МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економіки сільського господарства

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

На тему

Економічна ефективність виробництва зерна та

шляхи її підвищення у товаристві з обмеженною відповідальністю

«Райдолина» Веселинівського району

Виконала

студентка групи ЗБ – 3/4

обліково-фінансового

факультету

Ніколаєнко Ганна

Перевірив

Іваненко Г.М

Миколаїв 2010р.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Науково-практичні основи підвищення економічної ефективності зерновиробництва

1. Основні напрямки підвищення економічної ефективності зерновиробництва

2. Показники економічної ефективності зерновиробництва та їх методика визначення

Розділ 2. Сучасний стан зерновиробництва в товаристві з обмеженою відповідальністю «Райдолина» Веселинівського району

1. Організаційно-економічна характеристика підприємства

2. Динаміка виробництва і реалізації зерна

3. Економічна ефективність зерновиробництва

Розділ 3. Динаміка та фактори виробництва зерна та врожайності

1. Індексний аналіз валового збору зернових і зернобобових культур

2. Кореляційний аналіз факторів врожайності зернових

Розділ 4. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва зерна

4.1 Резерви збільшення обсягів виробництва і підвищення якості зерна

4.2 Удосконалення внутрішньогосподарських економічних взаємовідносин

4.3 Розвиток ринку зерна і зерно продуктів

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Одним з основних економічних аспектів гарантії державної незалежності є продовольча безпека. У її досягненні і підтримці велику роль відіграє агропромисловий комплекс, який є найважливішим сектором економіки України взагалі.

Особливе місце у структурі агропромислового комплексу посідає зерно продуктовий підкомплекс. Його функціональна діяльність спрямована на забезпечення населення хлібом і хлібопродуктами, промисловості – сировиною, тваринництво – концентрованими кормами, зовнішньої торгівлі – високоліквідним товаром, тобто зерном.

Світова практика показує, що саме ринок зерна є дзеркалом розвитку сільського господарства, бо він охоплює практично всі елементи ринкових відносин. Останнім часом для розвитку зернового ринку характерна нестабільність. Протягом 2004 – 2008 років щорічні валові збори складали 33,5 млн. тон зерна, що на 17,5 млн тон або на 34,7 % менше, ніж у 1990 році.У 2008 році ціна реалізації однієї тони зерна склала по Україні 683,8 грн. ( на 21,3 грн менше у порівнянні з 2005 роком) і за рахунок зростання собівартості виробництва знизилась рентабельність його виробництва – з 45,8 % до 3,1%. Раніше згадане і обумовило вибір теми курсової роботи.

За об’єкт дослідження взято сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю ( надалі – ТОВ) “Райдолина” Веселинівського району.

Метою курсової роботи є аналіз сучасного стану зерновиробництва, визначення перспектив його розвитку та заходів щодо удосконалення виробництва з метою підвищення його ефективності.

Для досягнення цієї мети у курсовій роботі будуть вирішені слідуючи завдання:

1. Розглянути науково-практичні основи підвищення економічної ефективності зерновиробництва;

2. Проаналізувати сучасний стан виробництва та економічної ефективності зерновиробництва;

3. Визначити шляхи удосконалення і підвищення ефективності виробництва зерна.

Предметом дослідження є питання підвищення економічної ефективності виробництва зерна в ринкових умовах.

Теоретичною та методологічною основою є праці економістів-аграрників з питань економіки виробництва зерна та аналізу його економічної ефективності. При виконанні поставлених завдань у роботі використані такі наукові методи і прийоми дослідження, як економіко-статистичний, балансовий і монографічний методи, прийоми обчислення різниць, прямих та обернених зв’язків та інш.

В процесі виконання курсової роботи були використані дані статистичної звітності, річного звіту за 2006 - 2008 роки, виробничо-фінансових планів, технологічних карт та дані первинного обліку ТОВ «Райдолина» за останні роки.

Курсова робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних літературних джерел. Загальний його обсяг - 54 сторінок в тому числі 24 таблиць.

РОЗДІЛ 1 НАУКОВО-ПРАКТИЧНІ ОСНОВИ ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗЕРНОВИРОБНИЦТВА

1.1 Основні напрямки підвищення економічної ефективності зерновиробництва

Україна здавна відома як країна з добре розвинутим зерновим господарством. Природно-кліматичні умови сприятливі для вирощування практично всіх відомих зернових і зернобобових культур. В кінці ХІХ сторіччя Україна займала одне із провідних місць в Європі за виробництвом високоякісного зерна різного призначення. Нині наша держава з ряду об’єктивних та суб’єктивних причин переживає труднощі у розвитку зернового виробництва. Його різкий спад у 2003 та нинішньому, 2008 роках - валовий збір зерна склав відповідно 20,2 і 29,5 млн. тон, що вдвічі менше ніж у 2001 році, зумовлений природно-кліматичними умовами – сильні заморозки взимку 2003 року призвели до повного вимерзання посівів озимих і пересіву навесні 2003 року, а значна посуха у південних областях України у 2007 році.

Як вже відмічалося, протягом 2004 – 2008 років валові збори зерна в Україні склали 33,6 млн. тон, але великої користі селянам це не принесло. Внаслідок зростання цін на виробничі ресурси промислового походження ( особливо пального, мінеральних добрів, запчастин ) та падіння цін на зерно на внутрішньому ринку ( 45 – 50 % від ціни на світовому ринку) у багатьох сільськогосподарських товаровиробників зерновиробництво стало у 2006-2008роках збитковим.

Сьогодні над проблемою покращення зерновиробництва працюють чи мало економістів-аграрників, фінансистів та аграріїв. Основна увага приділяється питанню повернення втрачених позицій за урожайністю та валовим збором зерна, ефективності зерновиробництва.

Зокрема, професор О. Богуцький головним напрямом вирішення проблеми підвищення урожайності зернових вважає забезпечення інтенсифікації землеробства, провідне місце в якій надає хімізації 4. За останні роки в наслідок зменшення кількості внесених мінеральних та органічних добрив, низької культури землеробства зменшилася родючість ґрунтів – вміст гумусу складає в середньому майже 3,2 %. Кризове становище господарств, відсутність коштів, скорочення поголів’я великої рогатої худоби призвело до зменшення можливостей удобрювати ґрунти. Так, у 2008 році, за даними Держкомстату України, на 1 га посівів в Україні вносили в середньому лише 32 кг мінеральних та 0,8 тони органічних добрив, тоді, як у 1990 році – 109 кг та 8,6 тон відповідно[41]. І це при тому, як свідчать дані наукових досліджень, що половину приросту врожаю одержують за рахунок достатнього і обґрунтованого використання добрив.

П. Коренюк 16 за допомогою комп’ютерної сервісної програми провів регресійний аналіз залежності урожайності від рівня використання органічних та мінеральних добрив. Створена ним програма дає можливість кожному господарству встановити оптимальні співвідношення у внесених добривах та , як наслідок, отримати бажаний приріст урожайності.

Але, як зазначає П.Н. Рибалкін, якщо на початковому етапу підвищення і стабілізації врожаю головну роль відіграє кількісний фактор, тобто збільшення доз, то в подальшому все більшого значення набуває якісна сторона. Мається на увазі використання добрив з високим вмістом поживних речовин та складних добрив, насичених всіма поживними елементами для одноразового внесення у грунт. Все це дозволяє скоротити витрати на транспортування, зберігання і внесення добрив.

Важливими факторами впливу на урожайність зернових виступають хвороби шкідники та бур’яни, що спричинюють щорічні втрати до третини врожаю. Необхідність застосування інтегрованої системи захисту рослин відзначав у програмі стратегічних аспектів реформування зернового виробництва в Україні академік УААН П.Т Саблук 36. Він відмічає доцільність застосування комплексу агротехнічних та біологічних методів боротьби поряд з хімічними, а також включення у сівозміни азотонакопичувальних попередників.

Основним напрямом покращення стану виробництва, як зазначає М.Ю. Куліш повинне бути впровадження нових сортів, а також повніше використання потенційних можливостей районованих сортів.

Проблему забезпечення високоякісним насінням піднімає у своїх працях І.П. Пазій. Кожна 8 – 9 тона валового збору зерна – це насіння і воно є одним із головних і незамінних засобів сільськогосподарського виробництва. На його думку, за рахунок високоякісного насіння можна одержати додатково 20 – 25 % валового збору, тому запорукою високих врожаїв якісного зерна є використання насіння першої та другої репродукції.

В підвищенні родючості ґрунтів та, як наслідок, зростанні урожайності зернових велику роль відіграють сівозміни. Співвідношення культур у сівозмінах залежить не лише від біологічних особливостей, а й від кон’юктури ринку. Професор М.Ю. Куліш відмічає можливість переходу у господарствах Миколаївської області до більш коротких сівозмін з метою розвитку високорентабельного зернового господарства. Чмирь С.М. відмічає, що врожайність більшості сільськогосподарських культур при вирощуванні їх у сівозмінах у півтора і навіть у два рази вища, ніж при тривалих беззмінних посівах.

Одним з важливих елементів інтенсивної технології вирощування зернових є ґрунтозахисна система. З 1960 року і до цього часу площа еродованої ріллі збільшилася втричі. В багатьох країнах світу увага зосереджена на застосуванні таких прийомів боротьби з вітровою та водною ерозією ґрунтів, як використання стерні колосових культур в якості захисного засобу від ерозії, безвідвальний обробіток ґрунту, запровадження науково-обгрунтованих сівозмін з включенням в них багаторічних трав. Цю проблему вивчав і Д. Бабліндра, який пропонує розроблену ним комплексну програму захисту ґрунтів від ерозії шляхом оптимізації структури земельних угідь.

Останнім часом за умов фінансової нестабільності і кризи все більшого значення набувають інтенсивні ресурсо- та енергозберігаючі технології виробництва зерна. Відомо, що урожайність озимих, вирощуваних за традиційною технологією, на 20 – 35% нижча, ніж за інтенсивною. Як відмічає А.П. Михайлов, основним елементом тут виступає система обробітку ґрунту. Насамперед – це щорічне відведення 30 – 35% ріллі під чорні пари, які сприяють накопичуванню вологи і підвищенню родючості ґрунтів, а це – підґрунтя сталих врожаїв.

В умовах переходу до ринкових відносин надзвичайно важливе значення має ефективність використання наявного виробничо-технічного потенціалу, окупності витрачених ресурсів, їх економії. Як зазначає П.Н.Рибалкін 29, аналіз технологій вирощування зернових у ряді країн (США, Канада та ін.) показує, що пріоритетними напрямками енерго- та ресурсозберігаючих технологій є нульовий та мінімальний обробіток ґрунту, його мульчування, використання комбінованих агрегатів. Останнє дає змогу скоротити у 1,5 рази витрати на енергетичні ресурси.

Важливим аспектом реформування зернового виробництва вважаємо оптимізацію структури зернових культур, що дозволяє без додаткових витрат підвищити його ефективність. Останнім часом чітко виражена тенденція до скорочення посівних площ жита, кукурудзи, ячменя, хоча, приймаючи до уваги їх високу урожайність і рентабельність, підстав для скорочення їх площ немає. Розглядаючи питання оптимізації структури зернового клину, М.І.Щур 46 відмічає необхідність збільшення у господарствах Миколаївської області виробництва проса та зернобобових, а також озимого ячменю, який дозріває на 15 – 20 днів раніше від озимої пшениці, а за кормовими якостями і стійкістю до хвороб перевищує її.

Ми поділяємо думку І. Нетіса , що значно підвищити рентабельність зерновиробництва можливо за рахунок вирощування високоякісного зерна пшениці. Одна тона зерна третього класу майже в 1,6 разів більша ніж зерна п’ятого класу. Рентабельність виробництва при цьому зростає у 2,5 разів[23].

В умовах ринкових відносин в Україні актуальним є питання якісного зберігання і первинної обробки зернових безпосередньо у виробника. Розв’язання цього питання дозволить уникнути втрати майже 20% валового збору та дасть змогу виробнику бути незалежнішим і продавати зерно за найприйнятнішими цінами.

Останньому сприятиме також прийнятий у липні 2002 року Закон України «Про зерно та ринок зерна в Україні», який спрямований на створення правових, економічних та організаційних умов конкурентоспроможного виробництва і формування ринку зерна для забезпечення внутрішніх потреб держави, нарощування його експортного потенціалу [ 10].

Досвід багатьох господарств Півдня України свідчать, що ті господарства, які налагодили переробку зерна, збільшили прибутки від його реалізації у 1,5 – 2 рази.

За підрахунками зарубіжних вчених, сьогодні приріст урожайності зернових на 50% досягається за рахунок впровадження нових сортів, а 50 – за рахунок удосконалення технології вирощування. Відповідно до висновків експертів ФАО, протягом найближчих 30 років весь світовий приріст виробництва продукції рослинництва буде досягнуто за рахунок селекції, тобто нових сортів. На Півдні України у порівнянні з районованим сортом озимої пшениці Альбатрос одеський, приріст урожайності – 5 – 7 ц /га забезпечують такі нові сорти, як Знахідка, Ніконія і Лада одеська (селекційно – генетичний інститут УААН), а також сорт Херсонська безоста (Інститут зрошуваного землеробства УААН).

До когорти вищенаведених сортів слід віднести також сорти Вікторія одеська, Українка одеська, а також ще новішій сорт Лузанівка одеська. Останій сорт належить до групи сильних пшениць.

Досвід розвинутих країн свідчить, що зростання виробництва зерна можливе за рахунок подальшої інтенсифікації. За прогнозом наукового ценру компанії ІСІ (Велика Британія) у перспективі приріст урожаю зернових культур здійснюватиметься в результаті впровадження нових сортів (8,6 ц/га), добрив (15 ц/га), зниження втрат при збиранні (0,5 ц/га), захисту від злакових бур’янів (17,5 ц/га), хвороб (16,5 ц/га) і шкідників (6 ц/га). Ці прогнози підтверджуються і даними кращих фермерських господарств. Кращі фермери в країні (більше 5%) одержують у середньому по 60 ц/га зерна 22.

Лихочвор В. відмічає, що вчасне і повне звільнення посіві озимої пшениці від конкуренції з бур’янами за життєвий простір, світло, вологу, елементи живлення є основою одержання високих урожаїв зерна. За великої забур’яненості посівів урожайність зерна зменшується на 25 – 30 %, а то й у 1,5 2 рази[18].

Обелець О.С. відмічає загальну тенденцію в Україні зростання виробничих витрат на 1 га посівної площі зернових при неадекватному зростанні урожайності. Витрати на 1 га зібраної площі у 2002 році збільшилися проти 1996 року у 3,6 рази, а врожайність підвищилася лише на 39,2 %. В результаті собівартість 1 ц зерна у порівнянні з 1996 роком зросла майже утричі. Ми підтримуємо його думку з приводу того, що збільшення витрат на 1 га зернових зумовлене насамперед істотним здороженням виробничих матеріально-технічних ресурсів[26].

1.2 Показники економічної ефективності виробництва зерна та методика їх визначення

Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва є однією з актуальних проблем, успішне вирішення якої надає можливість призупинення спаду і подальшого його розвитку. Ефективність виробництва – складна економічна категорія, вона є формою вираження мети виробництва.