43184 (Відонімні словотворення), страница 2

1.2 Способи словотворення в українській мові

Нові слова здебільшого утворюються за допомогою словотворчих афіксів. Словотворчий афікс — це префікс, суфікс чи постфікс, який приєднується до твірної основи для творення нового слова [4;9]. Класифікацію способів словотворення схематично можна зобразити так:

Префіксальний спосіб — спосіб творення слів за допомогою словотворчих префіксів: заходити — ходити, перенавантаження — навантаження, прехороший - хороший, безвідповільно - відповідально.

Суфіксальний спосіб — спосіб творення слів за допомогою словотворчих суфіксів: холодненький - холодний, дубок - дуб, вітерець - вітер, читання - читати, молодість - молодий.

Префіксально-суфіксальний спосіб — спосіб творення слів шляхом одночасного приєднання до твірної основи словотворчих префіксів і суфіксів: надбрівний — брова, безмежний — межа, затишок — тиша.

Постфіксальний спосіб — спосіб творення слів шляхом приєднання до твірної основи словотворчих постфіксів: битися --- бити, миритися — мирити. Безафіксний спосіб (відкидання значущих чатин) — це спосіб творення слів шляхом укорочення (усічення) твірного слова: відхід --- відходити, закид — закидати, зелень — зелений.

Основоскладання — спосіб творення слів шляхом поєднання твірних основ кожного зі слів, що входять до базової сполуки — підрядної чи сурядної. Наприклад: хмарочос — хмари чесати, життєпис — життя писати, хвилеріз — хвилі різати, лісостеп — ліс і степ, синьо-жовтий --- синій і жовтий, кисло-солодкий — кислий і солодкий. Словотворчим афіксом у таких випадках виступає інтерфікс — морфема, яка сполучає твірні основи. Цей спосіб творення — морфема, яка сполучає твірні основи. Цей спосіб творення може супроводжуватися суфіксацією: правосторонній — права сторона, однобічний — один бік, сільськогосподарський — сільське господарство. Потрібно пам'ятати, що прикметники, утворені на базі сурядної сполуки слів, пишуться через дефіс (блакитно-синій, студентсько-викладацький, науково-технічний, мовно-літературний), а прикметники, утворені на базі підрядної сполуки — разом (народногосподарський, лівобережний, важкоатлетичний, західноукраїнський) [4;13].

Складання може відбуватися і без інтерфікса (всюдихід — всюди ходити). Окремо виділяють складання слів: батько-мати — батько і мати, хліб-сіль — хліб і сіль, мед-пиво — мед і пиво, срібло-золото — срібло і золото, туди-сюди — туди і сюди. Слова, утворені способом складання, називаються складними. Одним із різновидів складних слів є складноскорочені слова (абревіатури). Вони можуть утворюватися: а) складанням частин кожного із твірних слів, що входять до базового словосполучення: завмаг — завідуючий магазином, б) складанням частини твірного слова і цілого твірного слова: держадміністрація — державна адміністрація, медсестра — медична сестра, в) складанням назв початкових букв твірних слів: УТН — Українські телевізійні новини, ЛПУ — Ліберальна партія України, г) складанням початкових звуків твірних слів: загс — запис актів громадянського стану, ДЕК — державна екзаменаційна комісія; д) складанням початкових частин і звуків, букв, цифр тощо: облвно — обласний відділ народної освіти, СУ-15 (Сухий — прізвище конструктора). Морфолого-синтаксичний спосіб — це спосіб творення слів, при якому нове слово утворюється внаслідок переходу з однієї частини мови в іншу. Наприклад: операційна — (перехід прикметника в іменник), завідуючий (перехід дієприкметника в іменник), коло хати (перехід іменника в прийменник) [4;23].

РОЗДІЛ ІІ ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДОНІМНИХ УТВОРЕНЬ

2.1 Сутність понять відонімне утворення, відонімні деривати, відонімні похідни і проблеми їх класифікації

Серед нових мовних явищ останніх десятиліть чільне місце займають процеси утворення одиниць різного рівня від власних назв. Цьому сприяють тенденції до кодування, конкретизації, ідентифікації суб’єктів навколишньої дійсності та інтерпретації взаємозв’язків цих суб’єктів у мові. Поява відонімних утворень (ВУ) зумовлена прагненням мовців образно назвати те чи інше явище, дію, передати смислові відтінки або експресію, для вираження яких у літературній мові немає спеціальних “готових” засобів, потребою порушити мовний автоматизм тощо [5;11].

Відонімні утворення – це слова, що мають своєрідну семантичну природу, зумовлену значенням словотвірних пропріальних основ, та специфічне функціональне призначення. Вони належать до системних мовних і позасистемних мовленнєвих явищ, які ілюструють форми й шляхи розвитку сучасної української мови й оновлюють її словотвірно-образні можливості.

Відонімні утворення (відонімні деривати, відонімні похідні, відпропріальні утворення) – це певне цілеспрямоване порушення граматичних, словотвірних, семантичних і стилістичних норм, яке поступово стає тенденцією. Відонімні деривати (ВД) складають специфічну категорію лексико-дериваційних одиниць, виникнення яких зумовлене контекстом або мовленнєвою ситуацією. В контексті семантика ВУ характеризується найточнішою реалізацією, коли одні значення нейтралізуються, а інші, навпаки, активізуються, а поза мовленнєвою ситуацією значення ВД виявляється не в повній мірі. Використання ВУ як одного із засобів максимального використання зображальних можливостей слова сприяє вираженню авторської індивідуальності, що є обов'язковою умовою забезпечення емоційного впливу на читача. Особливості ВД, характерних насамперед для сфери публіцистики, не можна залишати поза увагою, тому що тоді характеристика лексики й мовних процесів на сучасному етапі розвитку мови виявиться неповною [6;37].

Дослідження мови публіцистики останніх десятиліть здійснюється в таких напрямках: 1) аналіз лексико-семантичних одиниць, зокрема, запозичень, інновацій і розмовних елементів, які переходять до мовної норми (О.Стишов, О.Сербенська, Д.Мазурик, М.Неклюдова та ін.);

2) загальний лексико-семантичний аналіз газетно-публіцистичного дискурсу (О.Зарецький, О.Калиновська, М.Солдатенкова та ін.);

3) дослідження словотвірних аспектів у мові публіцистики (О.Стишов, О.Семенюк, Г.Віняр, В.Фурса та ін.);

4) аналіз стилістичних особливостей публіцистичного тексту з погляду мовної норми (Л.Струганець, Т.Коць, О.Андреєнко, А.Григораш, М.Скиба, Х.Дацишин, Г.Колесник, Н.Кочукова, С.Равлюк, Б.Черняков та ін.);

5) аналіз виникнення й функціонування оказіоналізмів у мові публіцистики (О.Турчак, О.Стишов та ін.); 6) дослідження прагматичного аспекту (В.Зайцева, О.Шаповал, Є.Некрасова та ін.).

У лінгвістиці питання особливостей утворення ВД тією чи іншою мірою простудійовано в роботах Є.Отіна, Л.Белея, Є.Чекаліної, Л.Дуки, Л.Петрової, Ю.Зацного, Я.Януш, Т.Юрченко, Г.Мінчак та ін. Незважаючи на певні досягнення в цій сфері, в україністиці названа проблема вивчена все ще недостатньо.

2.2 Теоретичні проблеми дослідження відонімних утворень та їх презентації у публіцистичному тексті

В цій частині курсової роботи ми визначимо й окреслимо різнопланові причини формально-семантичних змін власних назв, що є умовою виникнення ВУ у публіцистичному тексті; розглянемо сучасні наукові концепції функціонування відонімних утворень у різних сферах мовлення; окреслимо специфіку публіцистичного тексту й функціональну семантику ВУ в акті публіцистичного мовлення.

Відонімні утворення – це слова, що мають своєрідну значеннєву природу, зумовлену сутністю онімів, та прагматично-емоційне функціональне призначення. ВД належать переважно до позасистемних мовленнєвих явищ, які ілюструють форми й шляхи розвитку мовлення окремого періоду й оновлюють можливості української публіцистики. ВУ характеризуються помітно вираженим значеннєвим навантаженням, мають незвичайний звуковий вигляд, приховане асоціативне тло. ВД повинні бути стилістично правильними й точними, відповідати всьому духу, ідеї, цілям газетно-журнальної статті, нести характерний колорит, а іноді і якийсь спеціальний зміст, особливе значення, в якому сконцентровано виражена авторська ідея [6;48].

Відонімні похідні активізуються у мові публіцистики під дією екстралінгвальних чинників – зовнішніх щодо мови факторів, що перебувають за межами мовної сфери. Функції ВУ визначаються, зокрема, специфікою так званого “адресата мовлення”, зверненістю мови публіцистики до кількісно і якісно різнорідної аудиторії читачів. Фіксуються назви місць визначних подій, осіб, які спричиняли певний перебіг цих подій, тощо. Журналісти в такому випадку надають перевагу використанню ВД, утворених на основі назв суспільно значущих об’єктів: азіопа, британізація, відчупрунитись, гайдарономіка, євразійство, манделоподібний, почорноблений, путінізм тощо.

Вплив екстралінгвальних чинників виявляється у зміні продуктивності та актуалізації певних словотвірних типів. Наприклад, високою продуктивністю відзначаються суфікси -ець, -івець, -іст зі значенням “послідовник або прихильник кого-небудь чи чого-небудь” або “особа за приналежністю до певної організації, політичного угруповання тощо”: беркутівець, бушівець, збітнівець, інтерівець; бакаїст, бубабіст, валенродист; суфікс -ник із загальним значенням “особа, яка характеризується ознакою, названою мотивуючим словом”: ISTVшник (працівник телеканалу ISTV), регіонник (член Партії регіонів України) тощо.

ВУ можуть бути результатом дії інтралінгвальних чинників, зокрема, тенденції до економії знакових засобів вираження, яка в мовознавстві отримала назву “мовна економія” або “закон економії мовних зусиль”[6;51]. Законом мовної економії зумовлені різні скорочення, абревіатури та складні слова, похідні утворення, тому що вони дозволяють передати певне поняття у формі одного знака, який відповідає синонімічній описовій конструкції. Наприклад, член партії "Громада" – громадівець, працівник газети "Молодь України" – молодоукраїнець, член футбольного клубу "Металург" – металургівець, учасник конкурсу “Нова хвиля” – новохвильовець: Про творчу співпрацю, яка не припиняється вже не одне десятиріччя, говорили ... колишні "молодоукраїнці", які в різні роки були головними редакторами газети, зокрема Олег Ситник, Ілля Ільницький, Ігор Лубченко... (МУ. - №4. – 2002. – С7 ).

Серед інтралінгвальних чинників можна виділити також тенденцію до аналогії. Аналогії виникають під тиском системи, вони є результатом мислення [7;21]. Наприклад, ВУ гонгадзегейт, морозгейт, кучмогейт виникли за аналогією до уотергейт/вотергейт, а ВД кучмономіка - до рейганоміка: Нашій газеті не хотілося б, щоб чесне прагнення підвести з колін вітчизняне виробництво і всю економіку держави звелося на ділі до чергової мильної бульки кучмономіки в рік президентських виборів (Дзеркало тиждня. - №3. – 2004. – С1 ).

Отже, завдяки названим тенденціям, мова публіцистики стає лаконічною, чіткою і насиченою. Це відповідає стремлінню сучасного суспільства збільшити інформативність тексту, а також зекономити площу друкарської продукції й час усних повідомлень.

РОЗДІЛ ІІІ ВІДОНІМНЕ СЛОВОТВОРЕННЯ ТА ЙОГО ПРОДУКТИВНІСТЬ В ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ МОВЛЕННІ

3.1 Відонімні утворення: структурно-семантичний аспект у мові сучасної публіцистики

В цій частині роботи ми спробуємо дослідити дериваційні особливості використання ВУ у публіцистичному тексті; проаналізувати суфіксальний, префіксальний, префіксально-суфіксальний, префіксально-суфіксально-постфіксальний способи творення відонімних одиниць, словоскладання (безафіксне, афіксне, прикладкове, з цифровим компонентом), телескопічний спосіб, усічення, редереваційний спосіб, універбацію, інтерфіксацію, лексико-семантичний спосіб, лексико-морфологічний спосіб.

Суфіксальний спосіб.

Високою продуктивністю відзначаються словотвірні типи з питомими слов’янськими суфіксами -ець, -івець / -овець, що мають кілька значень:

1) “послідовник або прибічник кого-небудь, прихильник чого-небудь”: гриньовець, жириновець, костенківець, лужковець, луценківець, матвієнківець, павличківець, пинзениківець, симоненківець, томенківець, удовенківець, чорноволівець тощо [6;52]; 2) “особа за належністю до організації, закладу, партії або іншого політичного угруповання, ідеологічного, суспільно-політичного, мистецького напрямку, вчення, газети чи журналу, спортивного товариства, релігійної організації, підприємства, фабрики тощо”: баскетівець (член спортивного клубу “Денді-Баскет”), беркутівець (боєць спецпідрозділу “Беркут”), вечірківець (працівник газети “Вечірній Київ”), громадівець (член політичного об’єднання “Громада”), рухівець (член партії РУХ) тощо: “Удовенківці” мають свого кандидата, тож і “костенківці” повинні мати (Кореспондент. - №6. - 2003); Просто вважали, що “беркутівець”, який розстріляв студента, зовсім не герой, а вбивця… (К. - №9. – 2002. – С56).

Активним у формуванні ВД є суфікс -ник, який утворює іменники із загальним значенням “особа, що характеризується ознакою, названою мотивуючим словом”. За допомогою цього суфікса виникають ВУ – назви осіб за суспільною орієнтацією, належністю до політичного чи ідеологічного напрямку: енейник (завсідник кафе “Еней” у Києві), яблочник (член партії “Яблоко” в Росії): Однак цей центральний “яблочник” [Явлінський], як завжди, трохи помиляється (Д. - №7. – 2003 – С18 ).

До непродуктивних суфіксів у сфері номінації осіб належить формант -ан- (-ян-), що вживається переважно в іменниках у формі множини: злагодянин (член або прибічник політичного блоку “Злагода”), рутянин (учасник фестивалю “Рута”): “Зе вйо”, “Опіум”, “Катафалк” та інші “рутяни” Полтавщини (МУ. - №11. – 1998. - С11).

Суспільно-політичні та економічні перетворення, що відбулися у світі протягом кінця XX – початку ХХІ століття спряли активізації ВУ з суфіксами -изацій- / -ізацій- зі значенням процесуальної ознаки, що називають опредметнені дії, процеси, явища тощо. Серед досліджуваних ВУ передусім варто виділити суспільно-політичну лексику. Іменникові ВУ суспільно-політичного характеру виникають від назв континентів, регіонів, держав, народів тощо: афганізація, африканізація, балканізація, білорусизація, британізація, європеїзація, латиноамериканізація, узбекизація, югославізація [6;63]тощо: Зараз темпи руйнації у нас випереджають будівничі процеси. Відбувається латиноамериканізація України. За рівнем інфляції вона посідає друге місце в світі (після Сербії, де йде війна) і перебуває на першому місці у світі за рівнем мінімальної заробітної плати. А це вжє африканізація (К. - №4. – 2002. – С45 ).