43184 (687312), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Особливістю ВУ-телескопів є складність їх семантики та незрозумілість морфемної будови. Наприклад: кучмонавт (від Кучма і космонавт), кучмократія (від Кучма і бюрократія) і кучмономіка (від Кучма і економіка). Як бачимо, для подібних ВУ характерна сконденсована образність, яка відбиває індивідуально-авторське світобачення: У Георгіївській залі Кремля, де ще недавно генсеки вітали радянських космонавтів, у ці дні вітали і вшановували українських кучмонавтів (УіП. - 2004. - №6. - С.14).
Редереваційний спосіб, усічення.
Механізм редериваційного способу полягає у відкиданні кінцевих або початкових морфем слова, яке, за своєю фонемною структурою нагадує похідну лексему, але насправді такою не є. Відкидаються саме ті компоненти, які формально схожі з афіксами. Різновидом редеривації є усічення: Тоді ще більше слід боятися, бо Ющ шкуру зніме (УіП.- 2004.- №6.- С.14); Юл сидить у штабі екологічної коаліції (УіП.- 2004.- №4-5.- С.23); Авторові здається – якесь особливе відчуття духу часу, того, що з часів падіння Берлінської стіни звуть “вітром перемін” – за назвою пісні німецької рок-групи Scorpions, яку “скорпи”, як називають їх численні шанувальники, виконали 1988 року на руїнах Стіни (УМ. – 2005. - №1. - С.41).
Універбація.
Активізація використання такого способу в сучасній публіцистичній практиці є наслідком впливу на неї розмовного стилю. Спостерігаються випадки, коли відбувається не тільки пропуск другого компонента назви, але й зміна форми того компонента, який залишився [27;30]: Павловка (Дзеркало тиждня. - №2. – 2003. – С15) – Лікарня ім. Павлова у Києві, Петровка (Кореспондент. - №8. – 2001. – С9) – Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Петровського, Дніпровка – газета “Дніпровська правда”: Та головне – це зробити “Дніпровку” злободенною, бойовою і цікавою (Правда. - №2. – 2000. – С12).
Інкорпорація.
Утворені таким способом ВД є оказіоналізмами в мові публіцистики, адже вони слугують для вираження сьогочасної потреби автора вкласти певний зміст у формально незвичайно змінену одиницю. Такі утворення не переходять до постійного словникового складу мови: Фігурують “позичені” король Арматур, сер Персиковаль, сер Гектар та інші (Кореспондент. - №3. – 2002. – С43). Інкорпорованими елементами у перших двох онімах є морфи -ма- (Артур – Арматур) і -ко- (Персиваль – Персиковаль). Така семантико-формальна модифікація є надзвичайно виразною.
Лексико-семантичний спосіб.
Цей тип деривації ВД є досить продуктивним у сучасній публіцистичній практиці. Переосмислені власні назви, які набули іншого, відмінного від головного, значення також є ВУ: Дітей годувати нічим. Культура гине... Якщо обличчям до економіки не повернемося – скоро траву їстимемо, не те, що банани. Буде вам Африка із Аргентиною (Політолог. -1994.- №10.- С.3).
Лексико-морфологічний спосіб.
Граматична категорія числа в системі протиставних і взаємопов’язаних форм однини і множини сучасної української мови виражає кількісні відношення. Проте з формами однини і множини можуть бути пов’язані й інші значення, які в певних розрядах видозмінюють основну функцію граматичної категорії числа, ускладнюють її низкою стильових і стилістичних відтінків: Нам мало прокураторів, бібікових, фундуклеїв, кагановичів, цинкових трун з усіх завойованих земель, і Колими, і миколаївської та сталінської цензури? (Кореспондент. - №8. – 1998. – С9).
Отже, ми розглянули дериваційні особливості використання ВУ у публіцистичному тексті; проаналізували суфіксальний, префіксальний, префіксально-суфіксальний, префіксально-суфіксально-постфіксальний способи творення відонімних одиниць, словоскладання (безафіксне, афіксне, прикладкове, з цифровим компонентом), телескопічний спосіб, усічення, редереваційний спосіб, універбацію, інтерфіксацію, лексико-семантичний спосіб, лексико-морфологічний спосіб.
3.2 Функціонально-стилістичні особливості використання відонімних утворень у мові сучасної публіцистики
В останньому розділі ми розглянемо питання експресивності у мовознавчій літературі, здійснемо функціонально-стилістичний аналіз відонімних утворень; дослідимо номінативну, експресивну, емоційну, оцінну, імпресивно-вольову та інтелектуально-комунікативну функції відонімних утворень.
Більша частина ВУ має велику експресивність у мові сучасної публіцистики, тобто характеризується номінативно-оцінною й експресивно-образною функціями. Експресивність ВД виходить із забарвлення морфем-компонентів, унаслідок чого ці новоутворені одиниці самі набувають яскраво вираженого емоційно-експресивного забарвлення. Також експресивність ВУ може бути зумовлена контекстуальним оточенням.
Номінативна функція відонімних утворень.
Номінативна функція реалізується, коли ВУ з'являються в мовленні як результат необхідності назвати нове поняття, окреслити політику держави, вказати на поведінку окремої особи або групи осіб, позначити явище, пов'язане з поведінкою певної особи тощо. Такі лексичні утворення виникають у результаті дії в мові тенденції до економії мовних засобів, оскільки дають можливість лаконічно й точно назвати певне явище, яке до цього було виражене тільки описово.
Номінативну функцію виконують ВУ, що позначають соціально-політичні явища, процеси, називають прибічників кого-небудь, їх погляди. Ці лексеми переважно утворюються від прізвищ та імен політичних діячів [28;11]: гриньовець, горинівець, кучманіст, масолівець, морозівець, павличківець, симоненківець, кучмократія, пинзениківець та ін.: Вдало обрана тактична схема вже після першого туру дозволила морозівцям та симоненківцям вирватись у лідери. Їхні ж конкуренти-номенклатурники, чорноволівці, націоналісти, реформатори й гриньовці безнадійно відстали, а горинівці, павличківці й команда Лариси Скорик навіть покинули вищу лігу (УіП.- 2004.- №6.- С.14).
Так, наприклад, найменший ступінь експресії мають лексеми на зразок: єльциніст, кучміст, путініст; африканізація, європеїзація тощо, оскільки їх структурна організація нічим не відрізняється від будови подібних узуальних слів. Відсутність експресії в подібних утвореннях або її незначний вияв зумовлюють виконання такими словами номінативної функції.
Експресивну, емоційну, оцінючу, імпресивно-вольову та інтелектуально-комунікативну функції відонімних утворень ми розглянемо нижче.
Призначення таких утворень, як жириновщина, мєшковщина, потьомківщина, тарапуньківщина, чародєєвщина ускладнюється ще й оцінною фінкцією. Хоча їх структурна організація нічим не відрізняється від узуальних лексем-аналогів, суфікс -щин- вносить негативну конотацію згрубілості, осуду, зневаги до основного значення ВУ: Під час "мєшковщини", аби розбурхати пристрасті, деякі російські журналісти використовували цей пам'ятник [танк, спрямований на приміщення кримського парламенту] у своїх корисних цілях (Кореспондент. - №8. – 1998. – С9).
Дослідження експресивності ВУ здійснено за способами словотворення, оскільки загальноприйнята схема аналізу за типом стилістичних функцій буде незручною через актуалізацію різного набору функцій у кожному окремому випадку використання ВД публіцистом.
Оцінністю характеризуються імена з продуктивними для таких типів суфіксами -к-, -чик-: Дракульчик, Катька (імператриця Катерина ІІ), Платошка (Платон Майборода), Філька (Філіп Кіркоров): Ми з тобою, Дракульчику (Кореспондент. - №5. – 2004. – С7).
Особливої експресивності автор досягає через незвичайний, логічно не обґрунтований приклад використання антропоніма Дракула. Суфікс -чик- із словотвірним значенням демінутивності вносить семантичний відтінок пестливості до лексеми на позначення великого злодія, вампіра, яка, на перший погляд, не може нести сигніфікативну сему мале.
Одним з найколоритніших випадків створення складних відонімних одиниць є використання публіцистами екзотичних прикладок – слів іншомовного походження, які відомі носіям нашої мови, але не засвоїлися нею через відсутність в українському способі життя відповідних реалій: Дія відбувається в дні народного віча, що має змінити десятилітнього правителя Русі Кучу-хана, котрий запровадив у краї елементи східної деспотії та дозволив своїм поплічникам обібрати руський народ до нитки (УіП. – 2004. - №11-12/1.- С.16); Ішак цей нерозумний Янук-хан програв, і ми тепер усі в полоні (УіП.- 2004.- №11-12/1.- С.16).
Експресивно насиченими є утворення, які виникли телескопічним способом, що містять насамперед оцінний компонент у своєму значенні, а потім вже семи трансформації [29;41]. Особливості семантики і структури телескопічних дериватів належать до питань, які до цього часу залишаються дискусійними. Традиційним є погляд, суть якого полягає в тому, що таке утворення є абсолютно новою лексичною одиницею, наділеною новим значенням. Так виникли оказіоналізми Украмбія (Україна й Замбія), Нестар (Нестор і Тарас), Давилович (давити й Данилович), Хамукович (хам і Янукович), Скандаліза (скандал і Кондоліза), європопелюшка (европейська й Попелюшка): Якось в Украмбії... Знайдіть 10 розбіжностей між президентськими виборами в Замбії та Україні (УіП.- 2004. - №6. - С.7); Нестор Шуфрич із Тарасом Чорноволом тут таки працювали дуетом сіамських близнюків “Нестар” і мали успіх (УіП. – 2005. - №1-3. - С.33).
Отже, в сучасній публіцистиці представлено велика кількість ВУ, які виконують різні стилістичні функції.
Висновки
У висновках ми систематизуємо й узагальнимо результати спостережень, аналізу та зіставлення ВУ у сучасній публіцистиці.
1. Відонімні деривати – це здебільшого певні цілеспрямовані порушення граматичних, словотвірних, семантичних норм, які поступово можуть переходити до мовної норми. ВУ – специфічна категорія лексико-дериваційних одиниць, що виникають у конкретному випадку в певних умовах (контекст або мовленнєва ситуація). Вони майже завжди є свідомим актом словотворчості мовця, який прагне до самовираження.
2. Свою конкретну реалізацію семантика ВД отримує лише в контексті, де одні значення нейтралізуються, а інші, навпаки, активізуються. ВУ, вжите поза контекстом, несе не досить визначену інформацію.
3. Підвищена експресивність, властива газеті, журналу, є сприятливим середовищем, у якому виникають і функціонують ВУ. Інтенсифікація появи значної кількості ВУ у публіцистиці кінця ХХ – початку ХХІ століття зумовлена низкою чинників екстралінгвального й інтралінгвального характеру, що здебільшого перебувають у тісній взаємодії.
4. Специфічні ознаки ВУ, які вже були частково окреслені в мовознавчій літературі, такі:
1) головна ознака – це належність більшості ВУ мовленню (тільки незначна частина ВУ перейшла до словникового складу мови);
2) залежність від контексту, оскільки саме контекст є необхідною умовою появи ВУ і єдиним (за винятком вже усталених зразків) їх середовищем існування;
3) нерегулярність використання. Остаточно стверджувати, що окреме ВУ вживається лише один раз, не можна, але варто відзначити, що більшість ВД характеризується нерегулярністю використання;
4) утворюваність. Кожний ВД утворюється в межах певної ситуації спілкування;
5) ненормативність. У зв'язку з тим, що закріплене в мові лексичне значення слова є його нормою й визначається як нормативне, норма та її кодифікація є вищим, кінцевим критерієм належності чи неналежності того чи іншого утворення до узуального або оказіонального;
6) незвичність і новизна. Незвичність завжди характеризує ВУ. Новизна є відносним чинником, оскільки прив'язана до певного проміжку часу, тому поступово може стертися і зникнути;
7) експресивність. Вона зумовлена наявністю у ВУ таких властивостей, як образність, новизна, незвичність. Автори за допомогою ВУ створюють різні смислові відтінки, що дозволяє їм висловити своє сприйняття дійсності, передати його в художньому образі, виявити ставлення до описуваного і тим самим розширити й ускладнити смисловий обсяг слова.
5. За специфічними ознаками ВУ можна поділити на такі групи:
1) оказіональні деривати одиничного вживання;
2) ВУ мінімального чи епізодичного використання (вживаються в одному тексті або кількох текстах окремого автора, або ж у мовленні осіб, пов'язаних певними дружніми, родинними стосунками чи професійними відносинами тощо);
3) ВУ частого вживання (вони з'являються в мові різних авторів і вже відомі і/або використовуються більшістю осіб);
4) поширені ВУ (їх використовують і розуміють переважна більшість носіїв мови).
6. Аспекти вивчення ВУ у лінгвістичній літературі такі: лексикологічний, словотвірний і експресивно-стилістичний.
Лексикологічний аспект ґрунтується на тому, що ВУ є переважно фактами мовлення, а не мови, характеризуються одноразовістю, нерегулярністю використання, відсутністю у словнику.
Словотвірний аспект доводить правомірність твердження, що ВУ утворюються за непродуктивними або малопродуктивними моделями, тобто з порушенням загальних законів словотвору.
Експресивно-стилістичний аспект ґрунтується на таких ознаках ВУ, як експресивність, "свіжість", незвичність.
7. Відонімні деривати в сучасному публіцистичному тексті утворюються переважно за зразками продуктивних словотвірних моделей з порушенням законів системної продуктивності словотвірних типів. Частина ВУ утворена за зразком непродуктивних або малопродуктивних типів, тобто з порушенням законів емпіричної продуктивності.
8. Для мови сучасної української публіцистики характерні два види ВУ: зумовлені номінативною функцією і зумовлені експресивно-стилістичними функціями.
Список використаних джерел
1. Сучасна українська літературна мова. За заг. ред. акад. І.К. Білодіда. – К.: Наук. думка, 1973. – 493 с.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
