державі слід рахуватися. Зрозуміло, що за таких умов будь-яка держава заінтересована у встановленні партнерських стосунків із Сполученими Штатами, і Україна у цьому відношенні не є винятком. Своєю чергою і Сполучені Штати заінтересовані у розвиткові партнерських стосунків з Україною, враховуючи особливості її геополітичного положен­ня і розглядаючи її як своєрідний геополітичний центр Центрально-Східної Європи. До того ж, як уже згадувалося, Сполучені Штати плекають надію використати «українську карту» у розвиткові своїх, стосунків із Росією.

Об'єктивно США заінтересовані в тому, щоб Україна розвивалася як демократична країна, увійшла до європейських структур як держава-партнер, зберегла незалежність. Після терористичного нападу на США у вересні 2001 р., Україна, яка різко засудила цей варварсь­кий акт і висловила підтримку Сполученим Штатам у проголошеній ними боротьбі проти міжнародного тероризму, почала розглядатися США ще й як партнер і союзник у цій боротьбі. Таким чином, стратегічне партнерство між Ук­раїною і США означає спільність інтересів та підхо­дів до основних міжнародних проблем, прагнення до взаємного розуміння й урахування інтересів кож­ної держави. Сторони вбачають одна в одній рівно­правних партнерів і поважають позиції одна од­ної». Погоджуючись у цілому з цим висновком; варто, однак, зазначити, що реальні процеси розвитку українсько-американських відносин далекої не завжди свідчать про прагнення США розвивати ці відносини як дійсно рівноправні і партнерські. І це є болючою проблемою у стосунках між обома державами, оскільки час від часу досить виразно проявляється прагнення США втручатися у внутрішні справи нашої країни, що порушує прин­ципи рівноправності і не відповідає національним інтересам України. І цю обставину, безсумнівно, слід ураховувати у розбудові наших відносин із США, рішуче відстоюючи власні інтереси і власний суверенітет.

Глава 4. Україна та міжнародні організації.

Здобуття Україною незалежності надало її громадянам нові права та свободи. Тепер вони мають право звертатися до таких міжнародних судо­вих установ, як Європейський суд з прав людини. Було налагоджено контакти з багатьма європейськи­ми структурами. Україна стала повноправним учас­ником Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), підписала документи про співробітництво і партнерство з Європейським Союзом (ЄС), НАТО, Західноєвропейським Союзом (ЗЄС). Чимало зусиль довелося докласти аби стати повноправним членом такої впливової міжнародної регіональної ор­ганізації, як Рада Європи (РЄ). Українська держава плідно співпрацює з Міжнародним валютним фон­дом, Міжнародним банком реконструкції та розвит­ку. Успішно розвиваються двосторонні міжнародні відносини, особливо з європейськими державами. Наприкінці XX ст. Україна стала учасником і чле­ном 66 міжнародних організацій і форумів.

Все це створило навколо України принципово новий геополітичний простір, розширило можли­вості щодо застосування досвіду демократичних країн у вирішенні проблем державотворення й соціально-економічної трансформації суспільства.

Особлива увага приділяється співробітництву з ООН. Нині в ООН позиція України досить помітна. Про це свідчить, зокрема, обрання у 1998 р. міністра іноземних справ України головою чергової сесії Генеральної Асамблеї ООН. З 1 січня 2000 р. Україна вперше як незалежна дер­жава почала виконувати функції непостійного чле­на Ради Безпеки ООН. І надалі Україна намагається впливати на діяльність ООН шляхом розробки й висунення кон­кретних ініціатив і пропозицій, які підтримували б тенденції політичної діяльності ООН, й водночас відповідали б інтересам самої України.

Україна бере активну участь у миротворчій діяльності ООН. Підвищенню міжнарод­ного авторитету України сприяла також її активна діяльність у складі Ради Безпеки ООН як не­постійного члена. Загалом Україна бере участь у діяльності більше як 60 організацій ООН (МАГАТЕ, ЮНІ ДО, МОП, ВПС та ін.)

Своє співробітництво з ООН Україна викорис­товує для сприяння власним ринковим перетворен­ням в економіці, активнішого залучення міжнарод­них програм і фондів для вирішення завдань соціально-економічної трансформації і формування громадянського суспільства.

У 1992 р. Україна офіційно оголосила про свої бажання стати постійним і рівноправним членом Ради Європи. Процес входження до неї був непростим і до сить тривалим, і завершився у 1995р.

Увійшовши до РЄ, Україна тим самим зобов'яза­лася приєднатися до більше як 150 конвенцій з прав людини. Співпраця проходить у цілому успішно, хоча виникали і виникають проблеми. Зокрема, з пи­тання про заборону застосування смертної кари.

Важливою складовою геополітики України стало налагодження співробітництва з воєнно-політичною Північноатлантичною організацією — НАТО.

Перші кроки співробітництва України з НАТО зафіксовані Програмою «Партнерство заради миру» (1994), що відкрило можливості для організації співробітництва. У 1995р. Українська держава під­писала з керівництвом НАТО індивідуальну «Прог­раму заради миру», згідно з якою почали проводи­тися спільні військові навчання, моделювалися ми­ротворчі акції.

Ефективно працює з 1999 р. комісія НАТО — Україна. Нею розроблено Меморандум про поро­зуміння щодо планування заходів на випадок над­звичайних ситуацій.

Україна бере активну участь у засіданнях Ради Євроатлантичного партнерства на рівні міністрів за­кордонних справ, міністрів оборони, начальників генеральних штабів. У рамках програми «Партнерство заради миру» на території України постійно проводяться спільні навчання української армії і військ НАТО («Кооперейтив нейбор — 97», «Си-Бриз—97», «Щит миру—99» і т. ін.).

Активізуючи співробітництво з НАТО, Україна дотримується позаблокового курсу в зовнішній політиці і не ставить питання про безпосереднє вхо­дження до альянсу. Разом з тим існує наукова і гро­мадська думка про те, що послідовна геополітична орієнтація України в європейському напрямі може привести нашу державу до складу НАТО

Найголовнішою складовою геополітичного про­цесу інтеграції України до Європи є розширення її співробітництва з найбільшим європейським між­державним утворенням — Європейським Союзом (ЄС).

Природно, що Україна вважає вступ до цієї міжнародної організації стрижнем європейського вектора своєї геополітики. Керівництво держави наголошує, що особливе значення має послідовна політика України щодо зближення з Європейським Союзом, набуття статусу асоційованого, а згодом повноправного члена ЄС. Проте для вступу до ЄС Україні необхідно подолати дуже високий «поріг» — досягти в політичній та економічній сферах певних європейських стан­дартів. Реалізації цього завдання сприяв проведений у Києві (1997) саміт «Україна—ЄС», у якому взяли участь керівники Єврокомісії та нашої держави. Були обговорені перспективи втілення в життя Угоди про партнерство та співробітництво, шляхи взаємодії у подоланні наслідків аварії на ЧАЕС, пи­тання торгівлі, освіти тощо.

Про труднощі цього інтеграційного процесу для України свідчить," зокрема, той факт, що Угода про партнерство між Україною і державами ЄС була ра­тифікована лише в 1998 р. Економічна співпраця, що передбачена в Угоді, спрямована на розвиток про­мисловості і кооперації, агропромислового комплек­су, активізацію зв'язків у галузі науки та освіти тощо. І все ж активні дипломатичні дії дали певні ре­зультати. Україна отримала фінансову допомогу об­сягом в 4 млрд. екю. Товарообмін з країнами ЄС зріс за останні роки більше як у два рази. На тре­тьому саміті «Україна—ЄС» (1994 Київ) у спільно­му комюніке сторони підтвердили свою при­хильність курсові на подальше зміцнення незалеж­ності та суверенітету України, її демократичний

Характеристики

Список файлов реферата