41953 (Паралінгвістичний аспект у творах сучасних драматургів)

Курсова робота на тему "Паралінгвістичний аспект у творах сучасних драматургів"

Зміст

Вступ

Розділ І. Паралінгвістичний аспект комунікативного акту

1.1 Одиниці паралінгвістичного рівня комунікації та їх функції

1.2 Типологія паралінгвістичних одиниць

Розділ ІІ. Паралінгвістичні засоби у драматичних творах

Висновки

Література

Вступ

Сучасні теорії, що розглядають будь-який текст як комунікативне явище, виділяють в його структурі, окрім власне мовної складової, ще й позамовні чинники, що тісно пов’язані із мовними засобами вираження та спільно з ними реалізують комунікативне спрямування тексту. Найбільш яскраво поєднання мовних та позамовних елементів комунікації виявляються в діалогічному спілкуванні. У художній літературі ця форма спілкування є основною для драматичного жанру. Тобто сучасна лінгвістика дає можливість більш повного аналізу драматичних текстів з точки зору їх паралінгвістичного складової. Це дозволяє розглядати драматичний текст як цілісну систему, комунікативний акт, що має складну структуру. Аналіз паралінгвістичного аспекту комунікативного акту здійснювався раніше переважно до зафіксованих письмово усних актів живої комунікації, тому використання такого типу аналізу по відношенню до драматичних текстів має наукову новизну.

У сучасній лінгвістиці наявна потреба застосування нових методик та напрямків аналізу до художніх текстів, що зумовлює актуальність даної роботи.

Метою роботи є визначення реалізації паралінгвістичного компоненту у драматичних творах сучасних англомовних письменників. У зв’язку із цим перед нами постають наступні завдання:

• визначити основні паралінгвістичні одиниці та їх функції в процесі комунікації;

• розглянути існуючі типології паралінгвістичних засобів та обрати найбільш доцільну для застосування в роботі;

• виявити паралінгвістичні засоби, наявні у драматичних творах сучасних англомовних письменників;

• проаналізувати використані пара лінгвістичні засоби з точки зору їх функції та зв’язку з власне лінгвістичними засобами у тексті;

• зробити висновок щодо ролі паралінгвістичних засобів у драматичному тексті сучасної англомовної літератури.

Об’єктом дослідження виступають тексти сучасних п’єс американських письменників. Предмет дослідження – пара лінгвістичні засоби в структурі драматичних текстів.

Під час дослідження використовувалися наступні методи: метод критичного аналізу наукових джерел, дескриптивний метод, контекстуально-інтерпретативний метод. Дослідження йшло шляхом індукції, тобто на основі аналізу мовного матеріалу робилися теоретичні узагальнення.

Робота складається зі вступу, двох розділів та висновків. У першому розділі розглядається теоретичне підґрунтя дослідження, а саме сучасні лінгвістичні погляди на природу та функціонування паралінгвістичних засобів. У другому розділі подано аналіз паралінгвістичних засобів у аналізованих текстах п’єс.

Практична цінність роботи полягає в тому, що отримані дані можна використовувати під час літературознавчого та лінгвістичного аналізу драматичних текстів, для більш повного розкриття їх змісту, отримані результати можуть бути включені до лекційних курсів із загального мовознавства, лексикології та стилістики, історії англомовної літератури, спецкурси з соціолінгвістики, психолінгвістики. Теоретична цінність роботи полягає у застосуванні аналізу паралінгвістичного аспекту комунікації до художніх текстів, зокрема драматичних, що є новим для лінгвістики.

Дослідження було здійснено на матеріалі текстів чотирьох п’єс американських письменників, які вийшли у 1980-1990 рр.

Розділ І. Паралінгвістичний аспект комунікативного акту

1.1 Одиниці паралінгвістичного рівня комунікації та їх функції

Основою паралінгвістичного рівня комунікації є невербальні засоби комунікації - жести, міміка, рухи тіла, а також властивості голосу, тон, паузи, які прийнято називати паралінгвістичними засобами комунікації, на відміну від лінгвістичних - словесних знаків.

Термін "паралінгвістика" (грецьк. "біля") має вузьке і широке тлумачення. У вузькому сенсі він позначає лише фонаційні засоби комунікації - тон мови, гучність, темп, паузи, заповнювачі пауз - так звані вокализатори типу "е-е", "мм-мм", а також такі якісні ознаки голосу, як тембр, висота, діапазон, нарешті, особливості вимови індивіда, які можуть бути обумовлені діалектною специфікою або індивідуальними особливостями - хрипкістю голосу, нашіптуванням, прицмокуванням і тому подібне. Широке тлумачення паралінгвістики включає і кінесичні засоби комунікації. Сукупність таких засобів комунікації, як жести, пози, рухи тіла, позначається терміном кінесика (грецьк. "рух"). Одиниці кінесики називають кінемами. Іноді виділяють окремо мімічні засоби комунікації - вираз обличчя, погляд і ін., але частіше за все їх розглядають у складі кінесичних засобів, оскільки вони, як і жести, відрізняються динамічністю. При широкому розумінні в паралінгвістику включаються і графічні засоби письмової форми комунікації - графи, схеми, плакати, види шрифтів і тому подібне. Неоднозначність розуміння паралінгвістики пояснюється складним процесом її становлення як спеціальної області знання [3, 63].

Невербальна комунікація є найстародавнішою формою спілкування людей. І зараз, не дивлячись на такий досконалий засіб спілкування, якою є вербальна мова, в міжособистісному спілкуванні невербальна комунікація передає 65% всій інформації. Це пояснюється тим, що для успішної комунікації важлива інформація не тільки репрезентативного характеру (про предмети, їх місцеположення, про ідеї, явища даного часу), але також інформація оцінного характеру, що дозволяє визначити відношення мовця до самої інформації і/або адресата. За даними експериментів при висловленні відношення рухи тіла передають 55% інформації, голос - 38%, слова - всього 7% [32, 9]. Таке активне використання невербальних засобів в міжособистісному спілкуванні пояснюється рядом причин - невербальні сигнали, що розвинулися як засоби комунікації раніше, ніж вербальна мова, виявилися стійкими в своїх первинних функціях і часто уживаються несвідомо; невербальні засоби мають певні переваги перед вербальними - вони сприймаються безпосередньо і тому сильніше впливають, не дивлячись на свою короткочасність; вони передають якнайтонші відтінки відношення, оцінки, емоцій; нарешті, вони можуть передавати інформацію, яку важко або з яких-небудь причин незручно виразити словом.

Як вербальні, так і невербальні засоби за своєю природою є знаками, вони виконують базові функції комунікації - інформаційну, прагматичну і експресивну. Але якщо словесні знаки, переважно, є умовними символами, тобто невмотивованими і позначають реалії дійсності, то несловесні знаки, зокрема, жести і міміка в більшості своїй є індексалъними знаками, невмотивованими і сигналізують про відчуття, емоції, оцінне відношення, наприклад, нахмурені брови сигналізують про незадоволеність, незгоду, сумнів та ін. Умовні символи, що позначають реалії, оцінні відносини (наприклад, рух головою при позитивній або негативній відповідях) так само не мають мотивованості. Лише іконічні знаки, що імітують форми або розміри об'єктів, є мотивованими.

Набагато складніше визначити в цьому плані фонаційні засоби. По своїх функціях вони наближаються до умовних індексів. У різних культурах наголошуються певні асоціації між якісними властивостями голосу і особовими характеристиками комунікантів або їх відчуттями і емоціями: порівняєте, наприклад, інтерпретації високого і низького голосу, хрипкого і чистого безвідносно до змісту вербальних висловів. Фонаційні засоби найтісніше пов'язані з вербальними засобами - фактично вони "озвучують" слова в мовному контексті, додають висловам комунікативну завершеність і виразність, і в цьому складність виявлення їх власних функцій. До таких відносяться:

1. соціально-інформаційна - за допомогою акцентних і інших особливостей вимови актуалізуються ознаки соціального статусу комунікантів, демографічних характеристик і оцінної орієнтації;

2. оцінна - виражається за допомогою логічного наголосу і тону (при цьому вербальний вираз оцінки може не відповідати тону навмисно або ненавмисно);

3. емотивна - виражається за допомогою гучності, висоти голосу, паузи, зітхання, темпу, а також за допомогою вокалізаторів - невербалізованих звуків типу "мм-мм", "е-е", "гм";

4. регулююча - виражається за допомогою пауз, що сигналізують про початок, продовження або завершення вислову, про очікування у відповідь репліки. Визначити чітко, які функції закріплені за даним фонаційним засобом складно, тому що в більшості випадків їх компоненти використовуються одночасно, наприклад, тон і характерна властивість голосу. Але природні властивості голосу мають суб'єктивну інтерпретацію, так само як і темп. Найбільш "навантаженим" у функціональному плані є тон, який здатний передавати різноманітні ознаки оцінної інформації. Відмічено, що по тону краще розпізнаються емоції страху і гніву, але слабо розрізняються такі відчуття, як любов і печаль, гордість і задоволеність. В рамках вислову вербальні і фонаційні засоби функціонують синхронно, і це обумовлює їх тісну взаємодію в інтерпретації смислової і оцінної інформації. Знання прийнятих в даному суспільстві норм цієї взаємодії складає частину когнітивного аспекту фонаційних засобів [13, 41].

Кінесичні засоби, що включають і міміку, використовуються в трьох базових функціях, в межах яких актуалізуються різноманітні приватні функції. До інформаційних функцій відносяться повідомлення про кого-небудь або що-небудь (підняті вверх великий і середній пальці утворюють початкову букву англійського слова victory "перемога", долоня при цьому повинна бути розгорнена до аудиторії), повідомлення про властивості кого-небудь або чого-небудь (широко розставлені долоні, що показують великий розмір, піднятий догори великий палець, що позначає високу якість), повідомлення про дії (засукати рукави перед тим, як приступити до дії, роботи), вказівки місцезнаходження кого-небудь або чого-небудь (вказати в потрібному напрямі пальцем, рухом голови, поглядом).

Прагматичну спрямованість мають наступні приватні функції:

1. встановлення контакту (за допомогою погляду або руху руки);

2. встановлення зворотного зв'язку (відповісти поглядом або кивком голови);

3. самопрезентація (стояти, схрестивши руки на грудях на знак своєї незалежності або відчуженості);

4. соціальна орієнтація (дотримання визначеної довготи і глибини уклону при вітанні або презентації, форми рукостискання);

5. спонукальна (змусити поглядом замовкнути, призвати до тиші бавовною долонь);

6. регулююча (погляд, що позначає початок і кінець вислову, жести рукою, які регулюють синхронність реакції масової аудиторії на заклики оратора).

До експресивних функцій відносяться:

7. емфатична (піднятий вгору вказівний палець підкреслює важливість інформації, помах пальцем з одного боку в інший підкреслює категоричну незгоду або заперечення чого-небудь);

8. емотивна (за допомогою виразу обличчя, погляду, різноманітних жестів і поз демонструються різноманітні відчуття і емоції);

9. адаптивна (жести і рухи тіла, часто неусвідомлені, такі, що виражають збентеження, нервозність, сумнів і тому подібне) [14, 79].

Даний перелік приватних функцій кінесичних засобів не є вичерпним, а класифікація - якоюсь мірою умовна, оскільки один і той же невербальний засіб може актуалізувати декілька функцій. Наприклад, чиркнути вказівним пальцем або ребром долоні по горлу може інтерпретуватися як: "вкрай потрібно", "ситий по горло, набридло", "голову знімуть (в очікуванні неприємності, догани)". З іншого боку, одна і та ж функція може бути актуалізована за допомогою різних невербальних засобів, наприклад, знаки участі або підбадьорення за допомогою виразу обличчя, погляду, жестів.

На відміну від фонаційних засобів, кінеми можуть функціонувати самостійно. Автономне функціонування невербальних засобів має місце в трьох випадках - коли немає можливості використовувати вербальні засоби (співбесідник знаходиться на далекій відстані, шумові перешкоди, спілкування в умовах підводного плавання і тому подібне), коли з яких-небудь причин не можна користуватися мовним кодом для передачі інформації і в умовах адаптації до напруженої ситуації (неусвідомлюване використання жестів і деяких компонентів погляду - розширення зіниці, частота моргання і тому подібне). Вважається, що при автономному функціонуванні кінеми повинні бути самодостатні, тобто мати однозначну інтерпретацію. У самостійному режимі особливо активно функціонують погляд і поза - здавалося б, найменш визначені за формою і змістом невербальні одиниці. Справа у тому, що вони мають складну структуру - включають безліч компонентів - обов'язкових і факультативних. Погляд включає розмір зіниці, спрямованість, відвертість, тривалість, частоту моргання. Експерименти показали, що погляд функціонує активніше під час слухання, а не говоріння [33, 229], чим складніше тема бесіди, тим рідше і погляди. Поза, не дивлячись на свою малу динамічність, передає близько тисячі одиниць інформації; основними компонентами пози є положення корпусу, хребта, живота, плечей, рук, ніг і нахил голови. Саме сукупність багатьох компонентів дозволяє конкретизувати інформацію і однозначно інтерпретувати її в даній комунікативній ситуації.

Жести, окрім адаптерів і іконічних, функціонують частіше в тісній взаємодії з вербальними засобами. У зв'язаному функціонуванні жести можуть використовуватися: а) синхронно, одночасно з вербальними засобами, б) передуючи вербальним засобам і в) слідуючи за ними.

Одночасне використання вербальних і невербальних засобів обумовлене прагненням конкретизувати інформацію, зробити її виразнішою і значущою з тим, щоб впливати на співбесідника. Не дивлячись на те, що в зв'язаному вживанні невербальні засоби займають "вторинний план" комунікації, вони виконують функцію дії з більшою ефективністю. Наприклад, агент з продажу розхвалює товар і в той же час виразом обличчя і позою показує, що клієнт йому симпатичний - йдуть два потоки інформації, в яких слова сприймаються свідомо, а невербальна поведінка агента - несвідомо, і проте вона справляє на клієнта потрібну дію, передбачену комунікативною установкою. Синхронне вживання висловів і жестів спостерігається при виразі відчуттів і емоцій.

Передуюче вживання кінем виконує прогнозуюче завдання комунікативної установки. Так, наприклад, маючи намір повідомити співбесідникові конфіденційну інформацію, мовець подається всім корпусом вперед або убік, скорочуючи відстань між ними, і вимовляє: "У мене є до вас розмова". Невербальна поведінка як би прогнозує вербальну інформацію. Передування жестів словам пояснюється іноді тим, що мовцеві вибрати потрібний жест легше, ніж слово, оскільки лексичних одиниць значно більше. Психологічні експерименти показали, що деякі наші жести (особливо самоадаптори) пов'язані з труднощами породження мови. Звідси був зроблений висновок про те, що жести є свого роду програмуванням лексики в мові, вони допомагають передбачати ще невисловлену думку [5, 132].

Третій вид зв'язаного вживання жестів використовується рідше і переважно в експресивній функції.. Після вислову "Пам'ятай про це" і навіть деякої паузи вказівний палець піднімається вгору, підкреслюючи важливість сказаного. У ритуалі вітання може бути ситуація, коли спочатку вимовляються слова вітання типу "Ну, здрастуйте!", а потім протягується рука для рукостискання, при цьому як би підкреслюється значність дії, що відбувається, а іноді передається майже невловима інформація про відношення до співбесідника. Воно може бути і захопленим, і поблажливим - залежить від тону вислову, форми рукостискання і навіть дистанції між комунікантами.

Вивчення взаємодії вербальних і невербальних засобів виявляє певні закономірності в координації деяких жестів і різних частин мови, жестів і синтактики висловів; цікаві процеси своєрідного взаємозбагачення вербальних і невербальних одиниць - все це входить у власне лінгвістичний аспект проблеми.