69885 (Видатні українські гравери), страница 2

Одна з гравюр на честь Івана Мазепи із зображенням церков, заведених йщго коштом та шляхтеський герб з авторграфом представлена нижче на рис. 5.1.

Рис. 5.1 Гравюра на честь Івана Мазепи. Художник І. Мігура, 1706р

6. Творчість Никодима Зубрицького

Творчий спадок видатного українського гравера і рисувальника Никодима Зубрицького налічує більше чотирьохсот творів . Це книжкові ілюстрації, різні типи прикрас, естампи, які виконані технікою ксилографії, мідериту та офорту. Життя і діяльність Н. Зубрицького припадають на рубіж ХVІІ–ХVІІІ століть. В історії українського мистецтва цей період посідає особливе місце. Він позначений розквітом стилю бароко, самобутній варіант якого був створений в Україні спільними зусиллями архітекторів, скульпторів, живописців, графіків.

Збереглося дуже мало свідчень, які б належною мірою проливали світло на життєвий шлях видатного гравера і рисувальника Никодима Зубрицького. На сьогоднішній день не збереглося архівних документів, які б засвідчили час і місце народження митця, його походження. Існує тільки версія І. Крип’якевича, що Н. Зубрицький міг бути вихідцем з Галичини. Таке припущення науковець зробив на основі співзвучності прізвища гравера з назвами селищ Зубря та Зубрці, що на Львівщині. Протягом життя Н. Зубрицький буде перебувати в багатьох монастирях України: в Крехівському, Унівському, Львівському, Почаївському, Київському, Чернігівському. В Києво-Печерській лаврі гравер стане ієромонахом, а закінчить своє життя 1724 року в Чернігові [7, с. 55].

Найбільш значущим творчим здобутком Н. Зубрицького став цикл гравюр до філософсько-моралістичного твору “Ифіка ієрополітика...” Це ілюстроване 67-ма гравюрами видання акумулювало в собі цілий комплекс моральних, філософських та релігійних настанов, якими послуговувалося тогочасне суспільство. Воно призначалося для духівництва, “заменяя ему руководства в затруднительных случаях пасторской практики”. “Ифіка...” відноситься до так званої “емблематичної літератури”, яка набула особливого поширення з XVI ст. в країнах Західної Європи.

Ілюстрував “Ифіку...” Никодим Зубрицький, але він також, як і автори віршованого тексту, не пішов шляхом сліпого копіювання. Гравер творчо переосмислив зразки західних гравюр, сюжети яких були запозичені з античної історії, міфології, Біблії, суттєво доповнивши їх образами вітчизняної літератури (“Нове небо”, “Ключ розумінія” І. Галятовського, “Патерик Печерський” 1661 р.) та українського фольклору. “Ифіка...” була видана на честь гетьмана Скоропадського, у зв’язку з чим на звороті титулу бачимо герб родини Скоропадських, виконаний у техніці ксилографії. Під ним – панегірична присвята гетьманові на декілька сторінок. Далі йдуть графічні зображення з пояснювальними силабічними віршами.

У графічному циклі “Ифіки...” простежується кілька тематичних ліній. Наприклад, тему моральних цінностей розкриває ряд гравюр: “Стидіниє”, де зображено дівчину, що закриває обличчя серпанком. На гравюрі “Дружество” відтворено два крилатих серця. На гравюрі “Щедрість” бачимо джерело води. Тут людська риса характеру порівнюється з джерелом. Доводиться думка, що матеріальний статок щедрої людини ніколи не зменшиться, як і вода в джерелі. Далі “Ифіка...” розвиває тему прославлення освіти і вченості в гравюрах “Академія” і “Книг чтеніє”. Темі картання суспільних вад присвячені гравюри “Хищение”, “Зависть”, “Осужденіє”. Остання з них ілюструє біблійну притчу про людину, яка бачить в оці ближнього соломинку, а в своєму і колоди не помічає. Про вимоги підкорення владі йдеться в гравюрах “Подчиненіє властям” і “Властелин благоугодный”. В мідериті “Властелин благоугодный” відповідальний володар порівнюється з вожаком журавлів, який чатує спокійний сон усієї зграї. Тему взаємної любові батьків і дітей відтворено у гравюрах “Любовь родителей”, “Почитание родителей”, ”Воздаяние родителям”. У мідериті “Любовь родителей” Н. Зубрицький вдало змальовує епізод грецького міфу про царя Егея, який, побачивши на кораблях чорні вітрила, в розпачі кинувся в море. Любов до Бога Н. Зубрицький ілюструє гравюрами “Любовь к Богу”, “Чин любви к Богу”, “Благодать Божа”. На одній з них (“Чин любви к Богу”) відтворено ангела, що тримає в руках полум’яніюче серце.

Гравюри “Ифіки...” цікаві ще й тим, що в них Н. Зубрицький застосував змішану техніку виконання. Він поєднав роботу штихелем з офортом. Таке комбінування двох технік надало можливість граверові проробити найменші елементи гравюр. Однак Н. Зубрицький не зупинився на детальній проробці обсягів, а вільною, дещо грубуватою, часом переривчастою лінією побудував виразні композиції, від чого його мідерити стали схожими на ксилогравюри.

Високий професіоналізм та вміння Н. Зубрицького органічно поєднувати західні тенденції з національними особливостями справили значний вплив на подальший розвиток українського образотворчого мистецтва. Одна з іконографій автора зображена нижче на рис.6.1.

Рис. 6.1 Іконографія присвячена великомучениці Катерині.Автор Н.Зубрицький

Висновок

В період українського бароко, особливо за часів І. Мазепи, величезного розвитку набуло граверство. Крім ілюстрацій у книжках була поширеною гравюра на металі, а також друкована на окремих аркушах паперу й шовку. Сюжети були присвячені визначним діячам політичного і культурного життя, козацькій старшині. Жанри — академічні «тезиси», портрети, архітектурні мотиви, плани міст тощо, а в XX ст. українські майстри графіки та гравюри можуть похвалитися винятковими талантами; українське графічне та гравірувальне мистецтво імпонує Західній Європі та Америці, здобуваючи в цій галузі для українського мистецтва визнання й поважну славу.

Список використаної літератури

1. Крип’якевич І. Причинки до словника українських граверів Бібліол. вісті. 2006. - № 4. – C. 35-37.

2. Нарбут Г. Посмертна виставка творів. - К.: Либідь, 2006. – С. 205-209.

3. Попов П. Матеріяли до словника українських граверів. - К.: Либідь, 2006. – С. 45-46.

4. Січинський В. Історія українського граверства 16 — 18 століття. - Львів: Думка, 2007. – С. 125.

5. Логвин Г. З глибин. Гравюри українських стародруків ХVІ-ХVІІІ ст. - К.: Дніпро, 2002. - С. 316.

6. Почаїв // Енциклопедія українознавства.- Т.6. - Львів: Вид. Наук. т-ва ім. Т.Г. Шевченка, 2006. - С. 2287-2289.

7. Янко М.Т. Топонімічний словник-довідник України. - К.: Школа, 2003. – 180 с.