143296 (Потенціальний розвиток дітей з особливими потребами), страница 3

Таблиця 3.1

Перелік реабілітаційних послуг, що надаються Центром соціальної реабілітації дітей-інвалідів

Посадові обов'язки вчителя-реабілітолога.

Завдання та обов’язки. Визначає відповідно до державних стандартів освіти, планів, методик, індивідуальних програм та рекомендацій мету, зміст і порядок навчально-реабілітаційної роботи у масових та спеціалізованих закладах для дітей, які мають вади у фізичному або розумовому розвитку. Обирає ефективні форми і проводить за розкладом та графіками навчальні, виховні, соціально-адаптаційні, реабілітаційні, корекційні, компенсуючі заходи та заняття.

Крім того, створює навчально-виховні ситуації, ознайомлює з явищами, фактами та подіями, що відбуваються у суспільстві, природі, побуті, характеризує, тлумачить й оцінює їх, прищеплює навички та

вміння, необхідні для життя у суспільстві. Веде психолого-педагогічні спостереження, вивчає і фіксує динаміку розвитку, аналізує особливості фізичних та розумових досягнень дитини. Бере участь у тестуванні.

Співпрацює із фахівцями, які розробляють індивідуальні методи та прийоми корекційно-реабілітаційної роботи: лікарями, психологами, фізіологами, дефектологами (логопедами, сурдопедагогами, тифлопедагогами, олігофренопедагогами), дієтологами, фахівцями із фізичної реабілітації та іншими працівниками з корекційно-реабілітаційної роботи, координує їх діяльність.

Забезпечує разом з іншими працівниками здорові і безпечні умови навчання, виховання та праці. Залучає членів сім’ї дитини до участі в навчально-реабілітаційній роботі, правильного використання прийомів психолого-педагогічної корекції особистості, застосування відновлювальних занять та вправ, подолання фізичних або розумових вад, недоліків та негативних звичок. Надає консультації з питань корекційно-реабілітаційних процесів. Керує помічниками та асистентами вчителя-реабілітолога. Організовує виконання індивідуального плану реабілітаційної роботи з дитиною в установі та сім’ї.

Здійснює нагляд за навчанням та вихованням дітей у дошкільних закладах і школах за місцем їх проживання. Захищає честь і гідність дітей, створює обстановку оптимізму та впевненості у своїх силах і майбутньому. Веде встановлену психолого-педагогічну, реабілітаційну та статистичну документацію. Постійно підвищує професійний та загальноосвітній рівень. Виконує професійні завдання та обов’язки з додержанням норм етики та моралі.

Повинен знати: основи законодавства України про соціальний захист, міжнародні документи про права дитини, нормативні документи з питань навчання і виховання дітей, які мають вади у фізичному або розумовому розвитку; державні соціальні гарантії, державні стандарти освіти, програмно-методичні документи і матеріали для роботи з дітьми; теорію і практику корекційно-реабілітаційних процесів та розвитку дітей; цілі, принципи реабілітації дітей, зміст їх навчання та виховання; загальні та спеціальні психолого-педагогічні дисципліни; ефективні методи, форми, прийоми реабілітаційної роботи, корекційного та компенсуючого навчання і виховання; індивідуальні особливості та характеристики дітей; правила використання технологічних засобів та обладнання навчальних кабінетів, класів, спортивних та ігрових залів, спеціалізованих приміщень, які створено для реабілітаційної та корекційної роботи; сучасні досягнення науки та практики у відповідних галузях реабілітації; нормативні документи з охорони здоров’я дітей; основи соціальної роботи з громадськістю і сім’єю; основи управління й організації корекційно-реабілітаційних процесів у масових і спеціалізованих закладах для дітей, які мають вади у фізичному або розумовому розвитку; етичні норми і правила організації навчання і виховання дітей; норми і правила ведення психолого-педагогічної, реабілітаційної та статистичної документації.

Кваліфікаційні вимоги.

Вчитель-реабілітолог I категорії: повна або базова вища освіта відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст або бакалавр) та підвищення кваліфікації. Сертифікат з відповідних методик реабілітаційної роботи з дітьми, які мають вади у фізичному або розумовому розвитку.

Вчитель-реабілітолог II категорії: повна або базова вища освіта відповідного напряму підготовки (спеціаліст або бакалавр) та підвищення кваліфікації. Сертифікат з відповідних методик реабілітаційної роботи з дітьми, які мають вади у фізичному або розумовому розвитку. Для спеціаліста — стаж роботи за професією вчителя-реабілітолога не менше 1 року, для бакалавра — не менше 2 років.

Вчитель-реабілітолог повна або базова вища освіта відповідного напряму підготовки (спеціаліст або бакалавр) без вимог до стажу роботи. Працює під керівництвом фахівця вищої кваліфікації.

Організація реабілітаційного процесу

На підставі індивідуальної програми реабілітації інваліда фахівці розробляють індивідуальний план реабілітації, що включає комплекс реабілітаційних заходів та враховує діагноз інваліда, його психофізичний стан, індивідуальні особливості та можливості, відносини між членами сім'ї (Додаток 3 - 5).

На постійне перебування до відділення постійного перебування зараховуються інваліди за рішенням реабілітаційної комісії, які за станом здоров'я потребують постійного цілодобового нагляду, соціального обслуговування та медичного догляду.

Заходи з соціальної реабілітації складаються з:

- Динаміки засвоєння інвалідом побутових операцій для задоволення власних фізіологічних потреб.

- Вироблення навичок автономного проживання, стереотипів безпечної поведінки.

- Опанування навичок захисту власних прав та інтересів.

- Забезпечення автономного проживання у суспільстві з необхідною підтримкою (Додаток 6).

Заходи з психологічної реабілітації складаються з:

- Проведення психологічної діагностики особистості інваліда, визначення форм, методів, засобів, терміну та процедур психологічної корекції.

- Проведення індивідуальної психокорекційної роботи.

Заходи з трудової реабілітації складаються з:

- Денної зайнятості із застосуванням творчих знань.

- Навчання найпростішим трудовим навичкам, навичкам самообслуговування та психологічного настрою на працю.

Заходи з медичного супроводу включають в себе:

- Визначення фізичної, сомато-фізіологічної, сенсорної та психічної спроможності інваліда за даними індивідуальної програми реабілітації та результатів обстеження лікарями, надання рекомендацій стосовно подальшої можливої (або неможливої) соціальної реабілітації.

- Розробку рекомендацій з дозування фізичних та психологічних навантажень, створення стереотипів поведінки, які відповідають фізичним та розумовим можливостям інваліда.

- Визначення адекватності та послідовності заходів лікувально-профілактичного характеру.

- Здійснення постійного нагляду та контролю за фізичним, соматичним та психічним станом інваліда.

4. Розвиток соціальних умінь у дітей з особливими освітніми потребами

4.1 Соціально – педагогічна робота з дітьми з особливими потребами

Відомо, що соціально – педагогічна діяльність як спосіб оптимізації процесу соціалізації виконує три соціальні функції: підвищення рівня соціальної адаптації індивіда або групи: профілактика явищ дезадаптації, соціокультурна реабілітація та розвиток людини.

Про функцію соціальної адаптації можна говорити як про “швидку допомогу”, яка в ідеалі співпадає з розвитком несприятливих подій, які загрожують кризою дезадаптації. Профілактика спрямована на протидію можливим, прогнозованим негативним факторам і наслідкам впливу несприятливих ситуацій. Функція реабілітації здійснюється тоді, коли певні порушення уже відбулися і призвали до деяких “ускладнень” в житті людини. Саме ці різноманітні наслідки певної несприятливої події і прагне змінити клієнт при підтримці соціального педагога. В реальній практиці одна і та ж дія соціального педагога може мати адаптаційне, профілактичне і реабілітаційне значення.

Але, працюючи з конкретною категорією клієнтів, можна виявити домінуючу функцію в змісті соціально – педагогічної діяльності. Так, скажімо, у роботі з сім’єю, яка виховує дитину з особливими потребами, провідною функцією є реабілітація. Це пов’язане з тим, що інвалідність дитини досить часто стає причиною глибокої й тривалої соціальної дезадаптації всієї сім’ї, для розуміння причин якої необхідно звернутися до аналізу проблеми інвалідності [14, с. 17]. надзвичайно серйозна і недостатньо вивчена. Серйозність проблеми обумовлена не лише тим, що за останній час, збільшилося число людей, котрі мають значні фізичні чи психічні вади, але й надзвичайно низький рівень матеріального забезпечення, їх соціальною і матеріальною незахищеністю. До недавніх часів ця проблема певною мірою стосувалася лише самої людини, як має інвалідність, та її сім’ї. І лише в останні роки перед суспільством постало питання: інвалідність – це нещастя однієї людини чи суспільний феномен. Ті моделі (медична, економічна, функціональна, соціальна) інвалідність, яка існує сьогодні, по – різному тлумачать її та причини появи для індивідів, а також способи адаптації цих індивідів.

Зокрема медична модель інвалідності акцентує увагу на патологіях, наявних у людини (вроджених чи тих, що з’явилися), якими вона відрізняється від інших, “нормальних” людей. При цьому дитина з особливими потребами розцінюється як мотиваційна людина у фізичному чи розумовому плані (або в тому і другому). Міри неповноцінності визначається тим, наскільки він обмежений у різних сферах людської діяльності, та його спрямованістю до незалежного існування, починаючи від самообслуговування, переміщення, сприйняття світу тощо [15, с. 41].

Поліпшення стану дитини з особливими потребами досягається за рахунок відновлення фізичного чи розумового здоров’я медичними засобами. Можна сказати, що медичний підхід до дітей з особливими потребами перетворює людей з певними потребами в пасивних пацієнтів, позбавляючи їх соціальної ролі і значення. В результаті створюються ситуації, коли і діти з особливими потребами і їхні сім’ї не мають право вибору, самовизначення і не можуть через їхню “неповноцінність” впливати як на вирішення їх проблем, так і на характер соціалізуючого фактору. Такий підхід призвів до того, що діти з особливими потребами стали відчуженими від суспільства, а саме медична модель не враховує соціального контексту.