70279 (Культура мезоліту та неоліту), страница 2

Прикладне мистецтво такого роду зароджувалося в палеолітичну епоху. Але п неоліті воно розвивається набагато ширше, а потім, в епоху бронзи, на ill mix стадіях первісного ладу, стає панівною формою образотворчості, майже зовсім витісняючи «самостійні» форми — живопис і скульптуру. Останні переживають новий могутній розвиток уже в епоху цивілізації.

Велике значення в культурі первісних народів мала імітаційна гра. Ця гра пов’язана з первісними магічними уявленнями про те, що розігрування, імітування якої-небудь дії сприяє реальному її здійсненню. Наявність імітуючих ігор мімічного характеру встановлено майже в усіх народів земної кулі. Іноді вони являють собою складне масове дійство, розгорнуту драму. Характерною рисою обрядової драми є перевтілення, надівання маски якого-небудь бога, звіра або демона. Цей звичай також використовується її первісному світорозумінні: людина, яка надіває маску, набуває власності тієї істоти, яку зображає маска. Особливо поширені у первісних народів звірячи маски, а також маски духів і мерців.

Культи пізнього неоліту були еклектичні. У кожного з цих культів – частини різних видів господарської діяльності, керуючих різними природними явищами, а також культ предків, в основі яких лежить використування сил природи взагалі. Релігійні уявлення впливали на такі основні сфери життя людей як мораль, право, естетичні потреби і це, у свою чергу, забезпечувало стабільність і порядок у суспільстві, сприяло розвитку різних галузей знань і мистецтва. У ході відправлення різних культів виникла система ритуальних дій, що складала основу магічних церемоній.

Поступово виникала ієрархія об'єктів культу — від звичайних духів до кількох особливо могутніх божеств і поклоніння цим божествам —політеїзм і божества —космічних, природних явищ, родючості, війни та інші — вони утворювали певну ієрархію, на чолі якої з розвитком військової активності їм часто ставало божество війни.

Щоб виникло релігійно-містичне тлумачення світу, потрібно було осмислити і природу міфологічно, тобто образно. Щоб здійснити магічне заклинання, вмовляння, шаманське чаклунство, молитву, потрібні були форми ритуальні, пісенні, танцювальні, мова драматизованого художнього дійства. Тогочасний вигляд шамана, чаклуна, жерця створювався за допомогою культових масок, орнаментального розфарбування тіла, ювелірних прикрас, спеціально сконструйованого одягу; тотемні знаки, зображення духів і богів, (утворювалися скульпторами й живописцями. У первісному суспільстві художня творчість була єдиною формою діяльності, в якій релігійна свідомість могла втілюватися).

Один з особливостей неоліту, а потім і бронзової епохи полягає у тому що люди того часу, живучи в глинобитно-плетених будинках, землянках або навіть печерах, створювали гігантські пам'ятники й мавзолеї для померлих, колосальні архітектурні споруди.

Величезні споруди з каменю, зведені первісною людиною, зустрічаються в Сирії, Палестині, Північній Африці, Іспанії, на півдні Скандинавії й Данії, на узбережжі Франції, Англії, в Ірані, Індії, Південно-Східній Азії. Ми знаходимо їх на Кавказі, у Криму, у Сибіру. Ці споруди з гігантських кам'яних плит і брил називають мегалітами. Назва походить від грецьких слів «мегас» — великий і «літос» — камінь, тобто великі камені.

Мегаліти різноманітні. Одні з них — окремі вертикальні кам'яні стовпи, довгі й вузькі, іноді грубо оброблені. Це менгіри. Найбільший менгір знаходиться у Локмар'яні в Бретані. Він дійсно грандіозний—довжина 21 м, вага близько 300 т. Менгіри, як правило, пов'язані з некрополями, їм, мабуть, належала велика роль у культі померлих.

Менгіри зустрічаються не тільки у вигляді окремих монументів, іноді вони зібрані в групи. Найвідоміший ряд каменів знаходиться у Карнаці в Бретані. Він сягає 3900 м у довжину і складається з 2813 менгірів.

Деякі мегаліти мають вигляд колоподібної гігантської огорожі, на якій зверху лежать величезні плити (кромлехи). Особливо цікаві споруди типу Стонхендж в Англії біля Солсбері. Третя група мегалітів — поховальні будинки з кам'яних плит із плоским дахом (дольмени). Дольмени — це монументальні гробниці доісторичної епохи. Як правило, вони містять кілька поховань.

Стонхендж («Висячі камені») являє собою коло, складене з чотирикутних вертикально поставлених каменів заввишки 8,5 м, на які покладені плити вагою до 7 т кожна. Всередині великого кола знаходиться друге коло з каменів меншого розміру, а всередині нього — овал із величезних каменів, також покритих плитами.

Стонхендж був місцем ритуальних церемоній і поховань. Ця величезна кам'яна споруда можливо слугувала й обсерваторією. Ще в XVIII ст. вчені з'ясували, що головна вісь будови спрямована на точку сходу Сонця в день літнього сонцестояння. А нещодавно установили ряд інших напрямків, що фіксуються каменями й арками Стонхенджа: вони вказують точки сходу і заходу Сонця і Місяця в дні літнього й зимового сонцестояння. 56 лунок по краях Стонхенджа виконували роль «лічильної машини» для пророкування сонячних і місячних затемнень. Усе це свідчить про те, що будівельники мали значні астрономічні знання.

До найважливіших досягнень духовної культури кінця первісної доби належить винахід засобу графічного закріплення мовної інформації — писемності. Як правило, виникнення впорядкованої писемності відбувалося шляхом поступового перетворення піктографічної писемності, що передавала лише загальний зміст повідомлення, на ідеографію, чи логографію, в якій строго фіксовані знаки позначали окремі слова чи їх склади Піктографія — це образне письмо, яке тісно пов'язане з малюнком. Піктографічні зображення мають завжди складний зміст розповіді, дають хроніку подій, розповідають про героїчні подвиги предків. Наносилася піктограма на кору, бересту, камінь, кістку, шкіру.

Прикладом піктографії може бути малюнок-петиція, подана індіанця-ми-делаварами президенту США в 1849 р. Петиція ця містить прохання семи родових груп дозволити їм переселитися з Верхнього озера на інші, сусідні озера. Сім родів подані тут їх тотемами: журавлем, трьома куницями, ведмедем, морською людиною і морським котом. Попереду — журавель як головний рід. Унизу позначені ті озера, куди прохачі бажають переселитися. Одностайність прохання позначена тим, що очі і серця усіх фігур з'єднані з очима й серцем журавля як виразника їх клопотання.

Особливою формою піктографії можна вважати індійський вампум. Це смуги або пояси з різнокольорового бісеру, який утворює малюнки, різної довжини й ширини, що являють собою меморіальні записи визначених подій, укладених договорів тощо. Виготовлення одного вампума вимагало кількох років роботи. Вампуми зберігав вождь племені і час від часу «прочи-тував» і роз’яснював для того, щоб зберегти їх зміст у пам'яті одноплемінників і передати наступному поколінню.

ІЦе одну спробу сторін и засіб запису й повідомлення являє собою так зване «муникове письмо». Шнурок із вузликами, що слугує елементарно для фіксації числа, перетворюються у деяких народів, зокрема, в північноамериканських індіанців, окремих негритянських племен, мікронезійців, у засіб «запису» подій і передачі повідомлень. Майже до віртуозності було доведене муникове письмо, або кіпу, у стародавньому Перу.

ПІДСУМОК

Поняття «первісна культура» відбиває тривалий і суперечливий період становлення й розвитку людства. Тут важко відокремити власне культуру від способу існування людського суспільства. Тому в деяких випадках застосування терміна «культура» до перших кроків людства є досить умовним.

Основні чинники виникнення культури обумовлені життєвою необхідністю збереження й самовідтворення людського суспільства. У цій своїй якості вони значною мірою виступають як початки, пов'язані з біологічними потребами живої системи. Але саме ці чинники забезпечують процес адаптації до зміни умов середовища, підвищують рівень організації системи людського суспільства, поступово перетворюючись у надбіологічні механізми, що регулюють процес виживання й самозбереження. У цій своїй якості вони перетворюються на «першоцеглини» культури.

Основним засобом добування їжі протягом сотень тисяч років було збиральництво. Але справжній соціокультурний локомотив в історії ранніх людей — це полювання. Його результатом була не тільки м'ясна їжа, як стимулятор біологічного формування людини, але й прості форми кооперації учасників полювання, що сприяли вдосконаленню відносин і появі колективної власності. І те, й інше дозволило перейти від епізодичного до систематичного використання елементарних знарядь, а потім і до їх цілеспрямованого виробництва.

Особливістю архаїчної свідомості є її цілісність, синкретизм (нерозчленованість). Світ у свідомості первісної людини сприймався як продовження самої людини, її особливостей, її способу життя. При цьому варто звернути увагу на те, що чим складнішою стає діяльність людини, тим більше вона усвідомлює свою залежність від природи. На перших етапах вона не відокремлює себе від природи, і це породжує й анімізм, і тотемізм, і фетишизм, що поєднують людину й природу в одне ціле. В умовах пізнього родового суспільства людина вже обожнює природу, ставлячи себе в залежність від неї.

Первісне суспільство мало великий запас внутрішніх можливостей для розвитку. Воно, незважаючи на удаваний консерватизм і застійність, активно пристосовувалося до мінливих умов, породжуючи різноманіття суспільних форм, у чому полягала запорука його руху вперед. Основними формами спільності людей на цьому етапі були рід і плем'я.

Архаїчне мистецтво, як і архаїчна свідомість загалом, сприймається сучасною людиною як примітивне тільки за формою, але не за змістом. Цей зміст увібрав у себе всю сукупність уявлень людини про світ, синкретизм її мислення, оцінок і ідеалів. Художня культура біля своїх витоків не знає ще різниці між творцями і споживачами, між виконавцями й глядачами. Найдавніша форма художньої творчості — це не видовище, призначене для публіки, а самодіяльність колективу, в якій брав участь кожний.

Художня творчість із самого початку покликана була образно моделювати найважливіші процеси суспільної життєдіяльності. Праця, полювання, ^;а потім землеробство, війна — кожний такий соціальне значущий акт вимагав художньо-образного «подвоєння», «супроводу» або «оформлення», тому що в кожному випадку мистецтво здійснювало могутню духовну підтримку практичної життєдіяльності людей

Література

1.А. Лопмян Л.А. Первобытный праздник и мифология. — Ереван, 1983. — 231 с. 2.Алексеев В.П., Першиц А.И. История первобытного общества. - М., 1999. - 318 с. 3. Боне Ф. Ум первобытного человека. Пер. с англ. — М. — Л., 1926.

4. Васильев М. И. Основные черты и особенности культуры первобытного общества. Н, 1997.

5. Доусоп К.Г. Религия и культура: Пер. с англ. - СПб., 2000.-281 с.

6. Дюркгейм Г.. Первісні форми релігійного життя. Австралія. — К.: Юніверс,

2002. -424 с.

7. Гаврюшенко О.А., Шейко В.М., Тишевська Л.Г. Історія культури: Навч.посібник / Наук.ред.В.М.Шейко.— К.: Кондор, 2004.— 763 с.