17841 (Теория бухгалтерского учета), страница 12

Отже, в чисельнику формули проставляються значення в грошовому (вартісному) вимірі, у знаменнику ці ж значення - у кількісному (тобто в фізичних одиницях).

МЕТОД 3. Оцінка за методом ФІФО

Цей метод оцінки вибуття запасів за цінами перших закупівель, тобто метод ФІФО, грунтується на припущенні, що запаси, які надійшли першими, першими і реалізовуються (first-in, first-out method - FIFO).

Основним його недоліком є вплив зовнішніх чинників економічного життя держави на показник валового прибутку окремо взятого підприємства.

Так, в умовах постійно зростаючих цін метод ФІФО дає найвищий показник валового прибутку. А якщо взяти до уваги, що в умовах загального зростання цін кожне підприємство прагне підвищити також і ціни на реалізовуваний товар, то при застосуванні методу ФІФО до оцінки вибуття показник валового прибутку, що зазначається у Звіті про фінансові результати, можна вважати невиправдано завищеним.

Відповідно, в умовах постійного зниження цін спостерігається зворотний процес: показник валового прибутку внаслідок застосування методу ФІФО до оцінки вибуття запасів і вимушеного зниження відпускних цін на продукцію (товари), що їх підприємство реалізовує, виходить у звіті невиправдано заниженим.

Водночас, оскільки запаси, які придбаваються в умовах постійно зростаючих цін і оцінюються при вибутті методом ФІФО, списуються в реалізацію за найменшою з цін, то запаси, які залишаються на балансі підприємства, виявляються оціненими за вартістю, більш-менш наближеною до ринкової. А це означає, що при аналізі балансу такого підприємства показники власних оборотних коштів, оборотного капіталу і, відповідно, коефіцієнт покриття будуть не просто оптимістичнішими, але і реальнішими порівняно з тим, якби це підприємство використало при вибутті запасів метод ЛІФО.

МЕТОД 5. Оцінка за нормативним методом обліку вибуття запасів

Нормативний метод обліку вибуття запасів є частиною давно відомого в нашій країні нормативного методу обліку витрат (облік за планово-розрахунковими цінами) і базується на нормативному методі калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).

Відповідно до п. 23 П(С)БО 9, "оцінка (вибуття запасів. - Авт.) за нормативними витратами полягає в застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормативних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних витрат до фактичних витрати і ціни повинні регулярно у нормативній базі перевірятися і переглядатися".

Основні принципи нормативного методу обліку витрат (у тому числі вибуття запасів) і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) зводяться до такого. В основу калькуляції фактичної собівартості окремого виду продукції покладено заздалегідь складену калькуляцію нормативної собівартості цього виду продукції за затвердженими самим підприємством поточними нормами витрат сировини і матеріалів, праці тощо.

При дотриманні цих норм (і при їх своєчасному перегляді) фактична собівартість відповідає нормативній. У разі виявлення відхилень від норм фактичну собівартість продукції визначають так: до нормативної собівартості додають (у разі перевитрати) або від неї віднімають (у разі економії) виявлені відхилення від поточних норм, а також додають (віднімають) витрати, зумовлені зміною цих норм протягом звітного періоду за кожною статтею витрат. При цьому прямі витрати за встановленими нормами враховують окремо від витрат, що становлять відхилення від норм. Це дає змогу ретельно контролювати витрати під час виробництва продукції.

Згідно з п. 11 П(С)БО 16, виявлені у звітному періоді наднормативні витрати зараховуються до складу собівартості реалізованої продукції.

Нормативна калькуляція - це визначення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за статтями витрат у грошовому вимірі на основі діючих (поточних) норм витрат матеріалів, заробітної плати тощо.

Діючими нормами прийнято називати норми і нормативи, зумовлені технологічним процесом, відповідно до якого передають матеріали у виробництво, оплачують виконані роботи. Нормативні калькуляції можуть складатися послідовно на деталі, вузли і продукцію загалом. Нормативні калькуляції використовують для оцінки залишків незавершеного виробництва і визначення фактичної собівартості продукції при застосуванні нормативного методу обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг).

Нормативний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції є основним методом, що використовується на підприємствах промисловості зі складною технологією, а також у сезонних галузях матеріального виробництва. Він, нарівні з іншими методами оцінки вибуття запасів, потрібен для оцінки не лише при вибутті запасів з підприємства, а й при переведенні їх з однієї балансової статті до іншої, що теж кваліфікується як вибуття (див. вище).

МЕТОД 6. Метод оцінки вибуття запасів за цінами продажу

Може здатися, що цей метод - єдиний, що застосовується лише до вибуття запасів з підприємства. Це не так. Адже торгова націнка додається до первісної вартості закуплених для подальшого продажу вроздріб товарів вже на стадії оприбуткування цих товарів на рахунок 282. Надалі облік руху товарів на всіх дореалізаційних стадіях може відбуватися за цінами продажу. Разом з тим це не суперечить вимогам П(С)БО 9 і МСФЗ 2 щодо оцінки запасів на дату балансу за найменшою з двох вартостей: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації. Адже на балансі сальдо товарів у роздрібній торгівлі показується згорнуто: Сальдо Д-т 282 - Сальдо К-т 285, тобто з врахуванням контрактиву "Торгова націнка" як показника, що коригує продажну вартість до рівня первісної.

Оскільки вибір оптимального для того або іншого підприємства методу оцінки вибуття запасів залежить від великої кількості зовнішніх чинників, які по-різному впливають на діяльність кожного окремо взятого підприємства і на її результати, ми не будемо радити, якому з методів віддати перевагу.

61 Скад і зміст про рух грошових коштів(ф.№3 )

Зміст і форма Звіту про рух грошових коштів та загальні вимоги до розкриття його статей визначаються П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів».

Сфери дії П(С)БО 4 стосується Звітів про рух грошових коштів підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності, крім банків та бюджетних установ, малих підприємств та консолідованих Звітів про рух грошових коштів.

У П(С)БО 4 використовуються такі терміни: грошові кошти, група, еквіваленти грошових коштів, негрошові операції, інвестиційна діяльність, операційна діяльність, рух грошових коштів, фінансова діяльність.

Метою складання Звіту про рух грошових коштів є надання користувачам фінансової звітності повної, правдивої та неупередженої інформації про зміни, що відбулися у грошових коштах та їх еквівалентах за звітний період.

Звіт містить дані про рух грошових коштів в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Окремо зазначають надходження і видаток коштів стосовно різних видів діяльності. Негрошові операції (отримання активів від фінансової оренди, бартерні операції, придбання активів через емісію акцій тощо) не включаються до Звіту про рух грошових коштів.

Внутрішні зміни у складі грошових коштів до звіту не включаються.
Структура звіту складається із одної таблиці, яка має такі три розділи:

• рух коштів у результаті операційної діяльності;

• рух коштів у результаті інвестиційної діяльності;

• рух коштів у результаті фінансової діяльності.

У світовій практиці звіт про рух грошових коштів складається за двома методами:

• прямий, за допомогою якого розкриваються основні валові грошові надходження і витрати;

• непрямий, за допомогою якого чистий прибуток або збиток коригуються з урахуванням операцій негрошового характеру, відстрочення, нарахування минулих років, майбутніх надходжень чи платежів, статей доходів і витрат, пов’язаних з інвестиційною та фінансовою діяльністю.

П(С)БО 4 передбачає застосування непрямого методу складання Звіту про рух грошових коштів, який полягає у визначенні суми чистого надходження (видатку) у результаті операційної діяльності послідовним коригуванням показника прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування, наведеного у Звіті про фінансові результати.

Рух грошових коштів у разі інвестиційної діяльності визначається на основі аналізу змін у статтях розділу Балансу «Необоротні активи» та статті «Поточні фінансові інвестиції».

Рух грошових коштів у результаті фінансової діяльності визначається на основі змін у статтях Балансу за розділом «Власний капітал» та статтях, пов’язаних з фінансовою діяльністю у розділах Балансу «Забезпечення наступних витрат і платежів», «Довгострокові зобов’язання» і «Поточні зобов’язання» (статті «Короткострокові кредити банків», «Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями», «Поточні зобов’язання за розрахунками з учасниками»).

Процес складання Звіту про рух грошових коштів включає п’ять основних етапів:

• збір і підготовка необхідної інформації;

• визначення руху грошових коштів у результаті операційної діяльності;

• визначення руху грошових коштів у результаті інвестиційної діяльності;

• визначення руху грошових коштів у результаті фінансової діяльності;

• визначення чистого руху коштів та узгодження їхніх залишків.

Для складання звіту використовують такі джерела інформації:

• Баланс;

• Звіт про фінансові результати;

• примітки;

• Головна книга;

• аналітичні дані за окремими рахунками бухгалтерського облік

62 Визначення собівартості реалізованих товарів

Визначення собівартості реалізованих товарів в бухгалтерському обліку фактичної собівартості реалізованих товарів пов’язані з певними труднощами, бо товари оприбутковуються та обліковуються в роздрібних торговельних підприємствах за продажними цінами, включаючи купівельну вартість товарів, суми податкового кредиту з податку на додану вартість та торговельну націнку на покриття витрат та створення доходу торговельного підприємства.

Для визначення собівартості реалізованих товарів із суми виручки від продажу товарів необхідно вирахувати суму товарних надбавок, що складаються із сум ПДВ та торговельної націнки підприємства, і додати витрати на купівлю товарів, їх доставку та доведення до придатного для реалізації стану, які відносяться за розрахунком до реалізованих товарів.

Собівартість реалізованої готової продукції (товарів, робіт, послуг) — це їх виробнича собівартість, тобто реалізованої готової продукції (робіт, послуг) або собівартість реалізованих товарів.

Собівартість реалізованої продукції = прямі матеріальні витрати + прямі трудові витрати + загально виробничі витрати.

63 Особливості формування статутного капіталу господарчих товариств

Порядок формування Статутного капіталу регулюється законодавством і установчими документами. Статутний капітал на підприємствах з різними формами власності (крім державної) - це сумарний внесок внесків у майно (у грошовому вираженні ) засновниками підприємства при його утворенні. Розмір статутного капіталу визначається установчими документами і фіксується в статуті підприємства.

Господарчими товариствами зізнаються підприємства, установи , організації, створені на договірних засадах юридичними особами й громадянами шляхом об’єднання їхнього майна й підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарчих товариств належать: акціонерні товариства; товариства з обмеженою відповідальністю; товариства з додатковою відповідальністю; повні товариства; командитні товариства.

Формування статутного капіталу (фонду) акціонерного товариства.

У відповідності з Законом України “Про господарські товариства” акціонерні товариства формують свої статутні фонди за рахунок реалізації акцій шляхом відкритої підписки на них чи куплі-продіжу на фондовій біржі (це стосується відкритих акціонерних товариств) або шляхом розподілу всіх акцій між засновниками без права розповсюдження акцій через відкриту підписку і купівлю продіж на біржі (у закритих акціонерних товариствах). Статутний капітал повинний бути не менше суми, еквівалентній 1250 мінімальним заробітним платам (на момент утворення акціонерного товариства).

У закритих акціонерних товариствах 100 % статутного фонду належать засновникам. Законодавством встановлено, що засновники відкритих акціонерних товариств зобов’язані викупити 25 % всіх акцій.